Ув'язнення

Київський губернатор ІванФундуклей з великоюповагоюставився до Костомарова. За кількатижнів до цихподійвін дав МиколіІвановичу для відгуку й зауваженьсвійрукопис книги «ОглядКиєващодостарожитностей» (буланадрукована 1847 року). Довідавшись про підготовкуарешту, Фундуклейнамагавсяпопередити Костомарова про небезпеку. У відправленійізпосильнимзаписцівінпросив Костомарова негайно зайти до нього. Але історик, заклопотаниймайбутнімвесіллям з АнгеліноюКрагельською, не знайшов часу заїхати до губернатора. У ніч на 30 березня 1847 року Костомарова взяли підварту і відправили до Петербургу.

Костомаров перебував у жахливомустані. Увідчаївіннавітьнамагавсязаморити себе голодом у дорозі. 7 квітняйого привезли до Петербурга, а 15-го відбувся перший допит.

14 червня 1847 року Костомарову, якийперебував у Петропавловськійфортеці, було дозволено побачення з нареченоюАнгеліноюКрагельською. Науковецьбоявсяпісля суду зв'язувати з Аліноюсвоє, як вінвважав, пропащежиття. Зрештоюїхнійшлюброзпався. Крагельськавийшлазаміж за іншогочоловіка і прожила з ним 19 років.

Заслання до Саратова

24 червня 1848 року, відбувширік у Петропавловськійфортеці, Костомаров бувзасланий у Саратов.

У Саратовійогопризначили на посаду перекладача при губернськомуправлінні. Оскількиперекладати не булочого, губернатор доручивполітичномузасланцевізавідуватисекретнимвідділом, у якомувелисясправи «розкольників».

УСаратові Костомаров знову "включився" в наукову роботу і завершив монографію Богдана Хмельницького. Тоді ж почав писати про побут у МосковськійдержавіXVI—XVIIстоліть. Для цієї роботивін, за звичкою, вже не обмежувавсянаявноюлітературою, а вирушав в етнографічніпоїздки, збираючистародавніпісні і перекази й одночаснознайомлячисьізжиттямрозкольників та іншихсектантів.

Звільнення

1856 року маніфест царя ОлександраIIзвільнив Костомарова відполіцейськогонагляду. У 1857-му вінвирушив за кордон, побувавуШвеції, Німеччині, Швейцарії, Франції й Італії. У Празізустрівся з патріархомчеськогослов'янофільства Вацлавом Ганкою.

Основними працямийогожиття стали«Богдан Хмельницький» (перше видання — 1857 р., третє,вже в 3 томах, — 1876 р.), «Руїна» (1879—1880), присвяченатрагічнимподіям, що настали післясмертіХмельницького, «Мазепа» і «Мазепинці» (1882—1884), а також фундаментальна праця «Російськаісторія в життєписах її найважливішихдіячів» (1874—1876), де представленікритичнібіографії основних героївдавньоруської, української та російськоїісторії. ВласнеісторіїРосії, крімзгадуваноїроботи про повстання Степана Разіна, присвячене «Північноруське народоправство» (1863) і «Непевний час Московськоїдержави» (1866). Особливийінтереспредставляєйогонауковарозвідка «Останні роки РечіПосполитої».

Останні роки життя

«ІсторикМиколаІванович Костомаров у домовині», художник ІлляРєпін, 1885 р.

1872 року віднапруженоїроботи в Костомарова стали сильно болітиочі. Він говорив, щопропадаєвідбездіяльності. Саметоді в ньогозародилася думка надиктувати «Руськуісторію…» для популярного читання.

Фатально вплинулиназдоров'я Костомарова двіподії. Восени 1881 року йогозбивломовийвізник. Наслідкитравмивідчувалисядужедовго. А 25 січня 1882 р. зануреного в роздуми Костомарова зновузбивекіпаж.

6 квітня 1885 року, у день пам'ятісвятихКирила і Мефодія, здоров'явченогорізкопогіршилося. Вранці 7 квітнявін помер у своїйквартирі на Васильєвськомуострові у Петербурзі.

Похований 11 квітня 1885 року на Волковомуцвинтарі у Петербурзі.