6. Психологія особистості.

У вітчизняній психології особистість вивчається з двох точок зору:

1. З позиції введення в методологію і теорію психології особистісного принципу. Він означає, що всі психічні процеси - увага, пам'ять, мислення - носять активний, виборчий характер, тобто залежать від особливостей особистості (мотивації, інтересів, цілей, характеру).

2. З точки зору вивчення особистості самої по собі - її структури, особливостей формування та розвитку, самосвідомості і самооцінки.

В зарубіжній психології широкого поширення набуло уявлення, пов'язане з психоаналізом, про пошарову структуру особистості (І.Хофман, Д.Браун і ін.): зовнішнім шаромє ідеали, внутрішнім – «глибинні» інстинктивні потяги. Американський психолог Р. Кеттел указує на три аспекти особистості: інтереси, здібності та темперамент.

Структура особістості – цілісне системне утворення, сукупність соціально значущих властивостей, відносин і дій индивида, що склалися в процесі онтогенезу та визначають її поведінку як свідомого суб'єкта.

Розрізняють статистичну і динамічну структури особистості.

Під статистичною структурою розуміється відвернута від реально функціонуючої особистості абстрактна модель, що характеризує основні компоненти психіки індивіда. Підставою для виділення параметрів особистості в її статистичній моделі є відмінність всіх компонентів психіки людини за ступенем їх представленості в структурі особистості.

На відміну від статистичної моделі структури особистості модель динамічної структурифіксує основні компоненти в психіці індивіда не відвернуто від щоденного існування людини, а лише вбезпосередньому контексті людської життєдіяльності.

У кожен конкретний момент свого життя людина предстає не як набір тих або інших утворень, а як особистіть, що перебуває в певному психічному стані, який так чи інакше відбивається в поведінці індивіда. Якщо розглядати основні компоненти статистичної структури особистості в їх русі, зміні, взаємодії і живій циркуляції, то здійснюєтьсяперехід від статистичної до динамічної структури особистості.

В структурі особистості К.К.Платонов виділив чотирипроцесуально-ієрархічні підструктури або рівні із субординацією нижчих підструктур відносно вищих, які розрізняються по «питомій вазі» соціального і біологічного змісту:

1) соціально обумовлені особливості або підструктураспрямованості особистості, яка включає – переконання (вища форма спрямованості), світогляд, ідеали, установки, прагнення, інтереси, схильності, бажання, потяги, які взаємоповязані між собою та характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби таморальні якості. Спрямованість характеризує вибіркове ставлення людини до дійсності. Ставлення є елементом свідомості особистості, що впливає на прояви її активності, тому активність спрямованості в основному проявляється через переконання, які спонукають людину діяти відповідно до ціннісних орієнтацій. Поєднання компонентів спрямованості і відносин особистості виявляються як її моральні риси.

Елементи (риси) особистості, що входять у цю підструктуру, переважно не мають безпосередніх уроджених задатків (крім потягів і схильностей), а відображують індивідуально преломлену суспільну свідомість, мислення. Ця підструктура формується шляхом виховання і визначається суспільним буттям індивіда. Соціальна детермінація особистостіпредставлена саме на рівні цієї підструктури.

2) підструктура досвіду – придбані людиною знання, навики, уміння і звички. Досвід отримується в процесі навчання і виховання, і провідним в його надбанні є соціальний фактор. Набуті знання й сформовані в процесі навчання вміння і навички органічно вплітаються в структуру особистості, стають її невід'ємними властивостями. Цю підструктуру іноді називають індивідуальною культурою чи подготовленністю.

3) підструктура психічних процесів(форм відображення)– індивідуальні особливості окремих психічних процесів, що стали властивостями особистості (пам'яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприйняття, почуттів і волі), які формуються в процесі соціального життя та специфічно проявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини. Психічні процеси є динамічним відображеннямдійсності в різних формах психічних явищ і забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. На їх основі утворюютьсяпсихічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти цієї підструктуриформуються й розвиваються за допомогою вправ. Велике значення тут мають вольові якостііндивіда, бо вони лежать в основі свідомого регулювання психічних процесів і станів особистості.

4) біологічно обумовлена (біопсихологічна) підструктура – об’єднує типологічні властивості (темперамент), статеві, вікові, а іноді патологічні зміни. Вона головним чином зумовлена фізіологічними особливостями мозку, її активність визначається основними властивостями НС. Соціальні впливи тільки субординують ці властивості.

Всі 4 підструктури особистості тісно взаємодіють між собою. Проте, домінуючий вплив завжди залишається за соціально-обумовленою стороною особистості – її спрямованістю тощо.

Спрямованість особистості – це сукупність стійких мотивів, які орієнтують поведінку та діяльність людини відносно незалежно від конкретних умов.

Форми спрямованості особистості:

- переконання;

- ідеали;

- схильності;

- бажання;

- потреби;

- інтереси;

- світогляд;

- потяги.

До неусвідомлюваних мотивів належать потяг і установка.

За Фіцулою. Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності:

а) асиміляція і дисиміляція;

б) збудження і гальмування;

в)емоційна сфера (задоволення і незадоволення, радість і горе);

г) спадкові дані і потреби виховання;

д) рівень розвитку особистості і її ідеал;

е) потреби особистості і моральний обов'язок;

є) домагання особистості, і її можливості.

Потреби – суб'єктивні явища, що спонукають до діяльності і потреби організму, що є віддзеркаленням, в чому-небудь. Все різноманіття потреб може бути зведене до двох основних класів:

¨ - біологічні (вітальні);

¨ - інформаційні (лежачі в основі соціальних потреб).

Біологічні потреби є легко і що швидко насищаються. Регулююча функція біологічних потреб обмежена, оскільки вони визначають поведінку в порівняно невеликі відрізки часу, протягом яких відбувається задоволення потреб. Якби тварина або людина діяли під впливом тільки цих потреб, то їх активність була б дуже обмеженою.

Інформаційні потреби (до них відносяться і пізнавальні, і соціальні) є такими, що не насищаються або значно менш насищаються в порівнянні з біологічними потребами. Тому їх регулююча функція по відношенню до поведінки людини є необмеженою.

Мотив – це спонука до дії. Так, Же. Годфруа визначає мотив як "міркування, по якому суб'єкт повинен діяти".

На противагу "безособистісній психології", що розвивалась у рамках гештальтпсихології, асоціативної психології, біхевіоризму, на початку XX ст. виникла так звана "описова психологія". її засновником став В. Дільтей (1833-1911), а яскравим продовжувачем - Е. Шпрангер (1882-1963).

В. Дільтей вважав, що психіку людини не можна вивчати експериментальними методами, а можна лише розуміти. Завдання психології і полягає у розкритті смислового, душевного життя особистості, ціннісних орієнтацій людини. Згідно з Е. Шпрангером, психологія, що "розуміє", має базуватися на таких основних поняттях: 1) психічне розвивається з психічного; 2) психічне зводиться до інтуїтивного розуміння "модулів дійсності життя" - при цьому йдеться не про співпереживання, а саме про розуміння; 3) не варто шукати якихось об'єктивних причин розвитку людської особистості, потрібно лише співвіднести структуру окремої особистості з духовними цінностями суспільства.

Головне в особистості, за Е. Шпрангером, - це ціннісна орієнтація, яка є включенням суб'єкта у пізнання. Ціннісна орієнтація с духовне начало, що визначає світобачення і є похідною частиною загального людського духу. Тому краще говорити не про "описову", а про "духовну" психологію. Е. Шпрангер виділив шість типів пізнання світу, шість "форм життя" і відповідних їм типів людини.

1. Теоретична людина - це така людина, яка тягнеться до пізнання закономірностей світу, відносин між людьми. Це є для неї провідним. Для теоретичної людини, незалежно від того, хто вона за фахом - науковець, ремісник або лікар, - головна ціннісна орієнтація - це осмислення в теоретичному плані того, що відбувається навкруги. Життя для теоретичної людини представлене у вигляді "віяла проблем".

2. Економічна людина звичайно шукає користь у пізнанні Для такого типу людини цінність пізнання пов'язана з тим, що приносить користь ЇЙ самій, сім'ї, колективу, людству. Мислення такої людини має прагматичну спрямованість на створення чогось корисного на основі природничонаукових знань і техніки.

3. Естетична людина сприймає довкілля як щось гармонійне або дисгармонійне, намагається пізнати світ через естетичні враження у вигляді форми, кольору, ритму. Має потяг до самовираження в естетичній формі. І йдеться не лише про професійних художників, скульпторів, композиторів, а й про звичайних людей.

4. Соціальна людина - це та, яка прагне знайти себе в іншій людині, жити заради інших. Вона тягнеться до всеосяжної любові, любові до людства. В цій любові розчиняються межі індивідуальності "Я" особистості, що любить, відрізняється від "Я" егоїстичної людини. Це "Над-Я", що знаходить себе в служінні іншим.

5. Політична людина тягнеться не до суто адміністративної влади, а до такої влади, що відповідає вищим духовним вимогам, базується на істинних духовних цінностях і на цій основі детермінує мотиви та дії інших людей.

6. Релігійна людина - це тип людини, ціннісна орієнтація якої полягає у пошуку смислу життя, начала всіх начал життя, вищої духовної сили - Божества. Релігійна людина може й не належати до жодної з церков, не виконувати обрядів. Головне для неї - саме пошук вищого смислу, вищої правди, першопричини буття.

У своїй класифікації Е. Шпрангер показав, що люди відриняються одне від одного не лише темпераментом, конституцією, поведінкою, а передусім цінностями своєї духовної орюнтації. Це утворює духовну індивідуальність особистості, її духовну сутність.

Діяльність — одна із основних категорій психологічної науки. Діяльність визначається як специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку культури. У діяльності людина створює предмети матеріальної та духов-ної культури, перевтілює свої здібності, зберігає та вдосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало б в природі.

Особистість — соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Виявляється вона і формується в процесі свідомої діяльності й спілкування. Поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуального, неповторного.

Виокремлюються такі фактори психічного розвитку, як біологічний, соціальний та активність самої особистості.

Біологічна основа як фактор розвитку психіки, її складові компоненти

На основі взаємозв'язку психічного розвитку людини зі зрос­танням і дозріванням її організму розгортається дія першого фактору становлення особистості - біологічної основи.

Біологічний фактор психічного розвитку людини формується і вступає в дію ще до народження дитини, тому вважається осно­вою, підґрунтям для розгортання психічного розвитку. Даний фактор включає в себе:

•     спадковість (якості, передані індивіду від батьків через ге­нотип),

•    природжені ознаки (особливості внутрішньоутробного роз­витку дитини та процесу її народження),

•      результати дозрівання нервової системи (зростання та формування зв'язків аксонів та дендритів, мієлінізація не­йронів).

Соціальне середовище як умова та джерело психічного розвитку особистості

Суспільне оточення, в якому народжується індивід, і специфіку якого поступово засвоює, впливає на його розвиток своєрідними, історично закріпленими шляхами. Вироблені духовні надбання попередніх поколінь передаються нащадкам не через хромосомний апарат, а через спілкування дітей із старшим поколінням.