Правопис закінчень іменників другої відміни у давальному відмінку однини

При відмінюванні іменників ІІ відміни однини найбільше помилок виникає при утворенні форми давального відмінка однини чоловічого роду. Це пов’язано з тим, що ці іменники можуть мати паралельні форми закінчення: –у, -ю і -ові, -еві, -єві: директору і директорові, батьку і батькові, Петру і Петрові, робітнику і робітникові, секретарю і секретареві, Шевченку і Шевченкові, Франку і Франкові, Олійнику і Олійникові.

Потрібно запам’ятати і правильно використовувати такі правила вживання форми Д.в. однини іменників другої відміни чоловічого роду.

1. У діловому стилі перевага надається закінченням –у(-ю): менеджеру, юристу, ректору. Хоча форма менеджерові, ректорові, юристові – не є порушенням морфологічної норми. Закінчення –ові, -еві, -єві найчастіше вживається в розмовній мові, у художній літературі, особливо в іменниках – назвах істот. Хоча, як зазначає дехто з науковців (О.Сербенська, О.Горбул), для української мови більш характерним є використання закінчень –ові, -еві, -єві.

2. Для уникнення двозначності в тексті документа при використанні збірних та абстрактних іменників, які мають однакові закінчення в Р. та Д. відмінках (-у), слід вживати у Д. відмінку закінчення –ові, -еві, -єві. Наприклад: допомога колективу (це Р. чи Д. в.); допомога заводу (коли допомагає завод – Р.в.) і допомога заводові (коли допомагають заводові – Д.в.); побажання відділу (бажають комусь) і побажання відділові (бажають їм). Зважаючи на такі обставини у діловому мовленні знову активно почали використовуватись форми -ові, -еві, -єві, особливо в тих випадках, коли вони позначають назви істот, осіб за фахом чи родом занять.

3. Якщо в тексті зустрічаються поряд кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення одноманітних відмінкових закінчень слід, спочатку вжити закінчення –ові, -еві, -єві, а тоді –у(-ю): панові Дорошенку – пану Дорошенкові, добродієві ректору, Петренкові Василю Степановичу, секретареві В.Степаненку, студентові-математику.

4. Закінчення –у(-ю) мають власні назви на –ів, -їв, -ов (-ев, -єв), -ин (-ін, -їн): Львову, Харкову, Тамбову, Києву. Прізвища з суфіксами –ин, -ін, -їн, -ко можуть мати закінчення –у, а також –ові: Павелко – Павелку, Павелкові, Тимченко – Тимченку, Тимченкові.

5. Для іменників середнього роду (іменники ІІ відміни) типовим є закінчення –у(-ю). Іменникам із суфіксом -к-, які позначають істот, властиві паралельні закінчення –ові і –у: хлоп’яткові (-у), немовляткові (-у), ягняткові (-у).

Правопис закінчень власних і загальних назв у кличному відмінку при звертанні

Іменники чоловічого та жіночого роду І та ІІ відміни мають в однині кличний відмінок.

І відміна (деколи ІІІ відміна – радосте, Нінеле, Любове).

- тверда і мішана група – о: Галино, Катерино, Миколо, сестро, дівчино, Солохо;

- м'яка і мішана - е(-є), - ю: Маріє, Насте, Галю, воле, надіє, земле, Софіє, Олю, Наталю, душе, Соню.

II відміна:

Закінчення –у мають:

а) іменники мішаної групи з основною на шиплячий ч, ш (крім ж):викладачу, укладачу, глядачу, товаришу;

б) іншомовні імена з основою на г, к, х: Джеку, Людвігу, Генріху;

в) іменники: діду, сину, тату, дядьку, батьку;

- ю мають іменники м'якої групи: Геннадію, вчителю, секретарю, лікарю, Андрію.

- емають:

а) безсуфіксні іменники твердої групи: Іване, Петре, Степане, козаче.

б) ім. твердої групи із суфіксами -ист, -тор, -атор, -ер, -ир: радисте, директоре, ректоре, адміністраторе, бригадире.

в) іменники мішаної групи – власні назви з основою на шиплячий і загальні назви з основою на ж, р: друже, кресляре, стороже, Довбуше, тесляре.

Для імен по батькові характерні закінчення –о у жіночих і –у в чоловічих прізвищах: Галино Іванівно; Петре Васильовичу.