1. Участь України в Організації Об'єднаних Націй

Організація Об'єднаних Націй (ООН) - найуніверсальніша міжнародна організація, яка об'єднує майже всі країни сучасного світу. На 2002 рік членами ООН стало 190 країн. Ідея створення міжнародної організації для підтримання миру і безпеки у всьому світі виникла під час Другої світової війни.

Основними віхами на шляху створення ООН стали Декларація Організації Об'єднаних Націй, яку 1 січня 1942 р. підписали 26 країн антигітлерівської коаліції, Московська конференція міністрів закордонних справ США, СРСР, Великобританії (жовтень 1943 p.), Думбартон-Окська (1944 p.), Ялтинська (1945 р.) і Сан-Франциська (1945 р.) конференції. На останній 26 червня 1945 р. було підписано Статут Організації Об'єднаних Націй. Він набув чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щорічно відзначається як день Організації Об'єднаних Націй.

У Декларації від 1 січня 1942 р. 26 країн антигітлерівської коаліції зазначили про рішучість союзників вести війну проти агресорів до переможного кінця для захисту "життя, свободи, незалежності, релігійної свободи і для забезпечення збереження людських прав та справедливості у всіх країнах".

На Московській конференції міністрів закордонних справ у жовтні 1943 р. прийнято Декларацію трьох держав з питань загальної безпеки, де йшлося про рішучість вести війну проти агресорів до їх повної капітуляції, а також наголошувалось на необхідності "утворення загальної міжнародної організації для суверенної рівності всіх миролюбних країн, членами якої можуть бути всі держави - великі та малі".

Конференція у Думбартон-Оксі, що відбулася в серпні - вересні 1944 р. за участю представників США, СРСР, Великобританії, а в жовтні того ж року - з участю представників США, Великобританії і Китаю, опрацювала угоди, що містили основу Статуту. Найбільша суперечність між союзниками виникла з питань формування і діяльності Ради безпеки, зокрема членства, голосування і процедури. При їх складанні було запозичено багато положень із Статуту Ліги націй.

На Ялтинській конференції глав урядів СРСР, США і Великобританії, за наполяганням радянської делегації, керівники західних держав дали згоду ввести УРСР і БРСР до складу майбутньої міжнародної організації за умови розгляду цього питання на установчій конференції в Сан-Франциско. Учасники установчої конференції ЗО квітня 1945 р. прийняли рішення про введення УРСР до ООН, зваживши на те, що одна з найбільших республік СРСР зазнала великих матеріальних і людських втрат від загарбників, а солдати-українці, які становили 20% радянської армії, зробили все для розгрому агресорів.

Просування України в ООН не означало наміру Сталіна переглянути колоніальний статус республіки в складі СРСР: її і надалі розглядали як економіко-географічний регіон унітарної по суті держави. Йшлося лише про збільшення представництва СРСР в ООН, а Україні, як і Білорусі, відводилася роль додаткової одиниці, здатної голосувати і формально ініціювати обговорення питань, продиктованих Москвою.

Україна хоч і не стала повноцінним суб'єктом міжнародного права, однак, згідно зі Статутом ООН, її формально визнавали як повноправного члена Організації. Впродовж тривалого часу, аж до проголошення незалежності в 1991 p., трибуна ООН була для УРСР важливим засобом поширення інформації про український народ, його культуру.

Як одна зі засновниць ООН Україна зробила свій внесок у розробку Статуту, окремих документів, що мали практичне значення у розв'язанні міжнародних питань.

Заснована на принципах суверенної рівності всіх держав-чле-нів, ООН визначила основні завдання: підтримувати мир і безпеку між народами, вживати колективних заходів, спрямованих на відвернення й усунення загрози миру, ліквідації актів агресії, сприяти міжнародній співпраці у вирішенні економічних, соціальних і культурних проблем, розвивати повагу до прав людини і основних свобод для всіх народів незалежно від раси, статі, релігії і мови.

З проголошенням незалежності 24 серпня 1991 р. розпочинається якісно новий етап діяльності України на міжнародній арені: вона стала здійснювати самостійну зовнішню політику, перетворилась на активного учасника важливих подій світового рівня.

Вже з перших днів незалежності, коли розглядалося питання про політичне і дипломатичне визнання України державами світу, велику роль в утвердженні її на міжнародній арені виконувала ООН. Проголошення незалежності України збіглося з перебуванням у Києві Голови 45-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Г. де Марко; 24 серпня 1991 р. його прийняв Голова Верховної Ради України Л. Кравчук. Г. де Марко привітав голову українського парламенту з прийняттям історичного документа - Акта про незалежність України, висловив задоволення з приводу того, що його перебування збіглося з важливою історичною подією. У відповідь Л. Кравчук, подякувавши за поздоровлення, наголосив: український народ з особливим задоволенням сприймає той факт, що першим іноземним діячем, який вітає незалежну Україну, є Голова Генеральної Асамблеї ООН. Наступним кроком, закладеним у фундамент співпраці, визнання і взаємодовіри між Україною та ООН, став виступ Голови Верховної Ради Л. Кравчука на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 1 жовтня 1991 р. Для багатьох країн світу, зазначив він, особливу тривогу викликав той факт, що після розпаду СРСР Україна стала володарем ядерної зброї, яка є на її території лише тимчасово. Україна має намір дотримуватись політики нейтралітету і виступає за нерозповсю-дження ядерної зброї в світі. Україна не просто поміняла табличку зі своєю назвою у залі засідань ООН, а докорінно змінила ставлення до низки міжнародних проблем. Таку позицію України схвалила і підтримала більшість членів ООН.

Основні принципи зовнішньої політики України були оголошені у зверненні Верховної Ради "До парламентів і народів світу" від 5 грудня 1991 p.: "Україна, одна з держав - засновниць Організації Об'єднаних Націй, відповідно до цілей і принципів Статуту ООН повністю спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, на активізацію міжнародного співробітництва...".

Зазначалося, що Україна має намір приєднатися до Договору 1968 р. про нерозповсюдження ядерної зброї і як ядерна держава виступає за загальне ядерне роззброєння, дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не здобувати ядерної зброї. Взамін за ліквідацію ядерної зброї Україна вимагала гарантій безпеки від усіх постійних членів Ради безпеки ООН. Як одна із засновниць ООН Україна дала зрозуміти світові, що вона зацікавлена у подальшому зміцненні миру і безпеки. У схваленому Верховною Радою 2 липня 1993 р. документі "Основні напрями зовнішньої політики України" при визначенні її завдань наголошувалося: створення універсальних систем безпеки Україна вважає основним складником власної національної безпеки.

Як до найвищого міжнародного гаранта миру і безпеки уряд України звернувся до ООН після того, коли в липні 1993 р. Державна Дума Російської Федерації прийняла постанову "Про статус міста Севастополя". На прохання Міністерства закордонних справ України було терміново скликано засідання Ради безпеки, де рішуче засуджено політичні, позбавлені елементарної логіки і міжнародної етики, дії російської Думи. Представник Росії в Раді безпеки запевнив, що постанова Думи про так званий російський федеральний статус м. Севастополя не відповідає курсу Президента Росії та уряду, ствердив повагу до суверенітету і територіальної цілісності України. Рада безпеки ухвалила документ, в якому рішення Думи Російської Федерації оцінювалось як безпрецедентний, не сумісний з цілями і принципами ООН, випад проти сусідньої держави. В усьому світі рішення Ради безпеки було сприйняте як результат, спрямований на осудження амбіційних проявів проімперіалістичних політиків.

Підвищенню міжнародного авторитету України слугували заяви уряду, її представників в ООН про те, що держава підтримує ідею створення без'ядерної зони в басейні Чорного моря. Реалізація цієї ідеї знайшла вияв у підписаній 3 серпня 1992 р. Ялтинській угоді між Україною і Російською Федерацією.

Україна активніше почала використовувати участь в ООН для роз'яснення і розв'язання гострих економічних і соціальних питань. З ініціативи і за участю представників України на сесії Економічної та Соціальної ради в 1991 р. делегації шести країн внесли проект резолюції про спільне подолання наслідків Чорнобильської аварії, а за певний період, у листопаді 1992 р., ще один проект - "Зміцнення міжнародного співробітництва і координації зусиль у справі вивчення, пом'якшення та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи".

Щоб прискорити перехід до ринкової економіки і проведення ґрунтовних економічних та соціальних реформ, посилення інтеграційних процесів у системі світових господарських зв'язків, уряд України прийняв рішення розширити співпрацю зі спеціальними установами ООН. За нетривалий період Україна стала членом Міжнародного валютного фонду (1992 p.), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (1992 p.), Міжнародної фінансової корпорації (1993 p.), Багатостороннього агентства з питань гарантій інвестицій (1993 p.), Міжнародної морської організації (1994 р.)

тощо.

Найтісніші зв'язки Україна налагодила з Міжнародним банком реконструкції та розвитку, який є філією світового банку (World bank). Україна і світовий банк співпрацюють над розробкою і впровадженням майже ЗО проектів.

Світовий банк фінансує такі основні види діяльності, як: мік-роекономічне управління й інституційний розвиток, реформи фінансового сектора, розвиток енергетики, сільського господарства, соціальної сфери, охорони довкілля, інфраструктури. З ма-кроекономічного управління найбільше коштів виділено на реформу структури державного управління (200 млн доларів), управління державними ресурсами (200 млн доларів). Проектується витратити 300 млн доларів на розвиток приватного сектора, зміцнення конкурентної здатності українських підприємств. На стадії впровадження проект надання допомоги сільському господарству в 120 млн доларів, на стадії підготовки програма удосконалення управління і забезпечення зайнятості населення на суму 200 млн доларів.

З певними труднощами розвиваються відносини України з МВФ. Систематичну фінансову допомогу Україні МВФ здійснював з 1994 до 1997 р. У 1998 р. було припинено фінансування зовнішніх платежів України на 5 років, що негативно позначилося на фінансовій стабільності країни. Український парламент розглядав питання про припинення співпраці з МВФ. Проте денонсація угоди про вступ до МВФ не відбулася. Після тривалих переговорів МВФ відновив для України програму розширеного кредитування на 2,26 млрд доларів. Рішення МВФ стало своє рід ним заохоченням для світового банку та світових кредиторів для додаткових інвестицій.

Перехід від адміністративної господарської системи до ринкової економіки, що в Україні, як і в більшості нових незалежних держав, супроводжується кризою, став предметом уваги Європейської економічної комісії ООН. У щорічних економічних аналізах ООН зазначається великий економічний потенціал України, подаються рекомендації стосовно поліпшення господарської діяльності, констатуються конкретні причини відставання. Серед них - наявність застарілого промислового устаткування, недостатній державний контроль за витратами, повільний хід приватизації та ін.

У реалізації нової економічної політики уряд України надіється і на підтримку ООН, яка, беручи до уваги міжнародний досвід, розробляє програми ефективного використання природних, людських і фінансових ресурсів країн, а також міжнародної науково-технічної співпраці.

Нового імпульсу набула участь України в ЮНЕСКО після створення в листопаді 1995 р. Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Українські наукові й освітні установи виконують оригінальні проекти в межах програм ООН, беруть участь у спільних дослідженнях. З 1991 р. започатковано позабюджетну програму "ЮНЕСКО - Чорнобиль", проект якої спрямований на ліквідацію наслідків аварії.

Визнанням авторитету і внеску України у програмну діяльність ООН стало обрання її 1995 р. до Виконавчої ради ЮНЕСКО і до Міжнародного комітету з питань повернення культурних цінностей. Через ООН здійснюється популяризація української культури, історії, духовного життя народу. Лише в останні роки з допомогою ООН видано англомовну монографію про творчість Т. Шевченка, іспаномовну антологію української поезії, відеокасети із записами українських народних пісень і музики. ЮНЕСКО брала участь у святкуванні 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького та П. Могили. Україна звернулася до ООН за допомогою у розв'язанні такої складної проблеми, як облаштування депортованих кримських татар. У квітні 1996 р. у Женеві відбулась конференція під егідою ООН, яка виділила 2 млн доларів для фінансування окремих проектів облаштування кримських татар.

Зараз в Україні діє мережа наукових і культурно-освітніх осередків ЮНЕСКО, що забезпечують участь у програмній діяльності й ефективне використання потенціалу цієї організації. У вузах і наукових закладах України функціонують 11 кафедр ЮНЕСКО, налічується 35 асоційованих шкіл і майже 30 клубів цієї організації. Участь України в ЮНЕСКО сприяє розв'язанню такої складної проблеми, як зміцнення національного інтелектуального потенціалу та його інтеграції в світовий науково-технічний прогрес.

Визнанням авторитету України на міжнародній арені під егідою ООН було рішення східноєвропейських держав висунути кандидатуру міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка на посаду Голови Генеральної Асамблеї 1997 р. Визначною подією у житті міжнародного співтовариства стала 52-а сесія Генеральної Асамблеї ООН, оскільки саме під час її роботи було схвалено кардинальні рішення про глибоку перебудову її структур.

Діяльність Голови Генеральної Асамблеї зосереджувалась на формуванні спільних підходів серед держав - членів ООН у розв'язанні пріоритетних питань. Проводився активний діалог з представниками найвпливовіших об'єднань, таких як ЄС, Рух неприєднання та ін.

Посада Голови Генеральної Асамблеї надала додаткової можливості для активізації двосторонніх контактів України на різних рівнях. За існуючою традицією, Голова Генеральної Асамблеї повинен зустрічатися з усіма учасниками загальних дебатів, у яких мали виступати 18 глав держав, 14 прем'єр-міністрів, 111 міністрів закордонних справ.

Члени української делегації брали активну участь у переговорному процесі. В контексті загального реформування ООН підвищену увагу на 52-й сесії Генеральної Асамблеї викликало обговорення питання про справедливе представництво у Раді Безпеки та розширення членського складу. В обговоренні взяла участь рекордна кількість делегацій - 71. Це питання можна вважати одним з ключових у всьому комплексі перебудови ООН.

Зважений підхід до розв'язання нагальних питань порядку денного сесії Генеральної Асамблеї, досягнення необхідних компромісів ще раз підтвердили послідовність зовнішньої політики України, сприяли зростанню її авторитету як надійного члена ООН у вирішенні важливих міжнародних конфліктів.

У 1999 р. Україна обрана непостійним членом Ради Безпеки ООН на 2000 - 2001 pp. Країни (158), які віддали голос за обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН, підтвердили авторитет нашої держави на світовій арені.

За період діяльності представника України в Раді Безпеки у 2000 - 2001 pp. було успішно реалізовано низку міжнародних ініціатив нашої держави, зміцнено її статус у розв'язанні глобальних і регіональних проблем, істотно розширено коло двосторонніх контактів із багатьма країнами світу.

За період членства у Раді Безпеки суттєво розширилася участь України в миротворчих операціях ООН у Боснії та Герцеговині, Македонії, Грузії, Конго, Ефіопії, Лівані, Східному Тиморі, Сьєр-ра Леоне, Анголі, Бурунді. Під час головування України в Раді Безпеки, яке здійснюється почергово всіма постійними і непостійними членами, до пріоритетних напрямів діяльності української делегації належить комплекс питань із балканської проблеми: термінове засідання, присвячене розгляду кризової ситуації у Македонії та Косово, а також з близькосхідного врегулювання.

Після проведення терористичних актів 11 вересня 2002 р. у США Рада Безпеки активізувала діяльність в організації безпеки і перетворилася в Координаційний центр боротьби проти тероризму. Вже 12 вересня Рада Безпеки прийняла резолюцію, де рішуче засуджувалися терористичні напади, містився заклик до всіх держав вжити негайних заходів для покарання організаторів, виконавців і спонсорів терористів. При Раді Безпеки було засновано Антитерористичний комітет, на засідання якого подано доповіді про національні антитерористичні заходи 130 країн, зокрема й України.

Антитерористична діяльність Ради Безпеки була тісно пов'язана з розглядом ситуації в Афганістані. Впродовж вересня-груд-ня 2001 р. афганська проблема стала основною в роботі Ради Безпеки, зокрема планувалося застосування примусових заходів проти руху Талібан.

Поворотним моментом у започаткуванні політичного процесу в Афганістані було ухвалення резолюції Ради Безпеки, в якій затверджувалися підходи до політичного врегулювання в Афганістані, їх виконання розпочалося 3 грудня 2001 р. Проведенння під міжнародним контролем демократичних виборів у Афганістані весною 2002 p., створення виборних законодавчих і виконавчих органів влади були результатом попередньої роботи Ради Безпеки. Процес демократизації Афганістану відбувався паралельно з ліквідацією основних баз терористів.

Коли визначалися основні напрями діяльності ООН на XXI ст., Україна, яка є членом майже 20 спеціалізованих установ цієї організації, а також 60 її постійних і тимчасових комітетів, стала одним із найважливіших чинників у міжнародній політиці. Україна вже зробила внесок у миротворчу діяльність на Балканах, Близькому Сході, в Африці, а її спеціальні підрозділи діють у складі військ ООН. Україна докладає всіх зусиль, щоб у XXI ст. ООН стала оновленою і перетворилася в надійніший інструмент співпраці, гарант миру і безпеки. Вона активний прихильник реформування ООН, виступає за необхідність посилення швидкого реагування для попередження конфліктів. Українська делегація запропонувала вжити заходів для демократизації роботи Ради Безпеки. Україна виступає за обмеження права вето постійних членів Ради Безпеки при прийнятті надважли-вих рішень. Започаткування Україною нової програми для ООН "Світ XXI століття без ядерної зброї" передбачає встановлення особливого статусу з міжнародними гарантіями безпеки для країн, що відмовилися від ядерної зброї. Друга важлива пропозиція України - створити в межах ООН новий орган - Раду Економічної Безпеки, яка б зосередила діяльність у встановленні сприятливого режиму інтеграції в міжнародну спільноту постсоціаліс-тичних країн. Україна докладає всіх зусиль, щоб у XXI ст. найуніверсальніша міжнародна організація ефективно розв'язувала сучасні проблеми задля миру і співробітництва всього людства. http://redfox.if.ua/page/1-uchasty-ukrajini-v-organizaciji-objednanih-nacij-1838.html

Співпраця України з ООН

Яна Філіпчук

Науковий керівник- Харинович Д.О.

ЧТЕІ КНТЕУ

На сьогодні Україна – повноцінний член світової спільноти, чого не можна сказати про не таке вже й далеке минуле. Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин

Набуття Україною ознак повноцінно розвиненої держави, суб’єкта міжнародних відносин відбувається за досить складних, суперечливих і певною мірою унікальних умов [1,c.165].

Основні правові норми становлення України як суб’єкта міжнародних відносин закладені в Декларації про державний суверенітет України, де є спецільний десятий розділ «Міжнародні відносини». Нині Україна є членом більш ніж 40 як міжурядових, так і неурядових міжнародних організацій.

Відтоді, як досягнута незалежність, зростає авторитет України як члена багатьох універсальних мівжнарордних організацій, у фундації яких вона брала участь – це зокрема ООН. Нашу державу прийнято до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Особливе і визначне місце в зовнішній політиці України належить співробітництву з Організацією Об’єднаних Націй [5,c. 86].

Органи ООН беруть активну участь у проведенні економічних і соціальних реформ в Укараїні. Програма розвитку ООН в Україні має своє представництво, яке ініціювало ряд проектів, спрямованих на розвиток та підтримку системи управління, стале зростання добробуту й захисту людини, поліпшення стану довкілля.

Сучасними пріоритетними сферами діяльності ООН для України є:

· розробка ефективних підходів до зміцнення міжнародної та регіональної безпеки;

· більш повне залучення ООН до процесу роззброєння, зокрема ядерного, зниження військового протистояння у різних регіонах світу, проведення конструктивного діалогу з проблем конверсії, участь у формуванні нових і зміцненні існуючих регіональних структур безпеки, налагодження співробітництва з ними;

· використання досвіду ООН для роз’язання соціально-економічних проблем, експертної допомоги в інтересах державного будівництва України, сприяння переходу до ринкової економіки;

· використання унікальних можливостей ООН для ведення діалогу з представниками інших держав.

Україна як член ООН завжди відчувала свою відповідальність і беззаперечно дотримувалася принципів і норм організації, докладала свої зусилля в діяльність ООН, щодо вирішення важливих проблем людства. Така позиція Україна незмінна. Виступаючи на Планетарному засіданні Генеральної Асамблеї у вересні у 2005року, Президент України В.А.Ющенко заявив: «Україна усвідомлює свою відповідальність. Ми ще раз підтверджуємо свою прихильність цілям міжнародного розвитку, визначеним у «Декларації тисячоліття» й готові сприяти їх досягненню. Для всіх народів ми готові бути надійним партнером у політичних, економічних, екологічних і гуманітарних проектах. Україна готова разом шукати можливості для консолідації зусиль» [1,c. 78-79].

ООН сприяє:

1)загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії;

2)підвищенню рівня життя,повної зайнятості населення й умовам економічного і соціального прогресу і розвитку;

3)вирішенню міжнародних проблем в економічній і соціальній областях, в сфері охорони здоров’я, міжнародному співробітництву в області культури [2,с.25].

Основними напрямами діяльності ООН є:

· скорочення наполовину крайнього зубожіння населення найбідніших країн дл 2015р;

· всі діти мають одержати принаймні початкову освіту;

· боротьба зі СНІДом; до 2012р. серед молоді захворюваність повинна скоротитись до 25%;

· надання країнам, що розвиваються, додаткових пільг в експорті їх традиційної продукції;

· запобігання конфліктів;

· зміцнення ефективності миротворчих операцій ООН;

· скорочення озброєнь;

· гнучкіше і цілеспрямованіше застосування санкцій [3,с.78].

ООН уклала угоду з Національною Асамблеєю інвалідів України 19 Грудня 2007. Координатор системи ООН в Україні Френсіс О’Доннелл і голова Національної Асамблеї інвалідів України Валерій Сушкевич підписали Меморандум про співпрацю. Сторони домовилися взаємодіяти у сфері захисту прав інвалідів, сприяти їхній соціальній інтеграції та підвищувати рівень суспільної інформованості про проблеми цієї категорії населення. Меморандум відображає прагнення спільними зусиллями добиватися підписання та ратифікації Україною Конвенції про права інвалідів, яка покликана захистити інтереси 650 млн. осіб із обмеженими можливостями. За офіційними даними, в Україні налічується близько 2,5 млн. інвалідів. Конвенція містить 50 статей, спрямованих на захист прав інвалідів, ліквідацію дискримінації стосовно до них, забезпечення їхнього права на роботу, охорону здоров’я, освіту й повну участь у житті суспільства, доступу до правосуддя, особистої недоторканності, свободи від експлуатації й зловживань, свободи пересування, індивідуальної мобільності тощо. Конвенція не закріплює нових прав інвалідів. Вона вказує шляхи реалізації вже існуючих загальновизнаних прав людини.

Україна активно залучається до діяльності органів ООН у правозахисній сфері. Наша держава є стороною всіх основних міжнародно-правових документів ООН з прав людини. Результати розгляду конвенційними органами доповідей про виконання Україною цих договорів підтвердили наявність суттєвого прогресу у приведенні національного законодавства у відповідність до міжнародних норм і стандартів, посиленні засобів правового захисту на національному рівні, реформуванні судової системи, забезпеченні захисту біженців, зміцненні ролі правозахисних організацій [5,c.87].

Останні роки були позначені ефективною взаємодією України зі спеціалізованими установами ООН з багатьох питань глобального порядку денного, включаючи боротьбу з бідністю, охорону навколишнього середовища, вдосконалення системи охорони здоров‘я. Важлива роль у здійсненні цієї взаємодії належить Офісу ООН в Україні, який забезпечує реалізацію проектів.

Завдяки послідовній та виваженій позиції України в ООН та інших міжнародних організаціях, наша країна отримує значну технічну допомогу з боку спеціалізованих установ ООН, її фондів та програм [3,c.80].

Пріоритетне місце в сучасному міжнародному співробітництві займає проблематика сталого розвитку та охорони навколишнього середовища, протидія глобальній зміні клімату. Головну роль на даному напрямку відіграє ООН як найважливіше джерело міжнародного природоохоронного права. Україна є стороною понад 40 глобальних та регіональних природоохоронних конвенцій та угод. Українська сторона виступила ініціатором розробки Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат (Карпатської конвенції) та головувала у Карпатській конвенції в період з грудня 2006 по червень 2008 років.

У 2008 р. Україна підтримала заходи ООН з надання гуманітарної допомоги найбільш враженим продовольчою кризою країнам, а у 2009 р. – увійшла до числа донорів Всесвітньої продовольчої програми – найбільшої із організацій, що забезпечують надання такої допомоги [5,c.84]..

Цілі розвитку для України у складі ООН- це 6 орієнтирів та 13 конкретних завдань на довгострокову перспективу, адаптованих з урахуванням особливостей національного розвитку нашої країни. Задля досягнення визначених цілей та бажаного рівня розвитку, необхідно проводити таку економічну політику, яка покращить достаток усього народу України.

Ціль 1. Подолання бідності

Завдання 1: Зменшити вдвічі кількість населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможності, в порівнянні з 2001 роком.

Завдання 2: Зменшити на третину частку бідного населення (згідно з показниками визначеними національною межею бідності).

Ціль 2. Забезпечення доступу до якісної освіти впродовж життя

Завдання 3: Підвищити рівень населення, які охоплюються освітніми закладами, в порівнянні з 2001 роком.

Завдання 4: Підвищити рівень якості освіти.

Ціль 3. Забезпечення сталого розвитку довкілля

Завдання 5: Збільшити на 12% частку населення, що має доступ до чистої питної води в період з 2001 до 2015 р.р.

Завдання 6: До 2015 року cтабілізувати забруднення повітря стаціонарними джерелами.

Завдання 7: Розширити мережу заповідників та природних національних парків до 10,4% від загальної території України.

Ціль 4. Поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності

Завдання 8: Зменшити до 2015р. на 17% рівень материнської смертності.

Завдання 9: Зменшити до 2015р. на 17% рівень смертності серед дітей віком до 5 років.

Ціль 5. Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів

Завдання 10: Зменшити до 2015р. на 13% темпи розповсюдження ВІЛ/СНІДу.

Завдання 11: Зменшити до 2015р. на 42% рівень захворюваності на туберкульоз.

Ціль 6. Забезпечення ґендерної рівності

Завдання 12: Забезпечити ґендерне співвідношення обох статей на рівні не менше 30 до 70 у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади [5,c.90-91].

Отже, Україна бере активну участь у формуванні політичних умов на міжнародній арені тим, що є членом багатьох міжнародних організацій, в межах яких вона проводить активну роботу, яка, до того ж, відзеркалює не лише загальні, а й національні інтереси нашої держави. Особливе і визначне місце в зовнішній політиці України належить співробітництву з Організацієй Об’єднаних Націй.

Література:

1. Україна та міжнародні організації. Інформаційно-довідкове видання.Голуб Н.В., Клімкін П.А.Освіта,2003.-386с.

2. Міжнародні економічні організації:навчальний посібник. Воронкова А.Е., Єрохіна Л.В.,Рябенко Л.І.-К.:ВД «Професіонал»,2006.-352с.

3.За ред.Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Кутайні З. та ін.Міжнародні організації:Навчальний посібник.-К.:Центр учбової літератури,2007.-440с.

4. Міжнородні організації. Навчальний посібник. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Кондор,КНЕУ.-296с.,2001р.

5.До проблеми формування державної економічної співпраці України з міжнародними органіаціями в сиситемі ООН.Паращич І.М.Економіка та держава.-К.:Знання №6-2009,с.84-87http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=57999

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я

від 19 січня 1994 р. N 27-р

Київ

Про направлення повітряних суден

від Міноборони України для участі в гуманітарних

операціях ООН

Враховуючи велике політичне значення участі України у

миротворчих і гуманітарних операціях ООН, а також необхідність

міжнародного співробітництва в ліквідації екологічних катастроф:

1. Прийняти пропозицію МЗС і Постійної урядової комісії з

питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій про

направлення трьох повітряних суден Міноборони, сертифікованих

згідно з вимогами Міжнародного комітету цивільної авіації, для

виконання операцій з надання гуманітарної допомоги за планом ООН

та участі в ліквідації наслідків екологічних катастроф.

2. Направлення повітряних суден від Міноборони для участі в

гуманітарних операціях ООН та надання допомоги під час екологічних

катастроф здійснювати відповідно до міжнародних договорів та

чинного законодавства України.

Виконуючий обов'язки

Прем'єр-Міністра України Ю.ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ

Інд. 33

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/27-94-р

Проблеми створення ООН

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати

Дата введення: 2011-09-09 30 ст.

Вступ.

1. Історія створення ООН.

2. Характеристика статуту ООН.

3. Особливості структури ООН.

4. Проблеми функціонування ООН.

5. Внесок України в ООН.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідженнязумовлена підвищенням ролі та значимості гуманітарного напрямку миротворчої діяльності Організації Об’єднаних Націй протягом 90-их років XX століття. Створення Організації Об'єднаних Націй стало можливим у результаті об'єднання зусиль держав у боротьбі з фашизмом у період Другої світової війни.

Попередником ООН була створена після Першої світової війни Ліга Націй, що хоча й проголосила своїми цілями відповідно до Версальського договору "розвиток співробітництва між народами й забезпечення миру й безпеки", але так і не стала ефективним інструментом у їхньому здійсненні й не змогла перешкодити розв'язанню Другої світової війни.

Назва "Об'єднані Нації" було запропоновано президентом США Франкліним Д. Рузвельтом і вперше використано в Декларації Об'єднаних Націй, підписаної 1 січня 1942 року, відповідно до якої представники 26 держав зобов'язалися від імені своїх урядів продовжувати спільну боротьбу проти країн Осі.

Остаточний текст Уставу ООН був прийнятий на конференції в Сан-Франциско, що проходили із квітня по червень 1945 року, і підписаний 26 червня 1945 представниками 50 держав, набув чинності 24 жовтня 1945. Дата набрання Уставом чинності відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.

У цей час членами ООН є 192 держави.

Метою роботиє дослідження особливостей цілей, завдань і структури ті історії створення ООН.

Об’єктом дослідженняє діяльність Організації Об’єднаних Націй.

Предметом дослідженняє сукупність форм і методів здійснення програм ООН, еволюція концепцій Організації щодо проблеми надання допомоги і захисту цивільного населення під час конфліктів.

Стан наукової розробки теми. Діяльність ООН, що пов’язана із розв’язанням гуманітарних проблем у контексті здійснення миротворчих заходів, до цього часу не висвітлювалася у ґрунтовних наукових дослідженнях у багатоаспектному відношенні.

Значна частина досліджень у гуманітарній сфері була присвячена вивченню взаємозв’язків між гуманітарним, військовим і політичним компонентами миротворчої діяльності. Учені, які розглядали цю проблему, в цілому визнали, що протягом 90-их років відбулася своєрідна мілітаризація міжнародної системи надання надзвичайної допомоги. Разом з тим, наукова полеміка навколо військово-політичного гуманітаризму показує, що існують три діаметрально протилежних підходи щодо визначення місця і ролі гуманітарних програм у загальній системі заходів по підтриманню і приведенню до миру. Більшість учених (Х.Слім, А.Пенроуз, С.Торнберрі, М.Роуз, Л.Мінеар, Дж.Стрімлоу, А.Степанова, М.Неліп, О.Мережко) вважають, що гуманітарна діяльність є невід’ємною складовою миротворчих операцій. Інші науковці (Дж.Лоесчер, Т.Сміт) притримуються тієї позиції, що, хоча особливості сучасних криз зумовили інтегрування гуманітарних заходів у мандати миротворчих операцій ООН, такі заходи завжди залишаються виокремленими від загального політичного контексту. Прибічники обох підходів, як правило, погоджуються з тим, що ООН, попри далеко не однозначні результати військово-гуманітарного втручання, вдалося сприяти розблокуванню криз.

Американські учені Т.Сейболт, Дж.Бартон, Е.Бросет, А.Халлам вважають, що недоліки координаційної системи ООН слід шукати у структурно-функціональній будові системи гуманітарної координації, визначенні рівнів прийняття ключових рішень, розподілення відповідальності між різними рівнями координації. Інші американські учені Н.Болл і К.Кемпбелл переконані, що буксування координаційних механізмів, яке проявлялося, як правило, на початкових етапах залучення Організації, пов’язане із пристосуванням системи до специфіки окремих криз, “притиранням” координаційних елементів.

Ряд учених присвятили свої роботи проблемі переходу від надзвичайної допомоги до розвитку. Англійські науковці Р.Пачард і Ш.Форман пов’язували проблемні моменти інтегрування цілей розвитку у програми надзвичайної допомоги із специфікою і особливостями реагування співтовариства донорів на спільні заклики. Англійський учений Марк Бредбері наголошував на тому, що зв’язок між надзвичайною допомогою і розвитком реалізується Організацією із застосуванням усталених схем, хоча конфлікти істотно різняться за своїм характером і динамікою.

Американські дослідники Д.Картрайт і Е.Рогерс вважають, що необхідно вдосконалювати самі санкції, а не збільшувати обсяги допомоги, і роблять наголос на концепції “розумних санкцій”, тобто таких, які мають вибірковий і адресний характер.

Заслуговує на увагу напрямок дослідження гуманітарної діяльності ООН, в рамках якого автори намагаються розкрити можливий негативний вплив гуманітарної допомоги на процес миротворчості (Д.Смок, Прендергаст, Г.Кремер). Побічний ефект гуманітарних програм вони поділяють на 2 типи. Перший - ”передача ресурсів” - має місце у випадку, коли сторони конфлікту поширюють свій контроль на товари допомоги і використовують їх для посилення своїх позицій. Другий тип - “етичне послання” - полягає в тому, що переговори гуманітарного сектору із сторонами конфлікту про отримання доступу до уразливих груп сприяють утвердженню правомірності участі ворогуючих угрупувань у визначенні реципієнтів допомоги.

Зважаючи на велику кількість публікацій щодо діяльності ООН, що вони, як правило, не носять комплексного характеру, присвячені дослідженню лише окремих аспектів проблеми, мають нерідко поверховий характер і містять іноді суперечливі положення і висновки, в яких ігнорується глибинне історичне підґрунтя сучасних процесів.

1. Історія створення ООН

1944 – під час конференції в Думбартон-Оксі (США) Велика Британія, США, СРСР і Китай ухвалили рішення про зміну Ліги Націй на Організацію Об’єднаних Націй.

На початку переговорів в Думбартон-Оксі американці запропонували, щоб у Раді Безпеки діяло правило одностайності. Колишній державний секретар США К. Хелл у своїх мемуарах заявив:".. .у нас не було сумніву, стосовно того, що голосування постійних членів Ради у питаннях, які стосуються безпеки, повинно бути єдино мовним. Мова йшла про так зване право "вето". США є ініціаторами права вето, яке витікає з потреби одностайності п'яти держав. Коли ж англійці спробували виступити проти цієї ідеї, американці заявили, що "без цієї умови буде важко, чи взагалі неможливо провести весь план через Сенат". Також у вступній промові Хелл заявив, що зберігання миру та безпеки у майбутньому є головною причиною міжнародної співпраці. " У Московський декларації, - казав він, кожний уряд також взяв на себе частину відповідальності за керівництво у створенні міжнародної організації, переслідуючи цю мету, шляхом спільних дій усіх миролюбних держав".

На конференції в Думбартон-Оксі делегація США підтвердила необхідність того, щоб рішення Ради Безпеки мали силу лише при єдиномовстві всіх постійних членів - СРСР, США, Англії, Китаю, Франції. Однак, при цьому вона пропонувала зробити одне виключення, яке полягало в тому, що в тих випадках, коли у суперечках задіяний будь-хто з членів Ради, він не повинен брати участь у голосуванні. На засіданні 28.08.1944р. американський представник Є.Стеттініус казав, що сторона незалежно від займаного нею положення у Раді, при вирішенні питання, в якому вона зацікавлена, не повинна бути допущена до голосування. Англійці зайняли подібну ж позицію. Пропозиція США не змогла не насторожити радянську делегацію. Порядок голосування у Раді Безпеки, який пропонували США, не утворював необхідних гарантій проти можливих зловживань з боку окремих держав. Знаючи імперіалістичні повадки правлячих кіл США та Англії, неможна було ручатися за те, що при такому порядку голосування західні держави не спробують прийняти рішення про застосування військових та економічних санкцій, про розрив дипломатичних стосунків з будь-якою державою у своїх корисних цілях, які не мають нічого загального з завданням зберігання миру та безпеки.

Голова радянської делегації А.А.Громико у своєму виступі підкреслив, що для підтримання миру та безпеки недостатньо володіти лише бажанням загнуздати агресора чи застосувати проти нього силу, якщо цього не потребують обставини. Щоб забезпечити мир та безпеку, необхідно володіти ресурсами, за допомогою яких, можна запобігти чи придушити агресію та зберегти міжнародний порядок. Ось, чому всі, кому дорогі воля та незалежність, не можуть не зробити висновку, що волю та незалежність можна зберегти лише в тому випадку, якщо майбутня Міжнародна організація безпеки в інтересах волелюбних народів ефективно використає всі ресурси, які знаходяться у розпорядженні членів організації, і в першу чергу ресурси таких великих держав, як Радянський Союз, США та Великобританія.

"Єдність всіх союзників, проявлена у боротьбі проти загального ворога, заявив голова радянської делегації, та їх намагання зберегти мир у майбутньому являють собою гарантію того, що теперішні дослідницькі переговори дадуть позитивні результати. Вони є першим кроком на шляху, який веде до будування знання, у спорудженні якого зацікавлені всі волелюбні держави світу, заради утворення ефективної міжнародної організації з питань збереження миру та безпеки".

Голова англійської делегації А.Кадоган у своєму виступі «підмітив, що є всі підстави бути вдячними Радянському Союзу, за ініціативою якого було прийнято рішення про організації теперішніх переговорів. З позиції, яку займав уряд СРСР на Московський конференції, "було зрозуміло, що він придає великого значення створенню системи, призначеної для застерігання повторення нацистсько-фашиської агресії"[5, c. 361-362].

За столом переговорів в Думбартон-Оксі зібрались представники держав, інтереси та політичні намагання яких у питаннях післявоєнного устрою мира, мали глибоку різницю.

Радянська дипломатія ставила перед собою високе завдання — організація вільного від озброєного конфлікту миру, в якому народи СРСР та народи всього світу могли б спокійно займатися своєю працею. Вона виходила з того, що урядова міжнародна організація повинна засновуватись на принципах суверенної рівності її членів, служити інтересам всезагального миру та безпеки.

Інтереси ж монополістичних кіл американської та англійської буржуазії наполягали на забезпеченні гегемонії своїх держав у післявоєнному світі, за рахунок і на шкоду іншим країнам. Про це зовсім відверто говориться в мемуарах державного секретаря США К.Хелла, який в травні 1944р. у розмові з групою американських сенаторів прямо заявив, що в результаті відмови від утворення Міжнародної організації безпеки чи у випадку неучасті у ній, США будуть позбавлені свого панівного становища.

Однак, за всією різноманітністю класових позицій та ідеологій, учасників конференції з'єднувало загальне прагнення до співпраці, яке є необхідним для досягнення перемоги над фашисткою Німеччиною та її союзниками, та до утворення системи колективної безпеки для збереження подальшого миру. Цей фактор сприяв результативності переговорів.

На конференції була швидко досягнена домовленість щодо цілей, принципів діяльності основних органів Міжнародної організації безпеки. На перший план було винесено, як головну мету, "підтримання міжнародного миру та безпеки та прийняття з цією метою ефективних колективних заходів для запобігання та ліквідування загрози миру та придушення актів агресії чи інших порушень миру та забезпечення мирними заходами врегулювання міжнародних суперечок, які можуть призвести до порушення стану безпеки''

В якості важливих цілей організації було вказано на розвиток дружніх відносин між націями та здійснення міжнародної співпраці у сфері економічних та соціальних питань .

Радянська делегація, враховуючи негативний досвід Ліги націй, чия діяльність була перевантажена розгляданням можливих гуманітарних проблем, спочатку виступала за утворення спеціальної організації з економічних питань та соціальних. Однак наполягати на своїй точці зору радянська делегація не стала. Оскільки тут мова йшла не про принціпіальні протиріччя, а лише про організаційні форми, та розподіл дій у сфері співпраці з міжнародних економічних та соціальних питань був прийнятий без перешкод.

Було домовлено, що Міжнародна організація безпеки повинна діяти відповідно до наступних принципів: 1) Організпація заснована на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав; 2) Всі члени організації повинні виконувати взяті на себе положення; 3) Всі члени організації повинні утримуватись у своїх міжнародних відносинах від того, щоб загрожувати силою чи використовувати силу будь-яким засобом, не сумісним з метою організаціі; 4) Всі члени організації будуть надавати їй всяку допомогу у будь-якій дії, у відповідності з положенням статуту прийнятому організацією; 5) Всі члени організації повинні утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої організацією прийняті заходи превентивного чи примусового характеру; 6) Організація забезпечить, щоб усі держави, які не входять до організації, діяли у відповідності до її принципів.

Було вирішено утворити діючий орган під керівництвом Генеральної Асамблеї Економічну та Соціальну Раду. Але серед основних органів він не згадувався. Цим як би підкреслювалось, що на перший план висувають завдання забезпечення миру та безпеки[2, c. 189-191].

Обговорюючи питання про склад та повноваження Генеральної Асамблеї, делегації прийшли до згоди, що цей орган буде складатися з представників всіх держав-членів міжнародної організації. Було вирішено, що кожна держава повинна мати в Асамблеї один голос, що Асамблея повинна збиратись на регулярні сесії. Асамблея повинна обирати непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної та Соціальної Ради, обирати згідно з Радою Безпеки членів Міжнародного Суду, за рекомендаціями Ради Безпеки призначати генерального секретаря, затверджувати бюджет організації. Делегати встановили, що для прийняття рішень з всіх цих питань необхідна більшість у дві треті голосів, а для прийняття рішення по організаційним питанням достатньо простої більшості.

Делегація США внесла пропозицію, що при прийнятті рішень щодо бюджету органів та урядів організації та розподілення витрат організації, кожна держава член повинна володіти чисельністю голосів, яка пропорційна її участі у витратах організації. Ця пропозиція США явно ---(ущемляла) права малих та економічно слаборозвинених країн. Відстоюючи демократичні принципи роботи організації, радянська делегація виступила проти вказаної пропозиції, але протест був відхилений.

До компетенції Генеральної Асамблеї було віднесено не тільки розглядання та обговорення загальних принципів та питань щодо підтримання міжнародного мира та безпеки, але і право давати рекомендації щодо таких питань . Зокрема делегати уточнили, що до числа таких питань відносяться принципи, щодо врегулювання озброєнь та роззброення.

Генеральна Асамблея уповноважувалася приймати до організації нових членів за рекомендацією Ради Безпеки та утворювати такі органи та уряди, які вона може визнавати необхідними для виконання своїх функцій[9, c. 309-311].