Мико́лаІва́новичКостома́ров (16 (4) травня 1817, ЮрасівкаОстрогозькогоповітуВоронезькоїгубернії на Подонні; † 19 (7) квітня) 1885 р., Петербург) — видатнийукраїнський і російськийісторик, поет-романтик, мислитель, громадськийдіяч.

Дитинство

Походження хлопчика визначалодеякуподвійністьйогодолі. Вінз'явився на світ до взяттяшлюбумісцевогопоміщикаІвана Петровича Костомарова з кріпачкою і за законами Російськоїімперії став кріпакомсвоговласного батька.

ВідставнийвійськовийІван Костомаров уже в похиломувіцівибравсобі в дружиниукраїнськудівчинуТетянуПетрівну Мельникову й відправив її доМоскви для навчання в приватному пансіоні — з наміромпотіміз нею одружитися.

Раптова смерть батька (14 липня 1828 р.) поставила його родину в скрутнеюридичне становище. Народжений поза шлюбом, Микола Костомаров як кріпак батька у спадок переходив теперйогонайближчим родичам — Ровнєвим, якібули не противідвести душу, знущаючись над паничем.

Залишившисьіздужескромнимистатками, мати перевела Миколу з московськогопансіону до пансіонууВоронежі, ближче до домівки. Навчання в ньомуобходилосядешевше, але рівеньвикладаннябувдуженизьким, і хлопчик ледьвисиджувавнудні уроки, які практично нічогойому не давали. За «витівки» вінбуввідрахований з цьогопансіону і перейшов до Воронезькоїгімназії. 1833 року Микола вступив до Харківськогоуніверситету на історико-філологічний факультет.

Юність і навчання

В університетіМикола Костомаров вивчавстародавні й новімови, цікавився античною історією, німецькоюфілософією і новою французькоюлітературою, учивсяграти на фортепіано, пробувавписативірші. Зближення з гурткомукраїнськихромантиківХарківськогоуніверситетунезабаромвизначилойогозахопленняпереважно фольклором і козацькимминулимУкраїни..

Костомаров в університетські роки дужебагаточитав. Перевантаженняпозначилося на йогоздоров'ї — ще за студентствазначнопогіршивсязір.

Усічні 1837 року Костомаров склавіспити з усіхпредметів, і 8 грудня 1837 року його затвердили в статусі кандидата.

Початок діяльності

Післязакінченняуніверситету Костомаров пішов на військову службу.

Почавши розбиратибагатийархівповітового суду, у якомузберігалосяділоводствоколишньогокозацького полку з часу заснуванняміста, Костомаров став істориком полку. Йоготвір з цього приводу не зберігся, протевінвідіграввелику роль у формуваннійогоінтересів як ученого.

Тоді ж Костомаров переконався, щоісторію треба вивчати не лише за літописами, але за народноютворчістю. Великий вплив у ті роки справили на Костомарова вченняЙоганна Гердера, гегелівськафілософія, чеськеслов'янофільство, європейська романтична традиція (особливо творчістьЕрнста Гофмана).

Прослуханінавесні 1838 року в Московськомууніверситетілекціїлітературознавця Степана Шевирьовазміцнили в ньомуромантичнеставлення до народності.

Уже в харківськийперіоджиття Костомаров став схилятися до думки про те, щосередслов'янськихнародівсамеукраїнськомуналежитьособливамісія у справівизволеннявсіхслов'янвідімперського деспотизму і кріпосницького рабства. У віршах і поемах тих роківвіноспівуєкнязівські і козацькічасиУкраїни. Своїпоетичні твори Костомаров друкує в різних альманахах і видає у виглядізбірників «Українськібалади» (1838) і «Гілка» (1840) підпсевдонімом «Ієремія Галка».

Кирило-Мефодіївське братство

Яскравафігура Костомарова приваблювалабагатьохмолодихкиян, зокрема, ВасиляБілозерського, МиколуГулака, Пантелеймона Куліша й Опанаса Марковича. У грудні 1845 — січні 1846 року вони створили слов'янофільсько-українськеКирило-Мефодіївське братство, до якогонезабаромприєднався і Тарас Шевченко. Своєзавданнябратчикибачили в поширенніпередовихідей «слов'янськоївзаємності».

Більшістькирило-мефодіївців (зокрема, Костомаров) були людьми глибокорелігійними, а народницький пафос носив у них характер майжерелігійноївіри. Але якщо Костомаров, Гулак і Білозерськийбулишвидшеслов'янофілами, аніжукраїнофілами, то Куліш і Шевченко становили патріотично-українськекрило.

Програмнідокументикирило-мефодіївців (насамперед написана Костомаровим «Книга буттяукраїнського народу») відображаютьвпливдокументівпольськоговизвольногоруху, зокрема «Книги народу польського і польськогопілігримства» Адама Міцкевича (1832). Не меншийвплив на історико-політичнемисленнябратчиків справила й «Історіярусів».

Оформившись в ідейномуплані, кирило-мефодіївцімалинамір перейти до практичноїдіяльності, пропагуючисвоїпереконаннясереднаселення. При цьомуГулак, близький до декабристськогорадикалізму Павла Пестеля, не виключавзастосуваннянасильницькихметодівборотьби, а Шевченко навітьмріяв про народнеповстання.

Але допрактичноїдіяльностібратчиків справа не дійшла. Студент Петров, підслухавшиїхнірозмови та ввійшовши до них у довіру, у березні 1847 року написав донос попечителю Київськогонавчального округу генерал-майору Траскіну. Донос негайно переправили до Петербурга начальнику IIIвідділенняЙогоімператорськоївеличностівласноїканцелярії графу Орлову. 17 березня Орлов повідомив про зібраннянаступникові престолу ОлександровіМиколайовичу з проханнямдозволитиарешти в Києві.