Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Запорожский национальный университет

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

Kniga_i_presa.docx

Скачиваний:

Добавлен:

07.02.2016

Размер:

1.52 Mб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 1213 / 1713 14 15 16 17 > Следующая >>>

Кінця XIX - початку XX ст. В оцінці «записок наукового товариства імені шевченка» та «літераТуРно-наукового вістника»

На основі критичних матеріалів «Записок НТШ» та «Літературні і наукового вістиика» висвітлено стан культури українського кпи говидання у Львові на зламі XIX —XX ст. Виокремлено особливості апарату та оформлення видань.

Ключові слова: книга, зміст, виклад, мова, апарат видання, ілюстри тивність, художньо-технічне оформлення, поліграфічне виконанніі.

Українське друковане слово Львова кінця XIX — поч.і і ку XX ст. — явище багатогранне і вповні унікальне, зумоп лене обставинами (заборонами і утисками на Сході Украї ні), що відвели столиці Галичини першорядну роль у й о т поширенні. Значна заслуга у цьому, безперечно, належнії Науковому товариству ім. Шевченка, яке у складних умова - української бездержавності, виконувало, без перебільїпгіі

ня, обов'язки Всеукраїнської академії наук. Реформов. 1892 р., НТШ розпочало свою діяльність з організації видані академічного зразка, зокрема «Записок Наукового това | > 11 ства імени Шевченка» (далі — «ЗНТШ») та «Літературі іо наукового вістника» (далі — «ЛНВ»).

Сьогодні обидва видання належать, вочевидь, до нан більш вивчених та опрацьованих українськими наукові іч ми. Так, Б. Ясінським складено бібліографічний покажчш

2 5 6

Г І А Л Ю Х О . В .

(Місту «ЛНВ» [31], а В. Майхером - «ЗНТШ» [2]. «ЛНВ» при-> і ічені монографії Г. Корбич [18] та Ю. Шаповала [ЗО], а та-кож дисертаційні дослідження С. Квіта [13], Г. Корбич [19], М Леськової [21]. Матеріали часописів активно використа-ну ють для підготовки наукових статей із різноманітних га-

• іVчей знань. Все це є свідченням наукової глибини видань, їм не опинились на маргінесі історії, а досі вражають своєю новизною, актуальністю, сучасністю, що стало підставою дня проведення подальших досліджень.

Нашою метою є на основі аналізу рецензій, критичних міток, вміїцених у «ЗНТШ» та «ЛНВ», дати оцінку україн-

• і.кої книги Львова кінця XIX — початку XX ст. в контексті ,інгорської, редакторської діяльності, художнього оформ-ления та технічного виконання. Цінність цих публікацій по-11 и гає у тому, що вони написані метрами української науки, пі і самі часто виступали авторами, редакторами, видавця-ми і, насамкінець, — критиками. їм, як нікому, були відомі іч і проблеми українського книговидання, а тому їхня дум-І'.І, без сумніву, є найбільш авторитетною та об'єктивною. І .ікий ракурс дослідження започатковано, зокрема, працею Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і дже-1>еііа (XIX — перша третина XX ст.)» [7], у якій, завдяки ба-і,і їству представленого матеріалу з української книгознав-чої періодики першої третини XX ст. («Бібліологічні вісти»,

І нижка», «Українська книга»), окремих матеріалів «ЛНВ», " <11 ТІЛ», архівних джерел висвітлено загалом тенденції в \ к і мінському книговиданні через призму поглядів тогочас-ні >і і іаукової громадськості.

1 Іайбільше критичних матеріалів про українську кни-іу Львова зосереджено у рубриках: «Бібліографія» — в 111 ГШ», «Новини нашої літератури», «Хроніка і бібліо-і рафія» — у «ЛНВ». Це розлогі, детальні критичні етап і, и і'акож міні-рецензії, де лише кількома реченнями дава-'іаі і. влучна характеристика аналізованого твору. Представ-і' пий нами матеріал охоплює період від 1892 (час появи

2 5 7

І І Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

«ЗНТШ») до 1906 р. Це зумовлено, з одного боку, ревом и > цінними подіями в Росії 1905 р. та пов'язаною з ними «від п і гою» у видавничій сфері, а з іншого — завершує львівській) період виходу «ЛНВ» (передача 1905 р. «ЛНВ» у віданим «Українсько-руської Видавничої Спілки» не зменшила ні цікавленості його авторів до проблем культури україи ського книговидання загалом та української книги Львом.і, зокрема). З цих причин, до 1906 р., здійснено дослідженії і «ЗНТШ» і таким чином, опрацьовані матеріали висвітлю ють львівські друки безпосередньо кінця XIX — початі у XX ст. За нашими підрахунками, у «ЛНВ» подано відомої ті про понад 750 видань Львова (у вигляді бібліографічнііч описів, коротких відгуків та детальних критичних оглядів) та про більш, ніж 70 друків у «ЗНТШ», тому наша стаття н< передбачає охоплення та аналіз всього масиву видань. Ан тор ставить своїм завданням розгляд лише тих моментів, я і і безпосередньо стосуються культури українського книгови дання у Львові, вказаного часового проміжку.

Період 1892 — 1906 рр. займає особливе місце в історії ві і дання української книги у Львові. За окресленням І. Фрап ка, саме в цей час «починає ся систематичний науковий рух, що має собі осередком зреформоване Наукове товариство імени Шевченка у Львові» [29, с. 124]. Отже, репертуар укр.і їнської книги поступово набирає повноти, що, зрештою, ви явилось у типологічній різноманітності видань цього періо ду. Це — художні твори, наукові праці, науково-популярна література, навчальні посібники, довідкові видання, дитяча книга та ін. Однак «...зі зростом загального освітного рівня інтеліґенциї, з розвитком естетичного смаку, з вироблене м мови і літературної форми» значно підвищились вимоги до письменницької праці, якості друкованих творів: «На-івнє, самод'їлкове писане ниш не поплачує. І письменники, і публіка тепер більше рафіновані... Давньої ноншалянсиї, давнього «грає, грає, воропає» не толеруємо сьогодня» [29, с. 126]. Побіч цього, зросли вимоги і до естетики самої кни

2 5 8

П А Л Ю Х О . И .

І И, до И художньо-технічного оформлення та відтворення у 1111 у ці. У сукупності це стосувалось також книги Львова, про-и і і ного осередку тогочасного українського книговидання.

Якою ж постає українська книга Львова на зламі XIX — \\ ст. у критичних відгуках «ЗНТШ» та «ЛНВ»? Якими критеріями у визначенні вартості твору послуговувались цитатні українські вчені, автори, редактори вищезгаданих п.иівських видань?

Як показує аналіз матеріалів часописів, рецензенти звер-гали увагу, перш за все, на майстерність побудови та викла-іі,у, мовну вправність і чистоту, наявність елементів апарату. І І,і вимоги загалом стосувались всіх типів видань. У «ЗНТШ»

«ЛНВ» знаходимо з цього приводу як схвальні, так і не-

.п ивні відгуки.

Так, рецензуючи працю В. Щурата «Чернеча республіка

і.і Афоні», відомий український філолог і філософ І. Копач

а нитивно.відзначає «легкий поетично закрашений, прозо-рий спосіб оповіданя» автора та побіч цього — як недолік

— «непотрібну і нехосенну нераз короткість» [17, с. 49]. Спо-

іб же викладу В. Будзиновського у праці «Хлопска посілість и Галичині і новочасні суспільно-реформаторскі змаганя»: »...ясна тенденция, ораторский тон і фронт звернений го-иовно до т. зв. україньско-руської радикальної партиї», да-ють йому підстави зарахувати її до видань публіцистичного жанру [18, с. 48].

Музикознавець-фольклорист, етнограф і композитор Ф. Колесса, вказуючи на окремі недолік викладу О. Конись-кого у працях про Т. Шевченка, зокрема «полемічну або й поетичну закраску деяких уступів», авторські відступи «від властивого предмету», «брак певної пропорциї в трактова-ню річий важнїйших і менче важних, а також занеханє яко-юсь прозористого розкладу в поодиноких частях нарису», навіть коректно виправдовує їх гою «обставиною, що К-ий уважає свій нарис неначе приготовлением до ширшої пра-ці» [14, с. 36].

259

П Р А Ц І ЗДОБУВАЧІВ

Огріхом праці К. Студинського «Пересторога, русы«im памятник початку XVII віка, історично-лїтературна студии Льв., 1895», М. Грушевський вважає безпосередньо саму її

побудову — « . . . Щ О В І Н схемою С В О Є Ї студиї П О Л О Ж И В КОМІ II

тарій критичний і еґзеґетичний до розібраної памятмі і хоча цей спосіб викладу полегшував роботу авторові, Іш дозволяв висловлювати свої спостереження про все, однії* він був не придатний «для студиї; студия є студия, хоч І ні й аналітична, а не commentarius perpetuus, сей має на мпі об'яснити кожне поодиноке місце памятки, та — цілу їм мятку» [11, с. 25].

Цікавим щодо оцінки подання матеріалу у слоні и і ках, є відгук на видання М. Уманця і А. Спілки. «Слові» рі росийсько- український. Т. 1: А —К, Т. 2: Л —П. Льв.,18^і» 1 і 1895». Так, рецензент під криптонімом Б. відзначає д н и щ

побудову згаданого словника, де «замість пояснення цим тами і увагами ужитку росийських слів, ми бачимо в c m варі, навпаки, українські цитати і виясненнє українські і-слів, як би сей словар зложено не для вивчення росийської мови, а української» і слушно зауважує: «...але такий вар треба було б назвати якось инше, тільки не росийси > > українським словарем» [1, с. 57].

У «ЗНТШ» привертають увагу декілька рецензій вид.і і ного українського історика і публіциста С. Томашівські >і 11 на видання товариства «Просвіта», у яких він дає як по ні тивну, так і негативну оцінку її книжкової продукції. Т.н>

характеризуючи якість викладу матеріалу А. Борковсьмім у книжці «Богдан Хмельницький», критик зазначає: І І > похвалу книжечки треба сказати, що написана цікаво, міч

замало прозоро» [24]. «Усе оповіджене ясно, зрозуміло і і п > важно», — відгукується С. Томашівський про видання «При славного сербского ученого Бука Стефановича Караджич.! [26], поруч з цим, він негативно висловлюється про праці' • Л. Селянського «Цікаві розмови про держави і народи < и

ропи», недоліком якої служила: «Форма сих розмов — бет

260

П А Л Ю Х О. И.

ристичне оповіданнє, досит недоладне, з сильним запахом

орвілізму» [25, с. 41].

Отже, стосовно викладу і побудови ставилися цілком і онкретні вимоги: праця цінувалась, якщо була послідовно, цікаво, виважено написана і максимально повно висвітлю-иаііа поставлені питання, а недоліками вважались як надто непотрібна лаконічність, так і довготривале трактування, а іакож — брак пропорції у розгляді матеріалу.

Особливу увагу в рецензіях і критичних замітках у

• <ЗНТШ» та «ЛНВ» звернено на мову видань: українська мова знаходилася під забороною у Російській імперії, а в Га-личині у XIX ст. стала наріжним каменем наукових дискусій. Гак, українофільський напрям обстоював вживання народ-

юї мови та фонетичного правопису. Поза тим, у галицько-му суспільстві прижився і тривалий час використовувався

гимологічний правопис, а щодо використання української мови існували різні думки, зокрема, розглядалось пристосу-нання її до потреб науки через штучне утворення «язичіє». С .іма ж народна мова, засмічена особливо польськими та

>осійськими словами, потребувала відповідної усталеності. Все це у сукупності знайшло своє відображення у відгуках українських діячів про книгу Львова на зламі XIX—XX ст.

Так, оцінюючи мову праці Я. Миколаєвича «Опис іеоґрафічно- статистичний повіта Камянецкого», М. Корду-Ііа зауважує, що вона «доволї чиста, хоч декуда стрічають

я такі слова і фрази як: зовимий, присоединив, зими при-
- метою єсть і т. и.» [20, с. 55]. «...Неконче поправна мова, зна-чне число польонїзмів і росизмів» не додавала цінності, на думку М. Грушевського, й «дісертациї з істориї у.-руського письменства» — вищезгаданій праці К. Студинського «Пе-ресторога, руський памятник початку XVII віка» [11, с. 29].

І Іоза тим, авторитетний критик відзначає якість слова І. Франка, твори якого — повість «Для домашнього огнища» І¹)] та збірка поезій «Мій Ізмарагд» [10, с. 176] — написані гарною мовою», хоча про повість все ж додає: «...є подеку-ди барбаризми, але їх дуже небогато» [9, с. 35].

261

П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

Особливо різка критика звучала зі сторінок часописи' стосовно праць, виданих «язичієм». Так, відомий україп ський культурно-освітній діяч В. Білецький, рецензуючи IUI дання документів Ставропігійського інституту «Monumenta confraternitatis stauropigianes leopoliensis», у п о р я д к о в а н і

В. Милковичем, схвально відзначає, шо «передне слово і зміст» подані «в язиці латиньскім, а не в язиці, якого ужп вали редактори «Юбилейного Изданія»; була се «тверда-мішанина, до якої жаден нарід не признають ся», «язик латинський» же — «приступний для цілого ученого сьві та» [3, с. 53]. Критик під криптонімом Ф. М. [Ф. Марисяк|, оцінюючи мову праці І. ІПараневича «Церковная унія на Руси и вліяніе ей на зміну общественного положення мір-с кого руского духовенства. Льв. 1897», яка вийшла також у польському варіанті 1899 р., з жалем констатує, що «що до мови і її чистоти польське виданнє без порівняння красше, ніж руське — якесь mixtum compositum із слів чисто русь-ких, польських та московських» [27, с. 13]. Галицьку штучну мову А. Петрушевича нещадно критикує М. Грушевський: «В парі з сим іде й та незвичайна мова, котрою пише най-старший з галицьких обіцеруссів свої праці; от нпр. кілька прикладів з перших сторін другої публікації: «митрополи-чьяго уряда», «увЬренося» [12, с. 1], «оставили вь спокоЬ» [12, с. 2], «первоначальной посады» [12, с. 3], «не озадачили Thx же о самой большой древности», «нинЬшнее наводненіе основаній [12, с. 8]. Все се разом узяте робить творенія о. Пе-трушевича зовсім «неудобочтомими» [12, с. 12].

Мовні проблеми стосувалися не тільки оригінальних творів — позначились вони також і на перекладних видан-нях, де точність перекладу необхідно було поєднувати з ви-могами української мови. Так, В. Гнатюк, рецензуючи збірку поетичних перекладів «Доля» Павла Граба (П. Грабовсько-го), зазначає: «Переклади і переспіви в «Долі» найкрасші ті, що їх автор брав з оригіналів, як нпр. з російської і польської мови. Загалом переклади з чужих мов не є докладні, бо се

2 6 2

ІІАЛЮХ О. В.

іипчайно переклади з росийських, часом недокладних пе-I" і надів, а пересьпіви Граба (перерібки поезий чужих ав-юрів) вийшли формою слабі, і мова в них недоладна». [5,

• 4)2]. Оцінюючи ж переклад А. Кримського казок В. Клоус-нчіа, В. Гнатюк вважав недоліком, зокрема те, що гіерекла-І.ІЧ «так невільничо держав ся тексту, що деякі місця треба

перечитувати пару разів, щоби остаточно порозуміти, про що там мова». Співвідносячи ж вірність перекладу і мовні мпмоги, рецензент підсумовує: «...вірність перекладу є дуже і'.іжною річию, але не меньше важною є й мова, якою послу-гуєсь хто при перекладі. Коли вона противить ся вимогам 11 а ного язика, тогди вартість переводу спадає ad minimum» |Н, с. 27].

Отже, чистота і граматична правильність належали до позитивних сторін при оцінюванні мови твору, з іншо-го боку — засилля полонізмів, русизмів, а також її штучне у творення — «язичіє», пропаговане і вживане у цей час у Галичині русофілами, вважались суттєвим негативним фактором. У перекладах цінувалася не тільки відповідність оригіналові, але й належна адаптація його до вимог україн-ської мови.

Важливою ознакою вартості, на думку критиків, була також наявність у виданні відповідних елементів апарату, які орієнтували читача у його змісті і структурі та значно полегшували користування ним. Відзначимо, що бібліогра-фічний опис, вміщених, зокрема у «ЛНВ», видань, включав окрім вихідних даних, також відомості про зміст, передмо-ву, вступ, коментар, примітки, бібліографічні покажчики, які часто зазначались посторінково. У рецензіях апарат роз-глядався в контексті змістового розбору самого видання, тому частіше його відсутність та хиби були предметом для обговорення.

Це наглядно ілюструє, зокрема, відгук В. Гнатюка на ви-дання «Казки братів Гріммів» (у перекладі О. Макарушки). Так, аналізуючи збірку «Казки братів Гріммів» він звертає

263

П Р А Ц І З Д О Б У Б А Ч І Б

увагу її видавця — товариства «Просвіта» — на відсутність таких елементів апарату, як зміст в кінці книги, належне оформлення титульного аркуіпа, а також брак реєстру ви дань самого товариства: «Одну лиш увагу мусимо звернуті і на адресу видавців чи редакторів поодиноких книжочок Чому в книжочках не подасть ся змісту при кінци, як то повинно-б бути? Таж се річ дуже потрібна. Так само чому хм окладинці книжочки не друкуєть ся реєстру всіх видань То-вариства? Чи се причиняє так богато коштів? І ще одно. На

книжцї подасть ся наголовок: «Казки братів Ґріммів» і біти, ше нічого. Дивимось до змісту, тих казок є всього шість. Чиж Ґрімми видали їх лише стілько? Требаж було зазначити, що се є частина перша, чи яка там, а коли Товариство не має на

меті видавати їх більше, то належало наголовок змінити від-повідно, хоч би на такий: Вибір з казок бр. Ґріммів» [6].

Завдяки відповідному апарату у виданні «Народні ка і ки та вигадки, їх мандрівки та переміни», на думку В. Гна тюка, краіце сприймався і недосить вдалий переклад казок В. Клоустона, зроблений А. Кримським: «Треба піднести зроблені перекладником численні замітки, деякі навіть до-сить широкі, що подавав він до перекладу. Без них справ ді переклад не мав би ніякої вартости, якої з ними набуваї Дальше: покажчик творів і імен власних, що дуже улекшуе перегляд праці» [8, с. 29].

Окрім перерахованих критеріїв (виклад, мова, апарат ви-дання), українські друки оцінювалися за рівнем художньо-го оформлення та друкарського виконання. Проаналізовані нами матеріали свідчать, що поруч зі смаком оформленими виданнями, досконало виконаними у поліграфічному від-ношенні, траплялись праці недбалі та з друкарськими по-милками. На це звертали увагу українські діячі.

«Видано книжку гарненько і поправно», — писав М. Грушевський про видання повісті І. Франка «Для домаи і нього огнища» [9, с. 35]. «Книжечка видана дуже елегантно на велїновім папері, в гарній полотняній оправі, з золотими

2 6 4

І І А Л Ю Х О . В .

берегами», — відгукувався він про збірку поезій «Мій Ізма-рагд» [10, с.179].

«Книжка прикрашена кількома портретами та ілю-

грациями» — зазначав критик під криптонімом Р. Д., ре-

іензуючи працю «Начеркь исторіи уній рускои церкви зь І'имомь» [23, с. 19]. «В тексті є два портрети: цісаря Фер-динанда і Франца Иосифа...», — позитивно стверджував анонімний рецензент праці Л. Селянського «У пятьдесяту річницю знесеня панщини і відродженя галицкої Руси» 122, с. 136].

Однак, відгукуючись про видану у Львові Г. Величком « Народописну карту українсько-руського народу», О. Ко-ниський, серед недоліків, першочергово вказував на її не-задовільне друкарське виконання: «Передовсім карта д-ра Величка невдовольняє нас з боку зверхнього. Звістно — се вина не за автором карти! Очевидно, що картографія у І Іьвові стоіть вельми слабо, і було б геть ліпше і користнїй-піе вдати ся до картографічних закладів у Відні, або в Па-рижі. Карта України-Руси, що вийшла у Львові, зроблена ювсїм не по художницьки, недбало, і з сього боку робить досить неприємне вражінє. Картограф не попильновав на-віть дібрати відповідні краски. Жовтий колір зовсім не з придатних» [15, с. 43].

«Зрештою друкарських помилок поправлених і непо-правлених видавцем, є значне число, а се в такім виданю дуже не добре», — констатував І. Франко, оцінюючи дру-карське виконання збірника документів Ставропігійсько-го інституту «Monumenta confra terni ta tis Stauropigianae leopoliensis, sumptibus Instituti Stauropigiani» [28, c. 19].

A на думку В. Гнатюка, «красші і численнїйші» ілюстра-ції у казці І. Франка «Лис Микита» забезпечили б цьому ви-данню «ще більший круг читачів, як доси» [4, с. 35].

Отже репрезентовані матеріали у «ЗНТШ» га «ЛНВ» за-свідчують, що українські видання Львова кінця XIX — по-чатку XX ст. стають об'єктом пильної уваги та наукового

265

П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

інтересу тогочасних українських учених, зокрема В. Гнати і ка, М. Грушевського, Ф. Колесси, О. Кониського, С. Том.і шівського, І. Франка та інших визначних діячів. Україна.і і видання різняться за рівнем текстологічної підготовки, мои ним забарвленням, конструктивністю апарату, і, зрепггок і, за оформленням та друкарським виконанням, а тому різної' > є їх оцінка з боку критики. Особливо проблемною видасть* і українська книга Львова у мовному відношенні, що зумои лено значним впливом мовних культур інших народів, зо крема польської та російської. Важливою є також комплек сна оцінка цих видань як сумарної праці автора, редактора, видавця, художника-ілюстратора та друкаря, що вигляди і цілком сучасно в контексті трактування книги з позиції" культури видання.

1. Б. [Рецензія] .

М. У м а н е ц ь і А. Спілка . С л о в а р ь

р о с и й с ь к о

у к р а ї н с ь к и й . Т . 1:

А - К , Т . 2: Л - П . Льв . , 1893 і

1895

Б . // За

п и с к и Н а у к о в о г о т о в а р и с т в а і м е н и Ш е в ч е н к а . — 1895. —

Т. 8. —

С .

5 5 - 5 8 .

2 . Б і б л і о г р а ф і я

З а п и с о к Н а у к о в о г о

т о в а р и с т в а

імені

Ш е в ч е н

ка .

Т. 1 - 2 4 0 / укп . Василь М а й х е р .

Львів, 2003. -

742 с.

Б і л е ц ь к и й

В.

[Рецензія] .

M o n u m e n t a

confraternitali.-.

s t a u r o p i g i a n a e leopoliensis edidit Dr . W l a d i m i r Milkowicz . Льв., 1895

/ Василь Б і л е ц ь к и й

/ /

З а п и с к и Н а у к о в о г о т о в а р и с т в а

і м е н и Ш є н

ч е н к а . -

1895. - Т.

- С.

5 0 - 5 3 .

4. В.

[В. Гнатюк] . Л и с

М и к и т а . З н і м е ц ь к о г о п е р е р о б и в Іван

Ф р а н к о .

(Видане

р у с ь к о г о

Педагогічного т о в а р и с т в а . Ч .

100).

Львові,

1902 / В.

Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й вістник .

—

1902.

Т. 17.

С. 35.

В.

[В. Гнатюк] .

[Рецензія] . П а в л о Граб . Д о л я . П е р е с ь п і в и

« Д р і б н а бібліотека», к н и ж е ч к а 18. Львів, 1897. Н а к л а д о м р е д а к ц и ї «Зорі» / В. // Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й вістник . — 1898. — Т. 1. — С. 202.

6.	В. Г. [В.	Гнатюк] . [Рецензія] . К а	з к и братів Ґріммів . Переклли
О с т а п	М а к а р	у ш к а . В и д а н е Руского	Т о в а р и с т в а Педагогічного

Ч. 66. Львів, 1899 / В. Г. // Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й вістник . — 1899 - Т. 7. - С. 2 0 1 - 2 0 2 .

2 6 6

І І А Л Ю Х

О . В .

7. В и д а в н и ч а с п р а в а

та р е д а г у в а н н я в

Україні:

постаті

дже -

цена (XIX — п е р ш а т р е т и н а XX ст.): навч . п о с і б н и к д т я студ. вузів

/ лвт . - упор . Н. В . Зелінська / За ред . Н. Зелінської .

—

Львів: Світ,

.'003. - 612

с.

8. Г н а т ю к В. [Рецензія] . В. А. К л о у с т о н . Н а р о д н і

к а з к и

та ви-

І . ІДКИ , їх в а н д р і в к и

та

п е р е м і н и .

З англійської м о в и переклав

А К р и м с ь к и й . Льв . , 1896

/ В . Г н а т ю к // З а п и с к и Н а у к о в о г о това-

риства і м е н и Ш е в ч е н к а . — 1897. — Т. 16. — С. 25 — 29.

9 . Г р у ш е в с ь к и й М . [Рецензія]. «Для д о м а ш н ь о г о о г н и щ а »

(по-

нить Івана

Ф р а н к а )

/ М .

Г р у ш е в с ь к и й / /

Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й

ніс ш и к . -

1898. - Т.

С. 2 6 - 3 5 .

10. Г р у ш е в с ь к и й

М .

[Рецензія].

М і й

Ізмарагд,

поезиї

Івана

Ф р а н к а , Львів, 1898

/ М.

Г р у ш е в с ь к и й / /

Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й

ністник. - 1898. - Т. 2.

С. 1 7 3 - 1 7 9 .

11. Г р у ш е в с ь к и й

М .

[Рецензія].

Пересторога, р у с ь к и й

памят -

ник п о ч а т к у XVII віка,

і с т о р и ч н о - л ї т е р а т у р н а

с т у д и я д р а К и р и л а

С і у д и н с ь к о г о . Льв . , 1895

/ М . Г р у ш е в с ь к и й / /

З а п и с к и Наукового

товариства і м е н и Ш е в ч е н к а . — 1896. — Т. 12. — С. 21—30.

Г р у ш е в с ь к и й М . Л и н г в и с т и ч е с к о - и с т о р и ч е с к і я и з с л К д о в а н і я

о н а ч а т к а х ъ г о р о д а Л ь в о в а и окрестностей его съ возрЬніемь на 11 р е д и с т о р и ч е с к і я в р е м е н а переселенія славянскихъ и р у м ы н с к и х ъ

п л е м е н ъ и з ъ п р и д у н а й с к и х ъ	с т р а н ъ в	п р е д к а р п а т с к і я	области,
паписа;гь А . С . П е т р у ш е в и ч ъ ,	Льв., вип .	1 - 1 8 9 3 , И - 1 8 9 6 ,	І І І - 1 8 9 7 ;

() с о б о р н о й б о г о р о д и ч н о й ц е р к в и въ городЬ ГаличЬ п р о и с х о д я щ е й

изь п е р в о й п о л о в и н ы XII столЬтія,

составить А . С . П е т р у ш е в и ч ъ ,

Вип. 1., Льв., 1899

/ М . Г р у ш е в с ь к и й

// З а п и с к и

Н а у к о в о г о това-

риства і м е н и Ш е в ч е н к а . — 1900. — Т. 37. — С. 10 —12.

13. Квіт С. М.

Д м и т р о Д о н ц о в

« Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й

ві-

с п і и к » («Вістпик»)

на тлі р о з в и т к у

української л і т е р а т у р и і ж у р -

н а л і с т и к и 20 —30-х

років . Ідеологічні, естетичні та організаційні

п р и н ц и п и : а в т о р е ф . дис ... д - ра

ф і т о л ,

наук: 10.01.08 /

Квіт Сергій

М и р о н о в и ч ; К и ї в с ь к и й н а ц і о н а л ь н и й

ун - т ім. Тараса

Шевченка .

- Київ, 2000. - 36

с.

14.

Колесса

Ф.

[Рецензія].

К о н и с ь к и й

О. Я.

Д и т и н н и й

вік

Т. Г.

Ш е в ч е н к а

( к р и т и ч н о - б і о г р а ф і ч н и й

нарис),

Льв., 1892;

Па -

р у б о ч и й вік Т.

Г. Ш е в ч е н к а до в и к у п у з крепацтва (1829 — 1838),

к р и т и ч н о - б і о г р а ф і ч н и й н а р и с , Льв., 1894; Т. Ш е в ч е н к о під час пе-р е б у в а н н я его в академії художеств, Льв., 1894; Т. Ш е в ч е н к о під час розцьвіту його к е б е т и до а р е ш т у його (1845 — 1847). Льв., 1895 // З а п и с к и Н а у к о в о г о товариства і м е н и Шевченка . — 1896. — Т. 9. — С. 24 - 37.

267

П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

15. К о н и с ь к и й О . [Рецензія]. Н а р о д о п и с н а к а р т а у к р а ї н с ь к о руського н а р о д у . З л а д и в д р . Гр. Величко . К о ш т о м і з а х о д о м тон.і

риства «Просвіта» Льв . , 1896 / О . К о н и с ь к и й / /								З а п и с к и Н а у к о в о
го т о в а р и с т в а і м е н и Ш е в ч е н к а . — 1897. — Т. 16.								— С. 42 — 45.
	16.	К о п а ч І. [Рецензія] . Вячеслав Б у д з и н о в с к и й . Хлопска по
сїлїсть		в Г а л и ч и н і і	н о в о ч а с н і с у с н і л ь н о - р е ф о р м а т о р с к і						змагап і
Льв . 1895, стор . 117			( п е р е д р у к з	« Н а р о д а » )	/ І .		К о п а ч .		// З а п и с
ки	Н а у к о в о г о т о в а р и с т в а і м е н и			Ш е в ч е н к а .		—		1895. — Т. 7. —
С .	4 8 - 4 9 .
	17.	К о п а ч І . [Рецензія] . Щ у р а т Василь . Ч е р н е ч а р е с п у б л и к а н.і
А ф о н ї		( Д р і б н а бібліотека К о с т я		П а н ь к о в с ь к о г о				кн . 8) Льв . 1895,

ст. 62 / І. Копач. — З а п и с к и Н а у к о в о г о т о в а р и с т в а і м е н и Шевчеі і

ка. - 1895. - Т. 5. - С.

48 - 50.

18.

К о р б и ч

Г .

Ж у р н а л « Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й вісник» львіи

ського

п е р і о д у

(1898 — 1906) / Г а л и н а К о р б и ч .

—

Київ: О б е р е г и ,

1999.

- 144 с.

19.

К о р б и ч

Г.

« Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й

вісник»

(1898

1906 pp . ) і у к р а ї н с ь к и й

л і т е р а т у р н и й п р о ц е с : дис... к а н д .

ф і л о

наук:

10.01.02 /

К о р б и ч

Г а л и н а Г р и г о р і в н а ; Н А Н

У к р а ї н и ; І н с г и

т у т л і т е р а т у р и ім. Т. Г. Ш е в ч е н к а . — Київ, 1994.

—

189 с.

20.

К о р д у б а

М . [Рецензія] . М и к о л а с в и ч Як. О п и с г е о г р а ф і ч н о -

с т а т и с т и ч н и й повіта К а м я н е п к о г о . Львів, 1894

М . К о р д у б а

/ /

З а п и с к и Н а у к о в о г о т о в а р и с т в а і м е н и Ш е в ч е н к а . — 1896.

— Т.

С. 5 2 - 5 5 .

21. Л е с ь к о в а М .			П . « Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й вісник»			як к у л ы у -
р о л о г і ч н е	д ж е р е л о	д у х о в н о г о в і д р о д ж е н н я у к р а ї н с ь к о ї				нації,	20-
40-і р о к и XX ст.: д и с . канд . ф і л о л . наук: 10.01.08 /					Л е с ь к о в а М а й я
П е т р і в н а ;	К и ї в с ь к и й н а ц і о н а л ь н и й у н - т ім. Т а р а с а			Ш е в ч е н к а .			—
Київ, 1996.	- 232 с.
22. [Рецензія] . У			п я т ь д е с я т у р і ч н и ц ю з н е с е н я п а н щ и н и і				від-

р о д ж е н я г а л и ц к о ї Руси . Н а п и с а в Л ю б о м и р С е л я н с ь к и й . У Львові

1898 // Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й вісник . — 1898. —				Т. 2. — С. 136.
23. Р .	Д . [Рецензія] . Н а ч е р к ъ и с т о р і и	у н і й	р у с к о и ц е р к в и		зі.
Р и м о м ъ ,	н а к л а д о м комітету ю в і л е й н о г о ,	Льв . , 1896 / Р . Д . //			За -
п и с к и Н а у к о в о г о т о в а р и с т в а і м е н и Ш е в ч е н к а . —				1897. — Т. 18.	—
С. 19.

24. С. T. [С. Т о м а ш і в с ь к и й ] . [Рецензія] . А л е к с а н д р Б о р к о в с к и й . Б о г д а н Х м е л ь н и ц к и й Ч . 2 Події 1648 року . П е р е в а ж н о за К о с т о м а -

р о в и м (sic!) написав ... К н и ж о ч к и «Просьвіти», Ч. 223, Льв .				1898 /
С . Т . //	З а п и с к и	Н а у к о в о г о т о в а р и с т в а і м е н и Ш е в ч е н к а . —	1901.
- Т. 44.	- С. 41.

2 6 8

										ІІАЛЮХ О . В .
25.	С. Г. [С. Т о м а ш і в с ь к и й ]										[Рецензія]. Л ю б о м и р С е л я н с ь к и й
І (їкаві		р о з м о в и п р о		д е р ж а в и і						н а р о д и Европи . К н и ж о ч к и «Про -
11,піти». (З ф у н д а ц і ї					ім. Ст. Д у б р а в с к о г о 6-та прем, книжочка) . У
11.нові, 1899 / С . Т .					//		З а п и с к и Н а у к о в о г о товариства і м е н и Шев -
ченка.	- 1901. - Т.			44.		- С.		4 1 - 4 2 .
26.	С. Т. [С. Т о м а ш і в с ь к и й ]										[Рецензія]. П р о славного сербского
ученого			Вука С т е ф а н о в и ч а						К а р а д ж и ч а . К н и ж о ч к и « П р о с ь в і ш » ,
'І 227,			Льв . 1899 / С . Т . //						З а п и с к и Н а у к о в о г о товариства імени
Шевченка . - 1901. - Т. 44. - С. 41.
27.	Ф . М . [Ф. Марисяк] . [Рецензія]. И с и д о р ъ Ш а р а н е в и ч ъ . Ц е р -
ковная		у н і я на Р у с и и				вліяніе				ей па з м Ь н у о б щ е с т в е н н о г о поло -

«кеі іня м і р с к о г о руского духовенства . Льв . 1897; Izydor Szaraniewcz . koScielna u n i a па Rusi і w p i y w jej па z m i a n § spolecznego stanowiska

•.wieckiego

d u c h o w i e n s t w a

ruskiego . Льв., 1899

/ Ф . M . //

Запис -

ки

Н а у к о в о г о

т о в а р и с т в а

і м е н и Ш е в ч е н к а .

—

1900. — Т.

38.

—

С .

1 2 - 1 4 .

28. Ф р а н к о

І. [Рецензія]. M o n u m e n t a

confraternitatis

Stauro -

pigianae

leopoliensis, s u m p t i b u s

Instituti

Stauropigiani

edidit

I )r. W l a d i m i r u s Milkowicz . T o m i primi pars

II,

contmens diplomata

epistolas ab

a n n o 1593 ad 1600.

Львів, 1898

/ Ів. Ф р а н к о //

За -

писки Н а у к о в о г о товариства і м е н и Ш е в ч е н к а . — 1899. — Т. 27.

—

1 9 - 2 1 .

29.

Ф р а н к о І. З остатніх десятиліть ХІХ-го

віку /

Іван

Ф р а н к о

// Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й вістник . — 1901. —

Т.

15.

— С.

1 — 19,

4 8 - 6 7 , 1 1 2 - 1 3 2 .

30.

Ш а п о в а л Ю. Г. « Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й

вістник»

(1898 —

1932

рр ): т в о р е н н я д е р ж а в н и ц ь к о ї ідеології українства: м о н о г р а -

ф і я /

Ю. Г. Ш а п о в а л . - Львів, 2000. - 352 с.

31.

Я с і н с ь к и й

Б . « Л і т е р а т у р н о - н а у к о в и й вістник». П о к а ж ч и к

змісту.

Т. 1 - 1 0 9

( 1 8 9 8 - 1 9 3 2 ) / укл . Б о г д а н

Ясінський .

Київ,

І Іью - Йорк: С м о л о с к и п , 2000. — 544 с.

У Д К 0 0 7 : 3 0 4 : 6 5 5 . 5 9

СЕНИК О. Ю.

РЕПЕРТУАРНА ПОЛІТИКА ВИДАВНИЦТВА «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

(2005-2009 РР.)

Висвітлено п р о б л е м и і п е р с п е к т и в и д і я л ь н о с т і в и д а в н и ц т в п р и в и щ и х н а в ч а л ь н и х закладах . П р о в е д е н о м а р к е т и н г о в е д о с л і д и » і ня в и д а н ь в и д а в н и ц т в а «Львівська політехніка» . З д і й с н е н о а п а ш і

й о г о с у ч а с н о г о	р е п е р т у а р у .	Н а	основі а н а л і з у з ' я с о в а н о типові
р и с и в и д а в н и ч о ї діяльності		у н і в е р с и т е т с ь к о г о в и д а в н и ц т в а .
Ключові слова: видавництво, репертуар, видання.
Сьогодні	видавництво			Національного університе

ту «Львівська політехніка» — це середнє за потужністю книжково-журнальне видавництво, що має у своєму складі редакційно-видавничий відділ, комп'ютерний і поліграфіч-ний центри, відділ маркетингу та розповсюдження, центр прикладних інформаційних технологій і виконує широким спектр редакційно-видавничих, додрукарських та полігра-фічних робіт.

Видавництво, що функціонує в університетському се-редовищі, відрізняється від «звичайного» видавничого осе-редку, головне, тим, що не претендує на великі комерційні прибутки. Проте це не означає, що воно не дбає про ринко-вий успіх. Такі видавничі осередки повинні присвячувати свою працю довгостроковим проектам, допомозі авторам-початківцям, виданню книг на «мертвих» мовах, оцінювати рукописи за науковою цінністю, бути готовими до розпо-всюдження книг на географічно віддалених ринках від міс-ця розташування видавництва, надавати безкоштовні при-

2 7 0

С Е Н И К О . Ю .

мірники бібліотекам тощо. Однак видавництва при вишах мають полегшений доступ до авторів, насамперед, виклада-чів та дослідників університету, кваліфікованих рецензен-тів, можливість безкоштовного рекламування у виданнях іа кладу та під час різних наукових заходів, прямі фінансові субсидії, використання студентства як головного сектора збуту та ін. [8].

Сучасний репертуар видавництва формують наукові та навчальні видання (підручники, навчальні посібники, павчально-методичні видання, монографії), а також ви-моги до авторських рукописів підручників, навчальних посібників і монографій. Одним із важливих напрямків у діяльності видавництва є випуск довідкової літератури, на-самперед — словників. Також видавництво випускає у світ науково-популярну, художню літературу та періодичні на-укові видання — вимоги видавництва до оформлення руко-писів та електронних версій статей фахових видань, Вісник Національного університету «Львівська політехніка», між-відомчі науково-технічні збірники та наукові журнали. На поліграфічній базі видавничого осередку від 1998 р. друку-ється освітній студентський тижневик «Аудиторія». Всього в репертуарі видавництва — понад 680 видань (див. Табл. 1).

Книги видавництва охоплюють різноманітні галузі знань: математику, фізику, хімію, економіку, механіку, елек-тромеханіку, електроенергетику, радіотехніку, електроніку, метрологію, комп'ютерні науки, архітектуру, будівництво, геодезію, історію, філософію, мовознавство, суспільство-знавство.

Для аналізу сучасного репертуару видавництва було проведено маркетингове дослідження за 5 років (2005 — 2009 рр.) [З, 7]. В результаті виявлено, що переважають на-укові (монографії, збірники матеріалів, збірники наукових праць) та навчальні видання (навчальні посібники, підруч-ники та навчально-методичні книги). На основі цього мож-на говорити, що видавництво чітко орієнтоване на випуск наукової та навчальної книги.

271

П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І Б

Таблица І

Т и п о л о г і ч н а с т р у к т у р а н е п е р і о д и ч н и х в и д а н ь в и д а в н и ц т в а « Л ь в і в с ь к а п о л і т е х н і к а »

з а 2 0 0 5 - 2 0 0 9 р р .

Види			Кількість назв к н и г і б р о ш у р
Види	Т и п и
літерату -	Т и п и						ВСЬОІІІ
літерату -	в и д а н ь
ри	в и д а н ь	2005	2006	2007	2008
ри		2005	2006	2007	2008	2009	за 5
							рокіп

	Монографії	2	6	8	11	14	41

	Матеріали
	конферен-	-	1	3	1	17	22
	Цій
Н а у к о в а
Н а у к о в а	Збірники
	Збірники
	Наукових	11	25	32	3	1	72
	Праць

	Тези		2	8	6		16
	Доповідей	-	2	8	6	-	16
	Доповідей

	Підручники	1	1	3	7	7	19

	Навчальні	14	9	28	34	57	142
	Посібники	14	9	28	34	57	142
	Посібники

	Навч.-метод.	-		1	3	1	5
Н а в ч а л ь н а	Посібники	-	-	1	3	1	5
	Посібники


	Конспекти		1	1		2	4
	Лекцій	-	1	1	-	2	4
	Лекцій

	Збірники				1		1
	Задач	-	-	-	1	-	1
	Задач

	Практикуми	-	-	1	1	1	3

	Словники	2	1	-	2	2	7

	Енцикло-
	Педії	-	-	-	-	-	-
	Педії
Довідкова
Довідкова	Довідники	-	1	-	-	1	2

	Бібліогра-
	фічні покаж-	-	-	5	4	2	11
	Чики

гіг

							С Е Н И К О . Ю .

Види			Кількість назв к н и г і брошур
Види	Т и п и
літерату-	Т и п и							Всього
літерату-	видань							Всього
ри	видань	2005		2006	2007	2008	2009	за 5
ри		2005		2006	2007	2008	2009	за 5
								років

Художня	Збірки вір-				1		2	3
Художня	шів	-		-	1	-	2	3
	шів

Науково-	Науково-
Науково-	популярні	-		-	3	2	5	10
популярна	популярні	-		-	3	2	5	10
популярна	монографії
	монографії

Всього		ЗО		47	94	75	172	358

З графіка (рис. 1) бачимо, що кількість видань, почина-ючи з 2005 р. зростає, далі коливається від більшого до мен-шого значення та сягає найвищої точки вже у 2009 р.

Отже, прогрес значний і, сподіваємося, що в 2010 р. ми зможемо спостерігати ще більшу кількість назв*.

З огляду на тематику репертуару видавництва (рис. 2), видно, що найбільше вийшло видань, присвячених таким наукам, як: економіка (30%), хімія (10%), архітектура та комп'ютерні науки (6%) [2].

Здійснений аналіз репертуару неперіодичних видань видавничого осередку «Львівська політехніка» засвідчує:

пріоритетним напрямком у діяльності видавництва є випуск наукової і навчальної літератури (за 5 років було ви-пущено 174 навчальні видання та 151 наукове);

серед навчальних видань видавництва найбільше навчальних посібників — 142; підручників випущено 19. Трапляються навчально-методичні посібники (5 видань), конспекти лекцій (4 видання), практикуми (3 видання), збірники задач (1 видання);

серед наукових книг переважають збірники наукових праць (72 видання), монографії (41 видання). Також мають місце матеріали конференцій (22 видання) і тези доповідей (16 видань);

С т а т т я н а п и с а н а в 2009 р.

273

П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

120

2005	2006	2007	2008	2 0 0 9
Рис . 1 .	Ч а с т о т а	в и х о д у в и д а н ь у світ		за р о к а м и

35							*
35							1>ч
							я
ЗО				о			* _
ЗО		Ш	я	о	а.		'х
		і-	а.	ш	а.		'х
25		і-	а.	&	а»		ш
25		M	>г-		X		ш
20		Я	S	£	ш		н
20		• X	Ф	• z—	а.		2
	с	П	і-		а.	О	"с
15	с	О	х		t -	О.	£
15	"5.	-т	а	- 5 -	t -	6	О
10	о_	О	<	ш е	о	6
10		5
5
0

Рис . 2 . Т е м а т и ч н и й а н а л і з в и д а н ь

чільне місце серед книг видавництва посідають до-відкові видання, насамперед, бібліографічні покажчики учених «Львівської політехніки» (11 видань). Важливим на-прямком у діяльності видавництва є випуск словників (7 ви-дань). Довідників вийшло всього 2 видання;
крім вищеперелічених видів літератури, видавничий осередок видає науково-популярні (10 видань) та художні (збірки віршів — 3 видання) книги;

в 2005 р. спостерігається поступове зростання кількос-ті книг видавництва до 2007 р. (з ЗО до 94 видань), 2008 р. спостерігаємо зменшення кількості видань (75), а у 2009 р.

2 7 4

С Е Н И К О . Ю .

Імчимо помітний стрибок до зростання кількості видань

112;

за тематичною ознакою, у видавництві «Львівська по-III ехніка» вийшло найбільше книг, присвячених економі-ці (30%), хімії (10%), архітектурі та комп'ютерним наукам

(6%).

Отже, вивчення репертуару книг видавництва «Львів-I і.ка політехніка» дає можливість окреслити перспективи II р іоритетних напрямків видавничої політики. Порівнюючи

і і і іькісні і якісні показники видань, ми отримали об'єктивну картину стану і розвитку видавничої діяльності універси-тетського видавництва, його тематичних напрямів.

Репертуарна політика університетського видавництва невід'ємно пов'язана зі співробітництвом установи з пев-ною групою авторів. Увесь науковий потенціал «Львівської політехніки» створений провідним авторським колом. Вза-ємний творчий тандем є чинником, який надає успіх авто-рові, а видавництву — престиж [9].

Видавцям рекомендуємо збагачувати репертуар ви-давництва потенційно високотиражними довідковими та науково-популярними виданнями, що дасть змогу компен-сувати ймовірні витрати на підготовку видань наукових.

Варто наголосити, що серед спеціалізованих видав-ництв навчальних закладів західного регіону видавництво при Національному університеті «Львівська політехніка» є найпотужнішим.

1. Б е к к е р - Н и л ъ с е н Т.	У н и в е р с и т е т	как издатель	/ /
Э ф ф е к т и в н о е к н и г о и з д а н и е : Сб . статей . —		М: Весь м и р . —	2002.
- С . 1 0 2 - 1 0 7 .

2. В и д а в н и ц т в о «Львівська політехніка»: Каталог . — Львів: [ Е л е к т р о н н и й ресурс] . — Р е ж и м доступу: w w w . U R L : < h t t p : / / v l p . c o r n . u a / r u b r i c s > .

3 . В и д а в н и ц т в о «Літопис»: І І р а й с - л и с т [ Е л е к т р о н н и й ресурс].

— Р е ж и м доступу: w w w . URL: < h t t p : / / s p r e a d s h e e t s . g o o g I e . c o m / pub?key=rHbS _ McVhQyRcFcHQJlTUSA> . - 2010.

275

П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В
4 . В и д а в н и ц т в о	«Львівська	політехніка»: П р о н а ш е в и д а в ш і
цтво [ Е л е к т р о н н и й ресурс] . — Р е ж и м доступу:						<ЬН:р://
v l p . c o m . u a / аЬои£>.
5 . В и д а н н я . О с н о в н і в и д и , т е р м і н и та в и з н а ч е н н я . Д С 1 V
3017—95. — К.: Д е р ж с т а н д а р т У к р а ї н и , 1996.				— 48 с.
6. Головата Л. В. У н и в е р с и т е т ы и н а у ч н о е к н и г о и з д а н и е (вто
р а я п о л о в и н а XVIII	— п е р в а я ч е т в е р т ь XIX в.) // К н и г а . Исследов. і
н и я и м а т е р и а л ы . -	Сб . 60. -	М.: К н . п а л а т а , 1990. -			С. 1 1 5 - 1 3 1
7 . Е л е к т р о н н и й	каталог:	Львівської	н а у к о в о ї		бібліотеки

ім. В. С т е ф а н и к а . — Р е ж и м д о с т у п у : w w w . U R L : < h t t p : / / a l e p h . l s l ІУІУ . иа:8991/Р/> .

8. Зелінська Н. В. У н і в е р с и т е т с ь к е в и д а в н и ц т в о вчора, сього; і

ні, завжди? / Д р у к а р с т в о , 2005. — № 6 . — С. 14 — 17.

9. П р о б л е м и і п е р с п е к т и в и д і я л ь н о с т і в и д а в н и ц т в а п р и вшцо му н а в ч а л ь н о м у з а к л а д і (на п р и к л а д і в и д а в н и ц т в а Н а ц і о н а л ь н о ї о у н і в е р с и т е т у «Львівська політехніка») / Р . С а м о т и й / / Вісн. Д н і п р о п е т р . ун - ту . — Д . , 2003. — Вип . 6: Л і т е р а т у р о з н а в с т в о . Ж у р н . і лістика . - С. 2 9 4 - 3 0 0 .

УДК 007:304:655 . ( 3 9 8 )

ЯНІВ Г. Я.

ВИДАННЯ ФОЛЬКЛОРНИХ МАТЕРІАЛІВ

КІНЦЯ X I X — ПОЧАТКУ XX ст .

(НА ПРИКЛАДІ ЧАСОПИСІВ ЕТНОГРАФІЧНОЇ КОМІСІЇ НТШ)

В и с в і т л е н о ф о л ь к л о р н у т а е т н о л о г і ч н у д і я л ь н і с т ь н а у к о в ц і в Ет-н о г р а ф і ч н о ї комісії Н а у к о в о г о т о в а р и с т в а ім. Т . Ш е в ч е н к а . Роз - і і я н у т о о с о б л и в о с т і н а у к о в о ї р о б о т и д о с л і д н и к і в та їх п о г л я д и щ о д о з б и р а н н я у к р а ї н с ь к о ї у с н о п о е т и ч н о ї т в о р ч о с т і . П р о а н а л і -

ю в а н о п е р і о д и ч н і	в и д а н н я комісії —	« Е т а о г р а ф і ч н и й з б і р н и к »
і,і « М а т е р і а л и д о	у к р а ї н с ь к о - р у с ь к о ї	етнології» . О с о б л и в у у в а г у

ніернено н а н а у к о в і к о н ц е п ц і ї І . Ф р а н к а т а В . Г н а т ю к а , з б и р а н н я і .» о п р а ц ю в а н н я н и м и ф о л ь к л о р у .

Ключові слова: Етнографічна комісія НТШ, український фольклор, Надання українського фольклору, фольклорний та етнографічний ма-теріал, «Етнографічний збірник», «Матеріали до українсько-руської етнології».

Наприкінці XIX — на початку XX ст., зокрема в 1898 — 1929 рр., результати плідної фольклористичної праці на-уковці Етнографічної комісії НТШ публікували у спеці-алізованих часописах — «Етнографічному збірнику» та «Матеріалах до українсько-руської етнології». Використо-вуючи наукові методи збирацько-дослідницької роботи, вчені підходили до вивчення фольклористичних проблем серйозно та фахово. Упродовж 1895 — 1898 рр. щорічно ви-ходив один том «Етнографічного збірника», а з часу ство-рення Етнографічної комісії — по два томи на рік. У 1899 р. засновано «Матеріали до українсько-руської етнології» (з

277

П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І Б

1909 р. виходять під назвою «Матеріали до української < і нології»). Крім того, наукові розвідки друкувалися на і їм рінках «Записок Наукового товариства імені Шевченки н «Літературно- науковому віснику», в «Пам'ятках украіі йми руської мови і літератури».

Б основному всю роботу над підготовкою перших їм мів «Етнографічного збірника» здійснював І. Франко, яким певний час очолював комісію. Його зусиллями видано пм над ЗО книг фольклорних матеріалів. І. Франко займався і и лише редагуванням збірника, а й вмішував у ньому вели» \ кількість власних записів. Згодом створив свою школу до слідників та збирачів народної творчості, найвизначнішії ми представниками якої були: В. Гнатюк, Ф. Колесса, О. І \м дольський, В. Шухевич, С. Людкевич.

Розвідки з українського фольклору становлять важливу частину усього наукового доробку І. Франка. Це Ґрунтовні дослідження, рецензії і відгуки на праці українських та :і,і рубіжних вчених про народну творчість, велика кількість публікацій українського фольклору, найбільшою з яких с «Галицько-руські народні приповідки», що видана в трьох частинах «Етнографічного збірника», а також ряд перекл.і дів на українську мову уснопоетичних творів інших народні та перекладів українських народних пісень на польську і 111 мецьку мови.

Багато працюючи в галузі фольклористики, І. Франко висловив свої погляди щодо української народної творчос-ті. Він вважав, що фольклор має соціальний характер, тому його треба досліджувати в нерозривному зв'язку з тими умовами життя народу, на ґрунті яких він виник і які ві-добразив. В одній із найкращих своїх фольклористичних праць «Жіноча неволя в руських піснях народних» І. Фран-ко показав відображення тяжкого соціально-економічного становища народу в усній народній творчості, тобто висло-вив думку про повну залежність фольклору від соціально-економічних умов життя.

278

Янів Г. Я.

Ще однією типовою особливістю української народної і мі ірчості, за І. Франком, є гуманність. Як вважав науковець, мі українського народу властиві чуйність та вразливість до шедолених і пригноблених, тому вся народна поезія, каз-ні, легенди та інші жанри фольклору пройняті високими i уманними почуттями. Чи не найбільш характерною озна-мчо української народної творчості І. Франко вважав її реа-

їм у відображенні народного життя, уміння правдиво ви-

пилити те найяскравіше і найтиповіше, що відбувається в дійсності [2, с. 178].

Фольклор І. Франко розумів як художню творчість наро-

ду. Особливого значення надавав мові народної творчості, иважаючи, що народ добирає найвлучніші слова та образи, позбувається діалектної лексики і блідої образності, які міг би мати твір спочатку.

І. Франкові належить рад фольклористичних праць про взаємозв'язок літератури з фольклором. На його погляд, письменство невіддільне від народної творчості, бо те, що написане, може знову перейти в усну традицію і навпаки, те, що раніше існувало в пам'яті шодей, може бути закріпле-не на письмі. Про необхідність дослідження впливу фоль-клору на літературний процес зазначали також В. Гнатюк

Ф. Колесса, які плідно працювали над проблемами укра-їнської фольклористики у складі Етнографічної комісії. Зо-крема, Ф. Колесса, вбачаючи спорідненість між літературою

фольклором, вказав на відмінні риси народних та книж-них пісень [13, с. 5].

Гнатюк — видатний фольклорист та етнограф. За-ймався записом різних фольклорних жанрів, вивченням по-буту і культури українського населення Карпат. Внаслідок його експедицій вийпши дві книги «Етнографічних мате-ріалів з Угорської Русі», опубліковані в 3 і 4 томах «Етно-графічного збірника». З 1898 р. — був секретарем НТШ, згодом став головою Етнографічної комісії та редактором її видань. За словами Ф. Колесси, він був найдіяльпішим

279

П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

та найвидатнішим науковцем комісії [1, с. 80]. Будучи чиї¹ ном редакції «Етнографічного збірника» та «Матеріал і її ,і> українсько-руської етнології», В. Гнатюк регулярно поїнні нював ці видання власними науковими розвідками. Збирд ючи матеріал, етнограф намагався насамперед записувані ті твори чи народні звичаї, які з плином часу відходят ь п історію. В «Етнографічному збірнику» вміщував матеріани науково-систематизовані, із зведеними варіантами та чиї ленними паралелями зі світової (насамперед слов'янської) літератури.

Неабияке значення для Етнографічної комісії мала про грама для збирання та записування усної народної твор чості, яку створив В. Гнатюк. У програмі, що була видана і 1917 р. брошурою «Українська народна словесність (В справі записів українського етнографічного матеріалу)», етнограї | > подав найголовніші правила запису текстів, навів поділ на родної поезії за жанрами. Програма, можливо, й досі є од-нією з найкращих в українській фольклористиці.

І. Франко і В. Гнатюк використовували науковий підхід до збирання фольклору. Для цих науковців важливо було записувати матеріали дослівно, використовувати наочніст ь у передачі реалій. Під час запису матеріалу не дозволяло-ся змінювати порядок слів чи щось пропускати а, навпаки, пропонувалося точно передавати спосіб і тон вимови, навіть підкреслювати слова, на яких оповідач найбільше наголо-шував. Виходячи з поглядів І. Франка, В. Гнатюка та інших науковців комісії — В. Шухевича, І. Колесси, О. Роздоль-ського — збирачі народної творчості повинні бути фахово підготовлені, зокрема, зобов'язані добре знати літературу, вибирати найліпшу територію дослідження, матеріал фік-сувати від найліпших оповідачів. Хорошим повістярем вва-жався той, який не тільки знає оповідання, а й вміє розпові-сти його. Під час запису фольклорного матеріалу необхідно зберігати усі діалектичні риси. Естетично-літературне, істо-ричне, мовне значення народного твору можна визначити

2 8 0

Янів Г. Я.

п.і підставі, власне, всіх його варіантів. Варіанти мають ве-лике значення для історії твору: для визначення місця його і творення, географічного поширення, популярності та ін. Гі зні варіанти не треба реконструювати, тобто змішувати з метою отримання одного ліпшого, а слід шукати найкра-щий варіант. Подання творів у виданні необхідно здійсню-вати систематизовано — або за тематичним принципом (за жанрами), або за територіальною ознакою.

Як бачимо, видавничій діяльності Етнографічної комі-сії передувала плідна збирацька робота. Щоб видати фоль-клорний матеріал, необхідно було зібрати уснопоетичні тво-ри певного регіону, вирушивши в наукову експедицію. Про питання вибору місцевості для запису, кількості учасників експедиції та спрямування їх на записування відповідних жанрів обговорювалося й вирішувалося на організаційному засіданні комісії. Відповідні фольклорно-етнографічні ма-теріали збирали також кореспонденти, які співпрацювали

3 цією науковою інституцією. Для них науковці надсилали спеціально підготовлені порадники, відповідні квестіонари-запитальники. Отже, Етнографічна комісія вела плідну на-укову роботу, залучаючи до співпраці дослідників народної творчості з різних регіонів України.

Дуже важливим та особливо цінним джерелом україн-ського уснопоетичного матеріалу є «Етнографічний збір-ник», який видавала комісія. У цьому виданні, що виходило періодично (раз, а потім два рази на рік), друкувалися ве-ликі за обсягом фольклорні матеріали — це вже згадувані «Галицько-руські народні приповідки» І. Франка в трьох великих томах, «Етнографічні матеріали з Угорської Русі» В. Гнатюка в двох томах, один том «Галицько-руських на-родних пісень з мелодіями» І. Колесси та багато ін.

Увесь матеріал у зазначених віщаннях укладений сис-тематично. «Етнографічні матеріали з Угорської Русі» (3 і 4 томи) В. Гнатюка згруповані за жанрами. Зокрема в пер-шій частині дослідник вмістив легенди і новели, а до другої увійшли казки, анекдоти, байки, історичні оповідання.

281

Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

передмові до «Галицько-руських народних припоні док», І. Франко зазначає про важливість обрати найзручіп шу для читача систему впорядкування матеріалу: «...да м ко важніша річ обробити і опублікувати зібраний матеры'і так, щоб із нього була найбільш можлива користь для на уки. Тут перша і найважніша річ — упорядкування матері алу. Особливо при приповідках дуже важна річ упорядку вати їх так, щоб при величезнім числі номерів якнайлегип було знайти те, чого бажається...» [7, с. XVII]. Для своїх же «Приповідок...» І. Франко використав таку систему впоряд кування, за якою приказки, звороти тощо зводяться в групу під титулом того слова, яке в них найголовніше чи найха рактерніше. Причому неважливо, до якої частини мови па лежить те слово і де воно стоїть в реченні. В межах певної теми приказки впорядковані за алфавітом і пронумеровані Велике наукове значення І. Франко відводить поясненням, які подані до кожної приповідки.

Що ж до «Галицько-руських народних пісень з мелоді-ями», то І. Колесса погрупував народні пісні «відповідно до звичайного розвою людського життя...» [6, с. XXI]. До пер-шої частини видання увійшли обрядові пісні, що пов'язані не з періодом людського життя, а з порою року (колядки, щедрівки, гаївки, обжинкові пісні). Усі інші — згруповані в одну велику групу «Від колиски до гробової дошки», тобто пісні в такому порядку, як проходить людське життя.

Науковість «Етнографічного збірника» значно підкрес-лює наявність передмов чи не до кожного тому. Цей важ-ливий елемент науково-довідкового апарату подає корисну для читача інформацію від укладача збірника, пов'язану із збиранням фольклорного матеріалу, принципом його укладання тощо. Зокрема, у передмові до «Етнографічних матеріалів з Угорської Русі» (т. 3) В. Гнатюк подає перелік сіл, в яких побував з експедицією у 1895 —1896 рр. з метою збирання матеріалу, пояснює принцип, якого дотримувався при систематизації фольклору. Також автор зазначає і про

2 8 2

Янів Г. Я.

ііалектичну розбіжність, яку він виявив в Угорській Русі. Зберігаючи всі говірки в своєму матеріалі, В. Гнатюк подає позначення певних звуків різних діалектів у передмові.

Вищезгаданий елемент науково-довідкового апарату містить кожна книга «Галицько-руських народних при-повідок» І. Франка. У ньому автор пояснює принцип упо-рядкування матеріалу та його зручність і важливість, подає ілумачення до скорочень, які використав при наведенні па-ралелей.

Передмову містять і «Галицько-руські народні пісні з ме-лодіями» І. Колесси, а також біографічну замітку «Др. Іван Колесса», оскільки сам укладач пісень помер, не встигнув-ши віщати зібраний матеріал. Окрім передмови та біогра-фічної замітки, у виданні подано «Пояснення деяких знач-ків і скорочень у нотах».

Як уже зазначалося, для збирачів української народної творчості, науковців Етнографічної комісії, важливо було дотримуватися точності під час запису матеріалів. Особли-во на цьому наголошував В. Гнатюк в передмові до «Етно-графічних матеріалів з Угорської Русі»: «Записуючи свої матеріали, я тримався тої засади, щоби записати всьо, слово в слово, а не пропустити нічого, «ніже тієї коми». Вправді не зискали через те матеріали на краї і стали може затяж-кі пересічному освіченому чоловікові до читання, але зате задержали свою філологічну вартість; а про це й найбіль-ше розходилося мені» [4, с. XIII]. Увесь матеріал у виданні В. Гнатюка подано не лише з дослівною точністю, а й з на-голосами до слів, оскільки в деяких словах, які вживають-ся в Угорській Русі, можна почути подвійний наголос. До кожного твору українського фольклору в «Етнографічних матеріалах з Угорської Русі» подано паспортизацію — відо-мості про оповідача, час запису та місцевість, звідки зібрано матеріал. Окрім того, після кожного запису з паспортизаці-єю вміщено «паралелі» — перелік джерел, в яких вміщено схожі тексти.

2 8 3

П Р А Ц І ЗДОБУВАЧІВ

На відміну від «Етнографічного збірника», в якому по

дано зразки жанрів української народної творчості, зібрані на певній території, в «Матеріалах до українсько-руської с г нології» вміщено наукові статті про українську етнолої і к і Серед них розвідки про українське весілля певних регіоні 11 України («Сороміцькі весільні пісні зап. М. Максимовичем",

V, «Весілля у Гадяцькому повіті у Полтавщині» Он. Гріті,

1; «Весільні обряди і звичаї у с. Землянці, в Чернігівщині П. Лигвинової-Бартош, т. 3; а також цілий розділ «Україї і ські весільні обряди і звичаї» у т. 19 — 20), ткацтво («Ткацпп > у східній Галичині» В. Гнатюка, т. 3), гончарство («Гончар ство у с. Олешні у Чернігівщині» М. Могильченка, т. 1) та інші ремесла, а також про українські народні страви («11 а родна пожива і спосіб її приправи» В. Гнатюка, т. 1), хрес тини («Народні хрестини на Коломийіцині» Г. Колцуняка,

19 — 20) та ін. Статті про українське весілля не лише міс тять наукову інформацію про весільні звичаї та обряди, а 11 наводять численні приклади весільних пісень.

Засновником «Матеріалів до українсько-руської етно-логії» та першим їх редактором був Ф. Вовк, який друкував у цьому виданні свої публікації, зокрема археологічні пра ці («Передісторичні знахідки на Кирилівській ул. в Києві», т. 1.; «Знахідки у могилах між Веремеєм і Стретівкою», т. 3; «Вироби передмікенського типу у неоліт, становищах на Україні», т. 6), етнологічні («Українське рибальство у До-бруджі», т. 1) та антропологічні розвідки («Антропометрич-ні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини», т. 10).

Основними авторами статей «Матеріалів...» є науковці: В. Гнатюк, Ф. Вовк, М. Могильченко, М. Кордуба, В. Шухе-вич, М. Зубрицький та ін. Цей збірник етнологічних матері-алів, який видавала Етнографічна комісія, щедро ілюстро-ваний, а в деяких томах ілюстрації трапляються особливо часто. Увесь ілюстративний матеріал, який стосується пев-ного тексту, унаочнює його, доповнює і є дуже корисним

2 8 4

Янів Г. Я.

дня читача. У цьому виданиі зображено переважно певні узори вишивок чи шиття, гончарні вироби, господарські інструменти тощо. Відображаючи різноманітні знаряддя праці, найчастіше використано схематичні ілюстрації. Крім гого, у виданні зображено фотографії, а також плани осель чи інших будівель.

Наявність передмов та предметних покажчиків у «Мате-ріалах до українсько-руської етнології» свідчить про високу культуру цього періодичного видання, а також про те, що його укладачі намагалися подати текст якнайзручніше для читача. З елементів науково-довідкового апарату до збір-ників статей додавалися також додатки, наприклад, у т. З «Програма для збирання відомостей про громади і збірки сільської молоді (вулицю, вечерниці, досвітки, складки)», яку уклав М. Дикарєв.

Як бачимо, завдяки активній науковій праці, члени Етнографічної комісії зробили великий внесок у розвиток української фольклористики та етнографії, видавши власні дослідження у численних томах «Етнографічного збірника» та «Матеріалів до українсько-руської етнології». Сформу-вавши власні погляди щодо збирання фольклору, І. Франко В. Гнатюк, В. Шухевич, І. Колесса і Ф. Колесса, О. Роздоль-ський та інші дослідники української народної творчості дотримувалися наукових підходів у фіксації фольклорно-етнографічного матеріалу. Дослідження здійснювали на найліпших територіях; записували від оповідачів, які не лише добре знають фольклор, а й вміють гарно розповіда-ти; текст фіксували точно та дослівно зі збереженням міс-цевого діалекту. По-науковому підходили і до подальшого опрацювання отриманого матеріалу — незважаючи на те, що текст був важкочитабельним через збереження місцевої вимови (а точність при записі була чи не основною озна-кою науковості та найважливішою вимогою членів комісії), намагалися його подати у найзручнішій формі для чита-ча, систематизувавпш за тематичним принципом чи тери-

28 5

П Р А Ц І ЗДОБУВАЧІВ

торіальною ознакою та підготувавши до основного тексту корисний науково-довідковий апарат. Найоптимальніший варіант подання фактичного матеріалу у збірниках під-тверджують численні ілюстрації, нотні записи пісень, від-повідна паспортизація текстів та належні коментарі.

Науковці Етнографічної комісії дуже ретельно відбира-ли матеріал до «Етнографічного збірника» та «Матеріалів до українсько-руської етнології». Ті жанри фольклору, які

вже вийшли в попередніх томах, рекомендували не збираті і або ж записувати, однак попередньо звіривши з уже надру-кованими, щоб уникнути повторень. Особливу увагу звер-тали на жанри, які не були зафіксовані і не опубліковані до того часу.

Отже, фіксуючи уснопоетичні матеріали в «Етногра фічному збірнику» та «Матеріалах до укра'інсько-руської етнології», фольклористи кінця XIX — початку XX ст. за стосовували й утверджували наукові принципи, подаючи дослідникам записи з готовим уже науковим апаратом, що сприяло ширшим теоретичним дослідженням та узагалі, ненням. І. Франко, Ф. Колесса, В. Гнатюк, В. Шухевич т.і інші дослідники донесли не лише пересічному читачеві, а й цілій українській державі усе багатство усної народної творчості, засвідчили іншим народам, що наша країна за вжди мала свої традиції, обряди, звичаї, власне історичні минуле.

1. Г н а т ю к В.	В и б р а н і статті п р о н а р о д н у творчість / НТІІІ						Фі
л о л о г і ч н а секція .	— Н ь ю - Й о р к , 1982. —			288 с.
2 . Д е й О . Д о	поглядів І . Ф р а н к а н а			у к р а ї н с ь к и й ф о л ь к л о р			/ /
Іван Ф р а н к о . Статті і м а т е р і а л и . — Львів.						— 1948. — С. 167—141
3 . Д е й О . Іван Ф р а н к о — д о с л і д н и к						н а р о д н о п о е т и ч н о ї тіш\|>
чості / АН УРСР; Ін - т с у с п і л ь н и х н а у к . -						К.: В-во АН УРСР, 19М
- 92 с.
4 . Е т н о г р а ф і ч н и й		збірник .	В и д а н н я		Е т н о г р а ф і ч н о ї коми н
Н Т Ш . - 1897. - Т . З .		- Ч . 1. -	236 с.
2 8 6

Янів Г. Я.

5 . Е т н о г р а ф і ч н и й

збірник .

В и д а н н я Етнографічної

комісії

ІІТШ . - 1898. - Т . 4. - Ч . 2. - 262 с.

6 . Е т н о г р а ф і ч н и й

збірник .

В и д а н н я Етнографічної

комісії

НТШ . - 1902. - Т. 11.

- 340 с.

7. Е т н о г р а ф і ч н и й

збірник .

В и д а н н я Етнографічної

комісії

ІІТШ. - 1905. - Т. 16.

- Ч. 1. -

С. 2 0 1 - 6 0 0 .

8 . М а т

е р і а л и до українсько - руської

етнології. Видання Етно-

графічної комісії Н Т Ш . - 1899. -

Т. 1.

- 284 с.

9 . М а т е р і а л и до українсько - руської

етнології. В и д а н н я

Етно-

графічної комісії Н Т Ш . - 1899. -

Т. 2.

- 320 с.

10.

М а т е р і а л и до українсько - руської етнології. В и д а н н я Етно-

графічної комісії Н Т Ш . - 1900. -

Т. 3.

- 216 с.

11.

М а т е р і а л и до українсько - руської етнології. В и д а н н я Етно-

графічної комісії Н Т Ш . - 1901. -

Т. 4.

- Ч. 2. - С. 1 4 5 - 3 2 0 .

12.

М а т е р і а л и до українсько - руської етнології. Видання

Етно-

графічної комісії Н Т Ш . - 1905. -

Т. 6.

- 242 с.

13.

М а т е р і а л и до українсько - руської етнології. Видання

Етно-

і рафічної комісії Н Т Ш . - 1908. -

Т. 10.

- 152 с.

12.

М а т е р і а л и до української

етнології. Видання Етнографіч -

ної комісії Н Т Ш . - 1919. - Т. 19 - 20. -

392 с.

13.

М и ш а н и ч О. В. Українська література II пол. XVII ст. і усна

народна творчість /

АН УРСР; Ін-т л і т е р а т у р и ім. Т. Г. Шевченка .

- К.: Н а у к о в а д у м к

а , 1980. - 342 с.

СТУДЕНТСЬКІ РОЗВІДКИ

УДК 007:304:655 (477) (092)

АТАМАНЮК І. І.

ЮРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ МЕЖЕНКО - ЗАСНОВНИК ГОЛОВНОЇ КНИЖКОВОЇ ПАЛАТИ

Р о з г л я н у т о у м о в и с т в о р е н н я Головної К н и ж к о в о ї п а л а т и . Окреї

л е н о участь Ю . М е ж е н к а в її заснуванні т а діяльності, чинники

в п л и в у на р о б о т у цієї установи . Увагу з а к ц е н т о в а н о на структурі Головної К н и ж к о в о ї п а л а т и , результатах ф у н к ц і о н у в а н н я її від ділів.

Ключові слова: Головна Книжкова палата, бібліографія, бібліотека, ті талог, видання.

24 січня 1919 р. Директорія затвердила ухвалений Ра дою народних міністрів Закон про утворення Головної Книжкової палати (ГКП) в м. Києві. Наказом Комісара Го повного управління мистецтва та Національної культури від 18 лютого 1919 р. Бібліотечно-архівному відділу, який н.і той час намагався створити систему поточної бібліографії, було запропоновано приступити до безпосереднього фор-мування ГКП та призначено Ю. Меженка організатором її створення.

Зразком бібліографічної установи ІО. Меженко обрав Міжнародний бібліографічний інститут (МБІ) у Брюсселі і, відповідно, вироблену ним схему бібліографічного опису Та систему класифікації, що в перспективі давало можливіст ь

2 8 8

А Т А М А Н Ю К І . 1 .

для широкого міжнародного обміну інформацією, було ви-явом загальної тенденції культурного розвитку України в Л)-ті роки з орієнтацією на Європу, її культурні досягнення у намаганні утвердити Україну як державу.

Насамперед Ю. Меженко формує штат. Першими його співробітниками в ГКП були В. Каліхевич, Т. Волобуєва, ІО. Ковалевський, М. Чирок-Чирков, В. Кобилянський та ін. Як дорадчий і, певною мірою, керівний орган формується І'ада ГКП, яка збиралася регулярно і за час свого існуван-ня (п'ять з половиною місяців) провела 10 засідань. До Ради увійшли представники від бібліотек: Національної бібліо-теки — академік Д. Багалій, Св. Володимира — В. Кордт, Українського університету в Києві — О. Сагарда, Київської духовної академії — А. Криловський; від Києво-Печерської лаври — ієромонах О. Готовцев; від Відділу охорони пам'я-ток церковної старовини — протоієрей І. Кречетович.

На першому засіданні Ради (через місяць з часу призна-чення Ю. Меженка завідуючим) відзначалося, що в ГКП пра-цює вже 32 співробітники. До трьох існуючих відділів ГКП (реєстрації, книжного фонду, Бібліографічного інституту) долучився четвертий відділ, у зв'язку з тим, що наказом Комісара Головного управління мистецтв та Національної культури від 26 лютого 1919 р. Бібліотечно-архівний відділ тимчасово перетворено в Архівне управління, а бібліотеч-на секція повинна відійти до складу ГКП як Бібліотечний відділ.

Заснування Книжкової палати (далі КП) викликало потребу введення Закону «Про обов'язковий примірник». Уже в лютому до Комісара в справах друку надійшов лист за підписами Ю. Меженка (як завідуючого справами ГКП) і Комісара Головного управління мистецтв та Національ-ної культури з проханням дати негайне розпорядження щодо виконання Закону Директорії від 26 січня 1919 р. про обов'язкове надсилання друкарнями примірників усіх ви-дань та запропоновано проект наказу.

289

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

Прагнучи налагодити облік за весь період існування Української держави з березня 1917 р., Ю. Меженко разом з Відділом реєстрації, який він очолював, проводив перепис на спеціальних картках усіх періодичних видань за мину-лі роки, отриманих з Головного управління у справах дру-ку (засноване за Гетьманату при Міністерстві внутрішніх справ і скасоване за радянської влади). До Палати також перейшли матеріали, одержані Бібліотечно- архівним відді-лом від видавництв. Невдовзі після початку роботи відділу Ю. Меженко писав, що закінчується «збирання матеріалів до регістрації книжної продукції за 1917 та 1918 роки, при-чому за 1917 р. зібрано відомостей більше, ніж 1 тис. книжок і 200 періодичних видань; за 1918 р. число книжок значно перевищує 1 тис., періодичних видань зібрано близько 400. За 1919 р. зібрати відомості надзвичайно важко через по-стійні перерви в комунікації» [2, с. 15].

Намагаючись забезпечити безперервне надходження видань з усіх областей України, Ю. Меженко на засідан-ні Ради ГКП від 28 квітня 1919 р. запропонував закласти в кожному губерніальному місті відділи Головної палати, а 8 травня виносить на обговорення Ради проект утворення місцевих КП (на наступному засіданні, 15 травня, — був за-тверджений).

Відділ книжкового фонду, який очолював М. Чирок-Чирков, відклавши поки що своє головне завдання (щойно розпочате: складання «каталогу каталогів» [6, с. 37] усіх уря-дових та громадських бібліотек — зведеного каталогу), на-магався захистити бібліотеки, котрим, з огляду на руйнівні революційні події, загрожувала небезпека. Так, було врято-вано бібліотеку князя Щербатова (рідкісні книги з мисте-цтва, які було передано до Української академії мистецтв) та дуже цінну бібліотеку з рідкісних французьких видань XVII і XVIII ст., а також творів грецьких і римських класи-ків — бібліотеку Дембо-Чайковської (планувалася дтя пере-дачі до Національної бібліотеки).

2 9 0

АТАМЛПЮК І. 1.

Пізніше Відділ книжного фонду став називатись Відді-лом каталогії та експедиції і приступив до складання зве-деного каталогу наукових бібліотек. Планувалося перший випуск каталогу здійснити після закінчення роботи над картками на літеру «А». Розгорнути цю роботу Ю. Меженко вже не встиг. Усвідомлюючи значення цього проекту, ство-рення «каталогу каталогів» наукових бібліотек України, він виносить це питання на обговорення Ради ГКП. Останні її засідання — дев'яте і десяте — присвячені, власне, пошукам методики створення цього каталогу.

Наступна складова ГКП — Бібліографічний інститут для створення «спису всіх українських книг, починаючи з перших років існування друку» [4, с. 29] мав занадто мало часу. Ю. Меженко ще повертатиметься до реалізації цього проекту в 1927 та 1945 роках. За перші півроку існування Інституту були сформульовані лише його основні завдання та на основі правил бібліографічного опису МБІ були під-готовлені «Правила карткографії», які мали стати робочою інструкцією для опису книг, що ввійшли б до цього реєстру. Темпи робіт Бібліографічного інституту також стримува-ла нестача відповідних фахівців. «Підготовлення штату свідомих бібліографів займає силу часу і через це Головна Книжна палата не може в повноті розвернути свою працю, маючи лише 38 співробітників, замість 138 по нормальних штатах», — писав Ю. Меженко [2, с. 17].

У пошуках виходу зі становища Бібліотечний відділ го-тує відкриття курсів бібліотекознавства. 14 квітня 1919 р. на засіданні Ради ГКП Ю. Меженко, голова комісії з утворення бібліотечних курсів, доповів їх програму. Він мав викладати курс «Техніка бібліотечної роботи». В його архіві збереглися накреслення щодо завдань цього відділу: створення мере-жі бібліотек, а для цього необхідно скласти каталог-зразок, яким би керувалися на місцях при створенні бібліотек; для роз'їздів і роботи в провінціях треба сформувати штат емі-сарів, яких мали готувати на курсах бібліотекознавства. До

МІ

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

обов'язків Бібліотечного відділу чи Бібліотечного управлін-ня (як він названий в іншому документі) ІО. Меженко від-носив також організацію з'їздів бібліотекарів, видання часо-пису для різних типів бібліотек та статистику — збирання матеріалу шляхом анкетування, листування тощо.

Така різностороння діяльність Ю. Меженка свідчить про те, що КП була для нього не просто установою, що здійснює реєстрацію, розподіл видавничої продукції, а центром на-укової бібліографії України, головним осередком вивчення, збереження та розповсюдження книги в державі.

ЗО серпня 1919 р. денікінські війська окупували Київ. Робота КП була припинена. В одній з автобіографій Ю. Ме-женко писав: «Вересень 1919 р. Після руїни, заподіяної дені-кінцями, перебираюся до Кам'янця, де дістаю посаду засіда-теля фундаментальної бібліотеки Університету» [1]. У кінці грудня він повертається до Києва і знову, після кількамісяч-ної перерви, отримує призначення на посаду директора КП (з 20 січня 1920 р.) та завідуючого губернським бібліотечним управлінням. Треба було починати майже все спочатку. Деяких чоловіків, співробітників ГКП, забрали до війська, дехто, в наближенні холодної і голодної воєнної зими, сам покинув Київ. Існування КП за відсутності Ю. Меженка під-тримували кілька осіб, які лишилися в Києві і за Денікіна. В основному, вона становила збір друкарської продукції. Спроба ІО. Меженка після цього якось налагодити справу була перервана польською окупацією. Але у червні 1920 р. діяльність ГКГІ відновлюється.

18 серпня 1920 р. президія ВУЦВК затверджує «Поло-ження про Всеукраїнське державне видавництво ЦВК (Все-видав)», яке невдовзі внесло зміни до статусу ГКП на чолі з Ю. Меженком. Сам він сприйняв цю постанову позитивно, як спробу впорядкувати справу з реєстрацією та обліком нових видань. Він відгукнувся на неї новим проектом, який значно відрізняється від попереднього і досі ніде не публі-кувався. Ю. Меженко написав «Птан організації та праці

2 9 2

А Т А М А Н Ю К І. І.

Книжної палати (бібліографічного відділу Всевидаву)», який вже не був реалізований. В той час радянським уря-дом України готувалася поступова ліквідація ГКП. За майже і ювної відсутності фінансування підтримувався лише мало-чисельний штат, який не сягав навіть рівня періоду функ-ціонування КГІ в 1919 р. При цьому вона могла займатися лише поточною реєстрацією, не підготувавши протягом 1920 — 1921 рр. жодного видання, тоді як за шість місяців 1919 р. було видано три роботи, а четверту, підготовлену в Бібліографічному інституті ГКП, було видано пізніше [3,с. 16].

Заснована Законом Директорії ГКП, яка ставила сво-їм головним завданням реєстрацію друкованої продукції України за період існування Української держави з березня 1917 р. та бібліографію української книги від початку кни-годрукування, не співвідносилася з ідеологічним курсом ра-дянської влади, яка утверджувалась в Україні.

Наприкінці 1920 р. у Харкові був створений бібліогра-фічний підвідділ Всевидаву, а ГКП реорганізована в Ки-ївський крайовий бібліографічний відділ при Київській філії Всевидаву. 31 серпня 1921 р. бібліографічний відділ Всевидаву в Харкові за рішенням Наркомату освіти УРСР було перетворено в Центральний бібліографічний відділ, обов'язком якого стала повна бібліографічна реєстрація і статистичний облік усіх творів друку, виданих в Україні, їх збирання та розподіл, публікація реєстраційних матері-алів, тобто весь набір функцій КП. Постанова ВУЦВК «Про Українську Книжкову палату» від 22 листопада 1922 р., яка детальніше визначала організаційні форми державної бі-бліографії в Україні, остаточно закріпила всі повноваження за Харківською КП і припинила існування канцелярії упо-вноваженого в Києві.

Головним здобутком цього періоду діяльності ІО. Ме-женка було створення державної бібліографічної устано-ви — ГКП. Якщо в українській науковій літературі про це

293

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

хоч іноді згадувалося [7, с. 90 — 97], то в Москві у всесоюзних виданнях створення КП в Україні пов'язувалось винятково з 1922 р. В 1958 р. на Міжнародній бібліографічній конфе ренції у Польщі виступила Н. Лаврова зі Всесоюзної КП, яка сказала, що «З августа 1920 г. в Москве организована Россий-ская Книжная палата, а с 1922 г. начинается организация палат в других республиках Советского Союза» [5, с. 5 —7|. 22 лютого 1958 р. Ю. Меженко звернувся навіть до редакції «Советской библиографии» з приводу постійної помилки щодо дати створення КГІ України, намагаючись перекона-ти, що вона функціонувала з 1919 р. і навіть мала власні ви-дання, але його звернення залишилось без уваги.

Функціонування КП на чолі з Ю. Меженком засвідчило існування бібліографії як окремої самовартісної дисципліни зі своїми спеціальними завданнями та специфічними мето-дами. Україна вперше одержала власну державну бібліогра фію, предметом вивчення якої стала саме українська книг.) (незалежно від місця її видання) та вся друкарська продук ція на території України. Саме функціонування Палати на дало реального змісту Закону про обов'язковий примірник, тоді ж започатковано було створення зведеного каталогу найбільших бібліотек України, відпрацьовані елементи ме-тодики його складання. Під керівництвом Ю. Меженна КІІ вперше поставила завданням державного значення — скла дання Українського бібліографічного репертуару.

1 . Г у м е ш о к М . П . Б і л я д ж е р е л у к р а ї н с ь к о ї р а д я н с ь к о ї бібліо-г р а ф і ї / [ А Н У Р С Р , Львівська н а у к о в а бібліотека ім. В. С т е ф а н и к л, редкол . : М. В. Г а л у ш к о (відп. ред.) та ін.]. — К.: Н а у к , д у м к а , 1991. - 152 с.

2 . Д а ш к е в и ч Я . І І е с к о р е н и й л и ц а р у к р а ї н с ь к о ї к н и г и // Сло-во і час. - 1992. — № 6.

3 . К о в а л е в с ь к и й Ю . Б і б л і о г р а ф і я й У к р а ї н с ь к и й Б і б л і о г р а ф і ч н и й інститут . — К., 1969.

2 9 4

А Т А М А Н Ю К І. І.

4 . С т р і ш е н е ц ь H . В . Б і б л і о г р а ф і ч н а с п а д щ и н а Ю р і я М е ж е н к а / [І І Л Н У к р а ї н и , Н а ц . б - ка У к р а ї н и ім. В. І. Вєрнадського] . — К.:

111.УВ, 1997. - 144 с.
	5 . С т р і ш е н е ц ь Н . Ю р і й М е ж е н к о та	б і б л і о г р а ф і я російської
п е р і о д и к и / / Вісник К н и ж к о в о ї П а л а т и .		—		1998. — № 9 .
	6. У к р а ї н с ь к а р а д я н с ь к а б і б л і о г р а ф і я	/	[за ред . Ф. К. С а р а н и ,
Д. Д. Т а р а м а н о в а ] . - К„ 1980. - 182 с.
	7 . М а р т и н о в І . Ф . П р о п о ч а т о к д е р ж а в н о ї б і б л і о г р а ф і ч н о ї ре -
і (	грації в У к р а ї н с ь к і й P C P / / Бібліотекознавство та бібліографія .
-	1971. - Вип. 11.

УДК007:304:01: (477) (092)

ВАДЮК Т. Б.

БІБЛІОГРАФІЯ В ЖИТТІ ТА ТВОРЧОСТІ ІВАНА КРИП'ЯКЕВИЧА

Р о з г л я н у т о з н а ч е н н я внеску Івана К р и п ' я к е в и ч а в історію україн - ської бібліографії . О с о б л и в у увагу з о с е р е д ж е н о н а с п і в п р а ц і вче н о г о з Н а у к о в и м т о в а р и с т в о м ім. Т . Ш е в ч е н к а га б і б л і о г р а ф і ч н і й діяльності н а с т о р і н к а х п е р і о д и к и . О к р е с л е н о о с н о в н і методи, в и к о р и с т а н і н а у к о в ц е м д л я с т в о р е н н я якісної ф у н к ц і о н а л ь н о ї б і бліографїї .

Ключові слова: бібліографія, бібліограф, бібліографічна діяльність, джерела, документ, матеріали.

Сучасне українське бібліографознавство має чимало досліджень, присвячених теорії та історії бібліографії, ме тодиці та організації бібліографічної діяльності бібліотек, різноманітних установ та закладів. У колі проблем історич-ного розділу бібліографознавства є тема «Українські вчені та бібліографія», вдале розкриття якої суттєво доповнить творчу спадщину таких відомих істориків вітчизняної біблі-ографії, як М. Ясинський, І. Корнєйчик, М. Гуменюк.

Знайомство з життям і діяльністю таких видатних віт-чизняних вчених, як М. Грушевський, І. Огієнко, В. Винни-ченко, А. Кримський, М. Возняк та багатьох інших, дає змо-гу по-новому підійти до оцінки бібліографії як суспільного явища, визначити її роль як фундаменту історичних, літе-ратурознавчих, мовознавчих, етнографічних та інших важ-ливих досліджень, що стали надбанням світової культури.

Серед славетних імен особливе місце займає постать ві-домого вченого, що досяг незбагненних вершин наукового пізнання. І. Крип'якевич, відомий для всіх як історик, на-справді зумів гармонійно поєднати різноманітні види ді-

2 9 6

В А Д Ю К Т . Б .

яльності: бібліографічну, популяризаторську, педагогічну, при чому, кожі іа з них по-своєму послуговувалась історії нашої держави. Творча доля вченого була нелегкою, проте завжди у життєвих колізіях він зберігав наукову порядність, виваженість та сумлінність. У ньому йому допомогла бібліо-графічна робота, яку він шанував і вважав підвалинами на-укового дослідження.

Історик Я. Дашкевич надзвичайно вдало помітив у ве-ликій науковій спадщині І. Крип'якевича: «...дві лінії твор-чості - дослідницьку і популяризаторську, які не проти-річили, а навпаки, гармонійно доповнювали одна одну...»

[2,с. 15].

Небагатьом людям талант дозволяє тримати одночасно в одній руці два пера — перо академічного вченого і перо популяризатора науки. І. Крип'якевич поєднував дві лінії творчості — дослідницьку і популяризаторську — важко на-віть визначити, котрій з них віддавав перевагу.

Свої перші кроки на ниві науки І. Крип'якевич зробив у журналі «Записки наукового товариства ім. Т. Шевчен-ка» (далі ЗНТШ). І. Крип'якевич, опублікував на сторінках цього видання чимало статей, оглядів, списків, некрологів з бібліографічним знаряддям тощо. Навіть побіжний огляд більш ніж 150 томів ЗНТШ свідчить про те, що питанням книгознавства та бібліографії тут надавалась значна увага, а бібліографічні відділи ЗНТШ — «Бібліографія», «Наукова хроніка», «Замітки історичні, археологічні і критичні» — велись старанно і ретельно.

Починаючи з 1905 p., ЗНТШ зарясніли науковими роз-відками І. Крип'якевича. В цьому ж році молодий учений друкує свою першу бібліографічну роботу — огляд змісту газет «Діло», «Руслан», «Буковина» та львівського журналу «Нива». Знайомство з першими бібліографічними спроба-ми І. Крип'якевича засвідчує високу бібліографічну культу-ру укладача: ретельність та увагу до розписування матеріа лу, повноту бібліографічного опису.

297

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

нею вчений завершив ще у 1938 р., лише через півстоліті і у 1990 та 1992 роках вона вийшла у світ. У посиланнях їм літературу (в монографії було використано 634 джерел.») вчений спирається на історичні розробки різних авторів опубліковані на сторінках ЗНТПІ. Багато посилань на праш М. Грушевського, а також — листи та літописи, знайдені в різних архівах [1, с. 33].

Наступна фундаментальна праця І. Крип'якевич.і монографія «Богдан Хмельницький», вийшла друком у 1954 р., за часів хрущовської «відлиги», дещо «в урізаному" вигляді. Наближався ювілей Переяславської ради. Після в.» гань історик вирішив подати до академічного видавництва монографію про Б. Хмельницького. В Києві монографію зустріли радісно: кілька потенційних «авторів» розшмату вало її на частини, щоб кожну видати окремо, під власним прізвищем. Врятувала монографію вже згадана «відлита 1953 р.: І. Крип'якевича призначили директором Інститу і \ суспільних наук АН УРСР у Львові. За таких обставин ; і< > велося зібрати книжку знов докупи. Навчений таким доїм дом, І. Крип'якевич подавав з цього часу свої праці на рецен зування, обстригаючи ножицями покликання на джерела І літературу. Посада директора все ж таки не врятувала м( > нографію від знущань: з машинопису викидали сторінки безбожно «причісували» і заредаговували текст: «так, як т| >г ба». Коли сигнальний примірник «Богдана Хмельницької і >• (К., 1954, 563 с.) поклали авторові на стіл у директорському кабінеті, він навіть не відкрив його. Панегіристи описуванії потім, що це була ознака великої скромності історика — але насправді, це був біль, гіркий біль за пошматовану праці" якій віддав понад тридцять років життя [5, с. 479]. В повпом\ обсязі видання побачило світ лише у 1990 р.

В основу монографії покладено багатий п е р ш о д л и

рельний матеріал, невикористаний раніше дослідниками Проте оскільки в 1954 р. книга вийшла дуже «пошматои.і ною», інформацію про значну кількість джерел з неї бучп

289

В А Д Ю К Т . Б .

вилучено. Відсутній був і окремо оформлений список вико-ристаної літератури. Залишилась підрядкова бібліографія та деякі пояснення до тексту.

У монографії виділено розділ «Примітки», який і є бі-бліографією праці, тобто списком використаної літерату-ри. Крім переліку джерел, І. Крип'якевич наводить фак-тографічний матеріал та пояснення до основного тексту, що і надають «Приміткам» не просто бібліографічного, а довідково-бібліографічного характеру. Література групу-ється за «змістом» праці, тому має ті ж самі частини і розділи, що й основний текст. Матеріал, розташований у «Приміт-ках» за порядковими номерами по кожному розділу окремо

— це фактично самостійні тематичні бібліографічні списки літератури. Загальна кількість позицій «Приміток» — 1735, при цьому, в одному посиланні вчений наводить кілька описів джерел, тож неважко уявити, яка титанічна робота і іередувала їх виявленню. Звичайно, вчений у першому ви-данні монографії не зміг відверто розповісти про особу та діяльність Богдана Хмельницького, але книга наштовхува-ла читача на глибокі роздуми.

В 1961 р. у Києві вийшла збірка джерел «Документи Іюгдана Хмельницького (1648 — 1657 рр.)». Це найбільша (740 сторінок) джерелознавча робота І. Крип'якевича остан-нього десятиліття його життя. Цінність роботи, з бібліогра-фічної точки зору, полягає в тому, що після повних текстів документів наводиться так званий «Перелік документів» (475), у якому вони групуються за роками написання: з 1648 до 1657 р. У кожному розділі документи розташовані за дата-ми їх написання (місяць, день) та пронумеровані. Докумен-ти «Переліку» й допоміжний апарат висвітлюють соціально-економічний стан України періоду національно-визвольної боротьби, взаємовідносини з Росією, Польщею, Угорщи-ною, Швецією, Австрією, Німеччиною та іншими країнами. Важливо зазначити, що особу Богдана Хмельницького, його політичну діяльність ніхто до І. Крип'якевича повною мі-рою не висвітлював, застосовуючи засоби бібліографії.

301

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

1962 р. — у Києві вийшла у світ наступна робота вче-ного — «Джерела з історії Галичини періоду феодалізму (до 1772)», що теж була виконана на високому бібліогра-фічному рівні. «Джерела...» стали незамінним посібником для істориків-архівістів, для всіх дослідників історії га-лицького краю. І хоча на дві останні джерелознавчі праці І. Крип'якевича не з'явилося жодної рецензії (це був «анти-джерельний період в українській історіографії»), значення їх для вітчизняної історичної науки неоціненне.

Варто відзначити й такий бік професійних занять І. Крип'якевича, як бібліографічна діяльність на сторін-ках преси. В радянський період, починаючи з 1925 р., у пе-ріодичних виданнях одна за одною з'являються 12 бібліо-графічних робіт ученого. Він співпрацює в різноманітних журналах, а найбільше у згаданих ЗНТИІ (3 публікації) та «Українському історичному журналі» (3 публікації). Це, здебільшого, огляди книг, найбільшу увагу серед яких при-вертають «Нові праці з історії Гетьманщини XVII — XVII ст. (Публікації 1924 — 1926 рр.)» та «Історичні видання Україн-ської АН у м. Києві 1921 —1927 рр.», що друкувались у ЗНТИІ в 1926 та 1928 роках. Наукова діяльність І. Крип'якевича зав-жди знаходилась під впливом прославленого історика та першого Президента України Михайла Грушевського.

У цей період І. Крип'якевичем було складено два некро-логи з бібліографічним оснащенням — «Степан Томашів-ський» (1931 р.) і «Василь Чернецький та його історично-краєзнавчі праці» (1939 р.), опубліковані в ЗНТШ. Великий за обсягом некролог «Степан Томашівський» був присвяче-ний професору історії Ягелонського університету, дійсному члену НТШ, співробітнику і редактору ЗНТШ. Три сторін-ки некролога з шести відведено на бібліографію робіт про-фесора — «Реєстр головних друкованих праць пок. С. Тома-шівського» як українською, так і польською мовами.

За дев'ять років до смерті, в 1958 р., І. Крип'якевич, ніби підсумовуючи свій внесок в українську історичну бібліо-

3 0 2

В А Д Ю К Т, Г>.

графію, пише останню статтю «Бібліографія історії Укра їни в дожовтневий період». Надрукована в «Українському історичному журналі» (1958 р.), вона, по суті, являла собою Ґрунтовний огляд вітчизняних і зарубіжних бібліографі'і них посібників з історії України до 1917 р. У ній назива-ється перший бібліографічний посібник з історії України

— «Указатель источников для изучения малороссийского края» О. Лазаревського. Загальна кількість джерел стано-вить 42 позиції. У статті вказані не лише окремі видання, а й усі можливі розробки різних викладачів ВНЗів України, лекції В. Антоновича, статті Д. Багалія та ін. Нумерація біб-ліографічних джерел відсутня, але всі вони подані в хро-нології.

Найважливішою працею бібліографічного характеру, яку було опубліковано в Україні, І. Крип'якевич вважає «Опьіт русской историографии» професора Київського університету В. Іконнікова (1891 р., 1908 р.) та звертає увагу на бібліографічні довідки у монографіях М. Грушевського, Д. Яворницького та ін. Учений перераховує 28 журналів та інших періодичних видань України і 2 польських журнали, які мали відділи рецензій і подавали бібліографічні огляди на своїх сторінках. Особливу увагу звертає вчений на жур-нал «Киевская старина», наголошуючи, що саме він відіграв значну роль в організації бібліографії в Україні. Наприкін-ці статті І. Крип'якевич так формулює мету своєї роботи

— «все це можна буде використати для створення великої зведеної праці з історичної бібліографії України». Однак ця важлива ініціатива вченого так і не була втілена в життя. Перший том фундаментальної бібліографії з історії Украї-ни планувалася на 1954 р., але не вийшов у світ, а робо ту з його підготовки припинили з невідомих причин.

Пізніше, в 1965 р., у листі «Про необхідність видання бібліографії з історії УРСР» до редакції «Українського і і торичного журналу», разом з іншими науковцями (Я. Ісаг вич, Я. Дашкевич та ін.), вчений ще раз закликав наукову

ЮЛ

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

громадськість «...схаменутись, бо успішне наукове опрацю вання історії України вимагає цього» [1, с. 33 — 34]. Це буп.і остання спроба І. Крип'якевича пробудити свідомість свої сучасників. Через два роки виданого вченого не стало.

Гуманні та професійні якості І. Крип'якевича, як бачи мо, лише сприяли підвищенню культури його наукових праць, він був бібліографом з пильним оком, розвинутою інтуїцією та «стратегічним» викладом думок. Він глибоко усвідомлював перипетії історичного минулого України, ба гато прислужився для її майбутнього, віддав всі сили, розум і талант змаганням за національну ідею, боротьбі за нашу волю і незалежність. І. Крип'якевич жив і трудився задля на уки, нації, держави.

1. А р у т ю н о в а С. Б і б л і о г р а ф і я в ж и т т і та творчості українсько - го в ч е н о г о І. К р и п ' я к е в и ч а // Вісник Кн . П а л а т и . — 1999. — № 9.

- С. 3 2 - 3 4 .
2	. В о л о д и м и р Г р а б о в е ц ь к и й .		А к а д е м і к	Іван К р и п ' я к е в и ч . До
120 - річчя з д н я н а р о д ж е н н я . — Івано - Франківськ, 2005.						— 200 с.
3. Г р а б о в е ц ь к и й В. Історія			У к р а ї н и	в п р а ц я х	академіка
І. К р и п ' я к е в и ч а / / Р е г і о н а л ь н а наук . - теорєт . к о н ф е р е н ц							і я , присв .
1 0 5 - р і ч ч ю з д н я н а р о д ж е н н я І . П . К р и п ' я к е в и ч а : Т е з и д о п .							— Івано -
Ф р а н к і в с ь к . - 1991. - С.		79.
4 . Д а ш к е в и ч Ярослав .		Постаті: Н а р и с и п р о діячів історії, по -

л і т и к и , к у л ь т у р и / 2 - ге вид . , в и п р а в л . і д о п о в н . — Львів: Львівське

в і д д і л е н н я [УАД ім. М . С. Г р у ш е в с ь к о г о НАНу / Л і т е р а т у р н а

агенція «Піраміда»], 2007. — 808 с.

УДК 007:304:72. (477) « 1 8 »

ІЮРОБЕЦЬ Л. М.

ЮЛІАН ЗАХАРІЄВИЧ - О С Н О В О П О Л О Ж Н И К ЛЬВІВСЬКОЇ

АРХІТЕКТУРНОЇ ШКОЛИ

) Іосліджено діяльність Ю л і а н а Захарісвича . Н а г о л о т е н о на вне - ску в ч е н о г о в н а у к у та мистецтво . Увагу зосереджено на особли -

ностях н а у к о в о г о підходу до в и в ч е н н я архітектури .

Ключові слова: мистецтво, архітектор, архітектура, архітектурні пам'ятки.

Творча особистість Ю. Захарієвича гармонійно і масш-табно реалізувалась у багатьох напрямах мистецтва. Ю. За-харієвич — видатний діяч культури, твори якого — яскрава сторінка архітектури Львова останньої чверті XIX ст. Свої архітектурні споруди він збагачував кованим та литим ме-талом, скульптурною пластикою, ліпниною, розписом, ві-тражем, керамічними деталями, чудовими столярними ви-робами.

Народився Ю. Захарісвич 17 липня 1837 р. у Львові. Се-редовище тогочасного Львова, багате на історичну спадщи-ну та приклади взаємодії різних культур, значно вплинуло на його становлення та вибір професії. Варто зазначити, що Ю. Захарієвич був ровесником перших зразків архітектури неостилів на галицькому грунті. Після закінчення реальної школи він вступив до Технічної академії у Львові, де на тех-нічному відділі викладалася й архітектура (проф. Ю. Бески-да) та вільноручний рисунок (проф. К. Гунглінгер). Потім, як було популярно в той час, продовжив навчання у По-літехнічному інституті Відня — СТОЛИЦІ Австро-Угорської

3 0 5

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

імперії. Навчання проходило під керівництвом провідних вчених: курсом архітектурних дисциплін керував відо-мий архітектор Й. Штуммер, а курс технічних провадив А. Бург.

Для майбутнього архітектора переїзд до Відня і роки навчання там мали вирішальне значення для формування його світогляду. Відень у 1850-ті роки став епіцентром по ликого архітектурно-планувального експерименту щод< > створення «Рінгштрассе» — кільцевої магістралі, де на місі и старих міських укріплень формувався новий центр і буду-валися нові адміністративні й громадські споруди. Безпере чно, це середовище значно вплинуло на молодого студен і й, його подальшу практичну і теоретичну діяльність

Свою архітектурну діяльність він починає з будівнії цтва державних залізниць у Відні. З метою вдосконалеї і и я своїх знань з архітектури — в 1859 р. бере активну участь у будівництві Віденського собору Св. Стефана під керівнії цтвом Ернста.

Ю. Захарієвич часто використовував науковий підхід до архітектури, особливо виразно це можна прослідку ви та при проектуванні сакральних споруд. Зацікавлення с.і кральною архітектурою минулого було для нього не прос і < > оглядовим — він серйозно вивчав тодішніх теологів І ДО ІИ І

див в описах своїх проектів причини звернення до того чи іншого історичного стилю, який використовував. Так буїм. наприклад, при спорудженні Політехнічного університет у та синагоги в Чернівцях (1873 —1878 рр.) . Щоб радикальне відрізнити синагогу від християнських святинь, майстер застосував можливості мавританського стилю. Про вибір стилю за історико -теологічними традиціями Ю. Захарісипч наголосив у своїй статті «Кілька слів про нездійсненну річ таврацію синагоги на Рибній площі у Львові» (1894 р.).

Зі спорудження головного корпусу Львівської Політе ч ніки розпочалася кар'єра професора Ю. Захарієвича вже м основоположника Львівської архітектурної школи. На під

3 0 6

В О Р О Б Е Ц Ь А . М .

к ритті та освяченні новобудови Ю. Захарієвич продемон-стрував свій талант теоретика, виступивши з урочистою лек-цією «Мистецтво на службі техніки». А ще раніше, навесні 1877 р., побачила світ його праця «Відчит про архітектуру», ирисвячена теоретичному осмисленню історії архітектури, визначенню поняття стилю, впливу релігії і суспільних змін і іа архітектуру, ролі в її формувати матеріалу, конструкцій та уподобань епохи. Цей трактат став першою теоретично-

.ірхітектурною працею професора і першою такого роду в Галичині.

Водночас при роботі над проектом монастиря і костелу Францисканок у Львові (1876 — 1888 рр.), архітектор зверта-

ться до неороманських форм і вільної інтерпретації готики.

Іеороманський стиль був поширений у сакральній архітек-турі того часу та асоціювався з часами заснування монастир-ських орденів, свідчив про їх аскетизм і скромність. Взагалі і іеороманські позиції у творчості майстра з кінця 70-х років і юсилюються. Ці тенденції знайшли відображення і у мен-ших сакральних будівлях — костелах в Заріччі біля Яросла-ва (бл. 1880 р.) та Буцневі, поблизу Тернополя (бл. 1887 р.).

Ірофесор майстерно застосовує такі матеріали, як доброї якості цегла різних відтінків, керамічні (майолікові) встав-ки, романські декоративні орнаменти, часто поєднані з го-тичними завершеннями. Цікаві неоготичні експерименти майстра втілилися у віллі художника Я. Стики (1889 р.), що було рідкісним явищем у житловому будівництві того часу. Цільним художнім формоутворенням, новаторськими роз-I іоділом приміщень, живописним виглядом стін з кольоро-вої цегли вирізнялася і зведена у 1891 —1893 рр. вілла самого 1С). Захарієвича «Юлієтка». Орієнтація архітектури істориз-му на давні стилі сприяла пробудженню зацікавлештями пам'ятками архітектури. Ю. Захарієвич, будучи палким шанувальником історико-архітектурної спадщини рідного і ,раю, з 1880-х років працював кореспондентом Центральної комісії з дослідження та консервації пам'яток мистецтва та

3 0 7

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

історії, а потім провадив активну діяльність як консерватор історичних пам'яток в рамках створеної у 1888 р. організації «Кола консерваторів та кореспондентів Східної Галичини».

Ю. Захарієвич здійснив декілька наукових експедиції!, результатом яких стали публікації — «Мандрівка до Сокаль ського повіту» (1892 р.) (тут він провів дослідження костелу і монастиря Бернардинів в Сокалі, палацу і церкви в Потужи ці, костелу і церкви в Варенжу, костелів в Тартакові і Бел зі) та «Мандрівка до Залукви, Галича і на Крилос» (1882 р.), де під впливом популярних на той час ідей романтизму і на-ціональної самобутності автор звертається до архітектурної спадщини Галицько-Волинського князівства XII—XIV < г Фіксує на планах зроблені археологічні розкопки, виявляї автентичні давньоруські деталі в існуючих пам'ятниках ар хітектури, визначає місце віднайдених археопам'яток у сві-товій історії архітектури. Велике наукове і педагогічне зна-чення мав альбом обмірних креслень «Пам'ятки мистецтва в Польщі» (1885 р.), виконаний студентами-політехніками піл керівництвом професора. У цьому альбомі Ю. Захарієвич відкрив для українців красу їхньої народної дерев'яної церк ви. Вперше зроблені кваліфіковані обміри церков в Роздоїн (XVI ст.), Св. Юра (XV ст.) і Чесного Хреста (початок XVI с і ) в Дрогобичі. Більше ста років використовуються ці обміри при підготовці архітекторів у Львівській Політехніці.

Як автор численних публікацій з історії та теорії архітек тури, ІО. Захарієвич не лише вперше вводить до наукового обігу архітектурний опис і фіксацію пам'яток, а й працюс над власними консерваторськими проектами, в яких реалі зує свої теоретичні засади:

відбудовує та реконструює костел Марії Сніжної у Львові, внаслідок чого пам'ятка набула рис неороманського стилю;

виконує проект перебудови та часткової реставрації палацово-паркового комплексу в с. Псари (нині Приозерне Івано-Франківської обл.);

308

В О Р О Б Е Ц Ь Л . М .

реставрує церкву Різдва у Галичі;

здійснює перебудову кафедрального собору в Тар-

іюві (1889 — 1891 рр.) та парафіяльного костелу в Стрию (бл. 1890 р.).

Ще однією успішною роботою Ю. Захарієвича стало спо-рудження у Львові Галицької ощадної каси 1889 — 1891 рр. (на розі вулиць Карла Людвіка і Ягеллонської, тепер Музей етнографії та художнього промислу). Будівля вирізняється пізньо-романтичним трактуванням мотивів неоренесан-су з помітними ознаками раннього модерну. Надзвичайно активно використовуються текстурні властивості та колір матеріалів — нетинькованої поліхромної цегли, чесаного каменю, майолікових рельєфів та багатих кутих решіток. В урбаністичному відношенні будинок розв'язав важливий вузол примикання однієї з бокових вулиць до новостворе-ної львівської «Рінгштрассе». Функціональність інтер'єрів будинку дала змогу швидко і зручно обслуговувати клієн-тів. Достатньо яскраво вирішено й інтер'єр.

Також за проектом Ю. Захарієвича було розпочато рес-таврацію костелу Св. Іоанна Хрестителя — однієї з найдав-ніших пам'яток архітектури стародавнього Львова. Роботу було виконано у стилі романтичної школи. Методи консер-вації, практиковані професором, були типовими для другої половини XIX ст., через що пізніше оцінка його діяльнос-ті була неоднозначна, та незважаючи на це, Ю. Захаріє-вич є основоположником Львівської школи консерваторів пам'яток мистецтва і архітектури.

Крім архітектурної та наукової праць важливе місце він посів і в педагогіці. Його педагогічну діяльність була тісно пов'язана з Львівською Політехнікою: 1872—1881 рр. — де-кан будівельного (архітектурного) факультету, а протягом 1877—1887 рр. та 1881 — 1882 рр. — ректор цього навчально-го закладу. Отже, Ю. Захарієвич був не лише архітектором, а й науковцем і педагогом.

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

1 . А р х і т е к т у р а Л ь в о в а XIX Краків: М і ж н а р о д н и й Ц е н т р Кулі,

т у р и у К р а к о в і ,	1997.
2 . Б у ц к о М . ,	К и п а р е н к о В . Д е р ж а в н и й у н і в е р с и т е т «Львівська

П о л і т е х н і к а » 1944 — 1994. Д о в і д к о в е в и д а н н я . — Львів: Вид - во д е р

ж а в н о г о у н і в е р с и т е т у «Львівська П о л і т е х н і к а » , 1994.
3	. Е н ц и к л о п е д і я Л ь в о в а / За ред . А. К о з и ц ь к о г о . —		Львів: Літо
пис,	2008.	- Т. 2. - 608 с.
4 . Ж у к		О . Г о л о в н а б у д і в л я Львівської п о л і т е х н і к и ,		2004.

У Д К 0 0 7 : 3 0 4 : 9 4

] ЇРИЛО І. Б.

ІВАН МАЗЕПА В ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИХ ВИДАННЯХ

Подано оцінку особистості гетьмана І. Мазепи в енциклопедич-них виданнях. Вказано на стереотипи радянської історіографії. І Іаведено приклади сучасного трактування мотивів вступу І. Ма-нни у союз із шведським королем.

Ключові слова: історіографія, гетьман, енциклопедія, енциклопедична стаття.

Образ українського гетьмана приваблює багатьох пись-менників, поетів, науковців з не меншою силою, ніж поши-рені у світовій літературі легендарні образи Прометея, Фа-уста, Дон Жуана...

Як відомо, народився Іван Степанович Мазепа близько 1640 р. в с. Мазепинці, поблизу Білої Церкви, в сім'ї укра-їнського шляхтича. Освіту здобув у Київському колегіумі і а у Варшавській Єзуїтській школі. Прослухав курс лек-цій в університетських центрах Західної Європи. Деякий час був королівським придворним, виконував доручення польського короля Яна Казимира. У 1663 р. залишив коро-пя. Був генеральним писарем у правобережного гетьмана 11. Дорошенка, служив в гетьмана Лівобережної України

І. Самойловича. З 1687 р. — гетьман України. Помер 1709 р.

с. Варниці, поблизу Бендер. Похований у кафедральній церкві Св. Юрія у м. Галаці (Румунія). Восени 1999 р. пере-похований у Батурині.

Україна — з її вільним козацьким духом, із самовряду-ванням міст і містечок, зі своєю козацькою армією, зі своїм самобутнім адміністративним поділом (на полки і сотні як

3 1 1

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

територіальні одиниці), із демократичною формою обрап ня всієї адміністрації і всього гетьманського уряду, із свої ми навчальними закладами, друкарнями, храмами — бул.і чужорідним утворенням у російському царстві й вик л икал, і острах не лише у самодержавців. В оточенні царя виношу в, і лися плани віддати Україну Меншикову або англійському герцогові Мальборо. Петро щедро роздавав землі на Укр.і їні своїм наближеним: Шереметьєвим, Толстим, Долгору ким. Петро І й уві сні не міг уявити імперію без України, яки була в союзі з Росією на договірних умовах, що по-різному ігнорувались.

Наступ російського уряду на державність України ви явився в так званих «Коломацьких статтях», укладених при обранні на гетьманство І. Мазепи (1687 р.). Україна не мала права порушувати мир з Кримом та Польщею, позбавляти ся права зносин з будь-якими іншими державами, москок ські війська вводились уже в столицю Гетьманщини — міс то Батурин, щоб контролювати усі дії гетьманського уряду Вперше було заборонено називати «Малоросійський крап гетьманського регименту», а потрібно було говорити, що він на лежить до єдиної держави з Великоросією, заперечу в, і лась гетьманська влада в Україні, а значить, заперечувалась і її державність. Петро І не лише втручався у внутрішні спра ви України, надміру визискуючи українську людність дня подальшого ведення війни, але й вирішив звести нанівець самостійність української держави й скасувати її козацькип устрій. «Довідавшись про штани Петра, І. Мазепа, підтри маний більшістю вищої старшини, розпочав (бл. 1704 р.) з польським королем Станіславом Лещинським, а згодом - із шведським королем Карлом XII, таємні переговори, які завершилися 1708 р. Угодою про прилучення України до антимосковської коаліції, основна мета якої була: «чтоб ма лороссийские козацкие народы от России были особое ким жение, а не под Российскою державою», — як говориться г «Енциклопедії українознавства».

3 1 2

Дрило І. Б.

Радянська історіографія винесла такий вирок І. Мазе-пі: зрадник свого народу і Росії, різко посилив феодально-кріпосницьку експлуатацію селянства, жорстоко приду-шував селянські повстання. І зрозуміло чому: імперія не допускала навіть натяків про можливість існування неза-лежної, вільної України. Гетьмани України, окрім Богдана Хмельницького, на думку царя Петра, були «ворами и из-менщиками». Акценти на зрадництві замінювали трагічні-ші і печальніші сторінки історії України періоду Гетьман-і цини.

Лише зазирнути в будь-який підручник з історії Укра-їни, енциклопедію — скрізь І. Мазепа постає зрадником, ворогом народних мас. Ось, наприклад, у «Енциклопедії Іс-торії України» — «Мазепа Іван Степанович — гетьман Ліво-бережної України, зрадник українського народу». Виникає запитання: яким чином І. Мазепа зрадив Україну? Зрадив тим, що хотів об'єднати українські землі, насамперед Геть-манщини, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Сло-божанщини й Ханської України у складі єдиної української держави і встановити міцну автократичну гетьманську вла-ду у становій державі із збереженням традиційної системи козацького устрою?! Також у цьому енциклопедичному ви-данні сказано: «спроби буржуазно-націоналістичних фаль-сифікаторів виправдати зрадництво Мазепи повністю ви-криті українськими радянськими істориками».

Століттями царські власті і продажне духовенство ор-ганізовували анафеми сміливцям, називали іудами, хрис-топродавцями, кривоприсяжниками, зрадниками. Ці ж звинувачення підхопила російська історична наука, а за нею — й прислужницька українська історіографія, бо іншій не дозволено було існувати офіційно. Навіть «Святе Пись-мо» на Україні мусили передрукувати не із старих україн-ських книжок, а з російських. То що вже можна говори ти про історіографію? Початок негативної оцінки діяльності І. Мазепи почав не хто інший, як сам Петро І. Він написав

3 1 3

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

у листі до полтавського полковника, що Мазепа — «измен-ник, богоотступник, вор...для собственной своей тщетной славы для того в Украину призвал, дабы поработить сей малороссийский народ...». Цікаво, що схожа характеристи-ка образу І. Мазепи є в інших енциклопедичних виданнях, наприклад, у «Большой Советской Энциклопедии» (1974 p.) сказано: «Вынашивая националистические идеи о самосто-ятельности Украины и отторжение её от России, Мазепа вёл тайные переговоры с польским королём С. Лещинским, а затем — со шведским королём Карлом XII. Во время Север-ной войны 1700 — 21 гг. Мазепа открыто перешёл на сторону Карла XII». Як бачимо, тут гетьман I. Мазепа описаний не тільки як зрадник, а як хитрий і підступний «правитель», який діє проти російського царату. Подібну інформацію наводять в «Українській радянській енциклопедії» (1981 p.): «Будучи гетьманом, проводив кріпосницьку політику, не-щадно придушував виступи народних мас проти соціаль-ного гноблення...»; «Зрадницькі наміри Мазепи спробува-ли викрити генеральний суддя В. Кочубей і полтавський полковник І. Іскра.»; «Українські буржуазні націоналісти намагалися виправдати зрадництво Мазепи і, всупереч іс-торичній правді, зобразити його борцем за свободу Украї-ни. Подібні намагання дістають гідну відсіч в українській радянській історіографії». Петро І оголосив його «зрадни-ком» і наказав російській та українській церкві виклясти його ім ^/ я. Відтоді російська пропаганда та історіографія по-над 250 років робила усе, щоб очорнити ім'я великого укра-їнського патріота й державного діяча.

За часів Радянського союзу тільки такі речі можна було писати, зокрема, замовчувати та стирати пам'ять народу на користь владі. Адже тоді не було свободи слова: журналісти, науковці, дослідники мали оприлюднювати свої досліджен-ня лише в рамках дозволеного, а до архівів годі було дібра-тись. Зараз, у роки незалежної України, архівні документи відкривають нам замовчувану довгими роками правду, яка

3 1 4

Дрило І. Б.

була заборонена не тільки простим людям, але й багатьом вченим. А за свою цікавість до історії — правдивої — репре-совані та виселені з етнічної території України.

Сучасна історіографія, можна сказати, «просунулась» вперед, бо аж тепер людям стала доступною правдива ін-формація про причини, які спонукали гетьмана І. Мазепу перейти на бік Карла XII. «Не для своєї особистої корис-ті, але для добра нашої батьківщини України і для всього запорозького війська я прийняв допомогу ніведського коро-ля», — говориться у складеній ним святочній заяві. Це під-тверджує й найголовніша стаття договору між І. Мазепою і Карлом XII: «Все те, що було признане як колишня влас-ність українського народу, буде передане або збережене для українського князівства». І все ж це була спроба, ще один крок, до найзаповітнішої мети — незалежної України. Вар-то лише вчитатися в слова І. Мазепи: «Та й що ж то за народ, коли про свою користь не дбає і очевидній небезпеці не за-побігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться воіс-тину нетямущим тваринам, од усіх народів зневаженим».

У сучасних енциклопедичних виданнях про І. Мазе-пу вже говорять як про борця за вільну українську держа-ву. В «Енциклопедії українознавства» І. Мазепа «великий діяч української державности...»; «...у царині внутрішньої політики Мазепа підніс на високий щабель українське господарство, зокрема промисловість, дбав про розвиток української науки, зокрема, історії, освіти (перетворення Києво -Могилянської Колегії на Академію 1694 р., засну-вання Чернігівського Колегіуму 1700 р. тощо) та культури, особливо літератури і мистецтва (особливо архітектури і малярства), що його Мазепа був великим і щедрим мецена-том». Як бачимо, відомості про постать І. Мазепи значно від-різняються від тих, що були в радянські часи. «Доба Мазепи

— це час економічного, політичного, духовного, культурно-го відродження України після Руїни. Заслуга гетьмана тут безперечна», — так повідомляє «Повна ілюстрована енци-клопедія школяра» (2006 р.).

3 1 5

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

Правдиву інформацію подає нам також «Універсалі, ний словник- енциклопедія» (УСЕ): «...прагнучи визволиті 111 Україну з-під російської влади, провадив таємні переговорі і з польським королем Станіславом Летцинським, а 1708 | > під час Північної війни, перейшов на бік Карла XII...». Як зі

знавався російський посол Матвеев радникові Генеральнії¹. Штатів, цар Петро через те стурбований «зрадою» І. Мазе пи, що «його думка зробити незалежну державу на Украї 111 та ще з додатком земель польської України може збаламу тити увесь козацький народ, народ вельми непостійний і злочинних намірів, з яким і предки царя не могли дати сі >( н ради...». Як бачимо з цих цитат, І. Мазепа хотів визволити Україну з-під російського ярма, а оскільки ярмо було міці п і, здавалось би, постійне, то цар «приписав» І. Мазепі «зра;і ника» та ще й прокляв його ім' я.

Політику Петра І щодо України продовжували всі їм ступні самодержавні імператори Росії, з більшою чи мгп шою жорстокістю і фанатичною впертістю.

Завдяки зарубіжним письменникам і мемуаристам, яі і у своїх творах приділили значну увагу І. Мазепі, світ зиаі багато про видатну постать української історії.

Називаючи й прозиваючи І. Мазепу зрадником, занм чав французький дослідник Роже Тіссеран, Росія «до 19 Г року, без втоми розпинала на полі ганьби великого гетьма на. Вона прозивала українців «мазепинцями», думаючи і-таким чином образити, вважала їх бунтівниками і банди і а ми. Але вони сприйняли це ім'я з ентузіазмом, як благорі ід

ний титул» [6, с. 65].

В сучасних енциклопедіях подаються дані, які є доведе ними істориками (для яких вже не страшний «цар») і п..

вністю правдивими. Подобається комусь чи ні, а історичн і правда завжди торує собі шлях, тому ті люди, які вважати І. Мазепу зрадником, нехай поцікавляться д о с т о в і р н и м и фактами з історії України або ж заглянуть в сучасну е п п и

клопедію.

3 1 6

			Д Р И Л О			І . Б .
1. Б о л ь ш а я С о в е т с к а я		Э н ц и к л о п е д и я : В 30 т.		/	Гл.	ред.
Л. М. П р о х о р о в . —	3 - е изд. — М.: Сов. Э н ц и к л о п е д и я , 1974. —
Т. 15: л о м б а р д - м е з и т о л . —		632 е., ил .
2. Е н ц и к л о п е д і я	у к р а ї н о з н а в с т в а / [ П е р е в и д а н н я			в	Україні] .
- К.: Глобус, 1996.	- Т. 4.	- 1600 с.

3. І в а н ч е н к о Р. Т а к це п о ч и н а л о с ь (Петро І і Україна): / Р. Іван-

ч е н к о / / Л і т е р а	т у р н а У к р а ї н а . — 1991. — С. 12.
4. П а в л е н к о	С. В а р ф о л о м і ї в с ь к а н і ч у			Батурині: /	С. П а в л е н к о
// Голос У к р а ї н и . - 1991.		- № 234. - С.	13.
5. П о в н а і л ю с т р о в а н а		е н ц и к л о п е д і я	ш к о л я р а /		[Пер . з англ .
М Сегень, Т. Март] . — К.: К р а ї н а мрій, 2006. — 432 с., іл.

6. С е р г і й ч у к В. К о г о з р а д и в г е т ь м а н Мазепа / С е р г і й ч у к Воло-

д и м и р . — К.: «Фотовідеосервіс», 1991. — 72 с.
7. С о в е т с к и й э н ц и к л о п е д и ч е с к и й словар /		Гл. ред . А. М. П р о -
хоров. — 3 - е изд . —	М.: Сов. Э н ц и к л о п е д и я , 1985. — 1600 е., ил.
8. У к р а ї н с ь к а р а д я н с ь к а е н ц и к л о п е д і я . —		2-е вид . — К.: Гол.
р е д а к ц і я Укр . Рад .	Е н ц и к л о п е д і ї . — Т. 6: куликів - мікроклімат,
1981.
9. У н і в е р с а л ь н и й	с л о в н и к - е н ц и к л о п е д і я /	Гол. ред . р а д и чл,-
кор. Н А Н У М. П о п о в и ч . - К.: І р и н а , 1989. -		1551 с., іл.

УДК 007:304:55 (477) (092)

ДУБИНЯК О. Б.

В И Д А Т Н И Й УКРАЇНСЬКИЙ ГЕОЛОГ ЮЛІАН МЕДВЕЦЬКИЙ

Висвітлено факти з біографії українського геолога Юліана Мед вецького. Окреслено етапи наукової діяльності. Розглянуто вне сок у розвиток геології, особливості наукової роботи вченого.

Ключові слова: наука, дослідження, експедиція, геологія, мінералогія петрографія, кристалографія.

У незалежній Україні повертаються із забуття імена на ших видатних громадсько -політичних діячів, художників письменників, вчених, про життя і діяльність яких раніш або замовчували, або присвоювали їхні досягнення чужин цям. Вони працювали і творили в умовах іноземного по-неволення та бездержавності країни, тому їх зараховують до числа польських, російських, німецьких вчених. Вони зробили великий внесок не лише в українську, а й у світо ву науку і культуру. їхні праці відомі за кордоном, однак майже невідомі у нас. Однією з таких постатей був визнач ний вчений-геолог, засновник Львівської політехніки та м і нералогічного музею — професор Юліан Григорович Мед вецький.

Геологічні дослідження професора Ю. Медвецького мали велике значення для промислового розвитку Галич и ни. Він досліджував прикарпатську соленосну формацію в районах Калуша, Моршина, Трускавця, а також Бохні Велички (Польща), публікував ряд праць з геології і міпг ралогії. Це перший учений Галичини, який показав шляхи використання геології разом з технічною наукою для про

318

Д У Б И Н Я К О . Б .

мислового розвитку краю. Його справедливо можна назвати засновником української науково-практичної геології.

Професор Ю. Медвецький народився 16 жовтня 1845 р.

Перемишлі в родині службовця міської управи Григорія Медвецького, активного українського громадського діяча. В цьому місті минули дитячі та юнацькі роки Юліана, тут він навчався у початковій иіколі та гімназії, брав активну участь

прогресивному молодіжному русі, тут формувалася його національна свідомість.

Зазначимо, що в період юності Ю. Медвецького Пере-мишль був одним з найбільших культурно-освітніх цен-трів Галичини. Особливо успішно тут розвивалося музичне життя. Звідси вийшли такі піонери українського музично-го мистецтва в Галичині, як М. Вербицький, І. Лаврівський, А. Вахнянин та десятки талановитих музикантів, співаків, диригентів, у 1860-х роках під впливом творчості Т. Шев-ченка і зв'язків з Великою Україною у галицьких містах, де були гімназії, утворювалися гуртки, виникали нові періо-дичні віщання, у яких поступово панівними ставали ідеї на-ціонального відродження України. Молодь захоплювалася

іародною творчістю, вивчала мову і народний побут, вла-штовувала вечори в роковини смерті Т. Шевченка, на яких виголошували доповіді про життя і творчість поета, декла-мували його вірші. Саме в цей час у Перемишлі М. Вербиць-кий створив мелодію і вперше виконав пісню «Ще не вмерла Україна», якій судилося стати українським національним гімном. На початку 60-х років А. Вахнянин, який навчався годі в духовній семінарії, організував у Перемишлі студент-ську громаду, до якої ввійшли вихованці духовної семінарії та учні гімназій, у тому числі — Юліан Медвецький [1]. Усе

ю вплинуло на формування його національної свідомості.

Вищу освіту здобув у Віденському університеті (1864 — 1873 рр.), спочатку вчився на богословському, а потім на природознавчому факультеті. Там він став учнем, а пізніше і другом визначного австрійського геолога Е. Зюса і мінера

319

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

лога Г. Чермака, які й визначили його подальшу професій-ну діяльність.

Ще в молоді роки Ю. Медвецький працює у студент-ській громаді під проводом А. Вахнянина, який у 1867 р. створив у Відні товариство «Січ». Згодом Ю. Медвецько-го як довголітнього члена «Січі» обрали почесним членом цього товариства. У студентські роки він став також членом товариства «Просвіта». О. Огоновський так характеризує його діяльність: «Ви (Ю. Медвецький) є душею «Просвіти» і Ваші заслуги будуть записані в її літописі» [7]. Під кінець життя Ю. Медвецький передав свою наукову бібліотеку (по-над 2 тис. томів) до бібліотеки товариства «Просвіта» (роз-порядником майна був О. Огоновський).

Після закінчення Віденського університету Ю. Мед-вецький (1870 —1873 рр.) працював геологом у Віденському державному геологічному управлінні, брав участь у бага-тьох геологічних експедиціях. У 1873 р. Юліан Григорович отримав призначення на посаду професора кафедри міне-ралогії і геології, створеної у 1872 р. в Львівській Технічній академії, де працював протягом 35 років, аж до виходу на пенсію. Навчальний процес у Технічній академії він розпо-чав з викладання мінералогії, яка була головним предметом на хіміко-технічному факультеті.

У 1873 р. Ю. Медвецький, працюючи на кафедрі міне-ралогії і геології Львівської Технічної академії, розпочав ро-боту з систематизації взірців і створення музею мінералів [5]. Колекції музею швидко поповнювалися завдяки при-дбанню експонатів на виставках, у музеях, в експедиціях і у приватних осіб в Боні, Парижі, Празі, Відні, Нью-Йорку, Фрайберзі, Дрездені, Женеві, Страсбурзі, Філадельфії. Му-зей до Другої світової війни займав чинне місце серед ана-логічних музеїв Європи. Він став доброю навчальною базою для студентів і матеріалом для науково-дослідної роботи і мінералогії і петрографії. У 60-ті роки XX ст. його перевезли зі Львова до Івано-Франківська, куди перебазували геолого

3 2 0

Д У Б И Н Я К О . Б .

розвідувальний факультет Львівського політехнічного ін-(титуту.

Неоціненним внеском ученого можна вважати транс-формування Технічної академії — якою була до 1877 р. — у Львівську Політехнічну (з окремими факультетами) школу, де викладачів зрівняно в правах з професорами університе-ту. Згодом він викладав курс петрографії і геології на хіміч-ному, інженерному, будівельному, сільськогосподарському і лісотехнічному факультетах. Професора Ю. Медвецького тричі (1879- 1880,1884-1885 і 1888-1889 рр.) обирали рек-тором цього навчального закладу, а від 1877 до 1901 р. він чотири рази був деканом хіміко-технічного факультету. У 1884 — 1904 рр. працював приват-доцентом Львівського університету, де вперше організував кафедру геології [6]. Протягом тривалого часу професор Ю. Медвецький читав лекції з геології і мінералогії у Львівському університеті. Тут він написав два фундаментальні підручники — з петрогра-фії, який витримав три видання (1898,1906,1909 р.), і міне-ралогії (1906 р.) та понад п'ятдесят наукових праць з різних питань мінералогії, кристалографії, петрографії і геології

— статті і повідомлення, що і сьогодні не втратили наукової цінності. Всі вони написані польською і німецькою мовами, як тоді було прийнято.

ІЦе у 1876 р. вчений розпочав роботу над вивченням ге-ології Карпат, зокрема, її кардинального питання — страти-графії флішових відкладів. Це дослідження стало основою «Нарисів по геології Карпат». Відзначимо також роботу про водопостачання Львова, що була надрукована у 1885 р., а та-кож працю з геології Карпат у зв'язку з будівництвом заліз-ниці Станіслав — Ворохта (1897 р.). Ю. Медвецький описав прояви самородної сірки в регіоні, займався палеонтоло-гічними дослідженнями. У 1908 р., вже працюючи у Льво-ві, вчений виділив новий тип бурілтину, що трапляється в Передкарпатгі, так званий делятиніт. Також він багато часу провів в геологічних експедиціях на території Галичини,

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

Росії, Німеччини, Румунії, Англії, Італії і розробив геоло-гічні основи обґрунтування пошукових робіт. Докторську дисертацію професор Ю. Медвецький підготував на під-ставі багаторічних досліджень геологічної будови Бохні й Велички і захистив у 1896 р. в Празькому університеті, а в 1903 р. Львівська політехніка присвоїла йому звання почес-ного доктора технічних наук.

Наукової роботи професор Ю. Медвецький не припи-нив і після виходу на пенсію. Його дослідження вражають скрупульозністю, цілеспрямованістю і глибиною, практич-ним спрямуванням. За свідченнями сучасників, професор Ю. Медвецький був надзвичайно скромною, доброзичли-вою людиною, відданою науці і справі виховання молодих спеціалістів. Він дотримувався прогресивних поглядів. Свої заощадження в сумі 50 тис. австрійських крон (а це були дуже великі гроші) він заповів на розвиток українського шкільництва, будову гуртожитків, стипендії малозабезпе-ченим студентам.

Помер Ю. Медвецький 7 січня 1918 р. Похований на Личаківському цвинтарі, але даремно шукати його моги-лу — можна вказати тільки місце, де вона була. Згадка про поховання є в мартиролозі Личаківського цвинтаря, який видали у Польщі, в якому прізвище нашого вченого пода-ється польськоюй мовою — Юльян Нєдзвецькі й нема на-тяку на те, що він був українцем [2].

Творчість Ю. Медвецького висвітлена в спеціальній лі-тературі, особливо в польській, проте там вона висвітлюєть-ся однобічно. Замовчати наукові здобутки цього «русіна» не могли, але відзначити його заслуги в організації Львівської політехніки забракло об'єктивності. Патріотичній діяль-ності ученого й дослідника в науковому й просвітницькому житті української галицької інтелігенції присвячена стаття доктора К. Студинського в літературному збірнику «Серед бурі», виданому у Львові в 1919 р., який зараз є бібліогра-фічною рідкістю.

3 2 2

312

Д У Б И Н Я К О . Б .

Наукову діяльність Ю. Медвецького можна розділити на два періоди: віденський і львівський. У першому — пере-важають праці мінералогічного спрямування, у другому — геологічного.

Перша мінералогічна праця Ю. Медвецького, опубліко-вана в 1871 р., присвячена опису зразків вивержених порід, привезених з Арабського півострова віденською астроно-мічною експедицією. В 1872 р. з'явилась його праця про ан-дезит із Штаєрмарка і звіт про петрографічні дослідження в Тірольських Альпах; в 1873 р. він описав уламки базальто-вої лави, що трапляються в вугленосних слаїщях вугільно-го басейну Моравської Острави. У 1875 р. Ю. Медвецький опублікував петрографічну працю про породи з острова Мамотраке, а 1879 р. — про породи Західних Балкан. У сво-їх наукових публікаціях він розвиває поняття так званої пе-трографічної «провінції», хоча самої назви ще не викорис-товував. Останні дві праці написані у Львові на віденських матеріалах. Саме в Галичині розпочинається другий і голов-ний етап наукової творчості Ю. Медвецького.

Перша праця другого періоду присвячена дослідженню крейдових відкладів з околиць с. Правківців, поблизу Пере-мишля. Ю. Медвецький довів, що крейдові відклади пред-ставлені тут карпатською, а не «львівською» (платформ-і юю) фацією, і описав їхні палеонтологічні рештки. Це було одним із головних наукових досягнень вченого, що заклало основи стратиграфії флішових відкладів не лише Україн-ських Карпат, а й усього Карпатського регіону.

Завдяки ІО. Медвецькому, який 1875 р. у «карпатсько-му пісковику» в районі м. Перемишля знайшов та визначив ранньокрейдову фауну, тобто дав надійний стратиграфіч-ний репер, почалася розробка стратиграфії палеонтологіч-і ю майже «німих» флішових товщ Українських Карпат. За-шачимо, що водночас невтомний професор зібрав колекції гірських порід і палеонтологічних решток з карпатських порід для музею Політехнічної школи, які слугували етало-ном для геологічних побудов у Східних Карпатах.

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

Серед крейдових відкладів, неподалік від Перемишля, Ю. Медвецький виявив скешо, складену юрським органо-генним вапняком, аналогічним до вапняків, якими складеї іі величезні олістоліти, відомі біля Кругеля та в Західних Кар патах, у Штрамберзі, Інваліді та Жеготині і (як тепер дове - дено) у південно-східній частині Українських Карпат, в ба сейні Чорної і Білої Тиси, Білого Черемоша. Ці дослідження стали основою окремої праці «Нариси з геології Карпат» (1876 р.) [1]. ІО. Медвецький у 1891 р. опублікував невели ку статтю про міоценові відклади околиць Ряшева, у які 11 стверджував, що ці відклади треба зачислити до Карпатські її системи, а їхні відслоєння, на його думку, маркують простя-гання краю карпатського геосинклінального басейну в цій місцевості; у 1900 р. — нові матеріали про геологічну будову околиць Кракова, на підставі спостережень уздовж траси во догону для цього міста, свої висновки підтвердив виявлепи ми ним палеонтологічними даними; 1901 р. — велику стат-тю про геологічну будову Берегової зони Карпат на відрізку від Перемишля до Хирова (у ній він детально описав низку відслоєнь крейдових, палеогенових і міоценових відкладів, особливо соленосних, навів дані про їхній склад, умови за лягання та викопну фауну).

До вивчення геологічної будови околиць Перемишля В 111

повернувся і 1910 р. у статті «Про вік верств, що виступають на західній околиці Перемишля» на схилі гори Три хрести. Дуже багато уваги Ю. Медвецький приділив соленосним формаціям Передкарпаття, особливо в районах видобутку солей у Величці, Бохні й Калуші. їм він присвятив 13 публі кацій, у яких не лише детально висвітлив геологічну будову родовищ, а й подав свої погляди на походження калійних солей, шляхи їхніх розшуків і раціонального використання Він став великим спеціалістом у галузі геології соленосних формацій і передкарпатського міоцену загалом. Під чаї вивчення соленосних відкладів Велички, Ю. Медвецькии описав кристалічну сірку з околиць Свішовіць і вислови и

3 2 4

ДуБиняк О. Б.

свої припущення на генезис самородної сірки. На його дум-ку, передкарпатські сіркопрояви утворилися внаслідок від-новлення гіпсів, причому такі, як Щирець і Мельниця, — на місці виділення сірководню, а Свішовіце, Великий Любінь, Трускавець і Дзвиняч — на певній відстані від нього. Його погляд на походження родовищ самородної сірки у Перед-карпатському басейні не втратив значення й сьогодні, він лише значно розширений і деталізований на підставі нових наукових досліджень [4].

Ю. Медвецький був геологом широкого діапазону. Він багато часу провів у геологічних експедиціях по території Західної України, Польщі, Австрії, Німеччини, Англії і Ро-сії, вів спеціальні палеонтологічні дослідження міоценових відкладів Передкарпаття. В 1888 р. опублікував цікаву стат-тю «Про сутність кристалів», у якій зазначив, що кристало-графія повинна відділитися від мінералогії і посісти своє місце серед таких фундаментальних наук, як фізика і хі-мія. Одну зі статей він присвятив проблемі водопостачання Львова підземними водами, назвав місця їхніх розшуків. Він перший у Галичині показав шляхи використання геології і технічної науки для промислового розвитку краю, що дає підстави справедливо вважати його засновником україн-ської науково-практичної геології [7].

Внесок Ю. Медвецького в геологічну науку одер-жав міжнародне визнання. В 1887 р. його обрали член-кореспондентом, а 1893 р. — дійсним членом Польської академії наук у Кракові. Він також був членом декількох відомих наукових товариств, у тому числі — Українського наукового товариства ім. Т. ЛІевченка у Львові, Польського товариства природодослідників ім. М. Коперника у Львові, Всеросійського мінералогічного товариства в Петербурзі, головою спільників видавництва «Діло». Австрійський уряд нагородив його орденом Залізної корони третього ступеї ія, а румунський — орденом Командора [3].

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

Ю. Медвецький належить українській науці, культурі, українському народові — і добре було б, аби, не чекаючи на можливість видати ту чи іншу книгу, ми готували тексти, назбирували документи, знаходили фотографії і якомога швидше записували свідчення ще живих нині учасників давніших подій.

Нема ще книги й про Ю. Медвецького — а було це жит-тя, сповнене посвяти науці. Він залишив нам величезну спадщину, зробив великий внесок у розвиток науки, неоці-ненні відкриття. Його праці є актуальними і заслуговують, щоб їх вивчали, але це лише початок — спадщина і життє-вий шлях ученого заслуговують подальшого вивчення. Це ім'я та заслуги повинні бути вписані до історії нашої, укра-їнської науки.

1 .	Б о й к о Г . Ю . В и д а т н и й у к р а ї н с ь к и й геолог	Ю л і а н М е д в е ц ь -
к и й /	Г. Ю. Б о й к о , Р. Й. Л е щ у х , Й. М. С в и н к о	/ / Вісник Львів-
ського у н і в е р с и т е т у . С е р і я геологічна . — 2007.		— Вип . 21. —
С . 1 9	4 - 1 9 9 .

2 . В у л ь ч и н , Е . И . В и д а ю щ и й с я у к р а и н с к и й м и н е р а л о г и геолог Ю л и а н М е д в е д с к и й ( Н е д з в е д с к и й ) / Е . И . В у л ь ч и н / / М и н е р а л ,

сб. Львовск . гос. ун - та и м . Ив . Ф р а н к а . —

1968. —

№ 22.

—

Вып . 3.

- С. 3 2 5 - 3 3 1 .

Е н ц и к л о п е д і я у к р а ї н о з н а в с т в а . Львів,

1994. —

Т.

—

С. 1505.

4 . З е л и з н а

С .

Т .

Взгляды

Ю л и а н а

М е д в е д с к о г о

на

генезис

с а м о р о д н о й с е р ы

П р е д к а р п а т ь е

/ С . Т .

З е л и з н а

Русско -

п о л ь с ь к и е связи

о б л а с т и н а у к

о Земле . —

М.: Н а у к а ,

1975.

—

С . 1 6 5 - 1 6 9 .

5 . К о л о д і й

В . Забуті

імена

В . К о л о д і й , В . Г а в р и л и п ш н //

За

Вільну У к р а ї н у . —

5 с і ч н я 1993.

6 . М е л ь н и к Ю .

М . П р о м і н е р а л о г і ч н і д о с л і д ж е н н я у Львівсько -

му у н і в е р с и т е т і

кінці

XVIII

ст. /

Ю .

М . М е л ь н и к

М і н е р а л ,

ж у р н .

- 1998.

№ 4 .

С. 9 6 - 1 0 0 .

7 .

П е р ш и й

геолог

Г а л и ч и н и

Просвіта .

—

Ч .

(165).

—

28 ж о в т н я 1995 рік.

У Д К 0 0 7 : 3 0 4 : 0 0 4

КОКОДИНСЬКА О. 3.

ЕЛЕКТРОННА КНИГА ТА МЕТОДИ її ПРОСУВАННЯ В ІНТЕРНЕТІ

Р о з г л я н у т о	в и д и р е к л а м у в а н н я			в Інтернеті, н а г о л о ш е н о на		від-
м і н н о с т я х	р е к л а м у в а н н я		від	п р о м о щ ї .	П р о а н а л і з о в а н о	стан
у к р а ї н с ь к о ї	к н и г и в Інтернеті,			зокрема,	е л е к т р о н н и х н а у к о в и х
ф а х о в и х в и д а н ь .		П о д а н о	загальну х а р а к т е р и с т и к у європейської
опііпе - бібліотеки		«Європеана» .

Ключові слова: ЗМІ, Інтернет, промоція, електронна кннга, сайт, опііпе-бібліотека.

Інтернет — глобальний засіб комунікації, що забезпечує обмін текстовою, графічною, аудіо- та відеоінформацією, доступ до online-служб без територіальних і національних кордонів. Це ефективний інструмент досліджень, розвитку книжкового бізнесу, впливу на аудиторію.

Інтернет має унікальні характеристики. По-перше, вплив інтерактивних ЗМІ на суспільство зростає щодня. Розвиток Інтернету відбувається значно швидше, ніж ін-ших інформаційних технологій. Так, за 5 років аудиторія користувачів Інтернету досягла 100 млн, у той час як теле-баченню для цього знадобилося 18 років, радіо — більше 40 років. У1999 р. користувачами Інтернету були вже понад 200 млн людей, а за прогнозами у 2010 р. їхня кількість може перевищити 1,5 млрд. За чисельністю аудиторії Інтернет порівнюється з багатьма традиційними ЗМІ. Тому сьогодні для видавництва важливо оцінити, чи є користувачі Мере-жі частиною передбачуваної цільової аудиторії і наскільки легко досягнути її через Інтернет.

37.7

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

По-друге, Інтернет перевершує інші засоби інформації можливістю персонального спілкування з користувачем за-вдяки таким властивостям, як інтерактивність, ефект при-сутності, інформаційна насиченість (текст, зображення, звук), можливість відслідковувати поведінку споживачів. Зростання ефективності інформації поглиблює можливості встановлення та підтримки зв'язків видавництв з читачами, прискорює процес просування на книжковому ринку но-вих видань, шляхом подання їх у зручній для користува-ча формі.

По-третє, Інтернет, завдяки можливості здійснювати зворотний зв'язок, стає незамінним. Будучи середовищем і засобом комунікації, Інтернет містить великий обсяг інфор-мації практично з усіх галузей знань, представляє більшість видавництв. Кожне видавництво, що заявляє про себе в Ін-тернеті, ставить конкретну мету своєї присутності в ньому. Це може бути рекламування, просування нового видання, забезпечення повною інформацією про те чи інше видання, розширення зв'язків з громадськістю.

Розглянемо види рекламування в Інтернеті, запропоно-вані дослідниками (Д. Завалишин, Е. Завалишина та Е. Кол-мановська), залежно від мети:

Банер (від англ. banner — прапор, транспарант) — це

статична картинка або нескладна мультиплікація, розташо-вана на web-сторінках із рекламною метою. Здебільшого, ця

картинка є посиланням, за яким можна перейти на рекла-мований сайт або на сторінку, що містить більш розгорнуту інформацію про рекламований товар (книгу).

Тизер (від англ. teaser — «дражнилка»). Це різновид банера, специфічним способом підлаштований під дизайн конкретного сайта. Наприклад, в книжковому Інтернет-магазині тизером може бути «книга дня» — блок, який міс-тить фотографію і зміст одного з видань, що продається.

Рекламний сайт. Інтернет-реклама специфічна тому, що вона переважно є двоступінчастою: рекламний матеріа.і і

3 2 8

Кокодинськл О. 3.

містить посилання на сайт, який, у свою чергу, теж є рекла-мою. Зрозуміло, можна поставитися до банера як до реклам-ного оголошення в газеті і не давати з нього посилання на якийсь сайт, а просто написати на ньому телефон і адресу магазину. Традиційно люди звикли ставитися до рекламних матеріалів в Інтернеті, як до запрошення отримати більш детальну інформацію. Тому дуже важливу роль в Інтернет - маркетингу відіграє той сайт, до якого спрямовує реклама.

Найпростіший і найрозповсюдженіший варіант ре-кламного сайту видавництва — корпоративний сайт, побу-дований, як буклет, брошура чи ціла енциклопедія. Такий сайт містить інформацію про видавництво (його мету, осо-бливості, твори, що видаються та авторів). У контактній ін-формації прийнято, крім телефонів, наводити електронну адресу або форму зворотного зв'язку.

Ще одна особливість рекламного сайта — необхідність його підтримки та оновлення. Як правило, «неживий» сайт, що не оновлювався більше як декілька місяців, негативно впливає на імідж видавництва і викликає меншу довіру до розташованої на ньому інформації.

Інший вид рекламного сайта — промо-сайт. Створюєть-ся він, найчастіше, для конкретної маркетингової акції і час його існування, здебільшого, обмежено періодом проведен-ня акції. Найбільш поширене застосування иромо-сайтів — для непрямої реклами (ВТЬ-акцій) великих видавництв, активного «розкручування» нового видання чи серії. На відміну від корпоративного сайта, завдання якого — надан-ня інформації, завдання промо-сайта — зацікавити відвіду-вача й запропонувати йому більш активні дії, ніж звичай-не читання тексту з монітора. Такими діями можуть бути: участь у тестах, опитуваннях, лотереях і конкурсах, опііпе-ігри, спілкування в чатах і на форумах (один з одним та із запрошеними гостями). При цьому, в усі ці дії вплітаються елементи реклами відповідного видання. Одна з основних цілей промо-акцій — це підвищення обсягу продажу.

37.9

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

Окрім терміна «промоція» книги, використовують що термін «паблісіті» — (англ. publicity, дослівно — реклама) — реклама, рекламування, популярність, відомість.

При створенні рекламного сайта треба також пам'ятати й про PR (public relations), адже рекламний сайт виконує не тільки «продажну», а й «іміджеву» функцію. Бід того, як оформлено сайт, наскільки він відповідає традиціям Інтер-нету, від грамотності та відповідності літературним нормам текстів залежить враження про видавництво.

4. Рекламна розсипка. Це поширене повідомлення за до-помогою електронної пошти (e-mail) за списком адрес. Мож-на, наприклад, організувати підписку на новини сайта. Усі охочі залишають адреси своєї електронної пошти і, таким чином, дають згоду на отримання інформації. Якщо на сай-ті користувачі реєструються (заповнюють анкету), можна одразу запропонувати їм підписатися на розсипку або на віть зробити це обов'язковою умовою реєстрації. Останній варіант, звичайно, використовується тільки у спеціальних випадках (наприклад, у конкурсах і лотереях).

Є сайти, що здійсшоють тематичні розсипки (новини видавництв, огляди творів) і мають сотні тисяч передплат-ників. Вони пропонують рекламне місце для банера або дп я тексту всередині листа. Ефективність подібної реклами іс-тотно залежить від збігу рекламного повідомлення з інтере сами аудиторії обраної розсипки.

5. PR в Інтернеті — це, у першу чергу, — спілкування. Якщо продукція видавництв цікава, це, напевно, вже обго-ворюється. Іноді доцільним є надання місця для обговорен ня безпосередньо на сайті видавництва, щоб, з одного боку, бачити, що хвилює й цікавить читачів, а з іншого — мати можливість донести до них свою позицію, беручи участь у спілкуванні. Якщо в Інтернеті вже є сайти, де люди спіл куються на схожу тему, варто брати участь у дискусіях на цих сайтах.

Особливістю реклами в Інтернеті є те, що привернути увагу до запропонованих товарів і послуг у Мережі склад-

ЗЗО

КОКОДИНСЬКл О . 3 .

ніше, ніж при використанні традиційної реклами у звичай-ному світі. Тут ставлять підвищені вимоги: вона обов'язково має бути доступною, динамічною, інтерактивною й при-вабливою.

Створити сайт чи окрему HTML-сторінку й розмістити її у Мережі зараз досить просто, складніше донести інфор-мацію до користувача. На перший план виступає процеду-ра просування сайта видавництва й сполучення з ним мар-кетингу запропонованих видань.

Найбільший у світі міжнародний книжковий ярмарок «Франкфуртер Бухмессе — 2008», який проходив у Німеч-чині, засвідчив бурхливий розвиток електронної книги (E-Book). Серед майже 400 тис. представлених тут експонатів, 30% мають електронну версію і можуть читатися за допомо-гою так званого E-Reader. Експерти вважають, що тенденція до подальшого поширення електронних книг очевидна. У їхніх носіїв багато переваг — тоненькі, легкі, недорогі, а міс-тять цілі бібліотеки. 60-й ярмарок у Франкфурті-на-Майні і іаочно демонструє перемогу цифрових технологій у світо-вих ЗМІ.

Проте й видавці паперових книг не збираються зда-вати свої позиції. Вони навіть стверджують, що ціна папе-рових книг не більша, ніж електронних, і начебто готові й далі її знижувати. Але чи здатен станок Гутенберга (навіть дуже модернізований) протистояти шаленому прогресу комп'ютерних технологій?

Зрозуміло, що ці електронні книги є тільки перехідним (з усього видно, дуже швидкоплинним) етапом до створен-ня справжньої Інтернет-книги, з допомогою якої можна буде підключитися до Всесвітньої електронної бібліотеки. А для цього потрібно, щоб усе необхідне для читання було викладене в Інтернеті. Який же стан української книги в Ін-гернеті? Наразі було з'ясовано наявність у Всесвітній мере жі порталів української книги та їхню якість.

Кілька порталів з українським наповненням:

— http://www.ukrcenter.com/library/default.asp

МІ

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

— http://www.ukrlit.com.ua/

— http://lucl.lucl.kiev.ua/start/lit_ukr.html

— http://www.ukrlib.com.ua/

— http://www.ukrlit.vn.ua/

На цих сайтах є багато назв творів письменників різних епох, починаючи від Т. Шевченка і закінчуючи представни-ками української прози 80-90-х років минулого століття. На жаль, творів сучасників немає. Прикро й те, що творці укра-їнських порталів не подбали про елементарні зручності для користувача. Наприклад, важко запам'ятовувати електрон-ні адреси, доводиться звертатися до пошукових систем. Не завадило б створити зведений сайт для пошуку літератури (і не тільки української).

Крім того, деяких авторів явно обділяють (непоодино-кими є випадки, коли автор-класик представлений одним твором, а інколи й усього лише — чотиривіршем). Напри-клад, дуже мало представлено творів М. Коцюбинського, А. Тесленка, Д. Павличка та інших письменників. Бракус багатьох творів з програми як середньої, так і вищої шко-ли. А тим часом, дуже часто перелік поданих на сайті творів певного письменника продубльовано з іншого.

Для полегшення пошуку необхідно створити цілісний каталог бібліотек Інтернету. Можливо, мало б сенс роз-робити окремі версії для дітей і дорослих, людей з різним освітнім рівнем тощо. Для престижу таких порталів та під-вищення їх відвідуваності варто витрачати час і кошти на комп'ютерний дизайн їхніх топ-сторінок — українська лі тература того варта.

Зокрема, розглянемо електронні фахові видання. На етапі переходу до інформаційного суспільства дедалі біль шою стає суперечність між обсягами знань, які потрібно акумулювати, зберегти і поширити та обмеженими можли востями традиційної системи розповсюдження на паперо-вих носіях. Для вирішення цієї суперечності є лише один вихід — система мережевих інформаційних комунікацій

3 3 2

Кокодинськл О. 3.

V добу Інтернету з'являється пагода заощадити на виготов-ленні й поширенні паперових примірників та доповнити традиційні часописи як засіб наукової комунікації елекгрон-11 ими науковими фаховими виданнями.

Електронне наукове фахове видання — документ з ін-формацією, представленою у формі електронних даних, який пройшов редакційно -видавниче опрацювання, при-значений для попшрення в незмінному вигляді, має вихідні відомості, визначений для публікації результатів дисерта-і цйних робіт на здобуття наукових ступенів доктора та кан-дидата наук, на які можна посилатися у наукових статтях та дисертаціях.

Електронні наукові фахові видання мають деякі пере-ваги перед їхніми друкованими аналогами: потужна ауди-торія; оперативність підготовки і поширення публікацій; ліквідація ізоляції науковців; інгеграція до світової наукової спільноти; простота пошуку інформації; нові можливос-ті співпраці над науковими проектами; зменшення витрат на видавничу діяльність. Нормативно- правовими доку-ментами для започаткування видання є «Положення про електронні наукові фахові видання» та наказ БАК (Вищої атестаційної комісії) України «Про затвердження порядку внесення електронних наукових фахових видань до пере-ліку наукових фахових видань, в яких можуть публікувати-ся основні результати дисертаційних робіт», де викладені основні вимоги до них. Згідно з «Положенням про елек-тронні наукові фахові видання» Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського (далі НБУВ) та Національна парламентська бібліотека України створюють зведений електронний каталог статей з усіх видань, представляют ь його в Інтернеті на своїх шеЬ-сайтах, здійснюють зберігання віщань, включення інформації про статті з них до загалыю державної реферативної бази даних, розміщення видань м,і сайті та забезпечення безкоштовного доступу до елект рон ного каталогу та повних текстів публікацій.

» П

С Т У Д Е Н Т С Ь К І Р О З В І Д К И

Система онлайіювих науково-інформаційних ресурсів НБуВ (бібліографічних, реферативних і повнотекстових) станом на кінець 2005 р. включала: бібліографічні ресурси загальним обсягом 3 млн записів, загальнодержавну рефе-ративну базу даних обсягом 165 тис. записів, електронний фонд обсягом 40 тис. публікацій. Цими ресурсами щодня користується понад 3 тис. абонентів з усіх регіонів України і світу. Кількість відвідувань сайта перевищує рівень відвіду-вань бібліотеки читачами, а кількість наданих користува-чам файлів — її документовидачу.

Започаткування і підтримка електронних наукових фа-хових видань в Україні є гідним представленням нашої кра-їни в глобальних інформаційних мережах, сприяє ліквідації самоізольованості та підвищує її імідж у світовому науково-му співтоваристві.

На сайті НБуВ (http://www.nbuv.gov.ua) представлено

5 електронних наукових фахових видань, а пошукові серве-ри дають адреси ще 6 електронних наукових фахових ви-дань. Майже всі ці видання є електронною версією друко-ваних часописів, зареєстрованих у ВАК і мають відкритий доступ до публікацій.

Наукові осередки України інформують про створення на їхній науковій базі електронного наукового фахового видання, серед них Київський обласний інститут післяди-готомної освіти педагогічних кадрів http://kristti.com.ua, Харківський регіональний інститут державного управління http://www.kbuapa.kharkov.ua та ін.

Електронних видань в Україні поки що небагато, але спостерігається тенденція створення електронних версій друкованих наукових фахових часописів. В подальшому підготовка і поширення електронних видань, можливо, до-мінуватимуть .

<<< < Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 1213 / 1713 14 15 16 17 > Следующая >>>

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

#
02.11.2018375.3 Кб3izmenennaya_versia_kursovoy_3.doc
#
18.11.201994.21 Кб2I_modul_ old.doc
#
07.02.2016104.96 Кб33Jakovenko_Internet_1.doc
#
07.02.201691.14 Кб9Jakovenko_Internet_2.doc
#
07.02.2016256 Кб6kalend CПГ 14-15.doc
#
07.02.20161.52 Mб7Kniga_i_presa.docx
#
26.08.20194.12 Mб26kol-zaochniki-22-05-07.doc
#
07.02.20161.65 Mб60kolesnik_metodichka_2.docx
#
09.11.201934 Кб1konspekt_Konstituccine_pravo_zarubzhnih_kran.docx
#
07.02.2016129.68 Кб110Konspekt_lektsiy_Politologiya.docx
#
07.02.20161.26 Mб280Konspekt_lektsy_po_parazitologii1maket.doc