7.Психологія діяльності.

Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, направлений на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе і умови свого існування.

Всяка діяльність має певну структуру. У ній зазвичай виділяють дії і операції як основні складові діяльності. Дією називають частину діяльності, цілком самостійну,усвідомлену людиною мету, що має. Наприклад, дією, включеною в структуру пізнавальної діяльності, можна назвати отримання книги, її читання; діями, що входять до складу трудової діяльності, можна рахувати знайомство із завданням,пошук необхідних інструментів і матеріалів, розробку проекту, технології виготовлення предмету і т.п.; діями, пов'язаними з творчістю, є формулювання задуму, поетапна його реалізація в продукті творчої роботи.

Операцією іменують спосіб здійснення дії. Скільки є різних способів виконання дії, стільки можна виділити різних операцій. Характер операції залежить від умов виконання дії, від умінь, що є у людини, і навиків, від наявних інструментів і засобів здійснення дії. Різні люди, наприклад, запам'ятовують інформацію і пишуть по-різному. Це означає, що дія по написанню тексту або запам'ятовуванню матеріалу вони здійснюють за допомогою різних операцій. Операції, що віддаються перевага людиною, характеризують його індивідуальний стиль діяльності.

Екстеріоризація (фр. exteriorisation — виявлення, прояв; від лат. exterior — зовнішній) — в психології процес, в результаті якого внутрішнє психічне життя людини отримує зовні виражену (знакову і соціальну) форму свого існування. Принципове значення поняттю екстеріоризації вперше було надано Л. С. Виготським у його культурно-історічній теорії поведінки. За цією теорією людина опановує себе як одну з сил природи ззовні — за допомогою особливої ​​техніки знаків, створюваних культурою, так що оволодіння тим чи іншим внутрішнім психологічним процесом передбачає попередню його екстеріоризацію. Подальшу розробку проблеми екстеріоризації отримала в працях радянських психологів О. М. Леонтьєва, П. Я. Гальперіна та інших.

Протилежна дія — інтеріоризація.

Теорія (концепція) поетапного формування розумових дій була розроблена П. Я. Гальперіним (1902 - 1988) в 50-х рр. минулого століття.

П. Я. Гальперін виділяв шість етапів формування розумових дій:

1) формування мотиваційної основи дії;

2) попереднє ознайомлення з дією і умовами його виконання;

3) формування дії в матеріальному (чи матеріалізованому) вигляді з розгортанням усіх вхідних у нього операцій;

4) відпрацювання дій у зовнішньому плані як внешнеречевого;

5) промовляння дії "про себе", у внутрішній промови;

6) перетворення дії у внутрішній процес мислення, здійснення його "в умі".

8. Увага

Увага - це спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у даний момент на обєкті або явищі, яке має для людини певне значення.

3 види уваги:

1.Мимовільна увага виникає як реакція на яскравий, незвичайний, сильний подразник. Навіть дросла людина повернеться на гучний звук, раптову появу людини чи якогось предмета. Цей вид уваги є природним виявом безумовного орієнтувального рефлексу. З”являється вона тоді, коли людина виявляє інтерес до певного обєкту. Така увага не потребує від людини зусиль.

2. Довільна увага з”являється тоді, коли людині доводиться докладати зусиль для зосередження внаслідок того, що вона розуміє необхідність певного виду діяльності чи зосередженості саме на цьому обєкті.

3. Позадовільна увага з”являється після довільної уваги внаслідок того, що людина зацікавилася певним обєктом чи діяльністю, у неї виник інтерес.

Властивості уваги: зосередженість або концентрація уваги, стійкість, переключення, обсяг.

Зосередження уваги – це головна її особливість. Вона виявляється в мірі інтенсивності зосередженості на предметі розумової або фізичної діяльності.

Стійкість уваги – характеризується тривалістю зосередження на об`єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою впливу об’єтів діяльності, і індивідуальними можливостями особистості, важливістю для неї діяльності, зацікавленням нею.

Переключення уваги – навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність.

Обсяг уваги – це така кількість об’єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою. Існує певна закономірність, згідно з якою людина може тримати в полі своєї уваги 5 – 9 об’єктів.

Фізіо­логічні механізми уваги пов'язані, з одного боку, з виникненням вогни­ща збудження у певній ділянці кори великих півкуль головного мозку, спричиненого дією подразників, а з другого — внутрішньою психічною установкою людини, яка з певних причин виокремила саме цей подраз­ник серед інших як головний, значущий для себе, свого організму.

Вогнище збудження у корі великих півкуль головного мозку, що виникає під дією певних подразників, є домінуючим і підкоряє собі, тоб­то гальмує, інші вогнища збудження в інших ділянках кори великих півкуль головного мозку. Це збудження може "пересуватися" з одного місця кори на інші, що спричиняє переключення уваги з одного об'єкта на інший. У загальмованих ділянках кори головного мозку виникає збуд­ження, а ті ділянки, що перебували у збудженому стані, гальмуються.