_Lasota_diarij

Дня 6. Ми подалися до порогів і до обіду подолали перших шість. Біля першого, який називають Кодаком, ми зійшли на правий берег, біля другого, званого Сурським, висадилися на острів навпроти правого берега, де ріка Сура¹впадає в Дніпро, біля третього Лоханського, знову зійшли на правий берег. Через четвертий, Стрілі чий, перепливли. А біля п’ятого, званого Дзвонецьким, вийшли на правий берег під високою скелею. Княжинський, шостий поріг, який був справа, обминули з лівого боку, а нижче, на острові Княжому, поснідали. Після сніданку подолали сьомий поріг Ненаситець*, біля якого зійшли на лівий, татарський берег і втратили багато часу, бо поріг цей дуже великий і страшний. А через татар, які сюди частенько навідуються, часом буває дуже небезпечно. Так зо три тижні тому татари напали на дванадцятьох козаків, які пливли з хуторів униз по ріці, і перебили їх. Тому ми послали свою сторожу на пагорб, щоб нас стерегла. Коли вони побачили вдалині чотирьох татарів і дали нам знати, ми відразу ж вислали за ними ще дванадцять чоловіків від себе, оскільки боялися засідки. Але коли татари побачили, що ми сильні й насторожі, вони не чекаючи, розсипалися й зникли. Відразу за цим порогом ми влаштувалися на ніч на маленькому острові.

Дня 7 червня. Попливли через восьмий поріг, Воронову Забору. Там один з наших човнів, на якому були Андрій Затурський, Іван Ганнібал і якийсь Осика**, ударився об камінь і перекинувся, і хоч вони врятувалися на запасних човниках, які називають “під’їздками”***, проте всі речі пропали. Примітка: коли рахувати тільки дванадцять порогів, то цей останній вважають не порогом, а просто небезпечним місцем.

Біля дев’ятого порога, Вовнизького, ми вийшли й перенесли свої речі.

Через Будило, десятий поріг, ми перепливли, а нижче зійшли на лівий, татарський берег і поснідали. Тепер у цьому місці найзручніша і найбільша татарська переправа, яка простягається аж за Таволжанський поріг, оскільки Дніпро тече тут майже в одному руслі й не дуже широкий. Тут ми знайшли багато малих татарських суденець, сплетених з лози, які потім обтягають свіжими шкірами. Біля цього порога саме було близько чотирьох сотень козаків, які лежали на правому березі, поховавшись по кущах і заростях і витягши свої суденця або човни на берег. Їх послали сюди з табору, щоб перешкодити татарам, якби частина з них захотіла переправитися, чого тоді боялися.

Одинадцятий поріг, званий Таволжанським, ми об’їхали з лівого боку. Через Лишній*, дванадцятий ми пропливли. Біля тринадцятого Вільного, зійшли на лівий, татарський, берег, але при наближенні до берега наштовхнулися на камінь, однак, на наше щастя, носом човна, який був досить міцний. Біля цього порога справа у Дніпро впадає річечка Вільна, і тут пороги закінчуються. Від першого порога до цього місця 7 миль, а звідси до Кічкаса²1 ½ милі. Тут також є татарська переправа. А Дніпро в цьому місці дуже вузький, має дуже високі скелясті береги, особливо лівий. Звідси до Хортиці, високого, гарного й веселого острова завдовжки дві милі посередині Дніпра ,1/2 милі. Тут заночували. На цьому острові козаки тримають узимку коней. Того ж вечора до нас прибуло тих чотириста козаків, які оберігали нас на Будилі від татарів, як згадувалося раніше. Потім вони пливли з нами до табору.

Дня 8. До острова біля Білої Гори¹, 3 ½ милі. Тут поснідали. Звідси ще до одного острова 5 ½ миль.

Дня 9. До острова, званого Базавлук, що в рукаві Дніпра біля Чортомлика*, або, як вони кажуть, при Чортомлицькому Дніпріщі, приблизно 2 милі. В той час на ньому був козацький табір ². Кількох найбільш знатних козаків було вислано нам на зустріч, щоб привітати від імені всього товариства, а коли ми наблизилися до острова, загриміли постріли з важких гармат. На березі нас відразу ж провели в Коло³, а оскільки кілька днів тому, а саме, 31 травня гетьман Богдан Мікошинський⁴ на 50 галерах з 1300 козаками подався у море, ми просили переказати в Колі, що надзвичайно раді застати все лицарське товариство в доброму здоров’ї, але оскільки пана гетьмана і частини козацтва немає, ми б не хотіли зараз розпочинати переговори, а воліли зачекати на щасливе повернення гетьмана й решти. На це вони погодилися, і ми пішли у свої хатини, які вони звичайно називають кошами**, зроблені з хмизу й накриті від дощу кінськими шкірами.

Дня 18 червня. Нарешті повернувся гетьман з рештою людей, котрі, як уже згадувалося, плавали. Вони зустріли татарів на переправі нижче Очакова і двічі мали з ними сутички, раз на воді, а раз на суші. Захопили одного зі знатних татарів, царського придворного на ім’я Бел лек, пораненого у стегно. Але оскільки турецькі сили, які підтримували татарів, були надто великі: вони мали 8 галер, 15 каравел і близько 150 сандалів, козаки були змушені відступити й не змогли перешкодити їх переправі.

Бел лека я наказав допитати з перекладачем і дізнатися, які сили мають татари і які їх наміри. Я довідався, що цар із двома царевичами й вісімдесятьма тисячами воїнів вирушив у похід, проте серед них не більше двадцяти тисяч добре озброєних, і має намір йти просто в Угорщину, ніде довго не затримуючись. У Перекопській орді залишилося не більше п’ятнадцяти тисяч татар. Цар ще перед походом дізнався, що турків побило в Угорщині військо його цісарської величності, і тому вирушав неохоче.

Дня 19 червня. Зранку нас відвідав гетьман з кількома своїми старшинами. Після обіду він прийняв московського посла, який, крім того, що передав подарунки, прилюдно розповів у Колі те, про що він розмовляв зі мною дорогою. Але перед розмовою гетьман прислав до нас із Кола і попросив вибачення за нетактовність, що вони прийняли московського посла, перш ніж дати аудієнцію нам, вони розуміють, що його цісарська величність є найважливішим серед усіх християнських володарів, і тому його послів треба вислуховувати першими. Але вони припускали і частково уже знали, що московський посол у своїй промові буде згадувати про його цісарську величність, й тому вважали корисним вислухати його першим.

Дня 20 червня. Ми мали аудієнцію і передали в Колі пропозиції щодо вербування.

На це вони попросили нас знову відійти і прочитати лист прилюдно, сказавши, щоб кожен добре поміркувавши, висловив свою думку. Проте, коли не перший і другий заклик гетьмана всі промовчали, вони розділились(як завжди, коли обговорюють щось важливе) на два Кола. В одному була старшина, у другому прості люди, яких називають черню. Обговоривши все між собою, чернь ухвалила своєю звичайною acclamation* податися на службу до його цісарської величності, на знак чого кидала вгору шапки, після чого побігла до другого, старшинського, Кола і пригрозила, що коли хтось буде проти, вони його втоплять у воді. Але старшина відразу погодилася, бо не могла противитися черні ( яка є сильніша, могутніша і згуртованіша і в гніві не терпить ніяких заперечень), лише хотіла обговорити з нами умови. Для цього вибрали двадцять депутатів, і нас знову покликали в Коло. Коли ж згадані депутати утворили всередині великого Кола мале Коло, посідавши на землі, вони після довгих нарад попросили нас підійти. Ми зробили цей сіли серед них. Тоді вони повідомили, що всі згодні піти на службу до його цісарської величності віддати за нього життя. Що ж стосується пункту про похід у Волощину, переправу через Дунай і напад на турецькі землі, вони не мають нічого проти, але є багато difficultates*, які їх стримують і навіть перешкоджають у цьому. По-перше, вони не мають ні для себе самих, ні для зброї коней, бо зовсім позбавлені їх, минулої зими татари сім разів нападали на них і забрали понад дві тисячі коней, так що в них залишилося менше чотирьохсот. Далі, з такими малими силами, як три тисячі козаків, вони не наважуються вирушати у Волощину, бо й господареві волоському не дуже довіряють, та й волохи за натурою є непостійними і зрадливими, вони вже добре знають їх невірність. По-третє за таку малу плату, як ми їм призначили, не можна зважитись взяти на себе обов’язки небезпечної служби в далеких краях. Попросили, щоб я порадив їм способи й шлях, яким можуть здобути коней. Чи не міг би я дістати у брацлавського воєводи¹ кілька сот коней для них і для зброї, бо не в їх звичці без певності братися за службу й вирушати в похід. Якби я від імені його цісарської ве6личності домовився з ними, скільки кожному припадатиме поквартально на коня, то вони б усе зробили й постаралися далі якось шукати ради. На це я відповів, що з кіньми, як іноземець, я не можу порадити, бо в Польській Короні мене не знають, але якби вони подались у верхів’я Дніпра, то в містах і селах, де вони народились і виросли й мають кревних і знайомих, напевно б знайшли коней. Та й брацлавський воєвода, як їх великий друг, порадив би їм те саме. Що стосується винагороди, я не можу вдаватися у переговори не маючи такого наказу. Його цісарська величність отримав інші відомості², тому й вислав це посольство. Мені здається, що вони зовсім не мають уявлення, як усе вирішується. А втім, можна було б усе це вирішити інакше й дати собі раду. Що ж до волоського господаря, я маю добру надаю, що поки ми прибудемо, він стане не бік його цісарської величності. Я порадив, аби вони все добре обміркували, бо його цісарська величність виявив їм свою ласку й довір’я, пославши таким довгим і небезпечним шляхом до самого табору такі чудові й почесні подарунки та винагороду, яких вони ніколи не отримували від жодного з володарів. То ж хай вони із свого боку також виявлять довір’я до його цісарської величності й на його прохання вирушать угору по Дніпру на Україну або окраїнні землі, і (я не сумніваюся, що поки вони йтимуть догори, до них приєднається багато людей) з якнайбільшим військом повернути проти Волощини над Дунай, і наздоженуть татарів, коли ті будуть здійснювати перехід. І нехай будуть певні, що його цісарська величність, як найвищий монарх, не піде проти своєї гідності й величі і, переконавшись у їх добрій волі й прихильності та побачивши, що вони стали до нього на службу, так їх винагородить і віддячиться, що напевно перевищить всяку платню. З чого обидві сторони: його цісарська величність – славу, а вони велику користь матимуть. На це вони відповіли, бачить бог, що всі охоче пішли б на службу до його цісарської величності, але я ж уже чув про їх складності та поважні причини, які перешкоджають їм тепер вирушити в далеку дорогу. Але щоб його цісарська величність міг відчути їх найпокірніше прихильність, хочуть найближчим часом відрядити до нього посланців, надавши їм повноваження укласти умови їх утримання, тим часом вони пошукають коней і не сидітимуть удома склавши руки, а тільки їм дозволять сили й погода, нападуть на Кілію й Білгород*, два великі турецькі міста на Дунаї, вище його впадіння у Чорне море або спробують зруйнувати Перекоп, столицю кримських татарів, віддалену від табору на 26 миль прямою дорогою й трохи більше морем¹. На це я знову відповів їм, що морський похід чи вилазка за інших обставин могли б вважатися службою. Але оскільки цим не можна досягти того, чого прагне його цісарська величність, я не можу вважати цього за якусь особливу службу, бо це не завадить татарам (які вже переправились через Дніпро й рушили на Угорщину) напасти на землі його цісарської величності, і не змусить турків розділити свої сили. А на цих двох пунктах і ґрунтувалася наша місія. Тоді я знову повторив від імені його цісарської величності свою пропозицію, щоб якнайскоріше вирушали в похід на Волощину, наздогнали татарів і перешкодили маршеві татарів через Угорщину, а тоді могли б послати від кордону Волощини посланців до його цісарської величності для переговорів про свою платню. Я не сумніваюся, що коли його цісарська величність побачить, що вони не байдикують, а хоробро діють проти ворога на його службі, тоді він стане поступливішим і милостивішим у таких трактатах.

Згодом, коли осавули (яких можна вважати начальниками десь у званні лейтенанта) повернулися у велике Коло й розповіли про це іншим, чернь знову відокремилася, утворивши своє Коло й порадившись, знову висловила згоду cum sulenni acclamatione**й підкидаючи шапки вгору. Коли ми вийшли після того з Кола, вони почали бити у військові бубни, сурмити і разів десять вистрелили з гармат, а вночі кидали ракети. Того ж вечора кілька неспокійних голів разом з тими, кому там добре живеться, тобто вільними мисливцями, власниками суден або човнів пішли до простолюду й, бігаючи від хижі до хижі, переконували, що дорога небезпечна, застерігали, щоб усі добре зважили, що роблять, аби потім не ошукатися. Прислана їм винагорода мала й погана, а з такою неможливо (оскільки серед них є багато бідних товаришів) вирушати у таку далеку дорогу й утримати себе, що ж цими грішми роботи: не знати, що спершу купувати – хліб чи коня. Може, його цісарська величність хоче заманити їх далеко вглиб країни, а потім, коли вони стануть непотрібними, збутися їх будь-чим, тим більше, що не обіцяє їм нічого певного ні печаткою, ні листами. Такими й подібними словами стривожили поспільство, й коли наступного дня, а саме 21 червня рано-вранці знову зійшлися в Коло, вирішили вже зовсім інакше. А саме, що вони на таких непевних умовах не можуть і не хочуть вирушати в дорогу, до того ж не знають, чи є насправді гроші, чи немає, і хто їм ті гроші дасть, бо щодо цього його цісарська величність не написав до них жодного листа. Та й на обіцяні пізніше подарунки й винагороду теж немає ніяких письмових гарантій. Прислали кількох до нашого житла, щоб повідомити нам це. Тоді я їм відповів, що не важко зрозуміти: гроші походять від його цісарської величності, а не від моєї особи, крім того, я не був би наскільки нерозумним, щоб обіцяти їм неіснуючі гроші й шукати тим самим нещастя на свою голову. Вони можуть бути спокійними за ці гроші, якщо лише згодяться на пропозицію його цісарської величності. І показав цісарського листа, засвідченого печаткою. Коли знову прийшли з відповіддю у Коло, наполягаючи на своїх пропозиціях, гетьман разом з кількома старшинами, а особливо Лобода², який перед цим був гетьманом і керував зруйнуванням Білгорода, умовляли їх і застерігали, щоб добре зважили, що роблять, і не відкидали запропонованих цісарських милостей і обіцянок, які слід вважати великим щастям, бо можуть стати для багатьох посміховиськом, коли тепер, маючи таку чудову нагоду виступити проти одвічного ворога імені Христового, не захочуть вирушати на ласкаве прохання високого володаря. Коли ж вони й надалі залишилися при попередній думці, гетьман дуже розсердився, відмовився від влади в Колі і зрікся гетьманства, сказавши, що не може й не хоче довше лишатися гетьманом, коли вони так мало дбають про честь, славу й добре ім’я. Тоді Коло розійшлося.

Після обіду осавули знову скликали товариство до Кола, а деяких гнали силою. Передовсім попросили Мікошинського знову прийняти гетьманство, що він і зробив. Після того знову багато говорили про різні дивні речі, зокрема про Хлопицького, який своїми брехливими вигадками вводить в оману не лише його цісарську величність, а й їх і нас. Були й такі, які відкрито казали, що потягнуть його до води [і втоплять]. При цьому йому, очевидно, було не дуже приємно на душі.

Із того, що трапилось досі, легко зрозуміти, з якими намірами Хлопицький опинився при дворі, і як він майже у всіх пунктах брехливо проінформував його цісарську величність. По-перше, видав себе за їхнього гетьмана, яким не був і не мав надії колись стати, як я довідався з розмов із найзначнішими з товариства. По-друге, він не був посланий козаками до його цісарської величності, а просто якийсь час був у Києві разом з козаками і дехто з товариства говорив про те, як би звернути увагу на них його цісарської величності. Він дуже скоро підхопив ці розмови і без їх відома, побачивши, що йдеться до війни з турками, подався до його цісарської й запропонував йому їх службу. Про це нам розповів уже сам Мікошинський. По-третє, він казав, що сили козаків становлять вісім або десять тисяч, чого я теж не застав, бо коли спустився до них на низ, їх усіх було трохи більше трьох тисяч. Щоправда, якщо захочуть, може стати й кілька тисяч, коли скличуть козаків, які час від часу живуть у містах і селах, але вважають себе запорожцями. По-четверте, говорив, що вони будуть задоволені подарунками його цісарської величності, і як тільки їх отримають, підуть на службу до його цісарської величності, куди б із якою метою їх не послали, що теж було не так. За це я потім різко дорікав Хлопицькому (який, правду кажучи, став причиною великих клопотів, яких можна було б уникнути, коли б він пішов прямим шляхом) і так ганив його за необґрунтовані вигадки й совістив, що по його щоках аж сльози текли, а на чолі виступав піт, бо розумів напевно, що вчинив дурницю і що його життя в моїх руках. Коли б я розгнівався на нього, йому довелося нелегко.

Дня 23 червня. Зранку знову скликали Коло і прислали кількох депутатів до нашого житла, які просили нас не думати ніби вони не хочуть іти на службу до його цісарської величності, адже й самі добре бачимо, що вони погано забезпечені кіньми, коли б не це, вони б добре знали, що робити. Тоді я відповів, що хотів би укласти деякі умови, обговорити ці умови з ними й передати в Коло. Тоді вони знову пішли до товариства й передали мою думку, після чого розійшлися. Тим часом, я наказав написати мої кондиції*, що й було виконано, й письмово виклав, яким чином вони можуть служити на цей раз його цісарській величності. А коли вони після обіду знову зійшлися до Кола, то не хотіли чекати, поки я передам їм свої кондиції, а відразу ж прислали кількох з-поміж себе із своїми кондиціями, викладеними письмово, на які попросили відповісти, такого змісту:

“Кондиції, передані усім Колом Військо Запорізького послові його величності римського імператора. По-перше, коли минулого року навесні, на Великдень, наш товариш, пан Станіслав Хлопицький привіз нам сюди, за пороги, листа його цісарської величності римського імператора, ми, дізнавшись від полонених, що під Білгородом збираються вершники й піхота турецького царя і хочуть звідти йти на Угорщину, закликали на допомогу господа, щоб іменем його цісарської величності спробувати щастя, і подалися туди, винищуючи все вогнем і мечем, так що на полі бою залишилось 2500 озброєних вояків і 8000 слуг. Потім, коли вже згаданий наш товариш Хлопицький приніс нам від його цісарської величності хоругви й тулумбаси, ми прийняли ці чудові дарунки з вдячністю. А коли отримали певну відомість, що кримський хан з усією своєю ордою хоче переправитися біля Очакова через Дніпро, ми вирушили туди разом із своїм гетьманом, щоб перешкодити їм на переправі. Заставши там велике турецьке військо на воді й на суші, ми зробили все, що могли зробити проти такої сили, двічі нападали на них і мали сутички, і дякувати богу, захопили в полон одного знатного бранця.

По-третє, ми готові боротися під присланими хоругвами і з тулунбасами, поки не скінчиться війна з турками, завжди виступати проти ворога й нападати на його країну, винищуючи її вогнем і мечем.

По-четверте, оскільки наші предки, та й ми самі, звикли віддавати своє життя за християнську віру, не відмовляємося робити це й надалі. Але оскільки нам добре відома підступність невірних і волохів, ми сумніваємося, чи можна вирушати туди з такими цінними дарами, як прапор його цісарської величності, а також з особами ваших милостей, коли добре знаємо, як підступно господар Волощини видав не одного чесного й побожного християнина в руки поганих. А крім того, ми не можемо з огляду на брак коней, як для нас, так і для зброї, вирушати в таку далеку дорогу.

По-п’яте, ми б хотіли послати до його цісарської величності пана Станіслава Хлопицького разом із двома іншими нашими товаришами, щоб вони доставили полоненого з Білгорода й дві яничарські хоругви, здобуті нами й, розповівши про наші клопоти, домовились укласти угоду про наше утримання.

По-шосте, поки повернуться наші посланці, ми б хотіли за вашої присутності з божою поміччю напасти на країну невірних і, якщо вдасться, дійти аж до Перекопу або куди приведе нас всемогутній і погода, й іменем його цісарської величності звоювати все вогнем і мечем.

По-сьоме, треба, щоб його цісарська величність послав листа до його королівської величності і станів у Польщі, аби нам дозволили вільний перехід через їх країну. Ми сподіваємося, що за таких обставин його цісарській величності не відмовлять.

По-восьме, треба було б написати також до великого князя московського, щоб прислав до нас своїх людей, аби ми conjunctis viribus* вирушили проти ворога аж до Дунаю або куди буде потрібно й помірялися силами”.

Після того я знову повернувся з Кола до свого куреня і пробув там цілий день, а оскільки побачив, що ні до чого іншого вони не прийдуть, наступного дня, 24 червня, послав їм у Коло відповідь на передані мені кондиції такого змісту:

“Відповідь на передані козаками кондиції, з переданих нам кондицій ми зрозуміли, що ваші милості охочі й готові піти на службу до його цісарської величності. Але ваші милості з трьох причин не можуть приступити до діла на наших умовах. По-перше, із-за нестачі коней, по-друге, з такою малою кількістю людей ваші милості не зважуються іти на Волощину через відому невірність і зрадливість цієї нації, по-третє, ваші милості не можуть вирушити в далеку дорогу з такою малою винагородою й на непевних умовах.

Тому хочуть послати пана Хлопицького з двома іншими з товариства ваших милостей до його цісарської величності і надати їм повноваження укласти угоду про утримання ваших милостей. Не можемо зволікати з відповіддю вашим милостям розуміючи, що нічого іншого бути не може, й ми повинні задовольнитися тим, що є. Хочемо послати також із свого боку посла разом із вашими, але бажаємо відкласти їх виїзд до того часу, поки з божою поміччю повернемося з походу на Перекоп, щоб ми могли з’явитися до його цісарської величності з приємною місією. Що стосується листа до його милості польського короля і великого князя московського, то ваші милості можуть внести це до інструкції для ваших послів, хай передадуть це до його цісарської величності, а він потім якнайласкавіше зволить вирішити. Врешті вважаємо за потрібне, щоб ваші милості якнайскоріше послали до великого князя московського і попросили його допомоги проти турків, і щоб ці посли ваших милостей повернулися скоріше, ніж посли до його цісарської величності.”

Але причини, чому я не хотів відмовитися зовсім від послуг козаків і вважав за потрібне утримати їх на службі його цісарської величності, були такими.

По-перше, я гадав, що ця війна з турками триватиме не рік чи два, тому не вважав за слушне втрачати таких хоробрих і відчайдушних людей, які з молодих років вправляються у військовому мистецтві і добре знають цього ворога, тобто турків і татар (з якими вони майже щодня стикаються).

По-друге, це військо утримати легше, ніж військо іншої нації, бо на їхніх начальників не треба витрачати особливих коштів (котрі звичайно становлять немалу суму). Крім того, вони мають власну зброю й боєприпаси, до яких не треба замовляти й утримувати спеціальних гармашів, бо багато хто з них сам уміє з ними обходитися.

По-третє, оскільки великий князь московський частково сам зайнявся цією справою й повідомив через своїх посланців козаків (яких вважає трохи не своїми слугами), що повинні стати на службу до його цісарської величності, я побоювався, що коли відмовлюся від цього, його милість великий князь [московський] може образитися й відмовити в обіцяній через свого посла допомозі.

* Спільними силами (лат.).

По-четверте, я не міг сам вирішити, де б приблизно обіцяна допомога великого князя [московського] могла б з’єднатися з нами, якщо не в цьому місці, звідки її було б легше повернути, куди буде треба.

По-п’яте, оскільки я побачив і дізнався, частково з великою небезпекою для життя, що канцлерові ¹дуже не подобаються ці трактати з козаками, я тим більше вважав за потрібне продовжувати їх, бо якби він зробив їх залежними від себе, це дало д йому можливість розширити й зміцнити свою шкідливу діяльність, котрою тоді він займався (чого слід було остерігатися).

По-шосте, навіть якби я відразу від них відмовився, мені все одно довелось би виплатити їм гроші, котрі вони вже вважали заробленими під час двох своїх вилазок, проведених від імені його цісарської величності, що недавно, коли зіткнулися з татарами на переправі біля Очакова, хоча, з огляду на великі сили турків, нічого не могли зробити.

По-сьоме, оскільки тоді здавалося, що невдовзі в Польщі стануться великі зміни², я вважав украй необхідним мати друзями людей, на котрих звертає увагу не лише Україна (Волинь і Поділля, де вони мають велику підтримку), а й уся Польща.

Дня 24 червня. У відкритому Колі, в центрі якого стояли і майоріли хоругви його цісарської величності, я вручив вісім тисяч дукатів золотом. Тоді відразу розстелили кілька татарських кобеняків чи плащів, які вони мають звичку носити, висипали на них гроші й посадили кількох старшин лічити їх. Після того я знову пішов до свого куреня, а вони ще довго залишалися там.

У наступні дні вони старанно збиралися у Колі і врешті вирішили інакше, що Хлопицького пошлють не до його цісарської величності, а до великого князя московського, а замість нього вибрали й відрядили Саська Федоровича й Ничипора*, які повинні вирушити до його цісарської величності разом зі мною, щоб укласти з ним угоду про службу й утримання. Тим часом пан Якоб Генкель має залишитись у них, щоб потім скласти звіт про їхню діяльність на службі його цісарської величності. Похід у Татарію на Прекоп, або, як вони по-русинськи кажуть Перекоп, вони також відклали до іншої нагоди.

Дня 1 липня. У відкритому Колі я попрощався з гетьманом і всім запорізьким лицарством. Вони подякували мені за мої зусилля й подарували хутро куниці й шапку з чорного лиса. Потім вручили своїм послам листа до цісаря й повноваження такого змісту:

Лист Війська Запорізького до цісарської величності.

“Божою милістю найясніший непереможний цісарю християнський, найласкавіший пане. Покірливо й від щирого серця вручаємо вашій цісарській величності як панові й голові всіх християнських королів і князів нас самих і нашу завжди вірнопіддану службу. Бажаємо також вашій цісарській величності, нашому найласкавішому панові, щоб всемогутній бог дарував здоров’я тіла й щасливе правління над усіма християнськими королівствами і країнами, і щоб всемогутній упокорив ворогів святого хреста, турецьких бусурманів і татарів, кинувши їх під ноги вашої цісарської величності, і дарував вашій цісарській величності за своїм уподобанням і думкою щасливу перемогу й благословення. Цього бажаємо вашій цісарській величності ми, все Військо Запорізьке, від істинно вірного й щирого серця.

Коли, найласкавіший цісарю, у минулому 93 році наш товариш Хлопицький, нині полковник (це начальник над п’ятьма сотнями вояків) нашого війська був у вашої цісарської величності, нашого найяснішого пана, за вашим бажанням і наказом був присланий до нас, Війська Запорізького, із знатними подарунками, і, витерпівши, багато небезпек і клопотів разом із послами вашої цісарської величності Еріхом Лясотою та Якобом Шенкелем у Короні Польській, потрапив до нас аж на Зелені свята. Але вже задовго до його прибуття з найласкавішим наказом і волею вашої цісарської величності та копією листа вашої цісарської величності до нас сюди, за пороги, ми ( за прикладом наших предків, котрі дотримувались лицарського звичаю як народ, завжди готовий служити вашій цісарській величності і всьому християнству) згідно з нашим звичаєм не хотіли тратити часу, а закликавши бога на допомогу, і на щастя вашої цісарської величності, у небезпечні часи, приблизно за два тижні до великодня, вирушили, ризикуючи тілом і життям, у море. Бо ми мали від татарських полонених точні відомості, що Білгороді збирається багато люду, вершників і піших яничарів, звідки вони за наказом свого пана турецького царя, повинні вирушити на країну вашої цісарської величності, в Угорщину. Але бог, як найвищий пан, ласкаво допоміг, щоб ми, на щастя вашої цісарської величності, зруйнували вогнем та мечем і знищили це турецьке прикордонне місто Білгород і вбили кілька тисяч, як воїнів, так і простолюду. З цього зруйнованого міста ми шлемо вашій цісарській величності полоненого разом із двома яничарськими хоругвами.