1. Фізико – географічна характеристика району досліджень

Район досліджень знаходиться у Голарктичному під царстві Європейської області. Степової зони України знаходиться в зоні помірних широт з достатньо активною циркуляцією. Клімат району досліджень помірно континентальний, відрізняється спекотним, сухим і тривалим літом, зимою з періодичними відлигами й нестійким сніговим покривом (товщина снігового покриву не перевищує 5-10 см). В окремі роки тут спостерігається значні коливання погодних умов. Помірно вологі роки змінюються засушливими, які супроводжуються суховіями. Пори року характеризуються спекотним літом, тривалою й відносною теплою осінню, не стійкою, але інколи холодною зимою та достатньо короткою весною, яка часто супроводжується суховіями.

Характерна риса степової зони – це значна амплітуда коливань кліматичних показників за окремими місяцями в різні роки. Клімату степів властиві різкі контрасти водно – термічного режиму. Амплітуда крайніх літніх та зимових температур у степовій зоні України складає близько 79 С. Також спостерігаються значні зміни зволоженості за сезонами року. Добре прослідковуються внутрішньо річні контрасти випадкове чергування морозних діб з відлигами.

Район дослідження знаходиться в зоні поширення Української кристалічної плити, яка відповідає Дніпровсько – Днестрянській терасовій рівнині, правобережного Придніпровського плато. За геоботанічним районуванням України, район наших досліджень відноситься до Європейсько – азіатської степової області. Він розташований у двох провінціях: Дніпровсько–Дніпровський і Ліво бережно – Дніпровсько – Приазовський північностеповій провінціях.

Цей район відноситься до найбільш сухих (ксеротичних) варіантів різнотравно – типчаково – ковильових (справжніх) та типчаково–ковильових степів. У природі рослинності 60 -90 % від загального проективного покриття складаються ксерофільні вузьколисті дерновинні злаки ковили (Stipacapillata, S. stenophylla, S. ucrainica. S. febsingiana) типчак. Багато мезофільних кореневищних злаків: костер безостий, пирій повзучий. Поряд з ними певним багатством відрізняється ксерофільне багатолітнє різнотрав’я: синьоголівник, цмин піщаний, люцерна серповидна, чистець прямий, жовтушник сірий. Мезофільне різнотрав’я представлене різноманітними дводольними мезофітами або мєзоксерофітами, наприклад конюшиною (TrifoliummontanumL.). Ксерофільні рослини представлені чабрецем Маршала, австрійським полинем. Крім злаків у складі травостою степів достатньо багато дводольних, ефемерів, ефемероїдів – крупка весняна, адоніс весняний, тюльпан, тощо.

Трав’янисті цілинні стели у Східній Європі переважали над іншими природними угіддями майже до XVIIстоліття, а в південній частині Українських степів цілина переважала навіть ще в першій половині ХІХ століття.

Поряд із степовим тилом рослинності (підтипи різнотравно – ковильових степів та їх петрофільні й псамофільні різновиди, лугові й чагарникові степи) тут зустрічаються лісовий підтип (байрачні, заплавні та штучні ліси), луговий, болотяний та водний типи рослинності.

Як відомо, безлісся є характерною ознакою степового ландшафту але тут зустрічаються місця існування, які характеризуються підвищеною лісо продуктивністю і сприймаються як включення безмежних степових просторів. Наявність на фоні плакорного степу річкових долин та ярів створює ряд місць існування, де формуються лісові ценози. Деревина рослинність зустрічається переважно на півночі зони. Байрачні ліси зустрічаються серед ярів степу, їх основу складає дуб, присутні в’яз дрібно листковий, терен. У заплаві річки Дніпро розвинені невеличкі ліси, зустрічаються збіднені діброви де переважають ділянки з чорної тополі, білої верби, значні простори зайняті верболозом. Достатньо добре розвинено ярус чагарників, у якому переважає аморфа, бузина чорна, шибшинатерен. На пісках поряд з дрібнолистими породами (верба, тополя) росте береза Дніпровська – ендемік заплави дніпра. Також тут поширені колковіліси невеликі за площею і достатньо компактні деревино-чагарникові угруповання.

Лісів у степовій смузі України ще порівняно не давно було значно більше ніж зараз, хоча завжди вони займали невелику частку від загального обсягу степів. Слід відзначити, що в північній частині степової зони лісу було більше, ніж в південній при цьому степові ліса були пов’язані переважно з заплавами річок та скатами піднесені.

До останніх десятиліть ХVIII століття загальний вигляд степів майже не змінювався, а після цього відбулося суттєве перетворення природніх умов степової зони, яке стало максимальним у ХХ столітті. Саме за останні три століття відбулося масове заселення степової зони. Ковилові й типчакові степи перетворилися на ріллю й випаси. Зі збільшенням випасу свійських тварин відбулося погіршення стану степової рослинності, що стало помітним вже з середини минулого століття. У зв’язку з розорюванням степів значно скоротилася площа степових заростей чагарників. Ще швидше відбулося зникнення степових лісів.

Тваринний світ представлений переважно степовими видами, але по заплавам річок формується фауна, як з степових, так і лісових видів тварин.

Ентомофаунабагато чисельна і різноманітна. Фауна широколистих лісів збіднена, але деякі види набувають особливого значення.

Фауна хребетних налічує близько 400 видів, що відносяться до чотирьох класів (за виключенням риб). Амфібії представленні 10 видами, найбільш характерними з яких є часничниця звичайна, ропуха зелена, жаба озерна. По заплавах річок зустрічаються трав’яна й гостро морда жаби, жерлянка, ставкова жаба, тритон звичайний.

Орнітофауна характеризується наявністю всіх еколого - фаунітичнихкомплексів і представлена понад 300 видами ( прольотними та тими, що гніздяться). Для степових ділянок найбільш характерними є жайворонок польовий, плиска жовта, перепілка, куріпка сіра, фазан.

Природні і кліматичні умови району дослідження сприяють інтенсивному розмноженню численних представників тваринного світу, у тому числі багатьох видів хребетних тварин і різноманітних шкідників деревостоїв дубу. Фауна ссавців представлена 70 видами, які нараховують як степові, так і лісові види. Найбільш поширені мишоподібні гризуни, більшість яких є загрозливими шкідниками полів.

Вивчення листогризучих шкідників дубу в районі дослідження було розпочато в 2000 році. У результаті проведених робіт була встановлена фауна Chrysomelidae, вивченні деякі особливості фенології і біології окремих представників.

Матеріал для визначення видового складу та встановлення комплексу допоміжних видів, збирався в продовж 2000-2003 років, за сезонними ( з травня по жовтень) на декількох стаціонарних точках досліджень: довго заплавний ліс р. Дніпро ( заплави зони впливу верхів’я Каховського водосховища та Національного заповіднику «Хортиця»(острів Хортиця)), в міському парку « Дубовий гай» та на території багато поверхової забудівлі Шевченківського району міста Запоріжжя.

Територія заплаву сьогодні – це рідкий лісовий масив з густим чагарником на окремих ділянках. Часто зустрічається лукові й піщані поляни, що поросли луковим різнотрав’ям. Характер берегів не постійний, переважно вони заросли чагарниками, поодинокими деревами і гігрофітами. Мілководні ділянки цих водойм взагалі перетворилися з часом на очеретові болота.

Національний заповідник Хортиця розташований на острові Хортиця, який є найбільшим в долині ріки Дніпро і знаходиться у межах міста Запоріжжя. Площа сягає 2987,5 га. Рельєф острова характеризується трьома основними елементами: 1) підняте плато в центральній частині, 2) круті стрімчасті схили, що прилягають безпосередньо до старого і нового рукавів Дніпра, 3) понижені ділянки (заплавини) у південно-східній частині острова. На території острова можна виділити такі біотопи: степові, байрачно-лісові, заплавнево-лісові та штучні лісонасадження ( листяні й хвойні) .

До складу байрачних лісів входять переважно: дуб черешчастий, яблуня дика, груша звичайна, глід, шипшина, терен. Основу заплавних лісів складають тополя чорна, дуб черешчастий, в’язь граболистий, аморфа чагарникова. Заповідник також включає різноманітні агроценози: сади, городи, ягідники. В наслідок географічного положення острова, рослинність останнього несе в собі риси як зонального (степ), так і інтразонального характеру. На 25 відсотках площі острова зберігалася природа рослинності якапредставлена цілинними степами, байрачними і заплавними лісами. Ступінь антропогенного перетворення природніх комплексів варіює в широких межах, що зумовлено різноманітними проявами інтенсивного впливу на них людини. У межах острова є ряд антропогенного комплексів ( сади, насипні дамби, очисні споруди, кар’єри, селища,дороги тощо).

Таким чином проведений аналіз природно – кліматичних і фауно – флористичних характеристик району досліджень свідчіть про багатство і різноманіття природних і фауністичних мов цього регіону. Різноманіття чисельних видів ссавців та птахів, які є природніми ворогами багатьох видів шкідників дубу, тримає кількість цих шкідників у межах норми.