Тема 7. Офіційно-діловий стиль.

1. З історії офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок тощо. Це один із найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах ХІ-ХП ст. (Мстиславова грамота 1130 р.), в українсько-молдавських грамотах, українських грамотах XIV- XV ст., українських літописах (офіційні листи, угоди тощо). Сфера вживання офіційно-ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби державного, громадського, економічного та політичного життя суспільства, тексти офіційно-ділового стилю мають помітні відмінності й у межах того самого жанру. Однак усім їм притаманні дуже виразні спільні мовні ознаки.

Ділові документи з'явилися на Русі після введення в Х ст. писемності. Першими письмовими документами, зафіксованими в Книзі, є тексти договорів руських з греками 907, 911, 944 і 971 рр.. Зародки ділового стилю, деякі його елементи дослідники виявили ще в пам’ятках періоду Київської Русі. Цікавими з цього погляду є пам’ятки «Руська Правда», «Повість минулих літ», уривки з яких виявляють свою наближеність до ділового письма.

У ХІV ст., зазначає М. М. Пещак, виникли грамоти «як документи спеціального жанру, що відрізняються від інших писемних пам’яток свого часу суспільним призначенням і умовами створення... Текст грамоти складався прилюдно. Писар виїжджав на місце події або ж зацікавлені особи приходили до того, хто видавав чи писав гра-моту... Зміст грамоти, очевидно, спочатку детально обговорювався, текст формулювався усно, і тільки після цього писався документ. Складання тексту грамот відбувалося колективно.

Грамоти як документи відомі аж до кінця ХVІІІ ст. Велику роль у формуванні офіційно-ділового стилю відіграли універсали, грамоти, листи гетьманської та полковницьких канцелярій середини ХVІІІ ст.

З ХVIII ст. під впливом російського справочинства провідним розпорядчим документом стає указ. Поширеними є і такі директивно-розпорядчі документи, як «универсалъ», «листъ», «ордєръ», «інструкція», «резолюція», «приказъ».

Наказ як розпорядчий документ з’являється у побуті, а згодом і в суспільно-політичній сфері (пор. «приказы» Ханенка в економії і «приказы» Київського магістрату). У цьому ж столітті з’являється і розвивається процесуально-юридична, канцелярська документація.

Вчені вказують, що паростки офіційно-ділового стилю закладалися в українській літературній мові ХІХ – поч. ХХ ст.

У працях 50-60-х років ХХ ст. цей стиль називають офіціально-документальним із різновидами: стиль указів, офіціальних розпоряджень або наказів, законодавчих документів, або ділова мова.

В українському мовознавстві 60-х років створюється ряд посібників та підручників, орієнтованих на побудову курсу стилістики національної мови. Це праці А.П.Коваль «Практична стилістика сучасної української мови» (К, 1960), І.Г.Чередниченка «Нариси з загальної стилістики сучасної української мови» (К., 1962).

Період 50–60-х років характеризується:

1) стандартизацією офіційно-ділової мови;

2) відходом від публіцистичної тональності (цим вирізняються документи 20–30-х років), тобто окнижненням лексико-граматичних засобів ділового мовлення;

3) у часи «хрущовської відлиги» були зроблені часткові і формальні спроби українізувати сферу ділового спілкування, а отже адміністративно-канцелярський різновид офіційної української мови не мав широкого суспільного застосування.

У 70-х роках уперше визначено основну комунікативну функцію офіційно-ділового стилю як настановчо-інформативну і подано основні ознаки ділової сфери.

Після проголошення незалежності України, надання українській мові статусу державної (українською мовою ведеться навчання в освітніх закладах, у виробництві, документуванні), активно розвиваються всі жанри офіційно-ділового стилю.