42 Подолання політичного відчуження

Багато наукових авторитети сходяться на тому, що відчуження - невід'ємна характеристика людського існування.

Стовідсоткове позбавлення від відчуження неможливо, так як людина з народження зв'язаний певними відносинами з іншими людьми. А будь-які відносини вже припускають момент відчуження. Таким чином, до певної межі відчуження - це нормальне і неминуче явище. На думку В. Лейбіна, відчуження має реальні об'єктивні підстави в самій громадської за характером людської діяльності і може бути розглянуто в якості нормальної, життєво корисної функції, що свідчить про потенційні здібності людини до відокремлення ^11.

Проблема подолання політичного відчуження вкрай актуальна у зв'язку з втіленням в реальність загальнолюдських цінностей. Під політичним відчуженням в цьому випадку розуміється перетворення держави, що виникла в результаті людської діяльності, в щось не залежне від суспільства, чуже суспільству і панівне над ним. Політичне відчуження має різні форми і ступеня, аж до перетворення відносної самостійності держави (при певних станах суспільства) в самостійність абсолютну.

Проблема політичного відчуження як така теоретично була поставлена, як вже говорилося вище, у працях багатьох видатних мислителів. Але прагнення практично подолати політичне відчуження було властиво ряду передових політичних мислителів ще на ранніх етапах історії.

Це прагнення мало різні форми і ступеня вираження. У найбільш послідовному вигляді протест проти політичного відчуження виражений ідеєю відмирання держави, відпадання потреби у політичній владі, заміни управління людьми управлінням речами і виробничими процесами. Ідея суспільства без влади і підпорядкування не раз висловлювалася на всіх етапах історії політичних і правових вчень. Вона містилася в стародавніх міфах і сказаннях, у творахфілософів, в ідеології ряду релігійних рухів, в творах деяких соціалістів Її своєрідною модифікацією є анархізм, анархо-синдикалізм і ідея "відмирання держави", властива марксизму і деяким іншим теоріям. Шлях подолання політичного відчуження по Руссо - встановлення державних форм безпосередньої (плебісцитарної) демократії, здатної повернути спочатку належать індивіду владні функції. К. Маркс у зв'язку з цим вважав держава посередником між людиною і його свободою, вважаючи головною причиною політичного відчуження існування антагоністичних суспільних відносин, проявом яких в умовах панування буржуазного способу виробництва виступає відчуження товарне (матеріально-економічна). Видами товарного відчуження Маркс оголошував: відчуження від людини знаряддя і продукту його праці, власності, соціальної (у тому числі й політичної) сутності людини, людини від людини; відчуження долається в результаті процесу здійснення сукупності заходів пролетарської революції. В умовах сучасної цивілізації люди для спілкування один з одним взагалі вдаються до послуг посередників ("відчужених сутнісних сил") - мови, грошей, права тощо На противагу марксистському погляду на подолання реального економічного відчуження західні дослідники висунули ідею "системи участі" (під володінні і розподілі прибутку), а політичного відчуження - участі (співучасті) у процесі вироблення, прийняття та здійснення державних рішень всіма громадянами (наприклад, через загальне виборче право і право референдуму, комунальне управління). Втіленням політичного відчуження в державі, за М. Вебером, виступає його надмірна бюрократизація. Однак повністю подолання політичного відчуження, як відчуження владних функцій та інститутів від людини, недосяжно в осяжному історичному майбутньому.

Проте вже на ранніх етапах історії виявляється прагнення практично подолати політичне відчуження, що виражалося у різних формах. Найбільш послідовний протест проти політичного відчуження виражений ідеєю відмирання держави, ідеєю заміни управління людьми управлінням речами і виробничими процесами. Сама по собі ідея суспільства без влади і підпорядкування не раз висловлювалася на всіх етапах політичної та правової думки, вона зустрічається у стародавніх міфах і іносказаннях, творах соціалістів. Модифікацією цієї ідеї є анархізм і ідея відмирання держави.

У різні епохи широке розповсюдження мали і мають демократичні теорії підпорядкування держави народу. У цих теоріях обгрунтовуються різні формисамоврядування, безпосередня і представницька форма демократії, виборність і відповідальність посадових осіб. Головна вимога цих теорій - підпорядкування держави суспільству.

Поряд з демократичними теоріями, а іноді і в поєднанні з ними, розвивалися ідеї підпорядкування держави праву. Суть цих ідей полягала в тому, що людьми має управляти не держава, а рівний для всіх закон ^12. Політичне відчуження в цих теоріях долали лише частково, оскільки держава залишалася для суспільства зовнішньою силою, хоча і підпорядковане закону. У процесі розвитку ідей підпорядкування держави праву виникли ліберальні теорії, які поставили проблему прав людини і розробили систему гарантій захисту цих прав. Ідея суспільного порядку, заснованого на законі, виникла ще в Стародавньому світі, але в період буржуазних революцій проблеми прав людини отримали новий зміст і широке поширення ^13.

З песимістичних поглядів Гоббса на природу людини логічно виводилася принципова відчуженість держави від народу. Проте в його концепції не тільки вважалися природними і закономірними самі, здавалося б, антисоціальні пристрасті людей, але і в рамках повного політичного відчуження особистості за останньою визнавалися гідність, свобода та рівність у відносинах із собі подібними. Заради цього достатньо змістовного громадянської рівності (аж ніяк не рівності нулів, як в деспотичному державі!) І зводилася в принцип саме це політичне відчуження. По суті, Гоббсом описано громадянське суспільство, що охороняється авторитарною владою (Стюартів або Кромвеля). У цій теорії немає протиріч, хоча суперечливою часто ставала державно-правова практика, яка вважає джерелом права довільну волю суверена, але намагалася наказати цій волі правила природних законів. Нерідко відповіддю суверена на ці спроби були діяння і судження: "Краще крапля сили, ніж мішок права". Прагнення подолати таке чисто практичне протиріччя помітно в теорії Спінози, ототожнює право і силу, а також у концепції Локка, згідно з якою свобода і рівність громадян приписані державі самою природою.

Локком був запропонований той варіант подолання політичного відчуження, який полягає в заміні традиційної суверенної влади держави над суспільством і народом суверенітетом права. Як необхідний засіб забезпечення верховенства закону, заснованого на даних природою права людини, обгрунтовувалося ослаблення самої держави (поділ влади). У результаті держава чинився підлеглим непорушним принципам права, а саме право з велінь влади перетворювалося на стабільну основу суспільства рівних перед законом і вільних власників.

Інший варіант подолання політичного відчуження був запропонований Спінозою: якщо держава породжене протиріччям між пристрастями і розумом людей, то вся завдання в тому, щоб і людьми, і державою керував розум. Це досягається демократичним устроєм держави, при якому воно фактично зливається з народом і, залишаючись відокремленої від суспільства силою, яка втілює розумну загальну волю, перестає бути чужим і небезпечним для суспільства і народу.

У процесі революційних подій в Англії розроблявся також революційний варіант подолання політичного відчуження. Левеллери і дигери відстоювали ідею революційно-демократичної влади, що готують умови для максимального розвитку демократії на основі інститутів англосаксонського самоврядування та парламентаризму.

На практиці можна побачити неоднозначні підходи до вирішення проблеми політичного відчуження. В основному, зусилля бувають зосереджені на вирішенні проблеми-слідства, а саме, проблеми абсентеїзму.

Так, в деяких країнах закон встановлює обов'язкове голосування виборців, включених до списків, і відповідно покарання за неявку на вибори. В якостіпокарання можливо громадський осуд: список не з'явилися на голосування осіб вивішується біля будівлі суду чи мерії, публікується в місцевих газетах, хоча цей захід не вважається досить дієвою. Оголошення осуду з викликом до суду - кілька більш дієва міра, але якщо кількість абсентеїстів велике, то і вона виробляє слабке враження. Позбавлення судом на певний строк виборчих прав - найбільш ефективний спосіб. Справа не в тому, що виборець і без позбавлення його виборчого права не ходить на вибори, а в тому, що в разі позбавлення через суд виборчих прав він не може бути прийнятий на державну і муніципальну службу, причому не тільки класифіковану, але і звичайну ( наприклад, вчителем у державній школі).

Застосовується також накладення штрафу за неявку. Штраф накладається судом відповідно до розмірів, установлених у законі. У Туреччині в перерахунку на долари США це приблизно 14 дол, в Єгипті - менше 1 дол, але й такі суми значні для бідняків. У Великому герцогстві Люксембург (державі), де рівень життядуже високий, штраф складає приблизно 80 дол США за неявку в перший раз і 240 дол - у другій. У Греції участь у виборах - обов'язок кожного громадянина. У кожного повнолітнього є книжка для голосування, де ставлять печатки про участь у виборах. Чи не голосували загрожує штраф до 100 тис. драхм (близько 300 дол) або, що ще більш важливо, громадський остракізм: відмова в прийомі на державну службу. У деяких країнах, що розвиваються за неявку виборців на вибори передбачалася навіть можливість тюремного покарання (в Пакистані в 1984 р). Покарання при обов'язковому голосуванні розповсюджуються не на всіх. У ряді країн для певної групи осіб голосування є факультативним (наприклад, в Бразилії для осіб у віці 16 - 18 років і старше 70 років). Вони не можуть бути покарані за неявку на вибори. ¹⁴

У подоланні абсентеїзму виборців заслуговує уваги досвід держав - учасниць Європейського союзу з даного питання. Європейська комісія, зокрема, рекомендувала наступні заходи: "Комісія закликає всі держави-учасники, в яких ще немає такої практики, розсилати поштою запрошення брати участь у виборах, необхідно сконцентрувати зусилля на заохоченні виборців і на наданні їм допомоги при реєстрації в якості виборців, а також на інформуванні про право обирати і бути обраними ".

Але ці кроки спрямовані на подолання наслідків, глибинної проблеми вони, зрозуміло, не вирішують. Ефективних шляхів вирішення проблеми політичного відчуження в політичній психології на сьогоднішній день, по суті, не вироблено.