104. Роль в.Липинського та його визначення сутності політичної еліти суспільства.

Політична еліта - це привілейована група, яка займає керівні позиції у владних структурах і безпосередньо бере участь в ухваленні рішень, зв'язаних з використанням влади. У своєму вченні про еліту В. Липинський виходить із мак'явеллістської тра­диції європейської соціальної думки, в особах таких дослідників, як В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, які вважали, що невіддільним атрибутом соціальної системи є наявність найвищого привілейованого стану суспільства.

На думку В. Липинського, історично еліту утворюють вихідці із чужих племен. Скажімо, в українському суспільстві носіями елітарної культури є поляки. Поляки, асимілюючись з "українською народною масою", стиму­люють процес відокремлення її в масі руських племен.

В. Липинський є автором концепції "національної аристократії". На його думку, в кожній нації існує група людей, яка керує нацією, стоячи на чолі ЇЇ політичних і організаційних установ. Вона створює певні куль­турні, моральні, політичні та цивілізаційні вартості, які потім привлас­нює собі ціла нація для нормальної життєдіяльності. Таку провідну групу В. Липинський й називає "національною аристократією". Національна аристократія може реалізуватися тільки тоді, коли вона захоче створити свою державу. "... Бо без власної держави вона не матиме власної націо­нальної аристократії, а не маючи власної аристократії вона ніколи не ста­не нацією і лишиться по віки балакаючим на іншій мові племенем, підля­гаючи державно-національній організації чужої аристократії".

В. Липинський підкреслює важливість процесу "постійного відновлен­ня або зміни аристократії", тобто циркуляції еліт. Коли цей процес припи­няється, то нація попадає під провід чужої, сильнішої, ніж власна, полі­тичної еліти, втрачаючи свою національну ідентичність. В. Липинський запевняє, що "без своєї власної національної аристократії - без такої мен­шості, яка б була настільки активна, сильна та авторитетна, щоб органі­зувати пасивну більшість нації внутри, і тим захистити її од ворожих на­скоків зовні - немає і не може бути нації". Постійне відтворення нації - це, за В. Липинським, вічний і незмінний наслідок кожної боротьби творчих, продукуючих класів.

У своєму фундаментальному політичному трактаті "Листи до братів-хліборобів" В. Липинський дуже добре наголошує, що народи, які не вміють витворити власних "панів", тобто політичної еліти, приречені на те, щоб навіки коритися чужим.

105. Поняття соціальних змін і їх рушії.

   Поняття «соціальні зміни» у вітчизняній соціології вживалось рідко. Звичнішим було поняття «соціальний розвиток», яке характеризує лише певний вид соціальних змін, спрямований на вдосконалення, ускладнення. Поняття «соціальні зміни» і «соціальний прогрес» не тотожні. «Прогрес» виражає ціннісну характеристику, зміни в бажаному напрямі. Але багато соціальних змін не мають чіткого спрямування. Тому в сучасній соціології віддають перевагу нейтральному поняттю «соціальні зміни», яке не має в собі оціночного компонента і охоплює широке коло різноманітних соціальних змін безвідносно до їх спрямованості. Соціальні зміни — процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії. Це поняття фіксує факт зрушення, зміни в широкому розумінні слова. Соціальні зміни відбуваються на рівні міжособистісних відносин, на рівні організацій та інститутів, малих і великих соціальних груп, на місцевому, соціетальному та глобальному рівнях. Соціологія аналізує різні типи соціальних змін: еволюційні й революційні, короткострокові й довгострокові, організовані й стихійні, насильницькі й добровільні, усвідомлені й неусвідомлені, а також зміни на рівні індивіда, групи, організації, інституту, суспільства та ін.   Значні соціальні зміни відбуваються на основі важливих відкриттів і нововведень, тобто інновацій. Поняття «інновація» ввійшло в науку ще в XIX ст. і вживалось при вивченні змін у культурі на противагу поняттю «традиція». Тепер нововведення розглядається як певна стадія процесу соціальної зміни. Інновація — комплексний процес створення, поширення та використання нового практичного засобу (нововведення) для задоволення людських потреб, а також пов´язані з цим нововведенням зміни в соціальному середовищі. Інновація — не тільки відкриття, а і його впровадження. Саме воно спричиняє суттєві зміни в суспільному житті. Не всі інновації однозначно сприймаються суспільством. Інновації є соціокультурним процесом, що вносить у суспільне життя нові культурні зразки. Вони можуть не тільки приєднуватись до існуючих зразків, а й витісняти їх. Так, якщо наукові чи художні інновації в сучасному українському суспільстві приєднуються до того, що вже існує, то ринкові відносини можуть поширюватися тільки внаслідок витіснення адміністративно-командних відносин. Інновації часто вступають у конфлікт з існуючими культурними зразками, цінностями та нормами. Так, спроби масового розвитку фермерства в Україні в 90-ті роки XX ст. наштовхувались на опір місцевих чиновників, протидію вкорінених серед селянства колективістських традицій. Важливу роль у суспільстві відіграє специфічний різновид соціальної інновації — модернізація. У світовому контексті вона пов´язується з переходом суспільства від бідності до добробуту та розвитку.. Виокремлюють економічну, політичну, соціальну, культурну модернізації. Динамізм людства в останні десятиріччя дедалі більше визначається переходом від індустріального суспільства, метою якого є модернізація, до постіндустріального та інформаційного. Воно базується на створенні, споживанні та поширенні інформації, що є основною формою діяльності великої кількості людей. Автори концепції постмодернізму стверджують, що в сучасному світі розгортається глобальний процес формування нового суспільства і нової свідомості.. Також вирізняють і такі чинники соціальних змін як соціальна трансформація ( перетворення в суспільстві у результаті певних цілеспрямованих або хаотичних соціальних змін) та соціальна криза (перехідний стан соціальної системи, що передбачає радикальні зміни для вирішення різних проблем).