2. Проблема реформування оон. Позиція України

Сьогодні, попри всю значимість ролі ООН, на адресу Організації лунає справедлива критика стосовно її неспроможності вирішувати конфлікти, які чимдалі частіше спалахують у різних куточках світу. Однак, відомо, що ООН створювалася передусім для уникнення нових конфліктів світового масштабу. Вона мало пристосована для припинення таких розповсюджених сьогодні явищ, як громадянські війни та тероризм. Адже загальне міжнародне право, на підставі якого діє Організація, не достатньо вичерпно регламентує особливості цих складних понять та їх небезпечність для міжнародного миру й безпеки.

Багато держав сьогодні, добровільно взявши на себе зобов’язання за міжнародним правом (зокрема, за Статутом ООН), відмовляються визнавати зверхність цього інституту, мотивуючи це його невідповідністю своєму національному праву.

Деякі країни усвідомлюють непросте становище, в якому сьогодні перебуває ООН, і не повністю виконують свої зобов’язання стосовно відрахування членських внесків до Організації, що спричинило їх величезний борг перед ООН, сума якого значно перевищує 2 млрд. доларів США. Для порівняння, борг нашої країни 1998 року перевищував 200 млн. доларів США.

Окрім того, щодо явних країн-порушників міжнародного правопорядку, сьогодні далеко не завжди вдається застосувати всю повноту санкцій за Статутом Організації, оскільки процедура прийняття рішень в ООН є складною і не відповідає сучасним вимогам міжнародних відносин, що динамічно розвиваються.

У цьому контексті особливо гостро постає проблема реформування Ради Безпеки (РБ) ООН – органу, який покликаний реагувати й усувати найменшу загрозу міжнародному миру та безпеці, відтак здійснювати свої функції в якомога оперативнішому режимі. Дана проблема набуває для України особливого значення як для країни, що перебуває в зоні безпосереднього геополітичного суперництва двох могутніх військово-політичних блоків: НАТО на заході й Ташкентського блоку на сході. Україна з 1999 до 2001 року була непостійним членом Ради Безпеки. Такий статус робить вагомішими ініціативи будь-якої держави в галузі реформування означеної вище міжнародної інституції.

Офіційною позицією нашої держави з цього приводу є усвідомлення необхідності реформування Ради Безпеки ООН, що, попри все, залишається однією з наймогутніших інституцій цієї організації. Такі перетворення розглядаються як основна передумова оновлення діяльності всієї системи ООН. Відразу після обрання України тимчасовим членом РБ вона почала виступати за розширення представництва усіх регіональних груп, у тому числі африканських, азійських, латиноамериканських, карибських країн. Особливо наголошується на тимчасово додані місця групі східноєвропейських країн через значне збільшення їх кількості у зв’язку з розпадом світової системи соціалізму.

Одним з аргументів на користь цього міркування є те, що з запровадженням регіонального представництва шляхом розширення кола тимчасових членів зміниться в позитивний бік і баланс сил у Раді Безпеки. Україна також виступає за збільшення кількості постійних членів Ради Безпеки за рахунок держав, що мають відповідну вагу в сучасних міжнародних відносинах. Таким чином, пропагується ідея введення до складу постійних членів усіх країн “великої сімки” з можливим збільшенням кількості членів РБ до 20 – 25 замість сьогоднішніх 15. Очікується, що реформування Ради Безпеки підвищить ефективність і прозорість цієї інституції, особливо процесу прийняття рішень у ній.

Для нашої країни, крім усього, це має велике значення, адже реформування Ради Безпеки у бік її розширення означало б збільшення гарантій стабільного членства України в цій інституції. Наша держава твердо стоїть на позиціях добровільної відмови від практики застосування вето постійними членами Ради Безпеки, що часто-густо виходять суто з власних національних інтересів, в обхід думки світової громадськості. Такі дії одних призводять до порушення іншими державами своїх зобов’язань за Статутом ООН, а відтак, – до падіння авторитету самої Організації.

Крім зазначених аспектів, варто відмітити важливий фактор розширення кола держав, що володіють ядерною зброєю. У цьому контексті необхідно зважити на позицію нашої країни, яка добровільно відмовилася від третього у світі за обсягами ядерного потенціалу та приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

Попри активні дії нашого представництва, а також внутрішніх інституцій ООН, на шляху реформування Організації, вони сьогодні мають скоріше характер декларацій про добрі наміри, оскільки сучасний стан міжнародних відносин та поведінка головних гравців на міжнародній арені дещо ускладнюють процес досягнення консенсусу між ними з цього приводу. Особливим питанням, що потребує узгодження, є процедура прийняття рішень у Раді Безпеки ООН. Зокрема, такі ключові члени РБ, як США, Росія та Китай мають абсолютно відмінні позиції з приводу цих питань. Отже, вирішення означених вище проблем відкладається на довгострокову перспективу.