11Гоблеми історії книги та друкарства V тематиці бібліографічної комісії 11лукового товариства імені шевченка (1909-1939 рр.)

2004. - Вип. 12. - С. 141-164.

35. Ромашок М. М., Галушко М. В. Українські часописи ЛЬІИ ва 1848 — 1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження: У 3 г Львів: Світ, 2003. - Т. 3.1920-1939. - С. 400-407.

36. Свєнціцкий І. Каталог книг церковно-славянської печ.н

Жовква, 1908. - 213 с.

37. Тимошик М. С. Голгофа Івана Огієнка: Українознавчі ІІ|> блеми у науковій та видавничій діяльності. — К.: Заповіт, ІЧЧ

• 284 с.

38. Тимошик М. С. «Лишусь навіки з чужиною...»: Митрон лит їларіон (Іван Огієнко) і українське відродження. — Віші і їм Київ, 2000. - С. 93.

39. Хроніка НТШ. - 1909. - Ч. 39 - Вип. 3. - С. 20.

40. Черниш Н. І. Бібліографічна комісія НТШ як центр доі ї дження української книги (1909-1939): Навч. посібник. — К: 1І.іім культура і наука, 2006. — 216 с.

38. Черниш Н. І. До історії створення бібліографічної коми Наукового товариства ім. Т. Шевченка // Вісник Книжкової пн ї ти. - 2006. - № 3. - С. 37 - 40 .

38. Черниш Н. І. З Україною в серці: Зенон Кузеля — б і б п і граф, етнограф, лексикограф // Друкарство. — 2006. — № І С. 62 - 66 .

38. Черниш Н. І. Іван Огієнко і бібліографічна комісія Пп\ и вого товариства їм. Шевченка // Іван Огієнко і сучасна науки ї

158

Ч Е Р Н И Ш Н . І .

м, і її,і: Наук, збірник. — Кам'янець-ІІодшьський. — 2006. — Вин 3.

• ( 19-30.

I I Чернині Н. І. Іларіон Свєндіцький як дослідник давні,о-

|п українського друкарства // Друкарство. — 2003. — № 6. —

11' н|ччної комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка // Вісник І иижкової палати. — 2006. - № 4. - С. 38-43.

Iii Черниш Н. І. Погляди І. Свсіщіцького та І. Огієнка на ви-пни українського друкарства // Іван Огієпко і сучасна наука та in и|ІІІ. Наук, збірник. — Кам'янедь-Подшьський. — 2005. — Вип. 2.

• ( 48-56.

•17 Черниш Н. І. Подвижник української книги: Книгознавча

ній И І І І С Т Ь І . Кревецького// Вісник Книжкової палати. — 2000. — N•'1 - С . 23 - 27.

«і» v • м радь і матеріалів, присвячених ювілею товариства. — Львів: МД центр НТШ. - 2001. - 388 с.

ПРАЦІ АСПІРАНТІВ ТА ЗДОБУВАЧІВ КАФЕДРИ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ І РЕДАГУВАННЯ

УДК 82 (477)

АРДАН Г. М.

10-РІЧЧЯ ЛЬВІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СОЮЗ УКРАЇНОК»

Визначено основну мету створення громадської організації «Сою і Українок» та напрямки її діяльності. Показано участь колективу у громадських та культурних заходах. Наголошено на важливості існування цієї організації та її впливі на суспільне життя населеї і ня Львова.

Ключові слова: Союз Українок, організація, політична діяльність, інформацігто-видавннча діяльність, етнографічна діяльність, коміс

Львівська міська громадська організація «Союз Украї нок» (ЛМГОСУ) — некомерційна, неприбуткова організа-ція, створена Установчою конференцією ЛМГОСУ на базі осередків м. Львова Львівського відділу Су. Метою органі-зації є об'єднання українських жінок для відродження де-мократичного жіночого руху, спрямування творчих сил на утвердження у суспільстві історичних святинь, національ-них ідеалів і духовної культури, виховання нової генерації української молоді, здатної будувати правову, демократич-ну та заможну Українську державу.

160

А І ' Д А ІІ Г. М.

І липня 2000 р. за ініціативи тодішнього керівництва Пі пінського обласного відділу Союзу Українок (Зоряна Бі пік, Ростислава Федак, Леся Байцар) відбулися Установ мі ібори Львівської міської громадської організації «Союз \і раїнок». Організація була створена з метою краще ко »* І • мінувати роботу наявних на той час восьми львівських ми і.ких осередків СУ, які налічували разом 171 особу, та і ирияти розвиткові Су.

Тоді ж були вибрані керівні органи організації: голо-ім - Богдана Фуртак, її заступники Зеновія Лисак та Гали-м і І'ихліцька (тепер — Ольга Пилипів та Галина Ар дан), 11 мова секретаріату Любомира Процик (тепер — Біра Біле-ні мі, секретарі — Богдана Лемішка та Богдана Кремко), які

• і мали управу організації, призначено бухгалтера — Ірина і .і горож (пізніше — Любов Равська, тепер — Лариса Ли-мита) та визначено Раду організації, до якої, окрім управи, \ иійіили голови всіх осередків: Галицького — Зеновія Лисак іп ііер — Оксана Цура), Шевченківського — Любов Тарасо-нііч, Медичного університету — Зоряна Гаврилюк (тепер — Гнксоляна Івасівка), Личаківського — Ольга Демчук, Академії

ііі інеринарної медицини — Леся Музика (тепер — Ярослава Іі.інрисевич), Української академії друкарства — Мирослава І рив дик (тепер — Дана Мисак), Левандівського — Любов

• інексів (тепер — Лариса Середа), Богданівського — Оксана

• ііядецька (тепер — Богдана Лемішка).

Перші місяці роботи новоствореної організації були шрямовані на оформлення документації, реєстрацію ор-і.шізації у відповідних державних установах. Відтак були иизначені основні напрями роботи організації та створені ИІдповідні комісії: соціальної опіки — голова Любов Тарасо-нич, медична — голова Зоряна Гаврилюк (тепер — Рогніда ( гпдецька), етнографічна — голова Ольга Возниця (тепер — ( )ііьга Пилшіів), військова — голова Галина Гаврилюк (пізні-ми' — Тамара Кашлюк, тепер — Олена Паршукова), освітян

• ька — голова Оксана Цура, культурно-мистецька — голова

• м

ІІІІІІІ 11».

ГІРАЦІ З Д О Б У В А Ч І В

Софія Перетятко, інформаційно-видавнича — голова Ганн Гульчій (тепер — Зоряна Вінтонів), екологічна — голова Jim бов Олексів, по роботі зі студентською молоддю — голоН Ярослава Ваврисевич, політична — голова Лариса Лиши А Незабаром було призначено скарбника організації — Лкі бов Романенко та бібліотекаря — Неоніла Пронюк.

Через рік після створення ЛМГОСУ ми почали випуі і- її ти власний друкований орган — щомісячний інформації! ний вісник «Посестра». Першим літературним редакторе була Ганна Гульчій (тепер — Роксоляна Вінтонів), форм.і і у вати вісник розпочала Юлія Сіра (пізніше — Ірина Мели їм чук, тепер — Галина Ардан). Нещодавно, у грудні 200^і' р урочисто відзначили випуск 100-го номера газети.

За десятирічний період проводилася робота зі збініі шення кількості членства ЛМГОСу. Створено 15 нових о< н редків:

• при НВО «Термоприлад» — голова Стефанія !• у бишин;

• у емт Оброшино — голова Оксана Братюк;

• у Львівському національному університеті ім. І. ФріН ка — голова Ольга Назаренко;

• в Обласному онкологічному центрі — голова М а р і Фуртак;

• у школі-інтернаті №6 — голова Ганна Мацкевич (ш пер — Леся Лисюк);

  • в Університеті «Лісотехнічний інститут» — голої Роксоляна Вінтонів;

• у СЗШ №72 — голова Марія Хомишин;

• у СЗШ №80 — голова Наталія Гавриляк;

• в Українській гуманітарній гімназії — голова Окі .ні Староста;

• на Знесінні — голова Любов Старецька (тепер — Мі Білевич);

  • у СЗШ №3 — голова Любов Борис;

• у СЗШ №33 — голова Василина;

162

А Р Д А Н Г . М .

• у СЗШ №69 — голова Надія;

• у СЗШ №64 — голова Марія Фурда.

• Іа сьогодні в організації є 22 осередки, які налічують 1(11) ч цчгів.

V .'.004 р. організація взяла у Львівської міської ради під І" йду (за пільговою оплатою) приміщення на вул. К. Ле-ні н.м по, 21А, яке було в занедбаному стані і вимагало ка-шу И»иого ремонту.

11« і члени організації дотримуються вимог Статуту, тоб-

• 111 па чують членські внески і ведуть активну громадсько-

  • іч ну та культурно-просвітницьку роботу, а саме:

• н напрямі політичної діяльності:

брали активну участь у виборах Президента Украї-ні ДИМ р. — збирали підписи, писали відповідні звернення, Ічпраїшяли агітаційні матеріали в Київ, Суми, Донецьк, і и,к гополь, Краснодон. Працювали головами, секретаря-ми чі ієнами і спостерігачами виборчих дільниць;

|г брали активну участь в акції громадянської непоко-

• збирали для страйкарів в Києві одяг, продукти, ме-•Имменти, гроші. Частина наших союзянок їздили в Київ ці 11 рішати їх;

працювали секретарями виборчих дільниць та спо-і п рилчами під час виборів до Верховної Ради у вересні

• р.;

кожного року були співорганізаторами свят вулиць

9. Киїювальця, Листопадового Чину і Січових Стрільців;

• власноруч виготовляли вінки з живих квітів і покла-иі м« до пам'ятника С. Бандері під час відкриття пам'ятника II 'і і жтня 2007 р. і в 50-ту річницю смерті 14 жовтня 2009 р.;

взяли участь у конференції «Український жіночий |і\ - , яка відбулася в березні 2007 р. в Трускавці;

взяли участь у конференції «Громадські організації Ни підтримку Ющенка», яку організувала Галицька «Про-

і ні і а » ;

взяли участь в роботі 4-го з'їзду Союзу Українок у

• ні 11 п 2007 р.;

163

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

— підписали протест щодо передачі польській громад органного залу;

— увійшли в склад оргкомітету зі споруджени пам'ятника гайдамакам у Львові;

— подали пропозицію до Ради громадських організаі іі 1 при Голові облдержадміністрації щодо внесення змін у ви борче законодавство;

— винесли на обговорення Ради організації пропозиці щодо змін у Конституції та опублікували результати обго ворення у «Посестрі»;

• в напрямі інформаційно-видавничої діяльності:

— кожного місяця видається інформаційний вісник — наша газета «Посестра», яка розповсюджується по Львову області;

— кожного року видається «Погляд в минуле. Календа пам'ятних дат». Цього року вже вчетверте з описами осіб подій, ювілеї яких припадають на цей рік;

— видали матеріали 4, 5, 6 та 7-ї студентських міжну зівських науково-практичних конференцій «Національні ідея: вчора, сьогодні, завтра (до 100-річчя заснування Укра їнського Академічного Дому у Львові)» та 9-ї — до 90-річч заснування Українського таємного університету у Львові;

— видали книжку нашої союзянки Ярослави Полюї и Мельничук «Репресована молодість»;

— видали збірник матеріалів науково-практичної кои ференції «Віддана трудівниця української культури (Д 135-ї річниці від, дня народження Олени Кісилевської)»;

— доповнювали шеЬ-сторінку і альбом організації;

— збирали архівні і експозиційні матеріали до музп< УАДІУТУ;

— видали книжку «Як це було. Участь союзянок у ми маранчевій революції»;

— перевидали книжку «Сердечний вінок» Юрі Горківа;

— видали буклет «Всі струни серця мойого звучать Т( >( Матусю!» як підсумки дитячого конкурсу за 2006 р.;

164

АРДАН Г. М.

— видали книжки «Всі струни серця мойого звучать І чҐ>і, Матусю!» як підсумки дитячих конкурсів до Дня Ма-іорі за 2007, 2008 і 2009 р. (номінації авторський вірш, автор-

• 11 ий прозовий твір і авторська пісня);

— видали буклети «Всі струни серця мойого звучать І ( М а т у с ю ! » як підсумки дитячих конкурсів до Дня Мате-рі іа 2007, 2008 і 2009 р. (номінації авторський малюнок, ав-

• Орський сучасний одяг з елементами народної вишивки);

— видали збірник сценаріїв «Вінок пам^/ятних дат», де имицено сценарії, які можуть стати основою для відзначен-ії і в школах, ВНЗ, військових частинах пам'ятних подій протягом року — від дня народження С. Бандери (1 січня) ЦІЇ дня загибелі М. Біласа і Д. Данилишина (24 грудня);

— видали матеріали конференції «Літературна і гро-Миді ька діяльність Ірени Книш»;

перевидали книжку «Легенди і оповідання для моло-•II Катрі Гриневичевої;

— видали матеріали конференції «Софія Парфанович 11 кар, патріот, письменниця»;

— видали матеріали конференції «Схід —Захід разом ри • 160-ї річниці від дня народження Олени Пчілки)»;

— перевидали збірку щедрівок «На щедрий вечір» ви-

/ІІІНІІЯ 1 9 3 3 p . ;

перевидали книжку Ірени Книш, української пись-кн нпиці з Канади — «Іван Франко і рівноправність жінки»;

V підготовці цих видань активну участь беруть члени ирілпізації — Галина Ардан, Ксенія Базилюк, Христина Ріні п раць, Роксоляна Вінтонів, Ірина Каторож, Лариса Ли-ни і а, Ірина Мельничук, Ольга Пилипів, Неоніла Пронюк, Iiiн п а н а Фуртак, Оксана Цура, Галина Янів;

• в напрямі етнографічної роботи:

регулярно проводяться заняття гуртка вишивання; члени комісії є учасниками численних виставок, які

Ши ІІІ іізовує етнографічна комісія обласного відділу СУ — в •Нрку культури ім. Б. Хмельницького, в музеї етнографії і Иирі ід і іих промислів, у Шевченківському гаї тощо;

165

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

— виготовляли брошки з написами до Дня Матері;

— виготовляли іграшки і сувеніри, які передавали їм Св. Миколая учням школи-інтернату №2;

— організували і проводили до Дня Матері демонстра цію сучасного одягу з елементами вишивки;

— брали участе у складанні книжки «Всі струни серцм мойого звучать Тобі, Матусю!»;

• в екологічному напрямі:

— провели капітальний ремонт приміщення орі .і нізації;

— впорядковували територію на Янівському цвинтарі біля могил замордованих у червні 1941 р. та могилу Олени Степанівни на Личаківському цвинтарі;

— впорядковували територію вздовж огорожі Меморі.і лу Січових стрільців на Янівському цвинтарі (потрібно про довжувати);

• медична комісія:

— проводили безоплатне стоматологічне лікування не забезпеченого населення;

— проводили профілактичні онкоогляди;

• комісія по роботі зі студентською молоддю:

— підготували і проводили у п'ятьох ВНЗ м. Львова студентську міжвузівську науково-практичну конферем цію «Національна ідея: вчора, сьогодні, завтра. До 100 -річчч Українського Академічного Дому у Львові» — 4,5,6, 7 і 8-му

— до 90-річчя заснування Українського таємного універси тету у Львові;

• комісія соціальної опіки:

— працює «банк одягу вживаних речей»;

— розповсюдили серед союзянок гуманітарну допомо гу, яка надійшла з Німеччини;

— розповсюдили серед незабезпеченого населення гу-манітарну допомогу, яка надходила з Англії від української громади (м. Манчестер);

— відвідували з подарунками на Св. Миколая школу-інтернат №2, дитячий приймальник-розпо дільник на

166

А Р Д А Н Г . М .

муч. Шевченка, дитяче відділення обласної психіатричної

ІІІКІІрні, геронтологічне відділення цієї ж лікарні; проводили роботу по програмах Львівського відділу

• V Стипендійна акція», «Діти-сироти»;

— розповсюдили по школах Львова та області шкільні підручники і художні книжки, які отримали від книгарні ІІТШ;

• освітянська комісія:

— організували конкурси дітей під час святкувань Дня М.ітері у парку культури ім. Б. Хмельницького;

— організовували свято Рідної мови у школах м.Львова;

— проводили бесіди про М. Біласа і Д. Данилишина;

— демонстрували у середніх і ВНЗ пересувну виставку по 70-ї річниці Голодомору в Україні;

— при осередках Су в СЗШ № 80 та в СЗШ смт. Оброши-мо організовані гурти «Юна українка», в яких проводиться активна робота з патріотичного виховання підростаючого покоління;

— брали участь у складанні «Календаря пам'ятних дат», Вінка пам'ятних дат», збірки «Всі струни серця мойого зву-

чать Тобі, Матусю!»;

— готували учнів до участі в конкурсах «Мій рідний край» і пам'яті Мілени Рудницької;

— організували вечори Лесі Українки та Тараса Шев-ченка в приміщенні Будинку вчителя;

— подали пропозиції до Ради громадських організацій при Голові облдержадміністрації щодо внесення змін до правил вступу у ВНЗ і щодо видання в Україні підручника

• математики для учнів старших класів австрійських загаль-ноосвітніх шкіл;

• культурно-мистецька комісія:

— організували конкурси дітей під час святкувань Дня Матері у парку культури ім. Б. Хмельницького;

107

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

— організували художньо-вокальний ансамбль «Рута» який з записом на касету і диск підготував концерт до 150 річчя Івана Франка. З цим концертом «Рута» виступала Дрогобицькому педагогічному інституті, у ВПУ №48, УАД. Керівник ансамблю — Софія Перетятко, диригент Андрій Гула, концертмейстер — Наталія Станішевська;

— «Рута» спільно з Остапом Стахівим виступала на нг чорі Шевченка в УАД;

— підготували програму до 65-ї річниці УПА, з яко «Рута» виступала в Старому Самборі і в УАД;

— підготували програму до свята вулиць Листопадові і го Чину і Січових Стрільців і кожного року виступали з нен біля памятників І. Франкові або Т. Шевченкові;

— «Рута» підготувала програму до 115-ї річниці від Жн народження Олени Степанівни, з якою виступала в Палац культури ім. Гната Хоткевича у грудні 2007 р.;

— «Рута» виступала на вечорі до 100-річчя Україно м > • го Академічного Дому у Львові в Палаці культури ім. ГІ ІЛ І Хоткевича в лютому 2008 р.;

— «Рута» була співорганізатором мистецьі" патріотичних заходів у загальноосвітніх школах №22, 91 І Українській гуманітарній гімназії;

— «Рута» підготувала програму і виступала з нею палаці культури ім. Г. Хоткевича на вечорах, присвячені ї 100-й і 101-й річницям від дня народження С. Бандери;

• військова комісія:

— організовували у Військовому інституті «Львіт і.к політехніка» та у військовій частині вшанування пам'м' національних героїнь Ольги Басараб, Олени Теліги, Д'Г Гнатківської, поетеси Лесі Українки, Тараса Шевченка;

— запрошували військових до участі у вшанунлні пам'яті Р. Шухевича на Білогоріці;

— підготували і провели у трьох військових ч а с т і конференцію «Мова. Армія. Державність»;

— забезпечували військових маком і горіхами на І'і ід

• свяченим на Великдень;

168

А Р Д А Н Г . М .

• бували на прийнятті військової присяги;

• 87-ту річницю Соборності України відзначали в учи-іп 11 и ім. Героїв Крут;

ічужби правопорядку — розповіли про день 23 лютого І'¹ Ж р., художньо-вокальний ансамбль «Рута» виступив з

• иііцсртом-вшануванням Героїв УПА; проводили вечори для військових строкової служби

22. 11, пінському будинку офіцерів;

• організаційна робота:

кожного року на загальних зборах організації відзна-Мн¹111 11 і ч ницю Соборності України, День Конституції разом »І ицею Акту відновлення України і річницю створення |І|н •ніі'іації;

ішіановували пам'ять Ольги Басараб — брали участь

1. (іиґмпї науково-практичної конференції, яку організував

• іиіи і.кий відділ СУ до 80-річчя від дня загибелі Ольги Ба-М|мі і. кожного року покладали власноруч виготовлений ві-||мі 11.1 її могилу, були на панахидах;

І' кожного року 5 березня виготовляли і покладали ві-ш Н' 11111 іам'ятника Р. Шухевича. Зверталися до ЛМР про пе-•Имічгування вулиці Широкої на проспект ім. Р. Шухеви-

н Ні інідували музей Шухевича на Білогорщі;

відвідали конференцію до 140-ї річниці від дня наро - 11 и г і Михайла Грушевського і кожного року покладали

поруч сплетений вінок до пам'ятника Грушевському; підвідали вечір вшанування замордованих у червні

НІ і > н тюрмах Галичини, який організувала ЛуЖ;

інгрталися до ЛМР з пропозицією присвоїти одній з •мі п 11. 111.нова ім'я Олени Кісилевської;

Прали участь у презентації книжок наших союзянок: н ні ні ('(•ндецької «Тернові страждаїшя і радощі», Ярос-цни 11" поги-Мельничук «Репресована молодість», Любові (І и и Мурович «Повернення короля Данила до Львова», '••і.. По іниці «Вишивка — моє життя»;

163

• Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

— в рамках виконання рішень конференції «Схід-Захі. і разом. До 160-ї річниці від дня народження Олени Пчілки спільно з Обласним відділенням Л у Ж та Галицьким райої і ним об'єднанням «Просвіта» зібрали кошти в сумі 7000 грі і на премію жінці, яка виховала українського патріота і під правили цю премію Анні Дмитрівні Степаненко, яка при живає в м. Дергачі Харківської обл.;

— проводили роботу із організації в приміщенні орі .і нізації музею Українського Академічного Дому і Україп ського таємного університету у Львові;

— організували і провели круглий стіл «Наталя Ко бринська — смолоскип у темряві. До 90-ї річниці від дим смерті організатора жіночого руху в Галичині письменниці Наталі Кобринської».

Отож, Львівська міська громадська організація «Сонм Українок» активно впливає на суспільне життя значної час-тини населення Львова.

У статті використано архівні матеріали голови ЛМГОСУ 1>оі дани Фуртак.

\'ДК 007:304:8(477.8)

ПАРАВАНІ у. П.

ОСОБЛИВОСТІ розвитку УКРАЇНСЬКОГО МОВОЗНАВСТВА

КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX ст.

І'п и ляную основні історичні передумови, які мали вплив на роз-цінок української мови та мовознавства в цілому. Окреслено за-і л п,ний стан лінгвістики досліджуваного періоду. Сформульова-но основні недоліки та досягнення в галузі мовознавчої науки та І'іиепь розвитку української літературної та наукової мови. Пода-мо загальні характеристики діяльності провідних діячів, дослід-ників.

І- цочові слова: українське мовознавство, мова, мовлення.

Ми можемо говорити про «суспільство», лише маючи на V на зі наявність людської мови — одного з важливих атрибу-і іи поняття людства. Розвиток мови тісно пов'язаний з про-носами становлення і зростання первісного суспільства.

Починаючи дослідження з певної галузі знань, зокрема мовознавства, в першу чергу потрібно проаналізувати, що ми розуміємо під цим терміном. Мовознавство (лінгвісти-

• а) — наука про мову, її сутність, будову, функціонування

• а розвиток [3, с. 363]. Оскільки предметом мовознавства є п торично змінна категорія, зумовлена його розвитком та появою нових методів дослідження, то звернемося до фак-I їв історії.

Кінець XIX — початок XX ст. характеризувався недостат-ньо ґрунтовним науковим опрацюванням та досліджені іям чиігвістичного матеріалу [2, с. 5], хоча сам матеріал був, як мзначає професор Н . В. Зелінська, саме в кінці XIX — на по-

171

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

чатку XX ст. позначений високим рівнем наукового знання и царині українознавства [8, с. 151].

В історії розвитку вітчизняного мовознавства другої по ловини XIX ст. значне місце займає лінгвіст-філософ, засип вник Харківської лінгвістичної школи Олександр Опаи.і сович Потебня [7, с. 143]. Основою більшості лінгвістичній вчень лінгвіста щодо інтерпретації мовних фактів були м.і теріалістичні підходи, які найбільше наблизились до мате ріалістичного розуміння людського мислення як результату діяльності другої сигнальної системи і праці. Лінгвіст розрі >• бив чітке розмежування поняття мови і мовлення. Мовліч І ня — це частинка великого — мови. Вирване із зв'язку сло во мертве, не функціонує, не виявляє ні своїх лексичних, 11 тим більше формальних властивостей, тому що їх немає ... |7 с. 146]. Отже, слово функціонує (живе) лише в мовленні, і ма завжди одне значення. О. Потебня — один із перших мовоз навців, який широко розглянув питання формування мови в цілому і слова як мовного знаку зокрема, його семантичної граматичної і словотвірної структур та синтаксичної фупк ції. Питанню теорії граматичної форми були присвячені чо тири розділи праці «Из записок по русской грамматике».

В комплекс проблем, які вивчав мовознавець, входили питання мови і мислення, які були описані в праці «Мысл и язык». Вчення про частини мови також знайшло своє відо браження в працях О. Потебні. Він виокремлює повнозначн і формальні слова, а систему граматичних категорій О. По тебня називає історично змінною, оскільки мова — це дія лі ність, значить, — рух та постійні зміни, тому й не можна роз глядати граматичні категорії як щось незмінне. Мовознав» чи заперечив думку про занепад форм у ході історичного роз витку мови. В історії розвитку наукової лінгвістичної думки О. Потебня вперше дав визначення поняття граматичної ка тегорїї та з'ясував її зв'язок з логічними категоріями, відзі іа чив постійну роль слова у мовленні та його відношення д інших слів (синтаксичну функцію слова).

172

БАРАБАШ У. П.

• Потебня розглядав питання морфемної структури

• піна, зокрема, характеристику основної частини слова — кореня, якому він присвятив третій розділ «Различные но-

  • і і ия о корне слова» у праці «Из записок по русской грам-и.і шке» та в конспекті з питань історії літературної мови.

були опрацьовані питання теорії синтаксису. Впер-ни' в слов'янському мовознавстві була запропонована і роз-

і і шу га ідея порівняльно- історичного слов'янського на-ші юсознавства, його праця «Ударение» стала основою для іипічення систем наголосу частин мови сучасної української

МІИШ.

Значення діяльності Харківської лінгвістичної школи їй ін реоціненне, оскільки вперше на такому високому на-V і' і тому рівні були розглянуті питання походження мови,

і і і'уктурні компоненти слова і його внутрішня форма, а мм>ж унікальні вчення О. Потебні про «дух» і «народний Йу V", про зв'язок між почуттями, думкою, П О Н Я Т Т Я М І С Л О - НОМ про естетичну функцію слова. Йому належить першість у поєднанні порівняльного методу з історичним. До нього іі>>|чнняльно-історичний метод мовознавства обмежувався ні н іідженням переважно фонетики і морфології. О. Потеб-|ІН Ііпорше в історії лінгвістичних учень, об'єднавши ці ме-і" ні и один, застосував його у вивчені синтаксису мови [11,

• Ч)|. Він працював у царині загального мовознавства, в дусі

• о логічної школи Гербарна й Льотце, створивши свою •|мн і пальну концепцію слова і перекидаючи місток від мо-И> І И іаиства до теорії літератури. Ця сторона його діяльності

Нюнила цілу школу, головними представниками якої були Ш і 'нсянников-Куликовський, В. Харцієв, Б. Лезін, О. Вету-»ін і а ін. [4, с. 1628].

11ІЄ дві школи, які мали вплив на розвиток мовознавства •и и ї ї XIX — початку XX ст. були Московська лінгвістична пи •> >іа, основоположником якої вважається П. Фортунатов ї ї І і іанська (Петербурзька) школа, яку очолював І. Бодуеп ф І' у р гене. Вченими виявлено основні відповідності у зву-

173

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

ках та формах слов'янських мов, визначено закономірної її їх розвитку. Поява досліджень засновників порівняльнії історичного методу означала застосування до мовних явищ принципу історизму. Головним надбанням мовознавства я к науки в 20 — 60 -ті роки XIX ст. стало розуміння змінюваної і1 мови. Виникає ідея нерівномірності розвитку мовних еле-ментів різних рівнів (І. Срезневський, Ф. Буслаєв).

Порівняльно-історичне мовознавство другої П О Л О В И Ш І XIX ст. продовжує вдосконалення прийомів наукового ліні вістичного аналізу. Встановлюються зв'язки мовознавства і іншими науками, формуються нові школи: натуралізм, пси хологізм, молодограматизм. Вчені О. Потебня, П. Фортуна тов та І. Бодуен де Куртене стали засновниками основних лінгвістичних шкіл та напрямів розвитку мовознавства. Цих трьох науковців Л. Щерба назвав найзнаменитішими лінгвістами-теоретиками століття.

Умовами розвитку лінгвістичної науки в зазначений пі' ріод суттєво керували ідеологічний прес (політична ситу.і ція в країні) та штучно створена ізоляція та обмеження вче-них в доступі до світової науки. Однак мовна школа існувала

• розвивалася завдяки таким мовознавцям як О. Потебня,

• Фортунатов, О. Шахматов, І. Бодуен де Куртене, А. Крим-ський, І. Свенцицький. Величезний вклад в розвиток укра їнського мовознавства зробив Л. Булаховський (1888 — 1961). Відомий мовознавець досліджував проблеми історії україн ської та інших слов'янських мов, етимології, акцентології, загального мовознавства, стилістики, вивчав українсько-російські, українсько-білоруські мовні взаємини, акценто-логічні паралелі в українській, сербо-хорватській, словен ській, словацькій, чеській мовах, давньоруську писемність. Своїми працями з української акцентології та розвідками і питань граматичної аналогії, де використовується матеріал української мови, він сприяв кращому розумінню багатьох її явищ. Крім цього, він створив безліч різноманітних розві-док з різних галузей україністики («Мовні засоби інтимізації

174

ІЇЛРЛБЛШ У. 11

и поезії Тараса Шевченка») [в, с. 65], а також праці «Україм

. м,а мова серед інпіих слов'янських», «Питання виникне] і-

ііі української літературної мови» та багато ін. Під керівни-ці ним та за безпосередньою участю JT. Булаховського були

• і порені «Український правопис» та «Курс сучасної укра-пи і.кої літературної мови» [6, с. 66]. А. Кримський (1871 — І'¹ ГІ) — академік, сходознавець, який займався розробкою питань історії української мови, започаткував українську наукову школу порівняльної лінгвістики та орієнталістки. 11« и о програма для збирання говорів малоруського наріччя, нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'яток 11исьменської староукраїнщини лягли в основу підручників нім ВНЗів. Є. Тимченко (1866 — 1948) — автор історичного

• новника української мови. К. Студинський (1868 — 1941) — дослідник загального мовознавства, слов'янської філології

• а історії слов'ян, української словесності, історії і філософії

• ристиянства, письменник (опублікував понад 500 праць). М. Грунський (1872—1951), автор 150 праць зі слов'янського, російського і українського мовознавства. Вивчав про-

блеми розробки синтаксису слов'янських мов, кирилиці, і іаголиці. О. Соболевський (1882—1987) — визначний зна-вець історії російської мови, до якої, на правах діалекту, за-раховував також історію української мови, великий внесок іробив у вивчення староукраїнських текстів і реконструкції і тароукраїнських діалектів.

Наступним визначним етапом в історії українського мо-вознавства було зародження молодограматизму. Головни-ми представниками цієї ніколи на Західній Україні були (). Брюкнер та С. Кульбакин. Характерні риси молодогра-матичного спрямування — індивідуалізм і повзучий емпі-ризм, пов'язаний з психологізмом [13, с. 116]. Серед про-бием, які ставили перед собою вчені, найважливішою була проблема сутності мови. Вони сформулювали тезу про мову •ік прояв індивідуальної психіки людини і про лінгвістику ік культурно-історичну науку. Заперечували основний ме

IV s

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

тодологічний принцип тодішнього буржуазного М О В О З Н Л І ства — Шлейхерів натуралізм у мовознавстві [12, с. 86]. Ми лодограматичний стиль в роботах дослідників має широк відображення в європейських країнах вже в 70-х і 80-х рока XIX ст. і приносить в науку багато позитивних результаті [2, с. 10]. Як зазначає дослідниця Т. Дегтерева, «досягненн молодограматичного періоду в розвиток лінгвістики бул настільки великими, що вони заклали фундамент для бу дівницгва сучасної науки про мову у всіх її проявах».

До XIX ст. мовознавство мало описовий характер, ач науковцями була виявлена подібність усіх мов, що згодо привело до висновку про їх походження від спільної мови основи. Завдяки вдалому спостереженню й зародився по вий напрям — порівняльно-історичне мовознавство, які відкрив можливості вивчення історії, розвитку та особли востей мов через їх порівняння із спорідненими. Як зази. чає І. Франко, «слов'янське плем'я майже від самого поч.н ку свого цивілізаційного розвою послугувалося в писаннях складаних мовами його різних племен, також різними .і буками. Це було неминучим наслідком його географічног положення, що межувало, з одного боку, зі сферою греки візантійської, а з другого — романо-германської культури У многих слов'ян західноєвропейського культурного Кру га, особливо таких, що займалися ширшими питанням слов'янського письменства, не раз виникала думка, що ди слов'янських народів було би ліпше прийняти одну азбук\ а власне латинську, яка ввела би їх безпосередньо в круг і п ропейських культурних народів і влегшила би тим народ.ї знайомитися з письменствами всіх слов'янських племен [15, с. 563]. На другу половину XIX ст. припадає така поді (а саме вже другий її вияв), яка в історії отримала назву «Л бучна війна». На постійні порівняння та наголошування ї досконалості латини від руської мови українські науковц які виступали проти латинізації, знаходили безпомилкои докази протилежності цих переконань. Та навіть якщо в їй

176

Б А Р А Б А Н І У . I I .

>н до уваги твердження, що руська мова не придатна дня иіі ератури через недосконалість своєї граматики, це не пе-реконувало дослідників в тому, щоб позбутись кириличної ill н' гки. Оскільки, відповідно до дослідження, і в польській I і юлогії первинним було красне письменство, а не грама-тка. Не з граматики треба вчитись свого язика, але на осно-н І пика та його письменства треба виказувати всі прикмети

• ,і різнорідні його зміни, а також закони, після яких, по мірі

• 'і ч гавин та різних впливів, той язик перемінявся та перемі-п їїться [15, с. 583]. Закиди щодо незрозумілості та маловжи-н.шості руської мови спростовувались тим, іцо поляки, які •нніи на Україні-Русі, привикли, розуміють, спілкуються та чіпають руською мовою. Нема вже тепер і між ученими й

• ні і ними поляками ані одного, котрий би більш або менш іпГіре не вмів читати по-руськи. Та й німці, вживаючи для ірукування своїх книжок швабаху або скоропису, відмінно-

• с і під латинського [15, с. 577]. Незважаючи на всі ці обстави-ни та докази, кирилицю дозволяли в сільських школах, для

ііі і греб дітей, які готувались стати священиками чи вчите-чмми сільських шкіл, і для письма потрібно користуватись in' іьською, а не кириличною абеткою. Секретар Міністер-

• і па освіти (Й. їречок) стверджував, що церковнослов'янська чина створювалась та розвивалась під впливом російської ні руської, остання з яких є лише говором, непридатним і гі літератури. Від неї також походить російська писемна мни,і, а руська — це є лише її наріччя. М. Возняк писав: «Мі-

ні, шина народної мови з церковнослов'яніциною у одних,

• польською у других, з великоруською у третіх, а з усіма

• ими мовами у четвертих запанувала загально в тодішній нуичіцистиці і літературних творах» [9, с. 253]. Всіцітаподі-і'іи докази ніколи не заперечать той факт, що все ж різниця •пі і нільською та руською мовою була, є і буде, тому, як за-ньічає І.Франко, це робить неможливим мовну асиміляцію.

35. її ідо старослов'янської мови, то вона використовувалась у

• і. ч Чі н як церковна мова і кириличне письмо первісно було

177

ГІРАЦІ З Д О Б У В А Ч І В

створено для неї, тому досконалішої абетки не могло буті і Масові протести, виступи, доводи українських діячів змусі і ли реакційні кола відмовитись від латинізації українські н писемності і в 1861 р. уряд скасував свої розпорядження, Постійні впливи на українську мову інших мов з однієї сп > рони негативно впливали, оскільки не давало можливості розвивати це все у власній мові, проте завдяки цим впливам, ми маємо ту мову, яка є на сьогодні. Як стверджує Д. ЛІІ тонович: «Необхідною передумовою культурного розвої" кожного народу є можливість єднання з іншими народами

• можливість взаємного обміну культурними здобутками і культурними цінностями. Здатними до культурного ЖИТІ II

• розвою можуть бути тільки ті народи, що здібні сприйми ти культурні впливи, але сприймати їх активно, перетвори > ючи і розвиваючи сприйняте далі». Отже, важливо не лиши отримувати та прищеплювати щось нове, чуже, а й вміїп правильно розвивати отримане в потрібному напрям к у Активно сприймати чужі впливи, ще раз це повторюємо,» необхідною передумовою культурного поступу [14, С. 2; І Можна додати лише, що таке правильне сприймання, м лежно від галузі знань, буде активно та позитивно впливам і

• стане важливою передумовою і літературного поступу, І наукового, і будь-якого іншого. Отже, процес розвитку мини та науки про неї є надзвичайно важким, глибоким та нелої ким для дослідження. Але це потрібно та важливо визначп ти не лише для того, щоб знати спільні сторони, риси, а Ги ловне — визначити індивідуальне, первинне, притамапин лише нашій мові, те, що часто приховувалось, забороняли! ц або змінювалось, але це було і залишається нашими пити мими українськими рисами.

За дослідженням Д. Антоновича, всі школи на Укр.іиіІ (від вищих до нижчих) були чисто московськими. Бики,» довою мовою була російська, користуватися рідною мовим) не тільки не дозволялося, а навіть заборонялося. Мало тої ні школа була чужою для нашого народу не тільки мовою, шін

178

Б Л Р А Б А Ш У . П .

п і амим навчанням. В читанках та підручниках говорилося ічікточно про «руській», себто московсько -великоруський Иіірод, про його господарське життя, звичаї, історію, мисте-

ІІІ'ИО, про народ же український, про його минуле та звичаї м і осподарські відносини ніколи не згадувалося [14, с. 65].

«Галицька» мова була в Східній Україні малозрозумі-лі по для читача, який не був призвичаєний до західноукра-

• и і.ких видань. Ілля Кокорудз писав (1891 р.): «Під час, коли ми Україні рідко язик українсько-руський є розговорним між тамошньою інтелігенцією, то в Галичині говорять ним N0 у простій хаті, так і в найелегантніших і найвищих сальо-

ІІІІЧ... Ним ту вітає-ся цісаря, виголошує-ся мови політичні

• і і'ймі, ним викладає-ся з катедр університетських, ним

іимнуться листи і розправи філософічні, педагогічні, істо-ричні, математичні, фізичні, правничі і т. інш.» [17, с. 24]. Ні і гворюючи загальну картину мовної ситуації в Галичині

• • • * 1400 р., не слід, одначе, забувати, що в подібних свідчен-Іімч — а їх є значно більше — порівнювалося підавстрійську \ країну з підросійською. Тоді контраст дійсно вражав. Коли •і прикласти абсолютну мірку, то виявиться, що стан укра-

ііі, і.кої мови в Галичині був дуже далекий від нормально-1111 гану мови, яку підтримує й охороняє держава, скажімо, французької мови у Франції, чи шведської у Швеції. Тому м ні рацію і другий галичанин Іван Верхратський, пишучи ІН'г; р.: «Обставини [в Галичині] не конче веселі. Не маєм ні ві'іїьмож-меценатів, ні багатого міщанства, ні заможної 411' І цчіної інтелігенції, ні повного руського університету, ні р\ і і.кої академії».

( ган суспільства впливав на мову. Історичні обстави-ни нругої половини та кінця XIX ст., коли закладались по-і піци на культуру книги, зокрема відсутність більш-менш у, і.пісного, єдиного для всієї української території право-ти V. спричинити особливу увагу видавців, журналістів, І" ч и юрів до мови видань [10, с. 112]. Таке ставлення до кнпні галичан імпортовано і в міста підросійської України.

179

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

Коли поважні вже політичні діячі — члени РУП (Револю ційна українська партія) або інших партій — відвідувал гуртки молоді, вони приносили сприйняті в Галичині мо ні звороти. В. Дорошенко подає до прикладу слово «поз як», яке заніс до нас один лубенський громадянин як гарн галицьку новинку. Як зазначається в Енциклопедії «Укр. їнська Мова», це слово було підкресленням «українськос 11 мовця — слово- пароль для «своїх» і слово-виклик для «м жих». В даному випадку особливо знаменно, що галицьк слово перейнято не прямо від галичанина, а посередньо — від полтавця. Це вказує на один із шляхів, яким розходил ся «заразливі», «урбаністичні» слова та вирази з Галичин Немає сумніву, що гімназійні (так само, як університетеіа гуртки української молоді відігравали роль посередник. Відомо, що, крім Прилук, такі гуртки існували в Лубнах, І ї жині, Києві та інших містах.

Тоді це була надзвичайно важлива праця, бо через до голітній русифікаційний тиск над українською культурі ч і мовою в межах Російської імперії нависла небезпека зи щення. Ще з часів Петра І російський уряд планомірно н ї лював у життя ідею нівелювання української національні самобутності.

Незважаючи на величезні труднощі і перешкоди, рочк ток української мови в другій половині XIX ст. йшов впере Найвиразнішою ознакою і найбільшим на той час досяп іє ням було розширення українського культурного мововж 11 ку. Це розширення було програмою діяльності всіх украї ських діячів того часу. Програму утвердження україні м мови висловив І. Нечуй- Левицький у статті «Сьогоч.и н літературне прямування» 1884 р.: «Україна буде і муси домагатися права своєї національности, свого язика в у і школах і в громадській жизні, в адміністрації, права вольн преси, права заводити усякі наукові і суспільні товарні і»

Я К І П О Т р І б н І Д Л Я П Ш р О К О Г О Л І б е р а Л Ь Н О - П р О Г р е С И В Н О Г О І " .

виття усієї маси нації зверху до самого дна» [16, с. 237].

180

BAPABAIII У. П.

В другій половині XIX ст. завдяки діяльнос ті українських культурних діячів, письменників, науковців, педагогів по-

• гупово охоплюються такі сфери мововжитку:

1. розширення і збагачення жанрів художньої літе-ратури;

2. окремі спроби вживання української мови в навчаль-них закладах (земські, недільні школи);

3. театрально-сценічний вжиток;

4. преса і публіцистична література;

5. застосування в наукових працях і дослідженнях (пе-реважно в Галичині та еміграції — М. Драгоманов);

6. окремі випадки побутового вживання в середовищі

• н мічених людей.

Життя суспільства неможливе без розвитку науки, наука

• і іе існує без наукової літератури [3, с. 3]. Проте при неуста-

• пості і недосконалості наукової термінології, І. Франкові •мого доводилось користуватися не завжди вдалими термі-нами, узвичаєними в працях галицьких учених (наприклад, мін під — замість сучасного наслідок, результат; загал — за-мить колектив, громадськість) або самому створювати від-

іишідне слово- термін чи термінологічний вираз, інколи И І К І І Ж вживав в наукових працях іншомовні слова типу кон-и і.венція, пропінація, індемнізаційний та ін. В Галичині »і. >н.і наукових творів часто забарвлювалась ще й місцевими /імлектизмами та деякими особливостями слововживання. Активно розвивалась робота над вивченням українських Ііііі'іектів та історії української мови. У діалектології поруч ініисів окремих говірок пера багатьох авторів постали важ-'іі ті спроби з'ясувати генезу українських говірок (В. Ганцов, і¹ І урило, у Кракові І. Зілинський) [7, с. 162]. Наукові тво-ри і іе гірше від літературних демонструють певні суспільні Пріоритети та ступінь розвитку країни, відображають стан іп пііої галузі науки [5, є. 52]. Українська літературна мова другої половини XIX — початку XX ст., порівняно з поперед-ні»! періодом, помітно збагатилися насамперед виробничо-

181

ГІРАЦІ З Д О Б У В А Ч І В

професійною, абстрактною, суспільно-публіцистичнон > соціально-економічною та науково-термінологічною пек сикою і фразеологією. Плідну термінологічну роботу в Г{і личині проводило Наукове Товариство ім. Шевченка, пу блікували наукові праці з різних галузей знань, зокрема природознавства, математики, хімії, географії, медицини т технічних дисциплін. Г. Наконечна стверджує, що у 20 —ЗО ті роки XX ст. у Галичині практично повністю було витворе но хімічіту, географічну, фізичну, математичну, біологічну медичну наукову термінологію і видано її у вигляді сповни ка або систематизованих матеріалів у збірниках НТШ. 11 всі пропоновані терміни функціонують у сучасній україн ській мові, але основи термінології і вироблені принцип термінотворення залишилися актуальними.

Найбільший внесок зробив Б. Грінченко в українськ лексикографію, відредагувавши, з доповненням власни матеріалів, найбільший і найкращий словник українсько мови дожовтневого періоду — «Словарь української мови в 4-х томах, що вийшов друком у Києві у 1907—1909 рр. Ві заклав основи такої науки, як історія української лексико графії. Ситуація в галузі мовного будівництва, як і в самі мові загалом, використовувалась як «зброя класової бором. би пролетаріату та знаряддя соціалістичного будівництва [13, с. 36]. Націоналістичні елементи намагаються і в сло вотворі спрямувати розвиток сучасної української літери турної мови на відрив її від живої мови широких мас ро бітництва і колгоспного селянства, на ослаблення мови м знаряддя класової боротьби пролетаріату і всього нашог соціалістичного будівництва, стараються спрямувати ро» виток мови і в словотворі на націоналістичні шляхи, слові > вони намагаються і словотвір використати для створени своєї буржуазної, націоналістичної мови, знаряддя сво класового впливу [13, с. 38]. Словник зорієнтований на ш родну основу, головною базою для нього послужили «слот народної мови», лише у випадках недостатності народни

182

БАРАКАШ У. П.

цжорел, брались слова з літературних творів, які первинно іе,к були народними. «Українська мова в своїй основі — це мі »на простого і ясного думання, без зайвої метафоричності» І И), с. 113]. Завершуючи передмову до словника, Б. Грінчен-м> писав: «Ми вважаємо свою працю першою сходинкою на

• н пиху створення наукового українського словника і, усві-иомлюючи багато її вад, все ж наважуємося випустити її у

• пі г, щоб дати точку опори подальшій праці в цьому напря-мі» [1, с. 11]. Слід відзначити роль ученого в унормуванні \ к раїнського правопису. Використовуваний і відстоюваний

• цім правопис отримав назву «грінченківка», він ліг в основу правопису, схваленого правописною комісією на чолі з про-фесором І. Огієнком у 1918 — 1919 рр. Питанням правопису нрисвячена спеціальна праця ученого «Три питання нашо-іп правопису. З додатком А. Ю. Кримського», свої погляди па окремі правописні моменти Б. Грінченко виклав також в праці «К вопросу о правописании украинского языка».

XIX ст., незважаючи на всі урядові заборони і цензурні \ піски, ознаменувалося піднесенням національної свідо-мі ні і та мовнонаціональним відродженням українців, за-ііидчивши багатий і невичерпний потенціал української інературної мови. Усупереч величезним труднощам і пе-решкодам, українська мова розвивалася. Велику роль в \ іиердженні української мови відіграли мовні дискусії, які печися навколо української мови на сторінках наукових, і рі імадсько-політичних, науково-популярних газет та жур - 11,г і і в. Участь у них брали як українські вчені, так і російські, Чтггково — польські та інші славісти. Мовні полеміки пока-іі» їй спроможність української мови бути мовою науки.

ІЗелика увага в кінці XIX — на початку XX ст. приділя-мі я звучанню слів, їх написанню та будові, а також постій-Ііі і вишукувались шляхи обминання схожості та відокрем-ііепня від російської та сусідніх мов. Фундаментальними , і іадниками національної ідентичності, які мали, за сло-и,іми М. Грушевського, «надзвичайно важливі наслідки для

183

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

українського відродження у н а й ш и р ш о м у значенні цьог слова» [8, с. 151], були мова, що збереглася завдяки висок му рівневі народної словесної творчості, і народне життя, його «надзвичайною різноманітністю, багатством і колорит ністю змісту» (що, відповідно, стали головними об'єктам дослідження з боку національно зорієнтованої українськ освіченої інтелігенції).

1. Грінченко Б. Д. Словарь української мови. Т. 1. — Київ: Пе сикон, 1996. - 4 9 4 с.

1. Дегтерева Т. А. Пути развития современной лингвистик

Москва: Изд-во ВПШ и АОН. - Кн. 1,1961.

3. Енциклопедія Українська мова. Видання друге і доповнен

— Київ: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Баж

на, 2004.

4. Енциклопедія українознавства / За ред В. Кубійовича.

5. - Львів, 1996.

5. Зелінська Н. В. Наукове книговидання в Україні: історія суч. стан: Навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл. — Львів: Вид і «Світ», 2002. - 268 с.

5. Кравчук Р.В. З історії слов'янського мовознавства. — К

1961.

5. Ковалик 1.1., Самійленко С. П. Загальне мовознавство. Іст рія лінгвістичної думки. К.: Вища шк., 1985. — 215 с.

5. «Мова вирішила долю українського відродження» (Укр їнознавчий світогляд як основний чинник формування нов української наукової літератури в XIX — на початку XX ст.)

• В. Зелінська, Н. Б. Благовірна // Полігр. і вид. справа. — 200

• №36. - С. 150-156.

9. Плющ П. П. Нариси з історії української літературної моні

— К: Рад. школа, 1958.

10. Проблеми культури книги у спадщині видатних у краї ських редакторів кінця XIX — початку XX ст. / Н. І. Черниш Поліграфія і вид. справа. — 2002. — № 39. — С. 110 —120.

10. Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство. Історія ліпиш •пічних учень. К.: Вища школа, 1980.

11. Українська академія наук. Інститут мовознавства. Мов знавство. — Київ, 1934. — № 1.

184

Б А Р А Б А Н І У . П .

13. Українська академія наук. Інститут мовознавства. Мово-иіавство. — Київ, 1934. — № 2.

13. Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Лптоио-иича. - Київ: Яибідь, 1993. - 588 с.

14. Франко І. Азбучна війна в Галичині 1859 р. — Т. 47. —

762 с.

13. Чапленко В. Історія нової укр. літ. мови. Н.-Й, 1970.

14. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині XX сто-чити. — Нью-Йорк: Сучасність, 1987. — 294 с.

УДК 007:304:004:070

ВОВК І. о.

ОГЛЯД ЗАРУБІЖНИХ ТА ВІТЧИЗНЯНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

В ГАЛУЗІ ЕЛЕКТРОННОЇ НАУКОВОЇ ПЕРІОДИКИ

Розглянуто наукові праці зарубіжних та вітчизняних досліднім у галузі електронної наукової періодики. Коротко проаналізсж.ін дослідження, присвячені електронним науковим журналам, .і кож електронній формі бібліотечних каталогів.

Ключові слова: електрона періодика, електронний журнал, шфо/м ційне забезпечення, академічна бібліотека, web-портал, online рссу наукова комунікація.

Найважливішими, найбільш авторитетними та доі н вірними джерелами вивчення історії електронних журі І.І¹ іІ та визначення їхнього місця у структурі фонду бібліотек і н ли праці здебільшого американських дослідників. Це поИ нюсться тим фактом, що електронна форма наукового /к у 1 налу найшвидше виникла у США, а також країнах Західні Європи. Досвід цих країн полягає, передовсім, у викорі танні електронних ресурсів в бібліотечно-інформаційіюм забезпеченні науки, освіти та культури, виробленні відп відних стандартів, які сьогодні використовують і україїп і.і бібліотеки.

Прогрес електронних наукових журналів широко и світлюється у публікаціях науковців. Сам термін «електр н ний журнал» вперше було згадано у публікації америк.н ських вчених Н. Сондака і Р. Шварца (1973), які засвідчи появу нової форми журналу для бібліотек, що розповсю; іж ється як «машиночитний архівний файл» через диске ти

186

Йодом термін «електронна періодика» згадувався і в ІЦІ' іікаціях А. Одлишка, Е. Окерсон (заступник директо-рі І.іі >іііотеки Йельського університету, СІЛА), Ст. Хамада Ін ні , які передбачали кризу традиційних журналів і роз-|ин і.ній електронні журнали як засіб вирішення проблем в їй І п 'рмаційному забезпеченні академічної громади.

І Іайповніше визначення електронних журналів сфор-in>вав професор Бібліотечно-інформаційної пжоли Уні-итету штату Індіана (США) Т. Е. Нісангер: «Не існує

• п і и.поприйнятого визначення електронного журналу. |і'|>мін об'єднує багато різних явищ і понять» [5, р. 72]. На-приклад, багато різних типів видань вже тепер чи невдовзі fl\ цуть доступними в електронній формі.

• Іаукові журнали — основа колекцій академічних біб-

• І І І Н С К як в США, так і в європейських країнах, складають

• низько 70% світових бібліотечних колекцій. Майже 50% з

цим тановить передплата електронних журналів. Тому саме I'M' іютеки є основними важелями виробництва відповідної

• р.і гегії розвитку елекгронного журналу [4, с. 29 — 32].

• Іаголошуючи на важливості бібліотек у функціонуван-ні іміектронних наукових журналів, слід розглянути моно-

I рафію «Електронні журнали: створення, управління та ні і гримка колекцій електронних журналів у бібліотеках» (,'ІІІ)5) — авторитетне видання американських дослідниць Д Куртіс та В. Щечи. Видання вмішує методичні поради і гі бібліотечних фахівців, детально розглянуто питання

• іиорення, управління та підтримки колекцій електронних

• урпалів у бібліотеках різних типів: від комплектування і

ііи ігнення різниці у виборі постачальника електронних

• урпалів, пояснення питань авторського права та інтелек-

• у an ьної власності до створення web-орієнтованих порталів

  • і і і;ілісної роботи користувачів з колекцією електронних

рпалів. Праця вміщує практичні поради для бібліотеч-ііпч фахівців, тому корисна як з огляду бібліотечної практи-ці, гак і дчя визначення стратегії роботи бібліотек з новим її ту ментальним ресурсом [4, с. 29 — 32].

187

ГІРАЦІ З Д О Б У В А Ч І В

Серед колективних монографій американських дослі ників, присвячених окремим аспектам роботи бібліотек електронними журналами, варто згадати збірку статей т оретиків та практиків бібліотек СІП А «Каталогізація еле тронних серіальних видань», упорядковане Дж. Коул Е. Джоунс [4, с. 29-32].

Дослідниця Дж. Коул разом з Дж. уільямс є співав рами іншого видання в галузі електронних видань: «М неджмент серіальних видань в Електронну Еру» (1996 |> яке було присвячено пам'яті Петера Джеллатлі, головні м редактора і засновника відомого фахового видання «Seria Librarian». Більшість публікацій — про технічні аспекти створенні та використанні електронних журналів, необхі ності зміни в сфері бібліотекарства з огляду на електронї епоху [4, с. 29-32].

Е. Окерсон — американська дослідниця в галузі елг тронних видань. У1992 р. вона написала огляд досліджени Ендрю В. Мелло «Університетські бібліотеки і наукові і < мунікації». Разом з Дж. О'Доннеллом з Пенсільванські університету Е. Окерсон підготувала дослідження під н звою «Академічні журнали на перехресті» (ARL, черві і 1995). Наукова праця спричинила неабияку міжнарод Інтернет-дискусію щодо майбутнього електронних наук вих журналів.

На початку 1993 p. Е. Окерсон стає співорганізатором редактором web-порталу Newjour, де розміщується інфо мація про нові електронні періодичні видання. Відомі міжнародний портал Newjour сьогодні вже має понад 4 ті і передплатників на всіх континентах світу.

Вже в 1996 р. коштом Ради бібліотечних ресурі (Council on Library Resources), Комісією збереження і до< і пу (Commission on Preservation and Access, СІЛА) E. Окері організувала створення електронного освітнього р е с у р і для бібліотечних фахівців про ліцензування електрони і

188

Вовк І. О.

кидань: проект під назвою Liblicense, до якого входять де-

• альт поясненім та поради щодо організації електронних кидань, а також програма ліцензування електронних ресур-сів, яку можна безкоштовно скачувати усім бібліотекарям, кидавцям і продавцям [4, с. 29 — 32]. Цей проект було запо-чатковано для того, аби навчати учасників мережі посгачан-

• ія інформації укладати угоди щодо ресурсів електронної 11 гформації. Сайт містить зразок ліцензії, умови та характе-ристики ліцензування, національні ініціативи з ліцензуван-11 я сайтів та список розсипки.

Не слід оминати увагою той факт, що останнім часом V зв'язку з економічно-фінансовими та організаційно-і ціановими труднощами дедалі частіше спостерігається так шана «неперіодичність періодичних видань», коли, запо-чатковуючи нові видання, наукові організації часто відда-ють перевагу не періодичним (журналам), а продовжува-ним (збірникам), для яких фактор точного часу виходу не є вирішальним [1, с. 230].

Американські автори К. Тенопір і Д. Кінг, стверджуючи, що «вчені не стали менше читати журнали», свою статтю Відкрито про виданім журналів: міфи проти реальності» присвячують саме детальному та поетапному викриванню проблем електронних журналів (вони зазначають наявність II) таких міфів, тобто навіяних хибних концепцій, що вже призвели до серйозних помилок у видавничій політиці) 11, с. 230].

Серед інших досліджень американських вчених К. Тено-мір та Д. Кінга варто наголосити на монографії «Вперед до

• •никтронних журналів: Реалії для науковців, бібліотекарів 'їм видавців». Керол Тенопір — професор Школи Інформа-ційних Наук Університету штату Тенессі, автор п'яти кни-nuik і майже 200 журнальних статей, у своїх працях основну ' н у приділяє питанням доступу до інформації, електрон-ним виданням та електронному видавництву, online ресур-

189

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

сам, а також впливу інформаційних технологій на бібліо течну практику [4, с. 29 — 32].

Серед інших ґрунтовних досліджень питання розвитк та функціонування електронних журналів — монографії т публікації таких американських та британських дослідни ків, як Д. Кінг, Дж. Коул, Д. Куртіс, К. Тенопір, К. Бурдеп В. Голл, Л. Kapp, Д. Ніколас, С. Петерс, Е. Уоткінсон, С. Хіч кок, а також праці фахівців з Канади, Австралії, Нідерлан дів, Шотландії, Польщі, Німеччини, Ізраїлю тощо.

Зарубіжний досвід свідчить, що наукові електронні жур нали стають важливим джерелом одержання інформації т здобуття знань у всіх галузях науки і техніки, посідають знн чне місце в системі наукових комунікацій. Саме журналь ним статтям належить перше місце в системі наукової кому нікації, вони становлять 68% запитів американських учени [З, с. 21-28].

Доктор філологічних наук, професор Н. Зелінська своїй праці «Традиційна наукова періодика у дослідження зарубіжних учених: проблеми та перспективи», зауважуї що дослідження зарубіжних фахівців базуються не лише і і ґрунтовному аналізі історичних витоків, традицій, функ цій наукової періодики, а також на результатах вивченн сучасної громадської думки, на об'єктивних статистични показниках, а відтак навіть додають оптимізму як авторам видавцям «традиційних» наукових журналів, так і наукові книзі [2, с. 569 - 573].

Не менш важливими для дослідження електронної па укової періодики є монографії вітчизняних вчених, зокрем кандидатів історичних наук О. Воскобойнікової-Гузєвої т Т. Добко, доктора історичних наук В. Ільганаєвої, доктор педагогічних наук Л. Петрової, доктора історичних нау М. Слободяника, кандидата історичних наук М. Сорокп кандидата економічних наук А. Чекмарьова, доктора істо ричних наук Г. Швецової- Водки; публікації молодшого на у кового співробітника НБу ім. В. І. Вернадського О. Баркової

190

Вовк І. О.

кандидата педагогічних наук В. Загуменної, головного бі-Ппіографа НБу ім. В. І. Вернадського Н. Зайченко, кандида-та технічних наук Л. Костенка, наукового працівника І ШУ ім. В. І. Вернадського Н. Орлеанської, кандидата педагогіч-них наук Т. Павлупіі, кандидата історичних наук А. ІИема-свої та ін.

Найповніше тему електронних ресурсів (проблеми тер-мінології, каталогізації, організації, концептуальних засад у створеіші вітчизняних електронних ресурсів) висвітли-ли у своїх публікаціях О. Баркова, Н. Зайченко, Л. Костен-

• о, А. Чекмарьов, а також провідний бібліотекар Центру комп'ютерних технологій НБУ ім. В. І. Вернадського В. Ко-

• іанєва.

Такі дослідники, як директор бібліотеки Українсько-лмериканського гуманітарного інституту «Вісконсінський міжнародний університет» Т. Березна, генеральний ди-ректор Національної парламентської бібліотеки України Т. Вилегжаніна, молодший науковий співробітник Відділу газетних фондів НБУ ім. В. І. Вернадського В. Дригайло, ди-ректор Ценгру інформаційних технологій Міжвузівського центру «Крим» Г. Ядрова та ін. присвятили більшість своїх наукових праць власне практичним питанням використан-ня електронних ресурсів у вітчизняних книгозбірнях.

В Україні захищено багато дисертаційних досліджень, ідебільшого на тему проблем інформатизації бібліотек. < еред них праці кандидата технічних наук О. Кирилен-ка, І. Ляшенко, кандидата педагогічних наук Т. Павлуші, (). Пашкова, наукового співробітника лабораторії інно-и.щійно-інформаційних систем і технологій та дистанцій-ного навчання Інституту професійно-технічної освіти АПН України Л. Філіпової та ін. Проте у згаданих розвідках до-' мтньо глибоко розглядалися лише окремі аспекти робо-ні бібліотек у галузі використання електронних ресурсів. К омплексних досліджень з питань електронних журналів і І'іібліотек, на жаль, немає.

ГІРАЦІ З Д О Б У В А Ч І В

Ольга Валентинівна Баркова — науковий співробітник Центру комп'ютерних технологій Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (1991 — 2007) — одна з наукои ців, яка найширше розкрила тему електронних публікації і. електронної періодики, зрештою, електронних видань і бі-бліотек. Основний напрям роботи О. Баркової — розробка мережевої інформаційної технології формування фон; і \ online документів і адміністрування депозитарію електрої і них версій книг, журналів тощо.

Кандидат історичних наук Тетяна Олександрівна Яро шенко значну частину своїх праць присвятила саме елеї тронним публікаціям. У своїх наукових статтях Т. Ярошеї їм і здебільшого розглядає актуальні питання інформаційної 11 забезпечення вчених та освітян України, загальні проблеми розбудови Інформаційного Суспільства. Велику увагу при діляє питанню розвитку наукового журналу як важливої моделі наукової комунікації.

Наукові праці Т. Ярошенко висвітлюють окремі аспекті і нових моделей в організації наукової комунікації (напри клад, питання відкритого доступу), зміну ролі бібліотек і огляду на необхідність розбудови колекцій електрони ресурсів. Велику увагу дослідниця звертає на важливу роль бібліотек, які нині впроваджують інноваційні комп'ютерні технології в усі процеси бібліотечної діяльності, більии' того, значно розширюють свої колекції документами самі на електронних носіях, а також починають створювати вл аі ні електронні ресурси, і навіть цілісні електронні бібліотек 11 [4, с. 29-32].

Дисертація Т. Ярошенко «Електронний журнал в си< темі інформаційних ресурсів бібліотеки: друга половин.і XX — початок XXI ст.» є комплексним дослідженням процеї \ становлення і розвитку електронного журналу як засобу і іа укової комунікації та складової інформаційних ресурсів і у часної бібліотеки. Науковець виводить цілісну картину ев< > люції наукового журналу, аналізує передумови виникнеш їм

192

Вовк І. О.

1. етапи (модернізації, інновації, трансформації) розвитку

• н і.тронного журналу з точки зору світових тенденцій.

• своїй праці Т. Ярошенко визначила головні функції,

.,і|іактеристики та переваги наукового електронного жур-и.ііу, а також відзначила існуючі стандарти його створення

2. розповсюдження. Автор визначила і обґрунтувала відпо-їм м и і концептуальні, науково-методичні та практичні на-

прями роботи бібліотек з електронними журналами на всіх

• і.шах їхнього розвитку.

Ірина Петрівна Антоненко — завідувач Відділу катало-11 і.іції НБу ім. В. І. Вернадського, член міжвідомчої робочої і руни з розробки національного формату представлення інічііографічних даних ІЖКМАКС*. у спільній публікації і (). Барковою «Електронні ресурси як об'єкт каталогізації: |і юрія питання, термінологія, форматне забезпечення» об-іруптовують необхідність розробки нормативної та мето-(иніогічної бази щодо каталогізації електронних ресурсів, і ці і пов'язано з підвищенням ролі останніх у системі доку-ментальних комунікацій суспільства. Праця містить глибо-(ч' дослідження еволюції терміна «електронні ресурси» та І и і ікриття його змісту. Науковці подають типологічний по-/і,і 11 електронних ресурсів, викладають особливості їхнього піінііографічного опису, а також наводять модель каталогі-мції електронних ресурсів.

Доктор технічних наук В. Резніченко та науковий

• широбітник Інститут програмних систем НАН України

• > Проскудіна у своїх численних роботах розглядають пи-1,11 іня створення відкритої наукової електронної бібліотеки періодичних видань (наприклад, наукових журналів НАН \ і раїни). Для реалізації такої ідеї в Україні вчені здійснили

ІМ

ГІРАЦІ З Д О Б У В А Ч І В

огляд схожих відомих міжнародних проектів порталів ік

одичних видань, а також визначили особливості фупмц нальних можливостей програмного забезпечення.

Дослідники детально описують інструкцію процедур

внесення документів у наукову електронну бібліотеку, д кладно розглядають всі можливі дії користувача для :ід

снення цього процесу. Описують досвід побудови баї a мовної електронної бібліотеки на її основі. Особлива уиа приділяється проблемам локалізації, сумісності зовнішн

форматів і зручності використання систем.

Роботи науковців часто базуються на результатах ami 1 тичного огляду провідних наукових електронних біблії П мережі Інтернет. Пропонується каталог досліджених бібі

отек та узагальнюючі моделі їхніх інформаційних ресурі їм сервісів, які можуть розглядатися як основа для проекту ма

ня та розробки конкретних електронних бібліотек. Доцент Харківської державної академії культури, к.

дидат історичних наук Ганна Шемаєва у своїй статті «І м тронні періодичні видання наукових установ України в і и

темі наукових комунікацій» аналізує тенденції становлени і розвитку вітчизняних електронних наукових журналів і укових установ України. Дослідниця висвітлює роль сш тронних наукових журналів як одного з найважливіших собів сучасних комунікацій.

Багато своїх праць науковій періодиці (зокрема, eue тронній) присвятила професор кафедри видавничої сирам і редагування Української академії друкарства, доктор лологічних наук Надія Віталіївна Зелінська. В своїх прап

вона розглядає проблеми українського наукового книі ои дання в умовах ринку та можливість запозичення заруб

ного досвіду для їх розв'язання.

Значну увагу Н. Зелінська приділяє проблемі клас н

кації наукових журналів і виявленню типологічних опі. коли кожна країна висуває свої вимоги до класифікації і укової періодики: наприклад, для англомовних країн

194

Вовк І. О.

пматичний аспект та поділ журналів на оригінальні і вто-рі п ми (реферативні, оглядові та збірники), а в Україні (а

і її ніж країнах колишнього СРСР) поділ ґрунтується на ви-мінах стандарту [2, с. 569 — 573]. Одне з важливих питань,

|нмггіянутих Н. Зелінською, — «невстигання навіть строго їм |чодичного журналу за темпами розвитку науки», а від-|«К прогресування і вдосконалення оперативних елек-11юіімих журналів [1, с. 230].

В одній зі своїх праць, присвячених науковій періодиці, 11 Іелінська наголошує на щорічному збільшенні кількості

• м \ і ових журналів, адже часто видання книжкових видань м іч певних «наукових установ, і навіть цілих галузей науки | надто складним і витратним». Цей факт спростовує «по-їш 11 іе не твердження, що наука загалом, а також конкретні

• ї ї іузі» розвиваються лише завдяки виданню фундамен-ьі м.ііих праць — потужних монографічних досліджень [2,

• '.(.9-573],

• Іитання майбутнього розвитку наукової періодики —

• найактуальніших. Спираючись на праці зарубіжних

• 'і іідників (К. Тенопір, Д. Кінг, Дж. Ламберт), Н. Зелінська цііііні іує переваги та недоліки нової — електронної форми Ііиукового журналу, таким чином порівнюючи її з «тради-ційною» друкованою формою.

Аналізуючи сучасний стан української наукової пе-ріодики, слід звернути увагу на те, що з кожним роком ііи начується кількість наукових періодичних видань у по-| І | І І І І И І Ш І з виданням наукових книжок (наприклад, моно-Іі'ііфій). Якщо, наприклад, у 1991 р. Інститути та установи І! \ 11 України видавали 54 журнали — то бачимо тенденцію №іи іання їх кількості в наступні роки : у 1992 — 55, у 1993

• (.1), 1994 - 62,1995 - 63,1996 - 64, 1997 - 63,1998 - 68,

І'"»') - 70, 2000 - 73, 2001 - 75 [2, с. 569-573].

І іектронні журнали стрімко випереджають свої друко-іналоги. Це пояснюється їхньою оперативністю, зруч-

нії по користування, вільним доступом.

195

П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

Проблеми переходу періодичних наукових видань до електронної форми зумовили появу великої кількості на-укових праць, більшість яких стосуються огляду та аналізу зарубіжних та вітчизняних досліджень.

1. Зелінська Н. В. Наукове книговидання в Україні: історія та сучасний стан: Навч. посіб. для студ. виїц. навч. закл. — Львів: Світ, 2002. - 268 с.

2. Зелінська Н. В. «Традиційна» наукова періодика у дослі-дженнях зарубіжних учених: проблеми та перспективи / / Укра-їнська періодика: історія і сучасність: Доп. і повід, восьмої Всеукр. наук. конф. 17 - 19 жовтня 2003 р. - Львів. - 2003. - С. 569-573.

3. Маркусова В. А. Статья в научном журнале как основной источник информации для выполнения фундаментальных ис-следований в РАН / В. А. Маркусова, А. Я. Родионов // НТИ. — Сер. 1. - 1998. - № 9. - С. 21 - 28 .

4. Ярошенко Т. Електронний журнал у дзеркалі публікації у професійній пресі / Тетяна Ярошенко / / Вісник книжкової пала-ти. - 2006. - № 5. - С. 29 - 32.

5. Council on Library and Information Resources, 2003. — 72 p.

У Д К 0 0 7 : 3 0 4 : 6 5 5

ВОДОЛАЗСЬКИЙ Р. О.