2. Оцінка ймовірності банкрутства і його прогнозування

У передбаченні можливого банкрутства підприємства заінтересовані його численні партнери: інвестори, позичальники, постачальники та інші.

Банкрутство – природний процес конкурентної боротьби, у ході якої слабі підприємства, що виготовляють продукцію, яка не має попиту, припиняють свою діяльність. Банкрутство - неплатоспроможність підприємства, боргова нездатність і неможливість продовження виробничої і фінансово-господарської діяльності через відсутність коштів.

Ознаками можливого банкрутства підприємства є падіння ринкової ціни цінних паперів підприємства;

1. зниження потоку грошових надходжень від виробничої і фінансової діяльності та зниження доходів;

2. підприємство працює у галузі, де велика ймовірність банкрутства;

3. підприємство недавно почало своє функціонування;

4. зменшення сум дивідендів.

Виробничі і фінансові аспекти, що вказують на фінансові труднощі підприємства:

1. неможливість отримання додаткових фінансових ресурсів;

2. нездатність погасити прострочені зобов'язання,

3. погана система фінансової звітності;

4. переміщення сфери діяльності в галузі, не пов'язані з основним бізнесом підприємства;

5. нездатність підприємства контролювати свої витрати;

6. високий рівень конкуренції.

В Україні розроблена й діє Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій 27 червня 1997 р. наведена методика відповідає положенням Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.95 №2343-ХІІ.

Джерелами інформації для здійснення аналізу є форми фінансової звітності, розрахунки нормативу власних обігових коштів, розшифровка дебіторської та кредиторської заборгованості, бізнес-план, матеріали маркетингових досліджень, інша інформація.

Методика передбачає аналіз:

• динаміка валюти балансу та його структури;

• джерела власних коштів на основі коефіцієнтів автономії, фінансової стабільності, фінансового ліверіджу, забезпеченості власними коштами;

• структури кредиторської заборгованості. Особлива увага звертається на наявність простроченої заборгованості перед бюджетом, з оплати праці та соціального (у тому числі пенсійного) страхування та перед іншими кредиторами;

• активів підприємства та їх структури як з погляду їх участі у виробництві, так і з погляду рівня їх ліквідності;

• структури оборотних засобів на базі коефіцієнта оборотності оборотних засобів, часу обороту, коефіцієнта оборотності запасів та середньої тривалості одного обороту запасів;

• власних обігових коштів і платоспроможності, що визначається такими показниками:

• робочим капіталом; оптимальний розмір залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон’юнктури ринку тощо;

• маневреністю робочого капіталу М_к – часткою запасів у його загальній сумі; коефіцієнтом покриття К_п (критичне значення К_п = 1); якщо К_п < 1, підприємство має неліквідний баланс; якщо К_п = 1-1,5, підприємство своєчасно ліквідовує борги;

• витрат на виробництво;

• прибутковості підприємства;

• використання прибутку.

Поряд аналізом фінансового стану, що є предметом пропонованого навчального посібника, Методика передбачає аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства.

Результати аналізу заносять у зведену форму “Основні фінансово-економічні показники та коефіцієнти”. Після цього комісія робить висновок щодо доцільності чи недоцільності внесення підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій.

Щоб запобігти включенню “власного” підприємства до зазначеного Реєстру, його фінансово-аналітичній службі необхідно заздалегідь за наведеною методикою здійснити самоаналіз фінансово-господарської діяльності.

Дослідження методами мультиплікативного дискримінантного аналізу зв’язку між значеннями показників фінансового стану і подальшої долі (розквіту чи занепаду) підприємств дали змогу отримати регресивні рівняння для прогнозування ймовірності банкрутства.

Найпоширеніші нині діагностики банкрутства запропонував у 1968 р. відомий західний економіст Е. Альтман – Z-моделі. За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства (індекс Z) визначається коефіцієнтом покриття К_п і коефіцієнтом автономії (фінансової незалежності) К_авт за формулою

Z = - 0,3877-1,0736 К_п + 0,0579 К_авт

Для підприємств, у яких Z = 0, імовірність банкрутства становить 50%. Від’ємні значення Z свідчать про зменшення ймовірності банкрутства. Якщо Z > 0, то ймовірність банкрутства перевищує 50% і підвищується зі збільшенням Z.

Ця модель проста, не потребує великого обсягу вихідної інформації, але недостатньо точно прогнозує ймовірність банкрутства. Похибка Z = 0,65.

За вихідними даними за двофакторною моделюю на кінець звітного періоду

Отже, ймовірність банкрутства не перевішує 50%.

Для того щоб прогноз був точніший, у західній практиці фінансового аналізу застосовують п’ятифакторну модель визначення індексу Z.

Z = 3,3К₁ + 1,0К₂ + 0,6К₃ + 1,4К₄ + 1,2К₅

де

;

;

Критичне значення Z = 2,675. із цим значення порівнюється розрахункове значення Z для конкретного підприємства. Якщо Z < 2,675, підприємству в найближчі два-три роки загрожу банкрутство; якщо Z > 2,675, це свідчить про сталий фінансовий стан підприємства.

Незважаючи на привабливість методики, за допомогою якої можна просто отримати кількісну характеристику такого складного поняття, як банкрутство, застосування індексу істотного обмежується вимогою мати ринкову оцінку власного капіталу К₃. Це можливо лише для великих корпорацій, акції яких вільно котируються на фондових біржах. Враховуючи недостатню розвиненість фондового ринку в Україні, звертання переважної більшості українських підприємств до індексу Альтмана буде некоректним.

В умовах перехідної української економіки використання Z-рахунку Альтмана не дає точних результатів. Причиною того можуть бути переоцінки основних фондів, неможливість встановити реальну ринкову ціну деяких основних фондів і, як результат, вирахування чисельника та знаменника за різними цінами.

Окрім того, акціонерний капітал підприємства в ринкових умовах становить практично завжди 100%, на відміну від українським підприємств, де ця частка переважно менша, тобто чисельник показника значно більший, ніж у наших умовах.

Можливі заходи для уникнення банкрутства:

• знайдіть шляхи додаткового фінансування підприємства;

• позбудьтеся збиткової продукції підприємства і підрозділів,

• зверніть увагу на управління активами;

• розробіть здійснення програми скорочення затрат.

Для своєчасного визначення формування незадовільної структури балансу в прибутково працюючого підприємства, здатної в перспективі привести до появи ознак поточної, критичної, а потім і зверхкритичної неплатоспроможності, необхідно проводити систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємства. Це дозволить здійснити попереджувальні заходи, спрямовані на запобігання банкрутства. Такий аналіз відповідно до Методичних рекомендацій по виявленню при знаків неплатоспроможності підприємства і признакою дії по приховуванню банкрутства, фіктивного банкрутства, або доведення до банкрутства, затвердженні наказом Мінекономіки України від 17.01.2001 р. №10 (далі – Методичні рекомендації) проводитися за допомогою коефіцієнта Бівера, що розраховується в такий спосіб:

Слід зазначити, що в Методичних рекомендаціях ст. 91 пропонується в чисельнику даної формули використовувати різницю між чистим прибутком і амортизацією підприємства. Спробуємо розібратися, який економічний зміст уклали разрабітники Методичних рекомендацій у цей показник. З визначеною часткою спрощення можна сказати, що в даному документі пропонується з різниці доходів і витрат (уже включають у себе амортизацію) ще раз віднімати витрати (їхня частина у виді амортизації). На наш погляд, цей показник не має ніякої економічної інтерпретації, до того ж знайдеться не багато підприємств, у яких чисельник у формулі розрахунку коефіцієнта Бівера буде мати позитивне значення при розрахунку його в порядку, передбаченому Методичними рекомендаціями. Автор вважає, що при розрахунку значення коефіцієнта Бівера в чисельнику необхідно використовувати суму чистого прибутку й амортизації. Цей показник має конкретний економічний зміст: у фінансовому менеджменті він зветься потоку грошових коштів. Щоб не бути голослівними відзначимо, що, наприклад, А.А.Юркевич указує, що потік коштів являє собою суму чистого доходу й амортизації. На це вказує і І.А. Бланк. Підтвердженням у цьому випадку можуть служити і норми П(З)БУ 4 «Звіт про рух коштів».

Крім того, коефіцієнт Бівера не є показником «винайденим» розроблювачами Методичних рекомендацій — його широко використовують як вітчизняні, так і зарубіжні фінансові аналітики. Наприклад, Л.Л. Самойлов указує: « значення коефіцієнта, Бівері рекомендується, (дорівнює відношенню припливу коштів до загальної суми заборгованості}...». У свою чергу, як ми відзначали вище, приплив коштів являє собою саме суму (а не різниця) чистого прибутку й амортизації.

Таким чином, розрахунок коефіцієнта Бівера необхідно робити в такий спосіб:

У Методичних рекомендаціях зазначено, що, якщо значення цього показника протягом тривалого часу (1,5 – 2 роки) не перевищує 0,2, те це свідчить про формування незадовільної структури балансу. Значення коефіцієнта, що рекомендується, Бівера за міжнародними стандартами знаходиться в інтервалі 0,17 - 0,4.