- •1.Предмет теорії держави і права.
- •. Методологія теорії держави і права.
- •2.Функції теорії держави і права.
- •1.1Основні ознаки держави
- •Співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу
- •Суверенітет нації і його співвідношення із суверенітетом держави
- •Співвідношення суверенітету нації (в етнічному розумінні) і суверенітету держави
- •Право нації на самовизначення не є тотожним праву нації на державний суверенітет
- •3.3Типологія держав
- •5.Загальне поняття форми держави.
- •Форма державного правління.
- •Принцип поділу державної влади та його реалізація в Україні
- •9.Загальна характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової
- •10.. Функції держави
- •11.Форми і методи здійснення функцій держави.
- •12.Поняття політичної системи суспільства.
- •13. Типологія політичних систем
- •14. Політична система, громадянське суспільство і правова держава
- •Формування громадянського суспільства як важлива передумова побудови правової держави
- •Механізм Української держави
- •18.Теорія держави і права в системі суспільних наук
- •19.Методологія теорії держави і права.
- •20.Функції теорії держави і права.
- •Місце теорії держави і права серед інших юридичних наук.
- •21. Виникнення і розвиток загальнотеоретичної юридичної науки в Україні
- •22Причини виникнення держави.
- •Загальні закономірності виникнення держави
- •23Основні теорії походження держави
- •24Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу
- •§ 4. Особливості виникнення держав у різних народів світу
- •25 Співвідношення держави і особистості
- •2.1 Рабовласницька держава
- •2.2 Феодальна держава
- •2.3 Буржуазне (капіталістичне) держава
- •2.4 Соціалістична держава
- •31 Принципи функціонування і розвитку сучасної політичної системи.
- •33Правові форми взаємовідносин держави і громадського об`єднання
- •34. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави
- •§ 3. Принципи організації та діяльності державного апарату
- •§ 4. Види органів держави. Поділ влади як принцип організації роботи державного апарату
- •35Загальна характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової
- •36.Система «стримувань і противаг» органів законодавчої, виконавчої і судової влади
- •37.Загальне поняття форми держави.
- •38Форма державного правління.
- •39Основні види державного устрою.
- •40.Державний режим.
- •42 Подолання політичного відчуження
- •43 Громадянське суспільство і держава
- •44. Сутність народовладдя[ред. • ред. Код]
- •Форми народовладдя[ред. • ред. Код]
- •Народовладдя як сутність демократичної держави[ред. • ред. Код]
- •Примітки[ред. • ред. Код]
- •45Поняття і ознаки демократії
- •§ 2. Функції і принципи демократії
- •§ 3. Форми та інститути демократії
- •Демократія і самоврядування
- •46 Основні теорії демократії.
- •51 Основні юридичні джерела формування права у різних народів світу
- •53 Співвідношення права і політики
- •54 Сутність права
- •§ 9. Функції права
- •Цінність права
- •55§ 8. Принципи права
- •2. Основні принципи об'єктивного юридичного права
- •58.Соціальні норми та їхні види.
- •4. Ознаки права та його відмінність від інших соціальних норм.
- •Корпоративні норми і норми права
- •60 Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки в первісному суспільстві
- •62Структура норми права і норми-розпорядження
- •63 .Понятие та ознаки юридичних норм
- •65 Класифікація структурних елементів норми права за ступенем визначеності та складом
- •66Спосіб викладення правових норм у правових актах.
- •67Поняття правотворчості, її відмінність від законотворчості
- •68Принципи і функції правотворчості
- •69Стадії правотворчого процесу
- •71Види і форми правотворчості держави
- •72. Види правотворчості громадянського суспільства
- •74Правовий акт
- •§ 2. Поняття нормативно-правового акта і його відмінність від інших правових актів
- •§ 3. Види нормативно-правових актів
- •75. Поняття і ознаки закону
- •§ 5. Законодавчий процес
- •76Види законів
- •77Дія нормативно-правового акта в часі
- •Дія нормативно-правового акта в просторі і за колом осіб
- •79Поняття л/дзаконного нормативно-правового акта.
- •81Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації. Підзаконний нормативний акт комерційної організації
- •82Міжнародний договір
- •85Поняття і структура правової системи
- •86Публічне і приватне право
- •87Галузь права
- •88Інститут і підгалузь права
- •90Структура системи законодавства. Види галузей законодавства
- •91Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів
- •92Поняття та ознаки правовідносин
- •§ 2. Склад (структура) правовідносин
- •93Передумови виникнення правовідносини
- •94Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок як основний юридичний зміст правовідносин
- •95. Суб'єкти правовідносин
- •§ Б. Правосуб'єктність фізичних осіб
- •§ 7. Правосуб'єктність юридичних осіб
- •96Компетенція державного органу як вираз його спеціальної правосуб'єктності
- •97Об'єкти правовідносин
- •98Юридичний факт. Фактичний (юридичний) склад
- •99Презумпції
- •100Об'єктивне юридичне право
- •1. Поняття об’єктивного юридичного права.
- •2. Функції права.
- •3. Основні принципи об'єктивного юридичного права.
- •102 Поняття правового статусу людини
- •2. Правове становище людини та громадянина
- •105Правовий статус народу
- •§ 3. Правовий статус держави
- •106Поняття і основні форми реалізації норм права
- •107Основні вимоги до правильного застосування норм права
- •§ 5. Поняття і ознаки акта застосування норм права
- •108Види актів застосування норм права
- •Поняття і ознаки правозастосування
- •109Основні стадії застосування норм права
- •110Прогалини в праві і способи їх усунення.
- •111Поняття тлумачення норм права
- •112Способи (методи) тлумачення норм права
- •113Види тлумачення норм права за суб'єктами
- •114Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту
- •116Акт тлумачення норм права
- •117Поняття, ознаки і види правової поведінки
- •Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки
- •118Склад і види правомірної поведінки
- •118Склад і види правомірної поведінки
- •119Поняття і ознаки правопорушення
- •120Склад правопорушення
- •121Види правопорушень. Правопорушність
- •122Зловживання правом
- •125Поняття і ознаки юридичної відповідальності
- •126Принципи і функції юридичної відповідальності
- •127Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права
- •128. Поняття законності
- •§ 2. Принципи законності
- •§ 3. Вимоги законності
- •§ 4. Гарантії законності
- •129Поняття правопорядку
- •Функції та принципи правопорядку
- •§ 7. Державна дисципліна
- •131Поняття і структура правосвідомості
- •132Класифікація форм правосвідомості за суб'єктами і глибиною відображення правової дійсності
- •§ 3. Функції правосвідомості. Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації
- •135Правова культура: зв'язок із загальною культурою. Види правової культури
- •136Правова культура суспільства
- •Правова культура особи
- •. Професійна правова культура
- •137Поняття, ознаки і функції правового виховання
- •138Поняття правового регулювання і його відмінність від правового впливу
- •139Сфера, основні напрямки і межі правового регулювання
- •140Види, способи і типи правового регулювання
- •141Механізм правового регулювання
- •Елементи механізму правового регулювання та їх призначення
- •142Стадії механізму правового регулювання
- •Правові форми діяльності держави як засіб функціонування механізму правового регулювання
- •146Поняття типу (сім'ї) правової системи
- •§ 3. Класифікація правових систем світу
- •147. Поняття романо-германського типу правової системи
- •§ 2. Формування романо-германського типу правової системи
- •148Поняття англо-американського типу правової системи
- •§ 2. Загальне право Англії
- •§ 3. Право справедливості
- •149Поняття змішаного типу правової системи
- •150Поняття релігійно-традиційного типу правової системи
40.Державний режим.
Державний режим — це сукупність форм і методів здійснення державної влади.Ця категорія дає відповідь на питання, які методи панують у процесі здійснення державної діяльності і досягнення тих цілей, що стоять перед державою. Поняття державного режиму не слід ототожнювати з поняттям політичного режиму. Останній має більш широке значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів, але й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи — політичних партій, рухів тощо.
Розрізняють такі види державного режиму:
тоталітарний, який характеризується:
а) тотальним контролем держави над усіма сферами суспільного життя;
б) монополізацією влади в руках однієї партії, яка повністю підпорядкована вождю;
в) безроздільним пануванням однієї ідеології;
г) терористичним поліцейським контролем;
д) мілітаризацією суспільного життя і знищенням громадянського суспільства (СРСР, фашистські Німеччина, Італія).
авторитарнийрежим характеризується зосередженням необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, обмеженням прав і свобод громадян. На відміну від тоталітарного режиму, наявна економічна свобода, допускається існування виборчої системи і боротьба політичних партій у парламенті (Чилі).
демократичний — передбачає наявність політичного плюралізму, забезпечення прав і свобод людини, консенсуальний тип політичної культури, правові гарантії прав і свобод людини.
41 Громадянське суспільство і держава Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою. Що таке суспільство ? Суспільством можна назвати спільноту людей, ка створюється на засадах взаємних інтересів, взаємного співробітництва. Правда, не усяка сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у театрі також об'єднує спільний інтерес, але це не суспільство. Саме суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це соціальна система. Суспільство — це система взаємодії людей,, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі — юридичних). До кожного суспільства треба підходити конкретно-історич-но. У кожному суспільстві є своя система відносин: - економічних', форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.; — соціальних: відносини між різними групами населення; — політичних: ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян та їх об'єднань у політиці; — ідеологічних (духовних): культура, характер світогляду — демократичний, тоталітарний. У кожному суспільстві є свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство — складна динамічна система взаємозв'язків людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими, національними відносинами. Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я. Громадянське суспільство — система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку. Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством, тобто суспільством із достатньо розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею. Початок формування громадянського суспільства у країнах Європи і Америки припадає на XVI—XVII ст.ст. Сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави: 1) держава і громадянське суспільство - збіжні соціальні системи; 2) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, первинною (провідною) є держава, що контролює громадянське суспільство; 3) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, держава виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства. Ознаки (риси) громадянського суспільства — у його співвідношенні з державою: 1) не існує до держави і поза державою; 2) не включає державу, розвивається самостійно — без безпосереднього втручання держави; 3) складається із суб'єктів — вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності; 4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку; 5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах; 6) має право жадати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси; 7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави, вираженої у формі правового акта; 8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права, котре виступає як рівний і справедливий масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб нав'язування державної волі. Держава здатна сприяти розвитку суспільства або перешкоджати йому. У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізованої держави має виражатися в тому, що вона: — служить формою, що організує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку; — є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства; — встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку; - не втручається у приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки; — надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки громадян; — виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом'якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами; — юридичне забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства; — має межі регулювання відносин у суспільстві, які визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах. І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини. Громадянським суспільством можна назвати таке суспільство, у якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа: • суб'єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства; вільним економічно - який має право вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологічно і політичне; • суб'єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб'єкт-власник»); • суб'єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільством; • суб'єкт, який захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави. Громадянське суспільство грунтується на багатоманітності форм і видів власності. Кожна з них покликана: (1) забезпечити добробут усіх; (2) відкрити економічний простір для збільшення власності на основі більшої інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи і підприємливості. Співвідношення праці і різноманітних форм власності в громадянському суспільстві повинно бути таким, щоб праця дозволяла створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя. Переваження у державі так званого «середнього класу» — один із показників сформованого в ній громадянського суспільства. Сучасна концепція громадянського суспільства виходить із того, що воно є передумовою соціальної правової держави (див. главу «Соціальна правова держава»). Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави є складною і суперечливою, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці. Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із боку державної влади. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства. У такому разі держава, крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення. Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів. Держава повинна орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського суспільства. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму держави. [1, с.57] Становлення і розвиток ідеї громадянського суспільства Можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства, кожний із яких супроводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної ідеології: I (XVI—XVII ст.ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом; II (кінець XVII — кінець XIX ст.ст.): формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи. Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності: з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він конституційне наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед суспільством. Держава все більше віддаляється від виконання функцій власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють її закону. Відбувається становлення представницької демократії — постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними повноваженнями затверджувати податки і приймати закони; III (рубіж XIX — XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей. [1, с.59] Дослідники політичних вчень минулого звертали увагу на те, що у давньогрецьких філософів термін “громадянське суспільство” використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління. Однак, починаючи з другої половини XVIII ст., класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава (традиційно пов'язані концепцією sosietas civilis) розглядаються як різні поняття. Перші спроби модернізації концепції громадянського суспільства були здійснені англо-французькою громадською думкою, а подальші кроки - німецькими філософами. [8] Дж. Локк, зокрема, писав: «Ті, хто об'єднані в одне ціле і мають спільний встановлений закон і судову установу, куди можна звертатися і яка наділена владою вирішувати спори між ними й карати злочинців, ті перебувають у громадянському суспільстві; але ті, хто не мають такого спільного судилища, я маю на увазі — на землі, вони все ще перебувають у природному стані, за якого кожний, коли немає нікого іншого, сам є суддею і катом...» [3] Новий підхід щодо взаємовідносин “громадянське суспільство – держава” сформовано шляхом консолідації поглядів стосовно того, що громадянське суспільство має право захищати себе від держави. Приклад такого розуміння проблеми є праця Т. Пейна “Права людини” (1791-1792 pp.). Особлива роль у розвитку концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю [4]. Мислитель розглядав його як продукт історичного розвитку, вважав суспільство категорією переважно господарського характеру, яке базувалося на соціальних потребах, а державу - категорією морально-ідеологічного змісту.[8] Однак на відміну від Гегеля К. Маркс виходив з ідеї вторинності держави стосовно громадянського суспільства, а в кінцевому підсумку — стосовно його економічної структури. На його думку, громадянське суспільство, в якому приватній власності належить вирішальна роль, породжує державу. [3] Ідея громадянського суспільства новий імпульс отримала у Т. Гоббса. Автор звертає увагу не на порівняння чи поєднання держави і суспільства, а на тенденцію до одержавлення суспільства, до жорстокої правової регламентації соціальних процесів [5, с. 301]. Важливе місце у даному процесі належить теоретичному переосмисленню наступних категорій: “громадянське суспільство”, “суспільство”, “держава”. У теорії філософії та соціології суспільство найчастіше визначається як сукупність людських індивідів, об'єднаних для задоволення “соціальних інститутів” (Арістотель), контролю над своїми діями (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо), договір чи певна спрямованість інтересів (буржуазна філософія XVII – початку XIX ст.). У процесі розвитку людського суспільства на певному етапі з’являється така категорія, як громадянське суспільство. У юридичній літературі деякі вчені відносять до громадянського суспільства систему недержавних відносин, інші (Л. Кравченко, М. Цимбалюк) - всі суспільні зв’язки, які виникають поза сферою політики та розглядають його як сукупність неполітичних відносин, галузь спонтанного самовиявлення інтересів й волі вільних індивідів та їх асоціацій. [8] О. Кочетков розглядає громадянське суспільство “як таку підсистему цілісної суспільної системи, в якій існує певна кількість добровільних асоціацій неполітичного характеру і домінують громадянські цінності та спілкування на засадах довіри і солідарності” [6, с. 87]. Висновки Дослідивши подану тему ми з`ясували, що таке громадянське суспільство, а саме — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Визначили співвідношення та зв'язок держави і суспільства, а також основні етапи становлення та розвитку громадянського суспільства: I (XVI—XVII ст.ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом; II (кінець XVII — кінець XIX ст.ст.): формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи. Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності: з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він конституційне наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед суспільством. Держава все більше віддаляється від виконання функцій власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють її закону. Відбувається становлення представницької демократії — постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними повноваженнями затверджувати податки і приймати закони; III (рубіж XIX — XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей. Таким чином, відокремленість громадянського суспільства від держави не означає, що воно перебуває поза сферою державного впливу. Так чи інакше держава регулює всі суспільні відносини — від сімейних до політичних, однак це регулювання може здійснюватись як на основі закону, котрий у правовій державі є результатом суспільного консенсусу, так і шляхом довільної регламентації з боку різних державних структур і посадових осіб, нерідко всупереч суспільним інтересам. Громадянське суспільство перебуває поза межами такої довільної регламентації з боку держави. Воно повинно мати певну автономію щодо держави як політичного інституту.