I ymahehko о. О.

Vol. 159 (3810). - P. 56-63.

32. Mulligan A. Is Peer Review in Crisis? // Perspectives in Publishing. - 2004. - № 2. - P. 1 - 6 .

32. Opthof T., Coronel R., Janse M. J. The Significance of the Peci Review Process Against the Background of Bias: Priority Ratings ul Reviewers and Editors and the Prediction of Citation, the Role ol Geographical Bias // Cardiovascular Research. — 2002. — Vol. 56. - P. 339-346.

34. Peer Review in Health Sciences / Edited by F. Godlee and

20. Jefferson. - London: BMJ Publishing Group, 1999. - 271 p.

    35. Primack R. B., Marrs R. Bias in the Review Process // Biologica Conservation. - 2008. - Vol. 141. - P. 2919-2920.

35. Rooyen S. van. A Critical Examination of the Peer Review Process // Learned Publishing. - 1988. - Vol. 11. - P. 185-191.

2 1 4

ryMAHKHKO O. O.

37. RooyenS. van., Godlee F., Evans S. et al. Effects of Blinding and Unmasking on the Quality of Peer Review: A Randomized Trial // Journal of the American Medical Association. — 1998. — Vol. 280.

N« 3. - P. 234 — 237.

37. Rooyen S. van., Godlee F., Evans S. et al. Effect of Open Peer Review on Quality of Reviews and on reviewers' recommendations:

A Randomized Trial // British Medical Journal. - 1999. - Vol. 318.

• P. 23 - 27 .

39. Rooyen S. van. The Evaluation of Peer-review quality // Learned Publishing. - 2001. - Vol. 14. - № 2. - P. 85 - 91 .

39. Ross J. H., Gross G. P., Desai M. M. et al. Effect of Blinded Peer Review on Abstract Acceptance / / Journal of the American Medical Association. - 2006. - Vol. 295. - № 14. - P. 1675-1680.

40. Shuchman M., Redelmeier D. A. Politics and Independence — the Collapse of the Canadian Medical Association Journal / / The New England Journal of Medicine. - 2006. - Vol. 354. - P. 1337-1339.

39. Smith R. Peer Review: A Flawed Process at the Heart of Science and Journals // Journal of the Royal Society of Medicine. — 2006. — Vol. 99. - P. 178-182.

39. Smith J. Peer Review: A Vital Ingredient // Serials. — 1991. - Vol.4. - №2 . - P. 9 - 1 2 .

40. Southgate T. The Ethics of Peer Review // British Journal of Nutrition. - 1992. - Vol. 67. - P. 303-304.

41. Stossel T. P. Reviewer Status and Review Quality: Experience of the Journal of Clinical Investigation / / The New England Journal of Medicine. - 1985. - Vol. 312. - P. 658-659.

39. Tregenza T. Gender bias in the refereeing process? // TRENDS in Ecology & Evolution. - 2002. - Vol. 17. - № 8. - P. 349-350.

40. Triggle C. R., Triggle D. J. What Is the Future of Peer Review? Why Is There Fraud in Science? Is Plagiarism out of Control? Why Do Scientists Do Bad Things? Is It All a Case of: 'All That Is Necessary for the Triumph of Evil is That Good Men Do Nothing? // Vascular Health and Risk Management. - 2007. - Vol. 3 (1). - P. 39 - 53.

39. Wager E., Jefferson T. Shortcomings of Peer Review in Biomedical Journals // Learned Publishing. — 2001. — Vol. 14. — P. 257-263.

39. Walsh E., Rooney M., Appleby L., Wilkinson G. Open Peer Review: A Randomized Controlled Trial // The British Journal of Psychiatry. - 2000. - Vol. 176. - P. 47-51.

2l<i

• Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

50. Weller A. C. Editorial Peer Review: its Strength and Weaknesses. (ASIST monograph series) Medford NJ: American Society for Information Science and Technology, 2001. — 342 p.

51. Yankauer A. How Blind Is Peer Review? // American Journal of Public Health. - 1991. - Vol. 81. - № 7. - P. 843-845.

52. Young S. N. Peer Review of Manuscripts: Theory and Practice

Journal of Psychiatry and Neuroscience. — 2003. — Vol. 28 (5). — P. 327-330.

УДК007:304:8Ґ255.2 (821.521)

дітчук к. о.

ПЕРЕКЛАДНА ЛІТЕРАТУРА

ЯК ЧИННИК ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

у світову спільноту

(НА ПРИКЛАДІ ВИДАНЬ ЯПОНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ)

Досліджено роль перекладної літератури в процесі інтеграції України у світову спільноту. Коротко окреслено історію розви-тку японської літератури на українських теренах. На прикладі видань японської літератури визначено основні проблеми, пов'я-зані з підготовкою перекладних видань, запропоновано шляхи їх вирішення.

К/іючові слова: інтеграція, переклад, перекладна література, японська література, російськомовні видання японської літератури, українські переклади японської літератури.

Література будь-якого народу має свої особливості, свою національну специфіку. Взаємодія цих літератур — один із процесів функціонування мистецтва слова, що зароджуєть-ся разом із виникненням літератури. Тому переклад висту-пає як елемент передачі світосприйняття, культури певної країни, сприяє її міжнародній ідентифікації. Ми пізнаємо світ крізь призму образів, які потрапляють до нашої свідо-мості у вигляді перекладної літератури, там самим засвідчу-ючи власну приналежність до світової спільноти.

Сьогодні український читач має змогу ознайомитися і літературними творами не лише близьких сусідів (насампе ред Росії), але й країн Європи, Північної та Південної А мі -р 11 ки. Проте переклади японської літератури, на нашу думку,

П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

свідчать про всебічну інтеграцію країни у світову спільноту, пошук нових шляхів розвитку міжнародної співпраці.

Складно точно визначити, коли в Україні вперше з'явитися відомості про Японію. Час їх появи фіксують вже у XVIII ст. У червні 1731 р. Є. Тихорський подарував бібліотеці Харківського колегіуму книгу перекладів різни-ми мовами молитви «Отче наш», видану в Аугсберзі. У ній згадується японська мова (|арапіса), хоча сам переклад — відсутній. У бібліотеці ректора того ж Харківського колегі-уму Л. Кордета (1720 —1781) були книги з географії Японії [7]. Проте перші відомі нам спроби вивчати Японію, її мову та культуру в Україні датуються 60-ми роками XIX ст. Вони були розпочаті у Харківському університеті В. Шерцлем, П. Савченком та А. Красновим.

Сьогодні ж в Україні регулярно проводяться курси японської мови, бізнес-семінари й програми в галузі культу - ри та науки. Започатковано проекти, спрямовані на розви-ток інвестицій та торгівлі, співробітництва між науковцями, промисловим сектором та державними структурами. Тому гостро постає проблема видання японської перекладної лі-тератури в Україні. «Взагалі, на нашу думку, не буде пере-більшенням, якщо ми скажемо, що зародження українсько-японських мовних та літературних відносин відбувається саме сьогодні на наших очах», — говорить у своїй розвідці, присвяченій перекладу «Енещи» І. Котляревського япон-ською мовою, дослідник X. Такао [11]. Зважаючи на те, що японсько- російські стосунки мають значно довшу історію розвитку, російськомовні видання японської літератури давно потрапили на український книжковий ринок. Потре - ба налагодження процесу якісного видання перекладної лі тератури в Україні (зокрема, японської) зумовлює актуаль-ність обраної теми.

Систематичні наукові дослідження в галузі японо-знавства розпочалися у 20-х роках XX ст. Сьогодні україн-ські дослідники-японісти Б. Яценко, І. Бондаренко, М. Фе-

218

дори

наук

екон

чино і рем пект 11. Ч ймаю гехні И. Ш

Н

япон

літер

була

гоць

• ліон ської пере напр вано рома ця» Т прот кого іа ба журн іакі т зросл пере рекл к лас і а ви перш

П

Пінсь

ГІРАЦІ З Д О Б У В А Ч І В

шин та І. Дзюб. Завдяки їхній праці, з'явилися українські переклади М. Басьо, І. Такубоку, К. Абе.

Наступним виданням японської літератури, після японських казок у перекладі А. Лотоцького [6], була книг.і «Японська лірика феодальної доби» в перекладі О. Креме-на, що побачила світ у 1931 р. у харківському видавництві «Рух» [1]. До книги увійшло лише двадцять шість танка поетів V—XIII ст. Однак велика передмова стала першим в українському літературознавстві нарисом з історії япон ської класичної поезії.

У контексті історії видання японської літератури в Україні варто згадати цікаву збірку перекладів В. Горлова «Пелюстки пісень. Японська поезія жанрів танка та хоку» (Вінниця, видавництво «Аквілон», 1999 p.), яка, на жаль, була надрукована дуже малим накладом і залишилася не-поміченою фахівцями [1].

Ми проаналізували дані Японського Фонду (Japan Foundation), які стосуються перекладів японської літерату - ри українською та російською мовами [15]. Результати апа лізу (станом на лютий 2009 р.) зображено на рис. 1.

100

75

50

25

0

Україна Росія ]

Рис. 1. Кількісні показники перекладених та опублікованих творів японської літератури

в Україні та Росії (1950-2008 рр.)

Проте під час підрахунку нами було виявлено, що ін формація про деякі переклади українською мовою — від

2 2 0

Дітчук k. і)

сутня. Зокрема, у Фонді немає даних про окремі публікації V журналі «Всесвіт», видання JIA «Піраміда» та видавництв Грані-Т», «Основи» й «Астропринт».

Оперуючи інформаїдією Японського Фонду, а також сііи-раючись на відомості, зібрані нами під час ретроспективпо-і о аналізу (на основі «Вісника Книжкової палати», «Нових видань України», статистичного збірника «Друк України», і також інформаційних проспектів видавництв), ми визна-чили кількість опублікованих протягом 1960 — 2008 pp. пе-

3 Кількість опублікованих перекладів

Рис. 2. Кількість перекладених та опублікованих творів японської літератури за 1960 — 2008 pp.

Незначне піднесення у 1971 р. пояснюється виданням А. Рюноске «Расьомон» в перекладі І. Дзюба та Г. Туркова у київському видавництві «Жовтень». До збірки увійшло аж 17 (!) перекладених оповідань. Зростання кількості видань у 1986 р. зумовлене опублікуванням великої збірки японських народних казок у видавництві «Веселка», а також публіка-цією у цьому ж видавництві матеріалу І. Такесі «6 серпня 1945 року: Хіросіма звинувачує» та збірки І. Такубоку. В свою чергу, повна відсутність публікацій протягом 1993 — 1999 р. пояснюється загальним занепадом книговидавничої справи в Україні. Останнє пожвавлення припадає на 2003 р, ( аме тоді «Астропринт» підготував «25 кращих японських

• азок». Велику кількість публікацій 2004 р. забезпечив жур

• іал «Всесвіт», що реалізував проект «Рік Японії у «Всесвіті

У),\

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

На фоні цього короткого аналізу особливо незрозумі лим є факт видання в Україні японської літератури рос і и ською мовою: у 2005 р. київське видавництво «Етнос» в се-рії «Бібліотека банку «Хрещатик» випустило у світ ромам О. Кендзабуро «Игры современников».

Цікавий факт: незважаючи на те, що Японський Фонд постійно здійснює підтримку видань японської переклад ної літератури, українські видавництва не поспішають на лагодити з ним контакт. Про це свідчить те, що Фонд, яким дбайливо збирає дані про перекладні видання, не володіє інформацією про видання низки українських видавництв, Так, з 2000 р. у «Дніпрі» вийшла антологія японської по езії, ще два томи поезії — у «Факті», Я. Кавабата і К. Абе

— в «Основах», два романи X. Муракамі — у «Фоліо». Поза тим, О. Микитенко, головний редактор журналу іноземної літератури «Всесвіт», що організував у 2004 р. «Рік Японії у «Всесвіті», в одному інтерв'ю називає здобутки останніх років майже інформаційним проривом: «Прекрасні анто-логії поезії, а також вихід чотирьох томів прози за чотири роки — це видатна подія для України».

У 2009 р. в Україні видавництво «Перо» вперше опублі кувало переклад кількох томів манга (японських різновидів коміксів). Варто зауважити, що манга популярна в Україні доволі давно, але досі існувала лише в електронній формі перекладалася та редагувалася виключно ентузіастами фанатами та поширювалася безкоштовно у мережі Інтернет Українським поціновувачам друкованої манга досі доводи лося орієнтуватися виключно на англомовні та російсько мовні видавничі проекти. Перші ліцензійні видання мани і хоча й далекі від ідеалу в питанні якості, проте свідчать про початок розвитку цієї літератури в Україні.

Отже, зі здобуттям Україною незалежності, ситуація з виданням японської літератури не значно поліпшилася Крім того, графік яскраво демонструє конкурентну спро-можність російської книги на нашому ринку, адже усі їхні

2 2 2

Дігчук К. О.

видання, за браком відповідного україномовного продукту, автоматично потрапляють до нашого читача. Проте копку - I іенція свідчить не про неможливість та економічну невмо-тивованість видань японської літератури, а про потребу по-шуку нових шляхів та оригінальних видавничих рішень.

Щодо проблем, пов'язаних з випуском перекладної лі-тератури в Україні, то до них належать насамперед пробле-ми пошуку авторського оригінал}' та ліцензування, власне перекладу як процесу трансформації тексту національною мовою, редакційної підготовки та художнього втілення, проблеми збуту.

Цікаву інформацію ми отримуємо з інтерв'ю з голо-вним редактором журналу «Всесвіт» О. Микитенком, який стверджує: «Інша річ — наскільки такі масштаби видання японської літератури в Україні відповідають сьогочасним потребам і запитам читачів та українського книжкового ринку і взагалі української культури в її перспективах». До-свідчений редактор вважає, що через те, що люди тепер вза-галі мало читають (їх увагу забирає телебачення, Інтернет, поп-шоу), книжковий ринок заповнений низькопробною російськомовною макулатурою, а державної системи книго-розповсюдження давно немає і реальна державна допомога українським видавцям не світить, неможливо ставиі п те-тания про збільшення видань японської літератури україн-ською мовою. На його думку, можна сподіватися хіба що на «розкручені» імена або окремі видання за підтримки япон-ських і українських державних інстанцій.

На рис. З зображено відомості про здійсненім Япон-ським Фондом фінансової підтримки відповідних програм і іерекладу та видання, реалізовані 2006 — 2008 рр. Як бачимо, протягом останніх кількох років в Україні було підтримано пише 1 видання. Це свідчить не про небажання Японського Фонду здійснювати фінансування, а про відсутніст ь належ пої зацікавленості серед українських видавництв.

І - Ш

П Р А Ц І З Д О Б У Б А Ч І В

4 -

И

Нашим книговидавцям, на превеликий жаль, легше скаржитися на економічні проблеми, аніж шукати варіаі г ти їх вирішення: співпрацювати з міжнародними фондами, досліджувати книжковий ринок на предмет незаповнених тематичних ніш, готувати літературу на випереджен-ня, не ті видання, які вже вийшли в Росії, а такі, про які слов'янський світ має змогу вперше почути саме україн-ською мовою. На зразок того, як це відбувалося зі славно звісним «Гаррі Поттером».

Ще одним ефективним шляхом вирішення проблеми пошуку авторського оригіналу для перекладу є налаго-дження співпраці з дрібними видавництвами за кордоном. Професор М. Нумано, розповідаючи про подібну пробле-му в своїй країні, зазначає, що, наприклад, сучасну росій ську літературу в Японії сьогодні видають маленькі видав-ництва. І велику роль у цьому відіграє особиста ініціатива: якщо хтось із перекладачів захоче щось перекласти і домо-виться з видавництвом, то липіе так книжка знайде свого читача [9].

2 2 4

Дітчук К. О.

Проблема перекладу полягає у важкості мови оригіна-

лу та невеликій кількості професійних перекладачів. Щодо перекладів з японської, то «Факт» задоволений співпрацею з І. Бондаренком, «Фоліо» — з І. Дзюбом. Молодих пере-кладачів залучають «Всесвіт», «Юніверс», «Фоліо». Видавці філософськи зауважують, що хорошого перекладача з будь-якої мови знайти проблематично. При цьому всі визнають, що японістів надзвичайно мало. Незважаючи на гостроту проблеми, вирішити її безпосередньо видавничими силами неможливо, оскільки за це відповідає освітня галузь. Про-те знизити вплив фактора на видавничу підготовку можна, якщо провадити політику замовлення перекладу у фахівця. Тоді нарешті читач отримує не лише те, що подобається пе-рекладачеві, а й те, чого насправді потребує [5]. Виграють від цього і видавець, і перекладач, і читач.

В основі проблеми редакційної підготовки та худож-нього втілення лежать загальні потреби вдосконалення

процесу підготовки книги в Україні. У випадку з японською перекладною літературою, особливості полягають у потре-бі професійних редакторів та коректорів, а також досвідче-них художників, що зможуть не лише подати переклад, але й підкреслити його стильові та жанрові характеристики. Ця проблема вирішується виключно підготовкою та добором досвідченого персоналу.

Проблеми збуту, вважають видавці, є найгострішими

[2]. Директор видавництва «Юніверс», коли готував до дру-ку перших своїх японських авторів (Я. Кавабату в перекладі І. Дзюба та М. Басьо в перекладі В. Панченка), в інтерв'ю газеті «Дзеркало тижня» розповідає: «Тепер не випадає ба-гато планувати, оскільки становище для книжкової справи не дуже сприятливе. Потрібні кошти, а з іншого боку прилавок. Зараз основна проблема з тим, що просто немає книгарень. У Києві раніше їх було 108, а зараз залишило ся десь із десяток. Видавництво ж не може бути успішним, друкуючи тираж в одну-дві тисячі в такій великій країні, як

22,*

П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

наша. Якби був видавничий процес, то тоді почали б інтен-сивніше писати і перекладати. А процесу немає, бо немає книгарень. Ми навидавали Балері, Жаккотте, Ередіа, Мал-ларме, Мішо — якби раніше, то цей наклад в одну тисячу примірників розлетівся б! З мого досвіду, найперша про-блема — відсутність книгарень, друга — тиск російської книжки. Треба оподаткувати російську книжку — так, щоб вона коштувала на 100% більше. Потрібна агресивна мовна політика, росіяни ж агресивно йдуть сюди» [9].

Тим часом, на американському сайті «Амазон» можна побачити близько тисячі книжок, які стосуються японської літератури (переклади або дослідження), виданих переваж-но за останні 20 років. їх можна придбати в будь-який мо-мент через мережу Інтернет. Російське видавництво «Інозем-ка» в серії «Антология современной японской литературы» підготувало збірник наукової фантастики «Гордеев узел». У видання увійшли 12 повістей і розповідей найпопулярні-ших в Японії письменників, написаних з 1961 по 2000 рік. Українці, які цікавляться японською літературою, можуч і, придбати видання у Києві або через Інтернет. Українські ж

книговидавці потребують одного — книгарень.

Проблема вирішується, але для цього потрібно спочат-ку усвідомити, що «не книгарнями єдиними»: видавнича діяльність, як і будь-який інший бізнес, потребує нових підходів до збуту продукції [10]. В нашому випадку — це і можливість поширення книг через Інтернет, і провадження ефективних рекламних кампаній, проведення акцій, пря мий маркетинг тощо. Головне — якісна продукція та бачеі і ня «свого» читача.

Таким чином, можна стверджувати, що у процесі міжна-родного культурного обміну, підготовка якісної переклад-ної літератури свідчить про готовність країни до інтеграції у світову спільноту.

Дігчук К. О.

1. Антологія японської класичної поезії. Танка. Рента (VII — XV ст.) / Переклад з японської, коментарі, упорядкування, перед-мова І. Бондаренка. — Київ: Факт, 2004. — С. 37 — 38.

2. Афонін О. Національна книга. Стан, причини, наслідки, перспективи // Вісник Книжкової палати. — 2000. — № 2. —

13-17.

3. Жгировський О. Радість знайомства [Електронний ресурс].

— Режим доступу: <http://www.day.kiev.ua/40307/>.

3. Жуковський А. Японія // Енциклопедія українознавства. — Львів: НТШ, 2000. - Т. 10. - С. 3978 - 3981.

4. Кальниченко О. А., Подміногін В. О. Переклад vs адаптація // Вісник Харківського нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. — 2004. — M» 636. - С. 201-205.

3. Капранов С. В. «Ісе моноґатарі» в контексті традиції [Елек-тронний ресурс]. — Режим доступу: <http://www.library.ukma. kiev.ua/elib / NZ/ NZV13_1999_culture/ 10_kapranov_sv.pdf>.

3. Ковалівський А. Вивчення Сходу в Харківському універси-

теті та Харкові у XVIII —XX віках // Антологія літератур Сходу.

— Харків: Вид-во Харківського університету. — 1961. — С. 12.

8. Літературознавчий словник-довідник / P. Т. Гром'як, ІО. І. Ковалів та ін. - К: ВЦ «Академія», 1997. - 752 с.

9. Партач Н. Нам не світить зі Сходу [Електронний ресурс]. — Режим доступу: <http://www.dt.ua/3000/3680/54266/>.

10. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Прак-тичний посібник. — 2-ге вид., стереотипне. — К.: Наша культура

наука, 2006. - 559 с.

11. Хіно Такао. Деякі лінгвістичні проблеми перекладу «Епеї-ди» І. Котляревського японською мовою [Електронний ресурс|. Режим доступу: <http://usubway.narod.ru/Eneida.htm>.

11. Чихольд Я. Облик книги. - М: Книга, 1980. - С. 17.

12. Швецова-Водка Г. М. Типологія книги. — К.: Кн. палата України, 1999. - С. 12.

13. Японія. Український погляд [Електронний ресурс]. — Ре жим доступу: <http://www.japanese-page.kiev.ua/ukr/japanese-ukraine_ukrainian look.htm>.

    15. Японський Фонд [Електронний ресурс]. — Режим доступу: <http://www.jpf.go.jp/>.

У Д К - 0 8 7 . 5 + 1 5 9 . 9 2 2 . 7

К О М П А Н О В И Ч М . С .

ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ КОМУНІКАТИВНИХ МОДЕЛЕЙ

МІЖ АВТОРОМ ТА ДИТИНОЮ-ЧИТАЧЕМ: ОСНОВНІ ПОЗИЦІЇ АВТОРСЬКОГО ВПЛИВУ НА МАЛЕНЬКОГО ЧИТАЧА

Досліджено комунікативні моделі спілкування автора та дитин и-читача. Визначено та проаналізовано основні понятійні категорії і терміни лінгвістики, літературознавства та стилістики «дитячо го» літературного процесу. Наголошено на важливості правилі, ної адресованості дитячого твору за віковими групами читачів.

Ключові слова: дитяча література, автор, дитина-чшпач, комуніка тивна модель.

О б р а з и адресанта й адресата в контексті т в о р е н н я ди тячої л і т е р а т у р и розглядаються як ключові текстотвірпі категорії. Аналіз мовленнєвих звернень названих тексто-вих категорій — одне з важливих завдань комунікативної

ві поняття комунікативної стилістики тексту. Відповідно до моделі мовленнєвої комунікації Р . Якобсона, їх м о ж і м згрупувати так:

1) поняття, що мають а н т р о п о ц е н т р и ч н у орієнтацію, пов'язані з е л е м е н т а м и автор — текст - дитина [8, с. 21];

коду, текст - дійсність; текст — канал зв'язку;

228

КомплновичМ С

3) поняття, що характеризують внутрішню текстову о/> ганізацію.

Така диференціація ключових понять умовна, бо всі вони, так чи інакше, корелюють одне з одним в межах уиі версальної моделі мовленнєвої комунікації, відтворюють загальний системно-дієвий підхід до тексту, адресованому дитині як центральному елементу цієї моделі.

Блок основних понять авторського тексту, що мають антропоцентричну орієнтацію, визначається діалогічним характером текстової діяльності, її суб'єктністю й адресо-ваністю, тому безпосередньо пов'язаний з текстотвірни-ми категоріями образу автора й образу дитини-читача із ключовим поняттям ідіостилю. Явище спілкування автора-

адресанта й дитини-адресата розглядаємо як текстову ді-яльність, спрямовану на взаєморозуміння. Діалогічну гармо-нізацію слід визначати як ідеал мовленнєвого спілкування,

до якого прагнуть комуніканти, як співтворчість емоційну, співзвучність автора й читача. Поняття текстова діяльність

трактуємо як систему дій, спрямованих на породження текстів й сприйняття, інтерпретацію і їх розуміння. Пер-винна комунікативна діяльність, пов'язана з текстотворен-ням, ґрунтується на знанні категорій і чинників текстотво-рення (лінгвістичних і екстралінгвістичних, суб'єктивних і об'єктивних), що визначають добір і організацію мовних засобів [4, с. 3]. Вторинна комунікативна діяльність адреса - та включає сприйняття, інтерпретацію і розуміння. Сирим няття розглядається як процес, що по.лягає у відображенні

предметів і явищ при безпосередній дії на органи чуття. Ін терпретація — як шлях до розуму, а розуміння — пов'язане

з осягненням дитиною концептуального змісту тексту, що віддзеркалює авторський світогляд, його інтенції, інформа ційний тезаурус асоціацій. Явшце спілкування, як текстова діяльність, здійснюється на асоціативній основі. У піт ніс тичному аспекті, асоціації правомірно розглядати як ак туа-

лізований у свідомості дитини зв'язок між елементами ПСІ

П Р А Ц І ЗДОБУБАЧІВ

сичної структури тексту й співвідносними з ними явищами дійсності або свідомості.

Під текстовою системністю розуміється системна орга-

нізація мовних засобів різних рівнів, зумовлена авторським задумом як синтезованим началом, що співвідноситься з категорією образу автора. Текстова системність відображає творчу індивідуальність автора. Вона далеко не завжди збі гається з системними візуальними зв'язками використаних у тексті мовних засобів. З текстовою системністю співвідно - ситься поняття текстова норма, її визначаємо як гармонійі іу

організацію всіх елементів структури тексту відповідно до авторського задуму й орієнтацією на адресата. За комуніка тивного підходу до авторського тексту як соціального яви ща, особливо важлива його змістова організація. Якщо під інформацією розуміти знання про світ, відображені в текси

відповідно до концептуальної картини авторового світу, то зміст тексту можна розглядати як результат відображення

цієї інформації у свідомості суб'єкта, що сприймає текст, і урахуванням його знань за віковою категорією, включаючи соціальний і мовний досвід. Зміст тексту може по-різному інтерпретуватися, але завжди є інваріантом, об'єктивно за даний самою текстовою організацією. Під змістовим роз гортанням тексту розуміється динаміка уявлення в ньому

лінгвістично репрезентованого фрагмента концептуальної картини авторського світу, що відображається у свідомосі і адресата й формує його уявлення про змістовий план тек сту. Змістове розгортання тексту визначається його струк турою, організованою концептуальною єдністю авторські > го задуму. Під змістовою структурою розуміємо структуру

лінгвістично репрезентованих смислових ознак різних рс алій відмінних рангу і масштабу, що втілені в тексті і коре люють з реальною дійсністю. Оскільки ключем до усвідом лення змістової структури авторського тексту є передусім його лексична структура — з огляду на пріоритетну ролі,

лексичних засобів вираження змісту, це поняття стає одним

2 3 0

К О М П А Н О Н И Ч М ( '

із ключових у комунікативній стилістиці художнього тек-сту. Лексична структура тексту в асоціативно-смисловому аспекті трактується як комунікативно орієнтована, концеп туально зумовлена асоціативно-семантична мережа, що відображає різні зв'язки й відношення однослівних і неод-нослівних одиниць лексичного рівня. Лексична структура тексту формується на основі зв'язку лексичних одиниць «по вертикалі» (текстова парадигматика) і «по горизонталі» (текстова синтагматика). Вони організуються концептуаль-но, відповідно до текстової системності та її комунікативної спрямованості [4, с. 51].

Творча індивідуальність автора виявляється у виборі ре-гулятивних засобів і регулятивних структур, що по-різному стимулюють і організовують пізнавальну діяльність адре-сата. В цілому, основні поняття стилістики тексту, які відо-бражають його внутрішню організацію, пов'язані з двома явищами — поняттєвими блоками: поняття співвідносять-ся з ключовими категоріями суб'єктності й адресованості і текстотвірними категоріями образу автора-адресанта й дитини -адресата відповідно до комунікативної природи тексту.

Проаналізуємо особливості художніх творів для дітей через використання комунікативної моделі як дослідниць-кого принципу, що дає змогу описати універсальні способи побудови авторського твору та пояснити деякі семантичні закономірності функціонування мови в творі. Дослідження цих закономірностей передбачає, зокрема, врахування тако-го комунікативного параметра, як позиція дитини-адресата. Подібність літературної праці та мовно-розумових проце-сів виявляється в таких спільних ознаках: пріоритет погля-ду дорослого мовця, відповідно до якого використовуються мовні засоби; злиття суб'єкта й адресата мовлення, тобто

.> втокомунікації.

Дитячій літературі як моделі автокомунікативпої дії властивий одновекторний характер адресованості.

Лі

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

Поліадресованість в межах дитячих вікових груп худож-нього твору передбачає його одночасну спрямованість і на «адресата, тотожного адресантові», і на «випадкового адре-сата», що є небажаним (особливо для молодших вікових груп). Тому, в цілому адресованість для дітей може характе-ризуватись такими ознаками:

1. експліцитність/імплгцитність адресата. Комунікатив

на позиція суб'єкта прозового чи поетичного тексту для маленького читача не повинна бути двозначною. Така вза ємодія «мовлення для дорослого» та «мовлення для дити-ни» для молодших вікових груп — небажана. Вона може породжувати поліадресованість художнього висловлення, відмінність його спрямованості і на дитину, і на героя;

2. не повинна простежуватись неоднозначність внутрішньо го адресата, функцію якого може виконувати сам автор чи

будь-яка інша особа/не-особа;

3. коливання між двома комунікативними статусами «Ти».

По-перше, «Ти» позначає адресата внутрішнього діалогу і

конкретною особою (або не-особою) і, таким чином, вка зує на адресований характер мовлення; по-друге, «Ти» ви

ступає як об'єкт висловлення, як елемент предикативного контексту. Цим зумовлений динамічний, суперечливим статус «ти-звернень» — поєднання в них функцій адресації апеляції (як відображення автокомунікативності для дітей) та характеризації (як властивості адресованого мовлення). Тому поетичне «Ти» коливається між позиціями адресата ти

об'єкта мовлення.

Таким чином, позиція адресата у художньому повідо мленні може обіймати такі психологічно-мовленнєві рівні «Я», «Ти», «Він». Тобто у художньому творі Д Л Я Д И Т И Н И М О

делюється автокомунікативний егоцентричний процес у всій його складності, що, зокрема, й втілюється у розмаїтості художніх адресатів. При породженні авторського твору від творюються різноманітні егоцентричні діалогічні ситуації, в яких по-різному варіює функція дигини-адресата. От/м

232

Комплнович М. С!

адресатне поле у дитячому художньому творі складається з таких компонентів: адресат, тотожний адресантові; безно середній адресат; метонімічний адресат; зовнішній адресат на позиції внутрішнього; об'єкт зовнішнього на позиції ві іу-трішнього адресата, адресат, тотожний адресантові.

Включеїшя автора у структуру тексту для дитини не лише як адресанта, але як і внутрішнього адресата, стано-вить типовий випадок природної автокомунікації, що по-стійно відтворюється в дитячому творі. Автоадресований діалог позначено рефлексивним роздвоєнням суб'єкта мов-лення до дитини від «Я» (суб'єкта внутрішнього мовлен-ня) та «Я» (суб'єкта зовнішнього мовлення і зовнішніх дій). При цьому комунікативний смисл одного з «Я» збігається з функцією «Ти».

Найвиразніше адресна функція в дитячому художньо-му творі «Я» реалізується у розгорнутих питально-відповідних конструкціях, оскільки висловлення (як мовленнєві дії), що

їх становлять, не можуть перебувати в межах однієї кому-нікативної позиції. У наступних двох типах висловлювань, іцо співвідносяться з «я-адресатом», спостерігається моди-фікація вихідної питально-відповідної конструкції. В пер-шому з них співіснують «я-повідомлення», одне з яких нале-жить адресантові, а інше — адресатові. Тут спостерігається транспозиція «Ти—Я», що становить механізм утворення

«я-дитини-адресата». Наслідком такої транспозиції є заміна звернення твердженням, відповідно — адресат сам виявля-ється суб'єктом мовлення. Отже, можна зауважити таку осо-бливість комунікації в дитячій книзі, як їх балансування між внутрішнім діалогом героя та монологічним висловленням автора. В іншому типі відбувається протилежна модифі-кація: адресант перетворюється на адресата, а справжнім суб'єктом мовлення стає «Я», який повчає свого співрозмов-

ника. В цьому випадку спостерігається зворотний процес внутрішня діалогізація монологічного висловлення, яка імінює його модальність. Редукція питально-відповідні іі

233

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

конструкції означає імплікацію «Я» у значенні «Ти». Це

редбачає комунікативну пасивність адресата — його п сутність у тексті як «слухача» (зазвичай в текстах для най лодших) певної мовленнєвої дії адресанта, що вже містит собі можливу реакцію дитини на певну ситуаціїо.

Безпосередній адресат, в прямому вираженні дити адресата, відповідає використанню простих форм усн діалогічного мовлення, насамперед другої особи на поз чення адресата-дитини міжособистісного діалогу. Пе несення діалогічних структур у такий комунікативно д їстий контекст, як поетичне мовлення, так як у літерат розрахованій на дорослого читача, викликає їх різнома ні трансформації. Тому з проаналізованого можемо змо лювати три основні різновиди типів текстотворення дітей:

1. Модель «Я —Ти» як результат діалогізації автокомуш тивної моделі «Я-Я». Безпосередній адресат у цьому різ виді, тотожний одному з авторських «Я». Цьому відпові умовність номінації «Ти»: її комунікативним підтексто функція суб'єкта мовлення. Тому цей тип «ти-висловлюва

позначений відсутністю дистанціїміжадресантом і дитин адресатом, яка є характерною ознакою комунікативної р ки «Я —Ти». Натомість «Ти» виступає тут синонімом

(друг-одноліток), особливо така форма актуальна, к через віршований текст дитині подається певна повчальї пізнавальна інформація на прикладі досвіду однолітка. авторський текст і стосунки між комунікантами нагаду майже повну функціональну взаємодію адресанта і адр та, що спостерігається у внутрішньому мовленні. Існує мі ливість синонімічної заміни другої особи першою, що 111 водить до нейтралізації адресатного смислу «Ти» у так контексті.

2. Небажана модель невизначеності «Ти», тобто його відповідність позиції адресата, спостерігається і щодо двох шорських «Я», автор виступає взірцем для дитини, дорої

2 3 4

Комплнонич M l'

наставником. Типовим для автоадресованих висловлювані, є недиференційованість «Я» і «Ти», а саме — відсутнії гі.

взаємодії чи зіткнення двох самостійних мовленнєвих дій, двох поглядів, комунікативного контексту. В цьому різнови

ді «ти-висловлювань» відбувається збільшення відстані між комунікантами. Позиція адресанта є невизначеною. Щодо «Ти» — суб'єкт мовлення перебуває в невизначеному стано-вищі, обіймаючи позиції носія і внутрішнього, і зовнішньо-го мовлення одночасно, автор бере на себе настановну, від-повідальну позицію дорослого наставника, у такий спосіб досягається монологізація внутрішньої мовленнєвої діяль-ності і, в той же час, — імітація усного діалогу, що здійсню-ється за допомогою імперативної форми, яка, на відміну від івернення, саме й передбачає комунікативну окресленість позицій адресанта й дитини-адресата. Таким чином, адро-і анту, який перебуває на межі автоадресованого та адресо-ваного мовлення, відповідає тут адресат, повністю локалізо-ваний в автокомунікативному просторі. Тобто «Ти» також появляється функціонально тотожним одному з «Я». Багато

іпслідників вважають, що в дитячій літературі (особливо іди наймолодших читачів) не ідентифікується форма «Ти» ми «Я», а ці форми поєднуються уособленням у спільних зу-

• пнлях, пізнанні навколишньої дійсності як «Ми».

3. Модель «Я - Ти» як результат адресатного розмикання щііпокомунікативного контакту з дитиною. У цьому випад-

ку вже «Ти» локалізований як усередині автокомунікації,

I .11 і поза нею. Єдиним носієм внутрішньої мови є дитина-іідресант («Я»), а за адресата виступає як його (адресанта) ипу грішній діалогічний образ («Я»), так і випадковий, неви

'і І,І'ІСІІИЙ зовнішній реципієнт. Тобто перед дитиною постає II ' 'ДІ юліток, герой, з яким вона себе ототожнює, через нього

ііпгор передає, власне, ті концепції, які дитина хоче почути ' цей період свого розвитку, незалежно чи це елементарні н \ і.опаслідувальні форми, чи вже початкове зародження свої проблематики в поетичному або прозовому гем гі

2.VN

П Р А Ц І З Д О Б У Б А Ч І В

Відповідно, подібний різновид «ти -висловлювань» балан-сує між внутрішнім адресованим та внутрішнім не адресо-ваним свого роду монологічним мовленням.

Творення дитячої літератури, як ми вже з'ясували, не-можливе без урахування адресата, дитини-читача, на яко-го розраховує автор в процесі роботи над твором. В процесі творення автор неодмінно уявляє ту дитину, яка читатиме, дивитиметься, слухатиме твір, і саме до неї звертатиметься, навіть якщо в тексті немає прямих звернень, на зразок «лю-бий читачу». Ситуація інколи постає перед письменником у дещо тенденційному освітленні, захоплюючи письменни-ка можливістю не тільки зацікавити, а й повчати (особливо, коли це юний читач), керуючись думкою, що так званий ес-тетичний витвір — безкорисний.

Для тих, хто залучається до створення дитячої літера-тури, сьогодні актуальною є проблема спонукання дитини до самого процесу читання, оскільки формування навиків самостійної роботи з книжкою — передумова інтелектуаль-ного та духовного розвитку дитини. Книга виховує дитину, додає наснаги, допомагає жити, всебічно розвиває, приму - шує хвилюватися за своїх героїв, поринати у світ казок, фаі і тазій, пригод, вона дає можливість стати її головним героєм. Тому читання книжок в системі виховання дитини повинно займати особливе місце [3, с. 2].

Дитячий твір є психологічним орієнтиром розвитку особистості. Загальновідома думка про те, яке велике зна чення в розвитку дитини має книжка, яку вона читає. Су-часна психологія все частіше наголошує на тому, що жодне враження (яке б слабке воно не було) не зникає безслідно для дитячої психіки, воно йде в невідомі сфери нашої дуі 111 й там нагромаджується, створюючи світогляд дитини. Тож

з'ясуємо детальніше, яке місце в системі педагогіки посідаї дитяче читання й дитяча книжка. Дитяче читання слід роз

глядати як роботу думки та розуму, тому що книжка збаг.і чує знаннями не механічно, а будуючи думку. Та справжні

2 3 6

Комплнович М. С!

читання не є лише фізичним відтворенням книги перед очима читача. Процес читання може й повинен перебувати в повній згоді з особистими, самостійними спостереження-ми дитини, наштовхуючи дитину на нові думки. Книга не повинна давати готових суджень, а лише розвивати хист — міркувати самостійно.

Особливу самодіяльність дитячого пізнання розви-ває художня книга. Автор повинен пам'ятати, що дитина-читач, повторюючи творчий шлях письменника, прямує до пізнання та розвитку. Художні образи слугують пробуджен-ням власної творчої праці дитини. Таким чином, зрозуміло,

— читання є працею і, як всяка праця, — повинно зайняти своє місце в системі виховання. Перш за все, дитяча книга не повинна бути лише «іграшкою» — від такого читання користі

мало, натомість, читання як розумова праця створює під-ґрунтя для подальшого розвитку дитини. Після прочитан-

• ія дитиною книги, у дорослого складається враження, що вона втрачає актуальність для маленького читача, та це не означає, що вона зменшила свій виховний вплив. На стадії прочитання книги не завершується робота дорослого, який

• ювинен продовжити процес пізнання дитиною прочитано-го, хцоби виявити той прихований потенціал, одержаний з кігижки. Якщо будуть виконані ці умови — процес дитячого читання буде мати активний характер, ставши вираженням творчості читача, а для дитини книга буде авторитетною не пише як джерело знань, але й як мотивація до діяльності.

• початку виникнення та становлення дитячої літерату-ри, суспільство делегує авторській праці виховну функцію. Вкладаючи певну дидактику, автор повинен враховувати ге, іцо читання дитиною літературних текстів впливає па розвиток особистості в цілому. Проте, у першу чергу, дитя-ча книга здійснює вплив на соціалізацію дитини в суспіні.

• тві, оволодіння нею необхідними навиками, створює під

• рунтя для подальшого навчання дитини. Через поступове пізнання дитиною різноманітних колізій тексту: людських

230

П Р А Ц І З Д О Б У Б А Ч І В

доль, переживань та у процесі пізнання життя проходи виховання, формується ставлення до життя через кому кацію дитини-читача з автором книги. Оскільки форм вання уявлень, образів, ідей є метою навчання — засоб його є книга — основа в освіті та вихованні дитини. То забезпечуючи навчально-комунікативну функцію, слід руватись такими формами роботи з книгою: навчальні, мунікативні, творчі. Опрацювання книги з метою навча

дитини поділяються на логічні і оперативні. Вони забез чують усвідомлення та осмислення прочитаного тексту, зуміння і визначення головної думки, поглиблення набут знань і застосування їх практично. Комунікативна робот книгою поділяється на аналітичну, синтетичну, аналіти синтетичну. Вони потребують таких дій дитини-читач

пізнавальним текстом, коли необхідно осмислити інф мацію, виявити суттєві ознаки явищ та фактів, поясни їх. Серед цього типу впливів виокремлюють завдання з'ясування нового пізнавального матеріалу; виявлення фа тів та явищ; аналіз окремих фактів чи явищ, встановлен причинно-наслідкових зв'язків і формулювання пізнава них запитань. Серед творчих аспектів роботи з книгою в кремлюють порівняльно-конкретизуючі і узагальнюючі форм

які закладають уміння самостійно реалізувати набуті на ки. Реалізуються вони пізнавальними завданнями на нов« му ґрунті, порівнянням з іншими явищами і фактами.

При всій діалектичності зв'язку «автор — адресат», 11 ловну роль, все ж таки, відіграє автор-організатор худи ньої схеми твору, творець його ідейно-естетичної цілісної" І вплив рецепції адресата на автора не слід розуміти оди значно — письменник не тільки розраховує на певний т читача, а й сам створює його в тексті. Особливо відчутно в літературі для дітей, однією з характерних ознак яко (більшабоменшпомітновиражений) дидактизм,педагої на спрямованість, тобто автор дитячої книжки, безперечн прагне активно впливати на свідомість читача. Історичн

2 3 8

К О М П А Н О В И Ч М . ( :

досвід розвитку взаємозумовлених контактів між ав тором і .і її адресатом, — вважає Г. Сивокінь, — підтверджує їх сої 0 альну природу. Зрештою, все чи майже все тут визначається ідеальними чинниками, прямими, безпосередніми чи, бу-ває, і непомітними на перший погляд [6, с. 228]. Однак тут йдеться не лише про соціально-історичний, психологічним та віковий аспект. Тож проаналізуємо детальніше М О Ж І І И -

вість психологічної позиції дигини-адресата авторського тексту.

1. Зовнішній адресат (дитина-читач) на позиції вну-трішнього (дитина -персонаж). Перенесення функцій адре-сата внутрішнього мовлення на відсутнього суб'єкта також с одним із виявів автокомунікативної природи літератури дня маленького читача — її тяжіння до моделювання діа-ігогу з будь-яким об'єктом думки, ситуації, дії. Тож контек-стуальний зміст «Ти», що позначає зовнішнього адресата, іакож коливається між полюсами «Я» та «Він», що особливо

актуально з точки зору дитячої психології усвідомлення на-пколишнього світу та ідентифікації себе в ньому.

2. Зовнішнє «Ти» дитини-адресата як функціональний сино-нім «Я». У відповідні висловлення вбудована комунікативна рамка «Я —Ти», проте мовленнєві партії комунікантів сгіів-

иідносяться з одним і тим самим «Я»: суб'єкт організує уявне

• 11 і.і псування, імітуючи при цьому мовленнєві дії умовно від-сутнього «Ти». Останнє, таким чином, опиняється на пози-ці і «Я» як безпосереднього адресата автокомунікації.

3. Зовнішнє «Ти» як адресат експресивного висловлення. У

терненні до дитини «Ти» має виразний статус зовнішньо

іи адресата, проте суб'єкт звертається до нього, як до себе. І .ік виникає протиріччя між типом адресата (віком дитини,

• і птю) та способом контактування з ним. Це протиріччя до

• гься через засвоєння дитиною повноцінної функції слу «.иіа. Саме ця функція, у поєднанні з відсутністю в одержувача

ІІІІ наївних мовленнєвих реакцій, є ознакою адресата експресивни \ повідомлень. Вони репрезентують різноманітні внутрішні

> »У

П Р А Ц І З Д О Б У Б А Ч І В

стани суб'єкта й позбавлені безпосередньої адресованосії. Однак, як зазначав М. М. Бахтін, в усіх стилістичних спосо-бах вираження мовцем своїх почуттів, спостерігається від чуття н и м присутності слухача [12, с. ЗО]. У такий спосіб в подібних ситуаціях і виникає звернення до «Ти», за уявної мовчазної присутності якого відбувається егоцентричне самовираження . Ці висловлення містять у собі пряму авто-характеристику д и т и н и та побудовані відповідно до основ структурно - семантичних принципів внутрішнього мов-лення, оскільки їх справжнім адресатом виступає дитина слухач.

4. Зовнішнє «Ти» як об'єкт внутрішнього мовлення. Сигу

ація, що відповідає цьому типові адресата, позначена анти комунікативністю. Тут відсутня навіть автоадресованісті. оскільки «Ти» займає позицію об'єкта мовлення і функцій нально дорівнює третій особі. Майже повна нейтралізаці ї адресованості супроводжується домінуванням дескриптип ності (описовості): «Ти», «Ви» становить компонент певної предметної ситуації і є таким самим об'єктом сприйнятім як і суміжні речі.

4. Зовнішній об'єкт на позиції внутрішнього адресата. Цеп

різновид внутрішнього адресата репрезентує межу авто комунікативного простору. Його утворюють монологічні висловлення, що моделюють діалог суб'єкта з об'єктом мои лення . Діалог з адресатом-не-особою, нездатним у дорослій уяві на реакцію у відповідь, є с ф е р о ю зіткнення двох тендеї і цій. По - перше, висунення зовнішнього об'єкта на позиції" внутрішнього комуніканта відбиває універсальні особли вості поетичного світобачення — тенденцію до зменшеп ня дистанції між автором і предметом мовлення . У такни спосіб породжується «комунікативна метафора» — переш

сення не-особи (неживого), що особливо часто трапляєті.і і в дитячій літературі, в ситуацію безпосереднього спілкуваї і ня, тобто на позицію другої особи. По-друге, у зверненні д< >

2 4 0

Комплнович М. С

ме-особи неминуче нейтралізується апелятивна функція і починає домінувати функція характеризації. Таким чином, попри мовлення у другій особі, подібні висловлення орі-єнтуються на номінацію об'єкта та на приписування йому різних ознак. Це спричинює нейтралізацію межі між дру-гою та третьою особою. У цьому аспекті вирізняються два протилежні тини повідомлень. Перша форма другої особи позначена згасанням відповідного комунікативного смис-пу: адресат мовлення — дитина виявляється об'єктом пре-дикації. Тому подібні висловлення часто імітують структу-ру дефініцій. У протилежному типі звернення до дитини висловленням властиве злиття адресанта та предмета мов-нення, що перебуває на позиції адресата. Подібне спостері-і ається у контекстах, що моделюють процес сприйняття: на об'єкт споглядання метонімічно переносяться властивості адресанта, тобто автокомунікативний діалог. Зближення - за принципом суміжності (тендерними особливостями, піком) — спостерігача та об'єкта сприйняття досягається, насамперед, шляхом використання метонімічних епітетів, що переносять спосіб сприйняття на сам предмет, або за допомогою метонімічного представлення самого об'єкта споглядання. Таким чином, мовлення, адресоване дитині як модель автокомунікативної діяльності, не повинно по-значатись дифузними межами між автором-адресантом, дитиною-адресатом та об'єктом мовлення.

1. Бахтин М. Проблема текста. Опыт философского анализа

• Вопросы литературы. - 1976. - № 10. - С. 18 - 48 .

2. Білоус П. Особливості сприйняття художнього твору //

укр. мов та літ. - 2003. - № 34 (338). - С. 9 - 1 2 .

3. Буженко Т. Дитина і світ героїчного. — В кн.: Весняний об-рій. - К.: Дніпро, 1963. - С. 22 - 49 .

4. Бистрова О. О. Імпліцитні можливості слова в художньому шкеті. — Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДЦПУ імені

пана Франка, 2006. - С. 3 - 2 7 .

П Р А Ц І З Д О Б У Б А Ч І В

Окреслити межі «книги художника» в сучасних вид.н ничих реаліях складно з декількох причин. Перш за все, чі рез термінологічну та нормативну невизначеність і розмп тість поняття «книга художника», яка найчастіше отримуі реальне видавниче продовження у арткнизі: альбомах, і и > дарункових виданнях, каталогах робіт. Це явище тяжіє р.ш ше не до звуження поняття, а до накопичення різних сенсі« [З, с. 5]. Крім того, будь-яке видання, що претендує наш ватися «книгою художника», є втіленням певної мистецы ідеї і завжди перебуває в контексті якогось проекту. Як їм слідок, у межах одного проекту з'являється декілька різно видових видань, кожне з яких, більшою чи меншою мірок і, наближене до об'єкта дослідження.

Та це й не означає, що видавнича аналітика зазіхаг їм стандартизування усіх можливих мистецьких об'єктів, vi к і

використовують форму книги. Мова йде лише про ті і> різновиди, які надаються до видавничого втілення, і ті, пі<> вже вийшли у світ як видання. Саме їх видавці називають ті і артбуками, то мистецькими книгами, то «книгами худо ж ника» — «за браком кращої назви» [8].

А всілякі книги-об'єкти з екзотичних матеріалів, автор ські твори hand-made (ручної роботи) у кількох примірпи ках, які не піддаються тиражуванню, книжкові перформ.н і си (вистави) залишаються камерним явищем, знаходять cm >< місце у галереях і радують око бібліофілів та поціновувачіи мистецтва.

І видання, і суто мистецькі об'єкти існують одном,и но, впливають один на одного, але — у різних вимірах Пам'ятаючи це застереження, видавець повинен обачно обирати майбутній видавничий проект.

Беручи до уваги типологічні й класифікаційні ознаки «стандартних» видань [2, 4], а також вимоги сучасного кпи говидання, можна сформулювати основні ознаки «книш художника», за якими варто орієнтуватися при виборі.

Іміджевість «книги художника». Якщо серед мотиві и

які спонукають видавця продукувати «книги художники

2 4 4

Л И С Т В А К Г . Б .

її мшив комерційної вигоди, то він завжди має другорядне ні І Ч І ' І Ш Я . Звичайно, було б лицемірно заявляти про безко-

рі. і и вість видавців (найчастіше зайву в умовах українсько-111 і чіпку), які зовсім не очікуватимуть прибутку — про-I m дохід може з'явитися через тривалий відрізок часу і не нінпіЧаково у грошовому еквіваленті. «Книга художника» !ііі|иорі призначена бути іміджевою продукцією. У репер-І\ .І|Ч будь-якого видавництва завжди знайдеться декілька ці ми цій, які не змусять видавця пишатися; кілька відверто

35. імерційних видань і обов'язково — одна-дві ймовірно збит-Цопі книги, які видавець вважав своїм обов'язком випустити и і шт. Серед останніх і є «книга художника». Таким чином,

і и н іукати до видання «книги художника» може мотив:

• підвищення іміджу видавництва, формування аль-гру к і ичного та «месіанського» образу видавця;

• залучення до співпраці широких мистецьких кіл, га-

34. рей, книгозбірень;

• підвищення загального інтересу до книги, формуван-