Політика "воєнного комунізму"

1. Вводилася продовольча розкладка (декретом уряду УСРР від 12 квітня 1919 р.).

2. Усе зерно, крім необхідного мінімуму (посівний фонд, хліб для харчування членів сім'ї), селяни повинні були зда­вати державі.

3. План продрозкладки на 1919 р. становив 139 млн. пудів хліба і 4 млн. пудів інших продуктів.

4. Заборонялася приватна торгівля продуктами харчування.

5. Оголошувалася державна монополія на найважливіші продовольчі товари — хліб, цукор, чай, сіль. Усіма про­дуктами розпоряджалися лише державні органи.

6. Введено обов'язкову трудову повинність. Створено Го­ловний комітет із трудової повинності.

7. Запроваджено замість товарно-грошових відносин прямий товарообмін між містом і селом, здійснення якого покладалося на державних чиновників.

8. Націоналізація всієї промисловості.

9. Натуралізація в оплаті праці, зрівнялівка у розподілі.

10. Мілітаризація праці. На промислових підприємствах і в цілих галузях вводився воєнний стан. Робітникам цих підприємств заборонялося самостійно залишати підприємства, змінювати місце роботи, відмовлятися від тієї роботи, яка їм пропонується.

11. Передання державі землі та створення комун, колгоспів і радгоспів.

12. “Революційне насильство” проти буржуазії, яке на прак­тиці прибрало форм терору проти всіх неугодних ново­му режиму.

13. Широкий централізм. Утворення в червні 1919 р. військово-політичного союзу радянських республік з метою централізованого керівництва господарством, фінан­сами і створення єдиного військового командування. (Резолюцію було укладено Всеросійським ЦВК і представниками України, Білорусії, Латвії та Литви). (Навести приклад: див. Найтов В.В. Історія України: 10 клас. – Харків, 2003. – С.132).

Висновок: Проведення політики "воєнного комунізму" мало для України трагічні наслідки — скорочення посівних площ, руйнацію сільськогосподарського виробництва. Усе це призвело до голоду 1921—1923 рр., розгорнувся широкий рух опору, зростало невдоволення і в Червоній Армії.

Водночас наступ на Україні розгорнула білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ.

Радянська влада в Україні знову (вже вдруге) впала.

Навести приклад: Характерні риси денікінського окупаційного режиму (див. Найтов В.В. Історія України: 10 клас. – Харків, 2003. – С.143-144).

На початку 1920 р. Червона Армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив барон Врангель.

Радянську владу в Україні було відновлено втретє і остаточно.

Висновок: таким чином, протягом 1919 р. Україна стала ареною війни між радянськими військами і білогвардійською армією Денікіна, яка закінчилася поразкою білогвардійців

2. На початку 1920 р. більшовики утретє прийшли до влади в Україні після розгрому білогвардійців (уперше – січень 1918 р.; удруге – лютий 1919 р.). Вони врахували помилки політичного курсу 1919 р. і переглянули аграрну політику: було прийнято новий земельний закон (“Закон про землю” від 5 лютого 1920 р.), що передбачав зрівняльний поділ землі, добровільність у створенні комун. Однак в економіці збереглися методи “воєнного комунізму”.

Висновок: Радянська влада намагалась максимально враховувати негативний політичний досвід двох війн з УНР. Все робилося для того, щоб в очах українського народу прихід Червоної Армії був визвольним, а не черговою окупацією.

3. Наприкінці 1919 р. Польща, маючи серйозну підтримку з боку Антанти, продовжувала створення своєї держави “від моря до моря”. Вона захопила значну частину Білорусії і українські землі до річок Збруч і Горинь. Радянська Росія в цей час вела виснажливу боротьбу з білогвардійськими військами і не могла протидіяти полякам.

Симон Петлюра прагнув скористатися ускладненням стосунків між Польщею і радянською Росією. Граючи на російсько-польських протиріччях він шукав можливості одержати шанс на збереження УНР. Переговори проводилися в декілька етапів. Вони були дуже складними для української сторони тому, що поляки всіляко намагалися використати скрутне становище УНР і вимагали постійних поступок з боку Петлюри.

21 квітня 1920 р. обидві сторони підписали загальну, торговельно-економічну конвенцію (Польщею визнавалася незалежність УНР, нові польсько-українські кордони).

24 квітня 1920 р. було укладено військову конвенцію, яка передбачала початок спільних польсько-українських воєнних дій проти більшовицьких військ на території України.