V контексті психолого-педагогічних, книгознавчих і пресознавчих досліджень 20-30-х років XX ст.

н іииуто, як активізація наукового зацікавлення проблемами •Мін та і дитини сприяла формуванню основної типологічної Іи»н дитячого періодичного видання — її адресності. Описано I нм ні вчених на інформаційні, когнітивні, емоційні та духовні ір> і мі дитини і те, як видавці враховували їх у своїй практиці.

ШЧпНі слова: пресовидання, дитяча періодика, тематика, читацька ні цільове призначення.

Ціняча періодика 20 —30-х років XX ст. була важливою Ійдоною видавничої справи в Галичині. Це одна з найці-Ііиііч і найрізноманітніших груп видань, яка у перелом-И міжвоєнний період узяла на себе виконання важливих ИЙІІ.ШЬНИХ і виховних функцій: подавала дітям відомості н і гі і для життя, допомагала навчатись у школі, опано-

.1111 і іауковий матеріал, виховувала у дусі національної іПші п й гідності.

Протягом останніх років у вітчизняних фахових ви-

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

них функцій, не проаналізовано процесу формування ти пологічних особливостей.

Головними типологічними ознаками будь- якого ви дання є читацька адреса, цільове призначення та тематика Врахування цих ознак у видавничому проектуванні вплп вас на подальшу дошо видання. Читацька адреса видані, <| основною типоформувальною ознакою дитячої періоди ки, оскільки саме на підставі особливої за віком читацької групи, видання для дітей виокремлюються у самостійним комплекс [16, с. ЗО].

Для аналізу закономірностей розвитку галицької ди-тячої періодики необхідно дослідити процес формуванн і поняття «читацька адреса» видань, який активізувався у| 20—30-ті роки XX ст. Протягом двох десятиліть проблеми читацької адреси дитячих періодичних видань досліджу-валась просвітянами і книгознавцями: у фаховій періодиці з'являються публікації С. Сірополка [21 — 23], К. Малицькпї [14,15] та ін., і паралельно видавці вчились розподіляти с в а видання, беручи до уваги різні диференційні ознаки: спи чатку соціальний стан, згодом — вік.

Пропозиції диференціювати видання за соціальними ознаками і видавати різні журнали для сільських чи міських дітей спиралися на поширені в той час погляди дитячій психологів, які вважали, що розвиток і формування особиі тості, а відтак її зацікавлення, зумовлювалися, насамперед», соціальними чинниками. Найважливіші на той час відмін ності сільських і міських дітей визначали так: у галицько* му селі неписьменність населення була більша, ніж у міиі (тому питання дітей не знаходили відповіді до того момеи ту, поки дитина не опановувала процесу читання, щоб пі і нати непізнане [11, с. 232]; сільські діти, як правило, пізніші' починали читати; сільські діти змалку уже працювали, тому вважали, що для них важливою є інформація господарські і го спрямування (наприклад, у перших числах «Дзвіночка* було вміщено матеріали про цінність хутра і м'яса свійській

118

нм|' |и і 111 і ріні . 11 ї

ІІІнм

Мін jf>\ м Мі *

*

• ц б

(

ні і Р| . нн . ми Яи •І і ї 1 НІ і nn п •'іиу Ції о

I

її' чг |і|мц

• Й І І І І

Іі| і' ї і н Ііи ц

Іііі її і ін (їм ч. і.

І І Р А Ц Т В И К Л А Д А Ч І В

сописів з'являлись статті, присвячені дослідженням П С И Х І логії та психофізіології дитини.

Відомі українські просвітяни і педагоги (С. Русон. Я. Ярема, С. Балей, А. Онищук, М. Дикарів, Н. Заглад І. Свенціцький, М. Грушевський (йдеться про Марка Гру шевського (1865 — 1938) — першого дослідника українські дитячої іграшки) та ін.), перейнявши досвід і знання зі сф ри дитячої психології у зарубіжних психологів (Ж. Піаж С. Гола, Д. Болдуіна, М. Шіна, К. Гроса, В. Штерна, А. Бім Е. Кяапареда та ін.), розпочали власні дослідження [5, с. 17 - 18]. Завдяки здобутками тогочасної дитячої психології іок

• 30-ті роки виявили особливості розвитку дітей у певном віці: «...натура дітей в дошкільному віці і дітей в шкільном віці як рівно ж молоді (14 до 18 літ) е так відхильною» [ 1 Тогочасні педагоги і психологи розглядали кожен вікови період як певну епоху в загальному циклі розвитку особи тості, в якому загальні закони розвитку кожного разу наб вали якісно-специфічного значення. Загалом, вважали, ці

• процесі онтогенезу людина проходила низку періодів, я відрізнялися один від одного фізіологічними, біохімічні ми, соціально-психологічними особливостями [19, с. 9].

Переконані, що вивчення особливостей розвитку Д И Т чої періодики 20 —30-х років XX ст. крізь призму тогочасн педагогічної і психологічної думки дає можливість зрозум ти досліджуваний об'єкт в усій його глибині та багатовимі) ності. Вважаємо, що саме від сформованого у 20 —30-ті рок XX ст. знання про особливості розвитку людини на кожп му віковому етапі походить ідея вікової диференціації дит чих видань.

Результати, отримані психологами, зумовили появу д< того не притаманних видавничій справі тенденцій: галиці кі просвітяни, спеціальні установи, згодом — дитячі бібл отеки, інститути, а також деякі видавці почали серйозп вивчати дитячий світ, щоб у майбутньому вміти визначат реакцію дитячої читацької аудиторії на видання. І Ісихоло

1 2 0

С Т А Д Н И Ц Ь К А Ю . В .

ПІ 11 1п остереження, на нашу думку, стали попгговхом до ||ін пя потреб дітей-читачів різного віку, процесу чи-дитини і стимулом до диференціації видань за віком

ІІІІЧ . І , л також спричинили до розвитку бібліопсихології руШ, яка вивчала психічні явища, пов'язані із впливом її а читача). Одним зі здобутків цих наук було ство-мі> і фундаменту для розв'язання питань дитячої літера-рн і комплексного вивчення процесу читання. Внаслідок )| і її« ірення питань дитячої психології та дитячого читан-ії І'І'ІІ.шість галицьких науковців (С. Сірополко, В. Калино-Чч 11 Кривоносюк, К. Малицька та ін.) доводила зв'язок ІФ процесом читання і психічним розвитком особистості і І 131].

V контексті досліджень процесу читання і дитячої пси-іім.>і її перед тогочасними дослідниками постало законо-мірне питання: коли саме діти повинні починати чигати. За •Інн.іми дослідника процесу дитячого читання Я. Кузьмі-и | ІИ|, діти при належному навчанні опановували техніку Ціп .шия вже у другому класі (8 — 9 років). Внаслідок обгово-Сі і и і і результатів різних досліджень було встановлено, що

Н 11 п І,І починала вчитись техніки читання у 7—8 років, по - Ьціииіо переходила до самостійного читання приблизно з

'і років та формувалась як читач у 10 — 14 років.

111 мапьти тогочасних педагогічних часописів «рясніли» Мі НІ' І.К пектними студіями про дитину-читача, в яких пере-їм о.і іись результати психологічних, психофізіологічних, Міиіотнавчих досліджень. Тогочасні дослідники доводили, |І|.. різні періоди психологічного становлення особистості їж кінчали її читацькі запити, читацьку діяльність, мотива-ції. ' і і,о читання. Наприклад, малюки 3 — 5 років, зважаючи ||.| III обливості розвитку психічних процесів у цьому віці, і . пі слухачами дитячих видань і потребували більше ілю-11 р,и І,Іи, ніж текстів [12, с. 138].уб —10 років тогочасна дити-ні її гивно формувалась як читач: з 6 —7 років лише почи-ни 1.1 вчитись читати, і приблизно з 8 років (у другому класі

121

І І Р А Ц Т В И К Л А Д А Ч І В

школи) опановувала техніку читання [9]. Специфіка спрн мання текстів дитиною 6 — 7 років пов'язана із конкретн образним способом мислення. Поступово, вивчаючи пре мети, дитина вчилася пов'язувати поодинокі властиво нового предмета зі схожими властивостями уже відом У цьому контексті досягненням видавців у 20 —30-ті ро XX ст. було те, що періодика систематизовано подавала домості з різних галузей знань.

Вважали, що з 10 —11 років у дитячому розвитку нае вала доба перцепції, аналізу, «...найбільшої змислової ємности, коли...сам до всього рветься, усе (часто забога бачить, усе (часто непотрібно ще) почує й підслухає, спостерігає» [13, с. 90 — 91]. З психофізіологічної точки зо в цьому віці спосіб реакції на зовнішні враження — шв кий, але нестабільний, слабкий; переважала оглядовісп. бажання швидко асоціювати та мислити; поетапно розн валося абстрактне мислення. У підлітковому віці (від 11 — до 14 — 15 років) дитина не переставала пізнавати світ, її кож починали цікавити абстрактні поняття, про які м на розмірковувати: нація, свобода, справедливість, ети тощо [2]. Протягом цього періоду дозрівали моральні, с пільні та статеві зацікавлення, у підлітка поступово форм валося поняття про ідеал і про вчинки, які асоціювалися цим ідеалом [19, с. 36]. Особливого значення для дітей 11 років набувало становлення їх як особистостей. Підліт переставали наслідувати дорослих, прагнули самі стати когось об'єктом для наслідування, намагаючись відповідач своєму уявному ідеалові, ствердитись у своєму колі спіл вання [20].

Результати досліджень читання у підлітковому віці н явили, що «діти в оповіданнях питаються про причину, слідок, назву, особисті й загальні подробиці...в 12 й 13-році критичні висновки трапляються найчастіше... н більше зацікавлення судами (міркуваннями) та загадкам [6, с. ЗО]. Внаслідок такого розвитку дитина втрачала за

122

С Т А Д Н И Ц Ь К А Ю . В .

ЇЇ' И І П І Я до фантазії і казки, а виявляла потреби пізнавати |)ІІ 11 и 11., брати участь у реальних пригодах. Тому підлітки Вімі.іиим бажанням читали оповідання, особливо пригод-І4ІН.М, икі наближені до реальних подій [7, с. 49].

І і.іі і і психологічних, педагогічних і книгознавчих до-ні *гпі> відкрили перед тогочасними видавцями дитячих 11 п н. нові можливості. Згадаємо, що видавцям в умовах ції \ ренції та деякого збайдужіння до книги і преси, зу-|ііі и ного економічною кризою [14], щоб продати свій про-11 і іреба було зробити його унікальним, цікавим і по-ні Знання дитячої психології допомагало видавцеві, Ц|и по рові та авторові формувати арсенал певних спосо-ІІі цчя здійснення комунікації з дитиною-читачем, а отже ріруилти процесом успішної реалізації видавничого про-міну 11 рипу екаємо, що прогресивні видавці дитячої пері-нн и часто звертались до праць з психології та педагогіки,

• м іярних на той час, вивчали своїх читачів [24]. Зокрема, Інранько перекладав багатьох зарубіжних психологів

Іріїріїїчлад, Е. Клапареда) і публікував переклади в засно-Т||іму ним часописі «Учитель» (1923 — 1925).

\ І і попередньо розглянуті нами здобутки у вивченні ШМЧІII о світу спричинили до того, що у книго- та пресови-

• и 11 дня дітей з'явилось нове понятгя — «читацька адреса»,

• і і. иіо важливою ознакою типологічного аналізу дитячих »ріп іичних видань. До сьогодні найсуттєвішою ознакою

Мі І " • реї іціації дитячої читацької аудиторії залишається вік Шини. Знаючи специфіку кожного віку, можна створити н і ні 11 я з чіткою читацькою адресою, яке вповні виконає Н"і функції.

М п не можемо погодитися з дослідницею дитячої книж-||і І І .орнєєвою, яка вважає, що на виникнення вікової ди-•і І" і мнації видань вплинули такі фактори: поява спеціалі-

# і видавництв дитячої літератури, розвиток шкільних Й|і вдосконалення групування дитячих видань і по-иі • чи і ачів на певні вікові категорії у бібліотечних катало-

123

І І Р А Ц Т В И К Л А Д А Ч І В

гах та бібліотечних класифікаціях [8, с. 160]. Вважаємо, основою для здійснення вікового поділу стали психолої педагогічні дослідження дитини та її зацікавлень, які м розглядали, а розвиток видавництв дитячої літератури шкільної бібліотечної справи був наслідком психолог них студій.

Питання про вікову диференціацію активно обгои рювали на шпальтах тогочасних фахових часописів — дагогічних, філологічних, книгознавчих, по-різному рі поділяючи видання для дітей за віком. Найбільш вдалий близький до сучасного поділ дітей-читачів на групи за Вік вою ознакою запропонував засновник прибуткового види ництва дитячої літератури М. Таранько: 1) 2—4 роки; 2) 3 або 4 — 6 років; 3) 6 (7)-10 років; 4) 1 0 - 1 5 років [24]. На ві міну від інших, М. Таранько поділив читачів за основним віковими періодами розвитку особистості в дитинстві, були визначені психологами і до сьогодні є актуальними.

Застосування теоретичних здобутків відбувалось ї практиці, хоч і доволі повільно. Спостерігаємо серед тог часних «дитячих» видавців різні підходи до застосуван поняття вікової диференціації. Дехто з них кардинально м няв видавничу політику і створював видання з чітко визі ченим, задекларованим у редакційній програмі читацьки призначенням. М. Таранько, видавець «Світу Дитини», на початку 20-х років першим намагався втілити на пр. тиці теоретичні здобутки педагогів, які вважати, що у p ні роки життя діти мали різні читацькі потреби, зумовле розвитком психічних процесів і властивостей. На його ду ку, одне видання не могло задовольнити запитів, припуст мо, 6-літніх та 12-літніх дітей. Тому він створив журнал ді 10 —15-літніх читачів — «Молода Україна» (1923 — 1926), «Світ Дитини» з 1923 до 1925 був його додатком для діт 3 — 10 років. Аналіз цих двох видань дозволив виявити, у період 1923 — 1926 pp. їхні матеріали значно відрізняли насамперед, кількістю текстів художніх і публіцистичні/

1 2 4

С Т А Д Н И Ц Ь К А Ю . В .

#ІШ|>ІГ. «Світ Дитини» того періоду «збіднів» на публіцис-ті¹ у. у ньому було багато віршів, казок, байок, а «Молода \ 11міна» містила більше нарисів, оглядів, заміток, статей.

Ніл,посне усталення такої типологічної ознаки дитячих їїимпь, як читацька адреса було здійснене у 1934 р. Свід-Прнпнм цього стало створення журналу для старших дітей ІіИі нічонята» (після виходу першого числа у 1934 переймено-па «Юні Друзі» (1934 — 1935)) видавництва «Українська Мциима». У програмі видання було зазначено: « ...журнал І» Іні} І,рузі» призначуємо для старших дітей» [18]. Старши-

ни редакція вважала дітей 10 — 13 років [18].

І І,і і кінця 30-х років більшість видавців уже чітко усві-/ІПМ І новала актуальність і доцільність диференціації видань і видавництва створювали програми, плануючи па-ри п илю укладати кілька видань для різних вікових катего-итачів. Наприклад, видавництво «Українська Дітвора»

\ і'¹ ',н р. планувало три видання: «...уся українська дітвора

• мшюдь матимуть свої часописи: «Малі Друзі» будуть при-

ІІІ,імені виключно для дітвори 10 — 12 р. життя, «Молоді пру іі» для старшої дітвори і молоді до 16 —18 р. життя, «До-ііиі.і» для молоді від 18 р. життя і для Громадянства» [17]. І міч ці журнали виходили нерегулярно, з перервами, але

• цінність полягає у тому, що у видавничій практиці оста-

• закріпилось правило призначати видання для чітко ким іаченої вікової аудиторії дітей.

• 20—30-ті роки були й такі видавці, які не розділяли

• іиікретно читацьку аудиторію видання за віком, але чітко |>еренціювали публікації в межах одного журналу. Це

і>\ кі зумовлено прагненням видавців задовольнити запити мінячої аудиторії і в такий спосіб забезпечити широку гру-пу потенційних покупців. На шпальтах «Дзвіночка», «На-шого Приятеля», «Світу Дитини» (у 30-ті роки) та інших ви-мііі, редактори вміло поєднували тексти різної складності, мчи. ітики, різних жанрів. Деякі з них (вірші, казки, легенди) призначались дошкільнятам, інші (нариси, статті, дорожні

125

І І Р А Ц Т В И К Л А Д А Ч І В

записки, огляди) — підліткам. У певні періоди обсяг тих чи інших публікацій у виданні міг домінувати.

Отже, оформлення такої типологічної ознаки, як чи тапька адреса, і впровадження традиції розподілу виданії за віком читацької аудиторії відбувалися у 20 —30-ті роки XX ст. Для цього було створено ґрунтовну теоретичну базу завдяки комплексним дослідженням у сфері дитячої пси хології, педагогіки, бібліопсихологїї. Всебічне вивченн і дитячого світу спричинило до активних досліджень дітей як специфічного сегменту читацької аудиторії та стало не редуМОВОІО професійного підходу ДО створення ДИТЯЧОЇ < І періодичного видання. Насамперед, видавці почали ви-значати, які життєві питання цікавили тогочасних дітем Взявши з психологічної науки такі методи дослідження, як спостереження, опитування, анкетування, видавці вивчали читацькі запити дітей. У результаті цих досліджень було ви явлено, що діти різного віку мали специфічні зацікавлення, Внаслідок аналізу отриманих даних сформувалось понятті вікової диференціації дитячої читацької аудиторії.

Застосування теоретичних напрацювань у 20-ті роки відбувалось поволі через зовнішні чинники: криза читання, матеріальні трудноїці, боротьба за кількість передплатнії ків. Лише до кінця 30-х років поняття вікової диференціації видань для дітей усталилось у видавничій практиці. Такі тенденції були важливим здобутком для читачів і видавцін, оскільки кожне видання мало шанс зайняти свою нішу, зна йти свою аудиторію і достатню кількість передплатникіи уникнувши конкуренції і забезпечивши дітей ВІДПОВІДНО!« І для їх віку пізнавальною «лектурою».

1. Біланюк П. Що цікавите людину в її дитинстві та моло дості? // Рідна Школа. - 1938. - Ч. 8. - С. 131-132.

2. Біланюк П. ІДо цікавить людину в її дитинстві та моло дості? // Рідна Школа. - 1938. - Ч. 9. - С. 143-145.

1 2 6

С Т А Д Н И Ц Ь К А Ю . В .

* І ріщак Є. Матеріали до анкети на тему: «Що читає україн-11 і ми- іньна молодь, та що їй подобається?» // Книжка. — 1923.

'І І -5. - С. 10 - 17 .

9. І а тииович Б. Голос української дитини // Українська шко-1925. - Ч. 7 - 9 . - С. 24-35.

І- ппинович В. Чим цікавляться наші діти? // Українська Це» м 1925. - Ч. 1 - 3 . - С. 17-32.

<• I аіинович В. Чим цікавляться наші діти? // Українська

м і >< к -рея мистецтв; Музей «Русалка Дністрова»; Музей-еадиба йркікна ІІІашкевича. — Львів, 2004, — 300 с.

і і \ 1.1 мінський Громадський Видавничий фонд, 1924. — 123 с.

'її Русова С. Що читає наша молодь // Жіноча доля. — 1937. Ч 8 - 9 . - С. 18 - 19 .

• і, Сірополко С. Право на істнування дитячої літератури та ті до цієї літератури // Народня Просвіта. — 1926. — Ч. 5 — 8.

• 131-134.

127

• Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

22. Сірополко С. Цікава дискусія на тему дитячої літератури / Новий Час. - 1937. - 12 березня. - С. 3.

23. Сірополко С. Читач і книга // Народня Просвіта. — 19.