137. Якими методами досліджують стравохід, що визначають?

Стравохід досліджують методами спостереження за прохідністю харчового кома, оглядом і пальпацією, при необхідності – його зондуванням. При закупорці і дивертикулі стравоходу в шийній області спостерігається припухлість.

Початковий відділ стравоходу розміщений дорсально від гортані і трахеї, у ділянці 5-го шийного хребця він переходить на лівий бік трахеї і спрямовується у грудну порожнину. Отже, огляд і пальпацію можна застосовувати для дослідження шийної частини стравоходу, грудну — досліджу¬ють із застосуванням додаткових методів. Оглядом у ділянці лівого яремного жолоба при закупорці стра¬воходу сторонніми тілами, дивертикулах, ектазіях, пухлинах вдає¬ться виявити різко обмежене припухання тістуватої або щільної консистенції. Стравохід пальпують обома руками — ліву накладають на пра¬вий яремний жолоб, а кінцями пальців правої руки прощупують стравохід вздовж лівого яремного жолоба до входу його в грудну порожнину. Визначають його болючість, закупорку сторонніми тілами, нагромадження кормових мас (при паралічі), а у випадку розривів — болючість у місці припухання і крепітацію внаслідок підшкірної емфіземи.

138. якими методами досліджують шлунок у коней, що визначають? Оскільки шлунок у коней розміщений у передньому відділі черевної порожнини і на відстані від черевної стінки, дослідження його у них зовнішньою пальпацією і перкусією утруднене й мало¬ефективне. Тому для діагностики хвороб шлунка в основному використовують дані анамнезу, клінічних ознак, зовнішнього огля¬ду, ректального дослідження, зондування шлунка, дослідження його вмісту та інші методи. При функціональних розладах шлунка, гастриті, виразковій хворобі спостерігаються: зниження або втрата апетиту, позіхання, вивертання верхньої губи, млявість, сонливість, сірий наліт на язиці, жовтяничність слизових оболонок, набрякання твердого під¬небіння, інколи незначні ознаки занепокоєння, тварина оглядає¬ться на черево, особливо після годівлі. Найбільш ефективним методом дослідження шлунка у коней є зондування з одержанням і аналізом його вмісту. Одержані при цьому дані в більшості випадків є вирішальними для вста¬новлення діагнозу, визначення перебігу та прогнозу хвороби й призначення науково обгрунтованого лікування тварин. Зондуван¬ня шлунка застосовують також для видалення газів і кормових мас, введення всередину лікарських і поживних речовин, гастро-графії, гастротонометрії й інших методів досліджень. Дослідження шлункового вмісту і шлункового соку. Важливими показниками при дослідженні шлунка є результати аналізу шлун¬кового вмісту та шлункового соку. Шлунковий вміст у коней одержують за допомогою носо-стра-вохідного зонда, апарата Комовського та інших електровакуумних приладів. Шлунковий вміст, одержаний без попередньої підготовки тварини, називають нативним (натуральним, природним). Дослі¬джують його для діагностики хвороб шлунка і кишок з явищами кольок. При мікроскопії осаду шлункового вмісту, одержаного натще, у здорових коней спостерігають поодинокі лейкоцити і епітеліаль¬ні клітини в полі зору. При гастриті виявляють слиз, збільшення кількості лейкоцитів і епітеліальних клітин (більше п'яти в полі зору). При відсутності в шлунку вільної соляної кислоти у його вмісті дуже часто виявляють мікроби, частки корму, крохмальні зерна. При дослідженні  шлункового соку одержують важливіші дані про секреторну функцію шлунка, на підставі яких можна робити висновок про його патологію.

139. якими методами досліджують шлунок у собак, що визначають? Зовніш¬нім оглядом визначають форму і об'єм черева та клінічні ознаки, характерні для захворювання шлунка. При глибокій пальпації ззаду реберних дуг у напрямку вперед і всередину визначають наповнення шлунка газами та кормовими масами, а також болю¬чість. Інколи в ньому можна виявити сторонні тіла та пухлини. Перкусією у ділянці шлунка виявляють тимпанічний або атимпа-нічний звук при переповненні шлунка газами і тупий звук при переповненні його кормовими масами. Для діагностики хвороб шлунка у собак застосовують зондування, дослідження шлунко¬вого вмісту, гастроскопію, рентгеноскопію і рентгенографію, які дають змогу виявити гастрит, виразкову хворобу, сторонні тіла, пухлини тощо. Дослідження шлункового соку і вмісту. При дослідженні шлун¬кового вмісту і соку визначають їх кількість, колір, запах, рН, загальну кислотність, вільну й зв'язану соляну кислоту, перетрав¬ну здатність. Крім того, підраховують кількість лейкоцитів і мік¬роорганізмів в 1 мкл. Реакцію шлункового вмісту і соку визначають індикаторним папірцем, а ще точніше рН-метром. Загальну кислотність, вільну та зв'язану соляну кислоту визначають методом титрування 0,1 н. розчином NaOH до нейтралізації субстрату, яку встановлюють за допомогою індикатора. Перетравну здатність шлункового вмісту та соку визначають за протеолітичною активністю протеїназ. Існує кілька методів: М. А. Ансона і А. Е. Миреку, Мета, Н. П. П'ятницького, В. Н. Ту-голукова та ін. Наявність жовчі в шлунковому вмісті встановлю¬ють візуально, а в сумнівних випадках — пробою Розина або Гме-лина. Наявність крові визначають реакціями Вебера, Адлера або пробою з амідопірином.

140. якi вимушені пози виникають у коня при коліках?

Особливо значна кількість вимушених поз буває у коней при захворюваннях із симптомокомплексом колік. Вони повертають голову і дивляться на черево (поза спостерігача), розставляють кінцівки і хитають тулубом (поза «маятникоподібного коливання»).

141. які виникають розлади дефекації, коли?

При исследовании обращают внимание на частоту испражнений, на позу животного в момент выделения кала, продолжительность акта дефекации и на количество и качество кала. Расстройство дефекации наблюдается в форме поноса, запора, болезненности и непроизвольной дефекации.При исследовании обращают внимание на частоту испражнений, на позу животного в момент выделения кала, продолжительность акта дефекации и на количество и качество кала. Расстройство дефекации наблюдается в форме поноса, запора, болезненности и непроизвольной дефекации. Понос указывает на усиление двигательных функций, катар и воспаление кишечника и нередко сопровождается болезненным натуживанием. Запор наблюдается при ослаблении и прекращении двигательной функции кишечника и является нередко признаком хронических катаров желудка и кишечника, закупорки толстых кишок, заворотов, атонии и многих других заболеваний, а также гиперфункции кишок, сопровождающейся спазмами. Болезненность при дефекации проявляется в форме беспокойства, натуживания, стонов и визга. Она нередко наблюдается при ранении и воспалении прямой кишки, воспалении ободочной кишки, области ануса или брюшины, травматическом ретикулите, воспалении печени и иногда при заболеваниях мочеполовых путей. Непроизвольная, дефекация происходит без соответствующих подготовительных телодвижении, как бы неожиданно и без влияния со стороны центральной нервной системы. Причиной обычно является расслабление или паралич сфинктеров заднепроходного отверстия и заболевание крестцовой части спинного мозга. примеси.