76.Цінова еластичність попиту на ресурси.

Чутливість попиту на ресурси залежно від зміни його цінових та нецінових факторів визначається показниками еластичності. Цінова еластичність попиту на ресурси залежить від таких факторів: темпи спадання граничного продукту (якщо граничний продукт праці знижується повільними темпами при збільшенні кількості праці, то і крива попиту на ресурс матиме менший нахил та тенденцію до більшої еластичності і навпаки);

1. легкість ресурсозаміщення (чим більше ресурсів-суб-ститутів, тим вище еластичність попиту на певний ресурс);

2.еластичність попиту на продукт виробника (пряма залежність);

3.частка витрат на ресурс у загальних витратах (чим більше загальних витрат припадає на ресурс, тим вища еластичність попиту на нього).

77.Особливості оптимального співвідношення ресурсів виробником.

У довготерміновому періоді перед виробником постає два головних питання:

1. При якому співвідношенні ресур'сів витрати на їх придбання для досягнення певного обсягу продукції будуть мінімальними?

2. Яке співвідношення ресурсів забезпечує максимальний прибуток?

Правило мінімізації витрат: витрати мінімізуються при такому співвідношенні ресурсів, коли граничні продукти у розрахунку на одиницю вартості кожного ресурсу є однаковими:

Однак мінімальні витрати на виробництво не завжди забезпечують максимальний прибуток. Вони збігаються лише для умов конкурентного ринку, де попит абсолютно еластичний, а ціна на продукт залишатиметься незмінною при зміні пропозиції фірми. Тому доцільніше користуватися більш загальним підходом: максимальний прибуток досягається за умови зрівноважування граничного продукту та граничних витрат МР = МС.

Щодо витрат на придбання окремих ресурсів, то прибуток зростатиме до того часу, поки граничний продукт у грошовому вираженні змінного фактора виробництва буде перевищувати витрати на придбання додаткової одиниці цього ресурсу: МКРЬ> Рь

78. Характеристика конкурентного ринку праці.

Значна кількість фірм, що конкурують між собою за придбання трудових послуг.

Велика кількість працівників однакової кваліфікації, що пропонують свої послуги незалежно один від одного.

Ні окрема фірма, ні окремий працівник не можуть впливати на ринкові ставки заробітної плати.

При конкурентному ринку праці фірма погоджується з ціною трудових послуг, що склалася на ринку. Вона може за цією ціною придбати нескінченну (з позиції з окремої фірми) кількість трудових послуг. Тому пропозиція праці для окремої фірми на конкурентному ринку буде абсолютно еластичною і матиме вигляд прямої лінії, що відповідатиме ринковій ціні трудових послуг та граничним витратам на цей ресурс: У = МКС (рис. 14.1).

Попит на працю для фірми визначається кривою граничного продукту в грошовому вираженні. Поки МКР > МКС, фірма братиме на роботу більше працівників і максимізує свій прибуток при МКР = МКС.

78. Ринкова пропозиція праці на досконало конкурентному ринку.

Рішення кожної людини про необхідність і тривалість своєї праці залежить від багатьох факторів (наявність сім'ї, дітей, боргових та кредитних зобов'язань та інших), але головним є фактор оплати праці.

Кожен працівник робить вибір між доходом від праці і дозвіллям (рис. 14.2) або працею (антиблаго) і доходом (рис. 14.3).

78. Особливості ринку праці з недосконалою конкуренцією.

На ринку праці часто виникає ситуація, коли монопольне становище займає покупець трудових послуг (монопсонія). Оскільки трудові послуги немобільні (працівники не можуть швидко змінити місце проживання або кваліфікацію), то фірма диктує заробітну плату, визначаючи кількість взятих на роботу.

На ринку монопсонії пропозиція для фірми збігатиметься з галузевою. Тобто її крива матиме зростаючий характер. Щоб збільшити число залучених до праці, фірма змушена буде виплачувати більшу зарплату, причому не тільки додатковим працівникам, але й взятим раніше. Тому для монополії граничні витрати на ресурс завжди вищі зарплати. Отже, точка максимізації прибутку фірми (МКР = МКС) відповідатиме меншій ставці зарплати (\¥м) та меншій кількості взятих на роботу (Ьм), ніж при конкурентному ринку (рис. 14.5).

Монополізація ринку праці можлива не лише з боку покупця, а й з боку продавця (профспілок). Профспілки можуть впливати на рівень зарплати через збільшення попиту на

працю:

1. Сприяння зростанню попиту на кінцеві продукти.

2. Збільшення продуктивності праці.

3. Підвищення кваліфікації.

Профспілки намагаються впливати і на пропозицію праці. Застосовуються дві тактики1:

а) замкнутий (цеховий) тред-юніонізм, використовується тоді, коли формальні чи неформальні професійні об'єднання можуть безпосередньо впливати на кількість трудових послуг певної кваліфікаційної групи. Входження до цієї групи контролюється її членами (наприклад, спеціалізовані вчені ради із захисту дисертацій можуть регулювати кількість кандидатів і докторів наук), і відповідно регулюється рівень зарплати (рис. 14.6, а);

б) відкритий тред-юніонізм застосовується тоді, коли не можна жорстко регулювати приплив нових працівників.

Тоді через укладання галузевих тарифних угод чи в законодавчому порядку установлюється певний мінімальний рівень зарплати, який виділяє ту ділянку кривої пропозиції, що лежить нижче цього рівня (рис. 14.6, б). Крива пропозиції набуває ламаного характеру.

Двостороння монополія — це коли продавець і покупець праці займають монопольне становище (профспілки вимагають рівня зарплати, не нижче мінімального рівня, а фірма наполягає на нижчій зарплаті). Фактично ціна на такому ринку залежатиме від співвідношення сил.

78. Вплив профспілок на механізм формування заробітної плати.

Монополізація ринку праці можлива не лише з боку покупця, а й з боку продавця (профспілок). Профспілки можуть впливати на рівень зарплати через збільшення попиту на

працю:

1. Сприяння зростанню попиту на кінцеві продукти.

2. Збільшення продуктивності праці.

3. Підвищення кваліфікації.

Профспілки намагаються впливати і на пропозицію праці. Застосовуються дві тактики1:а) замкнутий (цеховий) тред-юніонізм, використовується тоді, коли формальні чи неформальні професійні об'єднання можуть безпосередньо впливати на кількість трудових послуг певної кваліфікаційної групи. Входження до цієї групи контролюється її членами (наприклад, спеціалізовані вчені ради із захисту дисертацій можуть регулювати кількість кандидатів і докторів наук), і відповідно регулюється рівень зарплати (рис. 14.6, а);б)відкритий тред-юніонізм застосовується тоді, коли не можна жорстко регулювати приплив нових працівників.

Тоді через укладання галузевих тарифних угод чи в законодавчому порядку установлюється певний мінімальний рівень зарплати, який виділяє ту ділянку кривої пропозиції, що лежить нижче цього рівня (рис. 14.6, б). Крива пропозиції набуває ламаного характеру.

Двостороння монополія — це коли продавець і покупець праці займають монопольне становище (профспілки вимагають рівня зарплати, не нижче мінімального рівня, а фірма наполягає на нижчій зарплаті). Фактично ціна на такому ринку залежатиме від

співвідношення сил.

78. Характеристика інформації як фактора виробництва

Інформація виступає посередником і сполучною ланкою між усіма факторами виробництва. Інформація сьогодні являє собою відокремлений вид товару, на який завжди є і буде попит. Так, без наявності інформації про цінові сигнали на ринку, про суспільно-політичний стан тієї чи іншої країни, а також без інформації про платоспроможність того чи іншого клієнта нинішній процес виробництва представляється дуже скрутним, якщо не неможливим. І однією з численних особливостей цього фактора виробництва, що визначає його вартість, є форма і швидкість її подачі. Інформація - швидкопсувний продукт, який потрібно подавати свіжим і гарячим. Наприклад, інформаційні агентства, в яких основним товаром збуту, є саме інформація. Джерела цього фактора можуть бути різними, від каналів інтернет, де інформація йде гігантськими і практично нерегульованими і неконтрольованими потоками до великих засобів мас-медіа, де в основному вся інформація ретельно перевіряється і лише потім йде в «продаж».

78. Характеристика капіталу як фактора виробництва.

Капітал — це фактор виробництва, застосування якого дозволяє підвищити ефективність людської праці.

Для придбання засобів виробництва потрібні нові кошти, джерелом яких є неспожиті доходи. Якщо людина частину свого доходу не споживає, а відкладає на зберігання, то ці заощадження стають кредитними капіталами, що надаються в тимчасове користування для придбання споживчих благ (споживчий кредит) або для інвестування у виробництво (інвестиційний кредит). Таким чином, заощадження стають об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів виробництва, де й складається їх ціна — плата за право користування цими капіталами, що називається позичковим відсотком. Норма відсотка (г) — це процентне відношення позичкового відсотка (ПВ) до позичкового капіталу (ПК):

Норма відсотка впливає на рівень інвестування в економіку (рис. 15.1). Низькі процентні ставки сприяють підвищенню ділової активності підприємців, а чим вище норма відсотка, тим рідше господарські агенти будуть використовувати позичковий капітал як засіб інвестування.

78. Поняття вибору у часі. Споживання та інвестиції.

Людина вкладає гроші у свою освіту та освіту своїх дітей, заощаджує кошти на придбання благ довгострокового використання або для розширення виробництва благ, дбає про довкілля і т.д.

Вибір у часі — це жертвування частиною сьогоднішнього споживання для виграшув майбутньому. Для більшості людей за інших однакових умов негайне споживання блага при вабливіше, ніж очікування цього самого блага у близькому чи далекому майбутньому. Зменшення споживання нині вимагає більшої компенсації у майбутньому періоді.

Тобто гранична норма заміщення теперішнього споживання на майбутнє (за модулем) завжди буде більше одиниці.

78. Аналіз інвестиційних рішень.Поняття дисконтованої величини.

сума, надана під процент, і через і років становитиме: де РУ - майбутня вартість; У — теперішня вартість.

Наприклад, вкладені в банк під 10% 1000 грн. через рік становитимуть 1100 грн.:

(1000 + 1000 х 0,1 = 1000 (1 +0,1) = 1100 грн.). Ця ж сума, вкладена на 2 роки під той же відсоток, становитиме 1210 грн.:

1100 + 1100 х 0,1 = 1100 (1 + 0,1) = 1000 (1 + 0,1) (1 + 0,1) = 1000(1 + 0,1)2= 1210.

Отже, гривня, вкладена сьогодні в банк, через ї років становитиме більшу суму: (1+і)1, або навпаки, гривня, що може бути отримана через років, сьогодні коштуватиме менше, а саме: 1/(1+і)'.

Звідси два різних підходи до оцінки грошей у динаміці:

1. бухгалтерський: 1 грн. сьогодні дорівнює 1 грн. через І років;

2. економічний: 1 грн. сьогодні не дорівнює (вона більша) 1 грн. через і років.

Вартість, яку матимемо в майбутньому, розраховану (дисконтовану) на даний момент, називають теперішньою вартістю (РУ) або дисконтованою на даний момент вартістю. Вартість, яку ми маємо сьогодні, розраховану на певний момент в майбутньому, називають майбутньою вартістю на момент І.

Приймаючи рішення про інвестування деякого проекту, інвестор порівнює витрати й очікуваний прибуток. При цьому потрібно враховувати, що гроші можна було покласти в банк і отримати певний альтернативний дохід. Тому, оцінюючи сьогоднішню вартість очікуваних у майбутньому доходів, потрібно їх зменшити на величину доходу, що міг бути отриманий від депозиту в банку, тобто майбутній дохід потрібно продисконтувати на теперішній момент. Наприклад, фірма вирішує купити ще один комп'ютер вартістю 5000 грн. Очікуваний дохід від його використання — 9000 грн. Через 3 роки фірма зможе продати його за 1000 грн. Банківський відсоток: а) 20%; б) 30%.

Чи вигідна фірмі така покупка?

1. 9000 + 1000 = 10000 грн. (майбутній дохід РУ);

2. РУ - РУ / (1+і)' = 10000 / 1,23= 10000 / 1,728 = 5787 > 5000;

3. РУ = РУ / (1+і)' = 10000 /1,33= 10000 / 2,197 = 4552 < 5000. Отже, при банківському відсотку 20% вигідно купувати комп'ютер, а при відсотку 30%) — невигідно, бо для того, щоб отримати аналогічний прибуток (10000 грн.), достатньо вкласти в банк 4552 грн., а не 5000 грн. Цю ж задачу можна розв'язати іншим методом: перевести теперішню вартість (5000 грн.) у майбутню і порівняти.

РУ = РУ (1+і> = 5000 (1 + 0,2)з= 5000 х 1,728 = 8640 < 10000; РУ = РУ (1+і>= 5000 (1 + 0,3)з= 5000 х 2,197 = 10985 > 10000.Висновок отримаємо аналогічний: вклавши 5000 грн. у банк під 20%о річних на три роки, отримаємо 8640 грн., що значно менше ніж 10000 грн., тобто в банк у даному разі невигідно вкладати гроші, краще купити за них комп'ютер. А при 30%> 5000 грн. перетворяться в банку у 10985 грн., що вигідніше ніж інвестувати в комп'ютер і отримати 10000 грн. доходу.Аналогічно можна аналізувати будь-які інші інвестиції (будівництво і продаж будинку, купівлю цінних паперів і т. д.).

78. Особливості функціонування ринку землі. Механізм формування ренти.

Обсяг землі, що пропонується на ринку, обмежений і не змінюється із зміною її ціни, тому пропозиція землі є зовсім неелас-тичною. Так само будується крива пропозиції інших обмежених природних ресурсів (родовища корисних копалин, привабливі для туризму території, природні водойми, ріки тощо).Рента — це ціна, що сплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких жорстко обмежена. Оскільки пропозиція землі абсолютно нееластична, то єдиним дійовим фактором визначення ренти є попит на землю. Він залежить від ціни продукції, що вирощується на землі, продуктивності землі та цін на ресурси, що використовуються разом із землею (добрива). Відповідно крива попиту переміщується вправо і вліво.Оскільки земля має різну природну родючість, то власник родючішої землі отримуватиме додатковий економічний прибуток. Він називається диференційною рентою. Власники кращих земель можуть отримувати диференційну ренту навіть у довготривалому періоді, тому що кількість землі обмежена і хтось вже користується родючою землею, а диференційна рента не може бути ліквідована за рахунок перетікання капіталу.

Однак родючість землі може змінюватися внаслідок економічної діяльності людини. Економічна родючість землі може також приносити диференційну ренту. Але відмінності економічної родючості менш стабільні і можуть бути ліквідовані, якщо конкуренти перейдуть до аналогічного використання землі.З величиною ренти пов'язана ціна землі

78. Загальна ринкова рівновага

87. Оптимум Парето у виробництві Оптимум В. Парето показує максимальний економі-чний стан суспільства, добробут, за якого не можна досягти багатс-тва певної особи або декількох осіб без погіршення добробуту яко-їсь іншої особи, або інших осіб.

Існує три необхідних умови досягнення оптимуму за Парето.

Розглянемо спрощену модель економіки, в якій виробляється два блага (X та Y) і існують два споживачі (A і В).

а)         Оптимальний розподіл благ між споживачами вимагає до-

тримання наступного:

MUXA = МУхв MUrA     MUYB

Оптимальне розміщення ресурсів серед сфер виробницт-

ва, коли два ресурси і та j використовуються у виробництві това-

рів X і Y.

Для оптимального використання ресурсів необхідно, щоб спів-відношення граничних фізичних продуктів і та j, які використо-

вуються у виробництві товару X, було рівним співвідношенню цих самих граничних фізичних продуктів цих самих ресурсів у ви-робництві товару Y,

в) Оптимальний обсяг випуску.

Розглянемо це на графіку, де наведена крива трансформації (межа виробничих можливостей), яка показує кількість товарів X і 7, які можуть бути вироблені за умови повного використання ре-сурсів суспільства.

Нахил цієї кривої відображає граничну норму трансформації, тобто співвідношення граничних затрат товарів X \ Y. Оптималь-ний випуск для будь-якої пари товарів вимагає такого співвідно-шення кількості товарів, які випускаються:

MUx    MU

             =        

МСх     МСу ,

Однак необхідно зазначити, що оптимальність за Парето визна-чає оптимальний розподіл ресурсів тільки для даного стану попи-ту, який відображає існуючий особистий розподіл доходу. Будь-які зміни в розподілі особистого доходу, скажімо, від багатих до бід-них, будуть змінювати стан попиту на товари, що приведе до дру-гого оптимуму Парето.

86. Критерій та оптимум Парето

Оптимум Парето — такий стан системи, при якому значення кожного окремого критерію, що описує стан системи, не може бути покращено без погіршення становища інших елементів.

88. Неокласична модель загальної ринкової рівноваги

Класична традиція отримала свій подальший розвиток у неокласиків, особливо у представників "кембріджської школи", спроби яких побудувати моделі загальної рівноваги у ринковій економіці змусили перенести аналіз із мікроекономічного на макроекономічний рівень. Але неокласики не порвали із класичною традицією, яка виражена у законі Сея. Однак вони були змушені врахувати існування заощаджень, що дозволило їм зробити із класичної теорії висновок: будь-який індивідуальний акт утримання від споживання рівнозначний тому, що не вся праця і не всі матеріальні ресурси витрачаються на виробництво споживчих товарів і надання послуг, а тому товари і послуги не закуповуються

у повному розмірі, а частина грошей, що залишається, заощаджується. Тобто пропозиція товарів і послуг не відповідає попиту на них

89. Кейнсіанська модель загальної ринкової рівновагиЕкономічна рівновага у кейнсіанській моделі визначається обсягом виробництва і національного доходу, тобто сукупної пропозиції, що дорівнює сукупним витратам або сумі обсягів споживання та інвестицій, або сукупному попитові. Рівень зайнятості при цьому буде найвищим. Дж. М. Кейнс довів: навіть незначний приріст заощаджень і відносне зменшення споживання за умов економічної рівноваги під дією мультиплікаційного ефекту обернеться масштабнішим зменшенням доходу. Отже, ощадливість може стати соціальним злом.Парадокс ощадливості пояснюється тим, що стимули до заощаджень з’являються саме тоді, коли їх зростання є особливо небажаним - на стадіях спаду чи депресії. Навряд чи особа, яка боїться втратити роботу, виявить схильність до розширення споживання, швидше навпаки, буде всіляко заощаджувати.Однак, якщо економіка є зростаючою, а сукупний попит збільшується, то ріст заощаджень за цих умов приводить до зниження темпів інфляції. Також додаткові заощадження приведуть в цьому випадку до зростання інвестицій, і тому у даному контексті заощадження будуть ефективними.У цілому ж базова кейнсіанська модель показує: ринкова економіка втратила здатність самостійно встановлювати рівновагу через хронічну нестачу сукупного попиту і виявляє тенденцію до стагнації, нестабільного розвитку.

90. Поняття про зовнішні ефектизовнішні ефекти (ефекти "третіх осіб") — це ситуація, коли частина вигод або витрат, пов'язаних з виробництвом або споживанням продукту, впливає на тих, хто не с безпосереднім виробником або споживачем продукту.Негативні зовнішні ефекти виникають тоді, коли не всі витрати мають втілення в ціні, частину витрат виробник перекладає на плечі "третіх осіб", зменшуючи свої власні витрати. Сукупні зовнішні витрати (ТЕС) це витрати, що перекладаються на третіх осіб і не відшкодовуються виробником.Сукупними індивідуальними витратами (ТРС) називаються витрати, які відшкодовуються виробником.Сукупні суспільні витрати (TSC) — цс сума витрат на виробництво блага та витрат, пов'язаних із негативними зовнішніми ефектами, шо виникають. позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одних економічних суб'єктів приносить вигоду деяким іншим, що не беруть участь у ринковій угоді. Розглянемо показники, що допоможуть аналізувати зовнішні ефекти. Суспільною корисністю (Би) називається сукупна корисність безпосередніх споживачів блага (Р1і) і третіх осіб (Еи) за рахунок позитивних зовнішніх ефектів:Граничною індивідуальною корисністю (МРІ)) називається додаткова корисність від придбання індивідом додаткової одиниці блага:

MPU = APV/AQ.

Граничною зовнішньою корисністю (MEU) називається додаткова корисність для третіх осіб (які не платять за користування благами) при збільшенні споживання блага на одиницю:

MEU = AEU/AQ.

Граничною суспільною корисністю (MSU) називається приріст сукупної суспільної корисності, що припадає на одиницю приросту блага:

MSU = ASU/AQ, MSU = MPU + MEU.

91. Методи корекції зовнішніх ефектів 92. Сутність та особливості суспільних благ спільні блага – це блага, які забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі (національна оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження, природоохоронні заходи та ін.). Вони поділяються на „чисті” і „недосконалі”.

Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, невинятковістю (неможливістю виключення будь-кого із користування даним благом) і неконкурентністю – неможливістю перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього.

Недосконалі блага характеризуються обмеженими можливостями використання, зумовленими географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси (родовища корисних копалин, дикі тварини і риби в океанах і морях), які також характеризуються невинятковістю, але викликають суперництво – використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей.Суспільні блага мають дві характерні ознаки:1. Неможливість виключення будь якого об’єкта із споживання (невинятковість). Благо невиняткове, якщо не можуть бути виключені із сфери його споживання. Національна оборона є яскравим прикладом цього. Якщо нація забезпечила систему оборони, всі громадяни користуються її плодами. Маяк також є прикладом невиняткових товарів.2. Відсутність суперництва у споживанні (неконкурентність). Блага неконкурентні, якщо при будь якому заданому рівні виробництва граничні витрати для додаткового споживання дорівнюють нулю. Наприклад, використання маяка. Коли він вже збудований і введений в дію, додаткове судно нічого не додає до його експлуатаційних витрат. Більшість благ конкурентні в споживанні.

93. Проблеми здійснення суспільного вибору

В ідеалі суспільний вибір має бути основою економічної політики держа-

ви. Він є, за своєю суттю, відображенням переваг громадян країни. Оскільки

всі люди не можуть мати однакові погляди на те, як треба будувати економіч-

не життя суспільства, які повинні прийматися державні рішення, економічна

політика повинна орієнтуватися на відображення інтересів більшості громадян.

При цьому мистецтво політики полягає й у тому, щоб рішення, які приймають-

ся, були якоюсь мірою й компромісними з інтересами меншості. У державній

економічній політиці потрібно підтримувати баланс інтересів різних суспільних

груп, різного бачення шляхів та способів вирішення економічних проблем.

Процес формування та виявлення суспільного вибору, думки більшості є

доволі складним. Виникає два ключових питання:

– по-перше, яким чином створити необхідні умови для виявлення суспіль-

них переваг;

– по-друге, як організувати практичну реалізацію суспільних переваг в еко-

номічній політиці.

У демократичній системі існує два способи виявлення суспільних переваг:

– пряме виявлення: кожний громадян країни, який досяг певного віку, може

безпосередньо заявити свою думку щодо способу вирішення певного суспільно-

го питання. Для реалізації цього способу потрібно проводити пряме опитування

(референдум) населення.