_Lasota_diarij

Щоденник Еріха Лясоти

Року 1588

12 серпня. До Яворова ( укріплене місто й староство), 2 милі і 1 миля до Шкла (село). Далі річка, яка теж називається Шкло, вода її цілюща, й тому сюди щороку з’їжджається багато пацієнтів, усі купаються у воді, тільки перед тим її треба нагріти. За 2 милі Лелехівка (село), за 1 милю Залісся (село). Сніданок.

13 серпня. Прибули до руського Львова, подолавши 3 милі. Це місто по-латинські називається Leopolis, по-польські Lwow, є столицею Червоної Русі, архієпископством, воєводством, каштелянством і староством. Воно захищене двома замками, один з яких у місті, а інший за містом на високій горі, що захищає місто ще на кілька миль. У місті ведеться жвава торгівля, особливо цим займаються вірмени, які тут осіли і мають гарну церкву, де сповідають свою віру й відправляють обряди. Тут ми затримались.

16 серпня. Прибули в Куликів (містечко) за 2 милі, за 3 милі Туринка (село).

!7 серпня. Прибули в Мости (торг) на річці Рата, через яку збудовано один біля одного два мости, 2 милі. Далі через Рату півтори милі до Куликова (село). Звідси 1 1/2 милі до Белза ( місто, воєводство, каштелянство й староство). Поряд замок, добре захищений болотом, дістатися до якого можна довгим мостом і стежкою, 1 ½.

Року 1594

Дня 28 січня. Мене викликав гофмейстер його цісарської величності й головний камергер Вольф Румпф¹ і повідомив, що його цісарська величність вирішив послати мене у своїх справах, отож я маю звернутися до таємного радника, пана фон Горнштейна, і я разом з кількома іншими особами був у нього на прийомі й довідався, куди саме має відбутися ця подорож і яким буде моє завдання.

Дня 27 січня. З’явившись до пана фон Горнштейна, я довідався, що низові або запорізькі козаки, що живуть на островах ріки Борисфен, яку поляки звуть Дніпром*, обіцяють його цісарській величності свої послуги через одного із своїх людей на ім’я Станіслав Хлопицький², оскільки ж татари діяльно готуються до походу і збираються переправитись там, унизу, при впадінні Борисфена в Чорне море, вони беруться перепинити їм цей прохід і всілякими можливими способами затримати їх. З огляду на це його цісарська величність вирішив переслати їм хоругву й певну грошову суму як винагороду, а для їх доставки використати мою особу. А оскільки ті місцевості знав Якоб Генкель³, його цісарська величність вирішив приєднати його до мене й дати за товариша. На це я відповів, що вважаю своїм обов’язком коритися цого цісарській величності й охоче вирушу у таку подорож, але оскільки це небезпечна мандрівка і під час неї я легко можу потрапити до в’язниці чи зазнати інших неприємностей, тому звертаюся з найпокірнішим проханням, аби в такому разі його цісарська величність заступилися за мене. Переказати все це взявся пан Горн штейн, а його цісарська величність якнайласкавіше все схвалив і наказав вписати в інструкцію щодо мене...

Дня 2 лютого. Я снідав з паном Бартоломієм Пецценом⁴ і вперше мав з ним розмову про мою подорож.

Дня 7. Станіслав Хлопицький та єврей на ім’я Мойсей у моїй присутності склали присягу його цисарській милості в особі Бартоломія Пеццена й Даніеля Прінцена.¹

Дня 10. Хлопицький з Мойсеєм виїхали з Праги, взявши з собою хоругву.

Дня 19. Я отримав інструкцію й листа.

Дня 20 ми з Якобом Генкелем в апартаментах пана Пеццена склали в присутності його та його секретаря Ієроніма Арконата присягу його величності щодо цієї подорожі й виконання доручення.

Дня 21. Його королівська величність ерцгерцог Максиміліан² знову виїхав до Австрії, у Нойштадт.

Дня 22. У придворного скарбника Ганса Ратмана я отримав вісім тисяч золотих дукатів, які мав передати як подарунок його цісарської величності Запорізькому Війську.

Дня 24. Виїхав із Праги разом з паном Вільгельмом фон Опперсфордом³...

Дня 5 (березня). Я вирушив у подорож до козаків, узявши з собою свого дядька Миколу Кохтицького і Томаса Голуховського...

Дня 12... Відень, 1 миля⁴. Тут застав пана Якоба Шенкеля, якого дав мені в допомогу його цісарська величність.

Дня 15. Я доповів про своє прибуття його королівській величності ерцгерцогу Максиміліану, розмовляв з ним і поснідав у його камергера...

Дня 2 (квітня)... після обіду прибули в Мохи (які німці називають Махау і де є невеликий поганенький торг, 2 малі милі. Тут у польовому таборі зустрів пана Кристофа фон Тойфенбаха, головнокомандувача у Верхній Угорщині⁵. Після того виник великий переполох з приводу наступу татарів, і оскільки не було відомо, чи вони підуть через Польщу чи через Волощину, я не бажаючи ризикувати довіреною мені сумою у вісім тисяч дукатів, передав її під розписку в надійні руки пана фон Тойфенбаха...

Дня 12. Кілька разів через річку Стрвяж і через ліс, майже з такими засіками, як на Бескиді⁶, поки не добралися до Терла (село),4 милі. Поснідали. Тут гори розступилися і стало трохи просторіше. Після сніданку знову багато разів переправлялись через Стрвяж, поки дісталися до Хирова (відкритий торг пана Вжейського*), 1 миля. Тут гори закінчилися. Далі повз замок пана Тарла, що зветься Ляшки**, видного з далеку по праву руку, до Фельштина, торг пана Гербурта з Фельштина⁷, 1 миля. Добро миль, замок на високій горі, лишився за нами ліворуч. Через Ракову (село пана Тройовського) до Берестян (село), півтори милі.

Дня 13 Блажів (село), 2 милі. Через довгий міст над болотом (праворуч за 2 милі лишився Самбір, місто, фортеця, староство на Дністрі***) до Рудок(село), 2 милі. Сніданок. Там же зустріли двох ченців-бернардинців, які знали про Хлопицького та про вербування козаків у військо його цісарської величності. Городок (укріплене містечко й староство Жолкевського⁸,над великим ставом), 2 милі. Баратів*(село), 2 милі.

Дня 14. Львів (місто), 2 милі. Тут, заїхавши до господині Хлопицького, ми довідалися, що він саме того дня виїхав, тому відразу послали за ним, і він ще того ж вечора прибув до нас. Тут, у Львові, ми залишалися до 19 квітня.

Дня 17. Написав до його цісарської величності та пана фон Тойфенбаха.

Дня 18. Оскільки завдяки Хлопицькому я зрозумів, що розпочинати з козаками переговори без грошей марно, я знову послав Якоба Генкеля в Угорщину до пана головнокомандуючого за грішми в сумі восьми тисяч дукатів, які я у нього залишив.

Дня 19. Зі Львова до Білки (село) 3 милі.

Дня 20. Глиняни (місто з валом та ровом навколо), 2 милі. Белзець**(село пана Белзецького), 2 великі милі, сніданок. Тут ми досягли підніжжя гір, які залишилися праворуч,і до Олеська (місто в долині й замок на горі)2 малі милі. Суходіл (село) пана Жолкевського, 2 великі милі. За 1 милю звідси лежать Броди пана Жолкевського.

Дня 21. Луками й полями аж до Перенятина (село, що також належить Жолкевському) 3 милі. Через дубовий ліс, до якого ми спустилися з гір, аж до Почаєва (село, що в той час належало одній удові) 2 милі, сніданок. Тараж¹ (село) 1 миля. Долиною між двома горами аж до Дзвенячої (село) 1 миля, а потім спочатку мимо досить великого міста Вишнівця із замком, що належить Вишнивецьким. Місто залишилося праворуч. Через місто тече ріка Горинь і ділить його на дві частини, але більша частина міста по той бік², 1 миля. Звідти

Повз якесь село понад Горинню, півмилі. Манів³(село), півмилі.

Дня 22. Повз Ожинівці (місто й замок пана Збаразького, яке ми бачили праворуч, менш ніж за милю дороги) 5 миль. Купіль, мале поганеньке містечко за якусь милю від Базалії, нещодавно спалене татарами, 1 миля, сніданок.

Павутинці (село), 1 миля.

Дня 22. Чорний Острів (місто пана київського воєводи⁴, яке ми минули справа за 1 милю).

Далі до Миколаєва (мале погане містечко пана Сенявського⁵, спалене татарами) 2 милі. Аркадіївні (село) 3 милі, сніданок.

Звідси за три милі вліво Констянтинів⁶ - велике місто й замок київського воєводи, князя з Острога. Після обіду до Моломолинців*(село) півмилі. Звідти з великими труднощами добирались через болото й річку, звану Бужок, до села і до міста Меджибіж на тій самій річці, 2 милі. Залишивши місто по праву руку, добралися до Пилявців⁷(укріплене місто й замок пана Пилявського), які залишилися неподалік з лівого боку. Нижні Пилявці⁸(село на Случі⁹), півмилі. Звідти до Острополя¹⁰, міста князя з Острога, що лежить зліва, 3 милі.

Дня 24. До Синяви¹¹(місто й замок пана Сенявського, на річці Случ¹²), яка залишилась трохи зліва в долині, 1 миля. Нове Місто¹³(відкрите містечко пана Сенявського на ріці Ікві) 1 миля. Хмільник, велике королівське місто на Случі¹⁴, де тоді саме перебував польний підполковник, або як кажуть поляки, гетьман польний Жолкевський з невеликою кількістю жовнірів, залишився праворуч на відстані половини великої милі. Через дубовий ліс до Пикова (досить велике обгороджене місто із замком всередині, що належить якомусь литовському панові)¹3 милі.

Дня 25. Гуляки (село) 1 миля. Прилуки²(замок і велике нове обгороджене місто з чотирьох тисяч димів пана Збаразького³у долині на ріці Десні), 3 милі. Примітка: Це місто має дуже гарні великі родючі поля і грунти, на яких тут і там видно багато дивних малих будинків з бійницями, куди втікають селяни, коли на них раптово нападають татари, і там обороняються, тому кожен селянин, їдучі в поле, вішає на плече рушницю, а до боку шаблю чи тесак, татари нападають дуже часто, і спокою від них майже ніколи немає.

Дня 26. Стояли там же.

Дня 27. Хлопицький послав двох козаків, Григора Білоуса* й Ганнібала з цісарським та своїм листами до Арона, воєводи або господаря Волощини⁴.Того ж дня прибули в Погребище (нове і досить велике містечко та замок панів Збаразьких під горою на річці Росі), п’ять миль. Дорога там рівна, іде то через ліс, то через поле, при дорозі жодного села.

Дня 28. Мостом через Рось, 1 миля, по мосту через Горіхову**, 1 миля, до нового сільця над Россю, 2 ½ милі, сніданок. Неподалік звідти через річку, на якій був млин,аж до мосту через Володарку, 1 миля. Розволож⁵(нове місто й замок панів Збаразьких над Россю, яка впадає неподалік Черкас у Дніпро), півмилі. Тут ми зустріли запорізьких послів Тихона й Семена Ручків, посланих до Хлопицького, які підтвердили повідомлення Біновського про тисячу козаків, посланих запорожцями, які на сорока човнах знову пробували щастя для цісаря.

Дня 30. Через річечку Березанку, півмилі, через річечку Сквирку, півмилі, через річку Роставицю, 1 миля, сніданок. Біла Церква, велике нове вільне королівське місто над Россю, старостою в якому є князь Януш з Острога⁶,залишилося за дві милі справа. А ми подалися у напрямку на Половецьке⁷(село),1 миля. Ротулка (село), 2 милі. Там через Кам’янку аж до Фастова або Нового Верещина (нове місто над Унавою, що належить київському єпископу, пану Йосипові Верещинському⁸, якого ми тут застали і тричі були у нього в гостях), 1 миля.

До 4 травня були у Фастові.

Дня 2 травня. Семен Ручка знову поїхав на Пороги, а Тихін лишився з нами.

Дня 3. Я послав свого слугу Томаса Голуховського назустріч Якубові Генкелю.Одночасно від Мормолеєва, управителя у Розволожі, Тихін отримав цілком певну відомість, що козаки, які вирушили на море, напали на турецьке місто Білгород у гирлі чи при впадінні Дністра в Чорне море, пограбували його й підпалили, але міцно збудованому й добре озброєному замкові не могли нічого зробити.

Дня 4. Снятина (мале щойно засноване містечко Верещинського), 1 миля, сніданок. Васильків (захищене містечко й замок київського митрополита на ріці Стугні, яка за милю від Трипілля впадає у річку (Дніпро), 3 милі.

Дня 5. Хамбиків¹(сільце й млин), тут через Стугну, поснідали у Мануєля, вірменина з Києва, 1 миля. (Тут знову починаються соснові ліси, яких від Прилук, та й раніше, бачили небагато). Звідси через сосновий ліс аж до млина й до нового сільця²яке почали будувати, 1 миля. Місцевість тут стає дещо вища й гористіша, так доїхали до Трипілля (містечко й замок на Дніпрі, яке належить шляхтичу на ім’я Дідко),1 миля.

Дня 6. Оскільки у Трипіллі я не зміг дістати ніякого човна, ми з Тихоном поїхали до Києва возом.* Через те, що ріка вийшла з берегів, ми не змогли поїхати найкоротшим шляхом і подалися знову на Обухів (село), 1 миля, Хам биків (село на Стугні), 2 милі, де знову поснідали у Мануєля-вірмена, у якого я купив також 2 діжки муки і 12 мішків крупів, потім повз Васильків, який залишився за півмилі ліворуч, аж до Києва, 5 великих миль.

Дня 7, 8 і 9. Залишилися там же й гостювали у Прокопа.**

Київ. Із давніх часів є знаменитою столицею й окремим князівством, що мало своїх власних князів (яких звали “царями” й “князями”) з роду теперішніх великих князів руських або московських¹.Він дуже просторий і добре захищений, прикрашений чудовими церквами й будинками tam publicis quam privates***, що ще видно по валах, які оточували місто на горі і, як тут кажуть простягалися на 9 миль, і по старих руїнах. Особливо чудовим тут був гарний і пишний храм, званий Santa Sophia*, настільки великий і просторий, що рівного йому не може бути, збудований царем Володимиром за зразком храму святої Софії у Константинополі. Нині він ще стоїть utcunque**, але вже валиться. Верхнє скріплення, особливо посередині, прикрашене тонкою мозаїчною роботою, підлога внизу викладена гарними кольоровими камінцями, храм угорі має галерею (або хори), ажурні арки якої від одної колони до другої витесані з суцільних плит голубуватого каменю. В одній з них просто навпроти високого вівтаря є круглий отвір заввишки в півліктя, тепер закиданий вапном. Кажуть, що там колись містилося дзеркало, у якому за допомогою мистецтва магії можна було побачити все, що замислиш, навіть за кілька сотень миль. Але якось один київський цар вирушив у похід і довго не повертався, його дружина, скучивши за своїм паном, скористалася з дзеркала і щодня дивилася у нього, щоб побачити, що робить її чоловік і як йому ведеться. Але якось побачивши, що він кохається з полонянкою, вона так розсердилася, що розбила дзеркало. Sit fidem penes authorem***.Нагорі ще можна побачити темну келію, у якій Володимир наказав замурувати свою жінку. З верхньої галереї також ведуть круті східці до маленької вежі, про яку кажуть, буцімто Володимир мав звичку скликати там ради, і яку звали “Володимирова гридниця”. У храмі можна побачити гробницю княгині Ольги****, Володимирової матері. Крім того, у дерев’яній скрині показують тіло митрополита, якому відрубали голову татари². Воно ще й досі не зіпсувалося, в чому зрештою я сам переконався, доторкнувшись руки й голови крізь лляний саван, яким накрите тіло. Ще показують одну гробницю, де в залізній труні похована донька якогось царя. В іншій каплиці лежить у гарній труні з білого алебастру князь Ярослав, син Володимира, разом із своєю дружиною. Гробниця заввишки на людський зріст і ще не пошкоджена настільки міцно була зроблена. Ще в іншій каплиці біля собору була гробниця Іллі Муромця, знаменитого героя, або, як його називають, богатиря, про якого оповідають багато легенд. Гробниця тепер уже зруйнована, але в тій же каплиці ще також зберігся гробівець його товариша.

Біля храму показують також місце, де поховані ті, хто будував собор, але жодного пам’ятника немає. Неподалік від Святої Софії була церква святої Катерини, сьогодні зовсім зруйнована, залишився лише шматок муру. Ще можна побачити руїни гарних воріт, які ще й нині служать як ворота. Деякі кажуть, що вони називалися Золотими, а інші – що Залізними. Це була гарна й показна споруда, про свідчать залишки, які ще збереглися. З інших старих будівель не залишилося нічого, крім церкви Святого Михайла, що також стоїть на узгір’ї. Це гарна будівля з круглою вежею посередині, яка має позолочений дах. Хори всередині також прикрашені мозаїкою, а підлога викладена кольоровими камінчиками. Якщо заходити в церкву дверима навпроти високого вівтаря, по ліву руку в дерев’яній труні лежить тіло святої діви Варвари, королівської дочки, ще зовсім юної дівчини років дванадцяти, якщо судити з її зросту. Тіло, накрите тонким лляним саваном аж до босих ніг, ще не зіпсувалося, доторкнувшись до ноги, я впевнився, що вона цілком тверда й незіпсована. На голові в неї дерев’яна позолочена корона.

Там, де видно руїни й де колись стояло старе місто, будинків тепер або зовсім немає, або залишилося мало. Сучасне місто, побудоване на правому березі Дніпра, також досить просторе, бо майже біля кожного будинку є сад. У ньому

багато руських церков, майже всі дерев’яні, лише одна на площі мурована з каменю.¹Є також католицьке єпископство, але кафедральний костьол зовсім поганий, збудований з дерева. Тут живуть і вірмени, але вони не дуже заможні. У них є свої власні церкви. Замок на високій горі великий, але не мурований, а дерев’яний і обмащений глиною.

За чверть милі від міста вниз по Дніпру на горі стоїть Печерський монастир, де живе руський митрополит разом із своїм почтом, що складається з чорних монахів, яких називають “ченці”. Церква також гарна, мурована. Там можна побачити гарну мармурову гробницю князя Константина з Острога², хороброго героя, батька теперішнього старого київського воєводи. Напис [на гробниці] зроблений по-руськи. Крім того, біля муру є побілений вапном мурований гробівець, у якому поховані предки теперішнього великого князя московського. Кажуть, що давні київські князі і предки згадоного великого князя походять з одного роду. Від цього монастиря униз аж до води тягнеться сад, в якому є велика печера або підземні ходи ( їх називають печерами*). Вони викопані у глинистій горі з багатьма ходами у всі боки, часом на людський зріст і вищі, часом такі низькі, що треба згинатися, а завширшки такі, що може розминутися двоє людей.Тут із давніх часів ховають померлих, і тіла, що лежать, переважно ще не зіпсувалися. Серед них я бачив святого Дениса (Gredo quod sit Dionisius)**, святого Олексія, святого Марка ( але не Євангеліста).

Також велетня і богатиря, званого Чобітком, про якого розплвідають, що одного разу на нього несподівано напало багато ворогів, саме коли він узув один чобіт. Не встигши в поспіху знайти іншої зброї, він узявся боронитися другим чоботом і перебив їх усіх. Звідси й дістав свої ім’я. Крім того, у кам’яній труні там лежать двоє друзів, про яких розповідають, ніби за життя вони так любили один одного, що схотіли разом лежати в труні, один з правого, а другий з лівого боку. Але коли один поїхав на якийсь час, а потім повернувшись додому, довідався, що його товариш три роки тому помер, він пішов до труни. Коли побачив, що покійний лежить у труні не з того боку, як вони між собою домовтлись, він промовив до нього, щоб той зайняв своє місце й пустив його на своє. На це покійний відразу посунувся, а той, хто був ще живим, ліг біля нього й тут же помер, залишившись і мертвим біля нього. Крім того, у довгих вузьких дерев’яних ночвах лежать якіось останки,що припливли Дніпром від Смоленська і тут, біля монастиря, пристали до берега. Також дванадцятеро, котрі будували монастир. Ще один, якого застрелили далеко від Києва і так, застрелений, сам сюди прийшов, ліг і поховав себе. У головах Чобітка лежать батько з сином, обидва дуже високі на зріст, у яких ще видно волосся зверху на голові й бороди. У цій печері є два вівтарі, де щосуботи відправляється служба. Там, де стоїть другий вівтар, запалася земля під святим Антонієм. Розповідають, що святий Антоній був одним із ченців цього монастиря. Одного разу він покликав усіх своїх братів і, давши їм останні накази, нагадав про багато речей, а особливо закликавши до братерської єдності попрощався з ними. Коли ж він опинився, де стоїть нинішній вівтар, то земля між ним і його товаришами запалася, розділивши їх. Коли ж вони почали копати в цьому місці, шукаючи його, із землі вдарив вогонь і відкинув їх. Незважаючи на це, вони пішли ліворуч і знову почали копати, але на них ринув сильний потік, і якби вони не облишили свого, усі б потонули. І ще сьогодні видно сліди, зроблені водою, коли вона з силою ринула. Навпроти цього вівтаря стоїть дерев’яна колона, яка сягає від підлоги до стелі, завтовшки така, що людина може обхопити її двома руками. Кажуть, що коли прив’язати до неї того, хто страждає на тяжку хворобу й залишити так прив’язаного на ніч, він видужає й позбудеться цієї хвороби. У цій печері є десь ще одне тіло, з руки і з зуба якого за рік виступає кілька краплин олії і внизу стоїть склянка у яку вона стікає. Кажуть, що ця олія помагає у багатьох випадках. Але мій провідник забув мені сказати, що, йдучи у цю печеру, кожен повинен узяти з собою воскову свічку, бо там дуже темно, і серед багатьох ходів можна заблудитися. Там є також багато тріщин і проходів, викладених і підпертих деревом, бо інакше вони б завалилися й зникли. Вхід зроблений так, як звичайно роблять в’їзди до гірських заводів.

Дня 10 травня. Пливли вниз по Дніпру до Трипілля 6 миль. Перед тим я затримався у Печерському монастирі й оглянув церкви та печери. Ганнібал повернувся з Волощини з відповіддю для цісаря й Хлопицького.

Дня 11. Вниз по Дніпру до Ржичева (огороджене містечко й замок пана Юрія¹

Халецького), 4 милі.

Дня 13. Пан Хлопицький виїхав звідси до Війська Запорізького.

7

Дня 18. Повернувся мій слуга Томас Голуховський і сказав, що Якоб Генкель з вісьмома тисячами дукатів у Прилуках чекає мого вирішення.

Дня 19. Тихін вирушив ще з кількома людьми звідси до Прилук, щоб супроводжувати Шенкеля, до якого я знову послав Томаса Голуховського.

Дня 26 травня. Пан Якоб Генкель прибув із грішми до Ржищева.

Дня 28. Кілька польських шляхтичів або військових приїхало у Ржищів. На своїх квартирах вони говорили різні дивні речі, буцімто ми недовго будемо в безпеці з цими грішми, що нас розсердило. Тому, порадившись між собою, ми наступного дня, незважаючи на велике свято²,вирушили в дорогу вниз по Дніпру.

Дня 29. У неділю пресвятої Трійці я послав Іштвана Хорвата з листами до його цісарської величності й пана головнокомандуючого фон Тойфенбаха, а потім увечері ми від’їхали із Ржищева й попливли вниз до Ходорова*(село пана Андрія Халецького), 2 милі.

Дня 30. Приїхали в Трахтемирів (ново засноване містечко, подароване запорізьким козакам королем Стефаном [Баторієм] для будівництва шпиталю), 1 миля. Там поснідали у судді Івана Косовського. Навпроти Трахтемирова на другому чи лівому березі Дніпра за одну милю від річки стоїть Переяслав³,велике місто волинського воєводи князя Олександра з Острога⁴, між двома річками, Трубежем і Супоєм⁵, які тут зливаються, і далі річка називається Рубежем і впадає через одну милю у Дніпро. Після обіду приїхали в Канів (королівське місто, що належить до Черкаського староства, стоїть на правому березі Дніпра й тягнеться від річки на високу гору), 3 милі. Вище від міста, за якихось чверть милі, у Дніпро впадає річечка, звана Канівкою.

Дня 31 травня. До місця, де з правого боку впадає в Дніпро ріка Рось, 2 милі. До Домонтова (містечко й замок на лівому березі за милю від річки, належить князю Домонту⁶), 2 милі. Неподалік звідти на одному з островів Дніпра поснідали. Після сніданку неповні півмилі до місця, де з правого боку впадає до Дніпра ріка Мошна¹. На цій ріці, за одну милю углиб суші, лежить містечко Мошни, що належить Вишневецькому².До місця, де в Дніпро з правого боку впадає річка Свидівок, 2 милі. До Черкас (королівське місто й староство праворуч від Дніпра, розташоване частково в долині над рікою, а частково високо на узгір’ї, у ньому замок на окремій горі, до якого веде з верхньої частини міста дерев’яний міст), 1 миля. Тут переночували. Примітка: за одну милю нижче Канева берег Дніпра стає високим і так іде аж трохи далі за Черкаси, а потім стає знову низьким.

Дня 1 червня. До острова, розташованого ліворуч, навпроти Білого Озера,³

Що стоїть на березі праворуч. Тут є переправа через Дніпро. За дві милі звідси вглиб суші на ріці Тясмин є нове королівське містечко Чигирин, яке належить до Корсунського староства.

Дня 2 червня. До місця, де Сула зліва впадає у Дніпро, 2 милі. (Ріка ця тече з Москви⁴, а за вісім миль угору по течії стоїть містечко й замок Вишневецьких, зване Лубнами). Звідси до московського кордону дві милі. До острова праворуч на Дніпрі, неподалік від гір ,що звуться Пива⁵, у глибині суші на лівому березі, 2 милі. Тут поснідали, після чого до річки Тясмина, яка праворуч впадає у Дніпро, 2 милі. Примітка: по той бік Тясмина на березі височіє кілька горбків, які тягнуться майже до порогів, на них можна побачити багато Tumuli* , які тут називають могилами. Але берег Дніпра невисокий. До старої татарської мечеті праворуч на горбі, півмилі. До Кременчука, де лишилися сліди старого замку або городища, вліво півмилі. Тут зійшли на берег і оглянули місце. Звідси до ріки Псьол, яка також впадає зліва в Дніпро й тече з Москви, 1 миля. Зупинилися на ніч на острові, спустившися трохи нижче, праворуч.

Дня 3. До острова, 4 ½ милі. Тут я застав московського посла Василя Никифоровича, посланого великим князем до Війська Запорізького з подарунками. Він приплив у супроводі козаків униз по ріці Псьол. З цим послом я зустрівся після сніданку й дізнався, що його пан наказав йому з’ясувати, чи війна триває і, якщо вона продовжується, пообіцяти допомогу його цісарській величності. І, окрім того, дозволив запорозьким козакам, які до того часу були у нього на службі, піти служити з доброї волі до його цісарської величності пообіцяв обдарувати їх своєю прихильністю й подарунками не менше ніж, дотепер. Після цієї розмови ми знову подалися до човнів і пливли разом аж до самого табору. Того самого дня до ріки Ворскли, яка тече з Москви і впадає зліва в Дніпро, півмилі, до Орелі, яка теж тече з Москви і впадає у Дніпро зліва, 3 милі.

Потім до якогось острова неподалік від лівого берега, 4 милі. Сніданок. Після полудня знову вирушили в дорогу, але нас захопила велика буря з сильним вітром, дощем і громом, тому пристали до острова біля лівого берега, неподалік від місця, де, витікаючи з татарських степів, у Дніпро впадає з лівого боку Самара, і там переночували, 1 миля. Саме тут, від лівого берега, на материку починається Татарія, яка в минулому сягала й на правий берег, аж до Тясмина. Але відколи козаки почали захищатися, татари залишили правий берег.

Дня 5. Аж до острівця перед самими порогами, званого Княжий Острів, 1 миля. Там заночували, оскільки з огляду на погоду не могли зважитись їхати далі. Примітка: пороги – це підводні камені або скелясті місця, де Дніпро тече через суцільне каміння й скелі, частина з яких під водою, частина на рівні з нею, а деякі виступають високо над водою, тому пливти дуже небезпечно, особливо коли вода низька. В небезпечних місцях люди виходять, і частина з них притримує човни на довгих мотузках чи линвах, а частина заходить у воду, підіймає човни над гострим камінням і поволі переносить. При цьому ті, хто притримує човни линвами, повинні уважно стежити за тими, що у воді, й натягати чи припускати линви за їх командою, аби човен не вдарився, бо його легко пошкодити. Таких місць дванадцять, а якщо враховувати ще й Воронову Забору, то тринадцять, на протязі семи миль. Назви їх перераховані нижче. А оскільки козаки живуть за цими порогами, їх називають запорізькими, тобто тими, що живуть за порогами або камінням.