95. Основні етапи розвитку української соціології

Соціологічна думка в Україні розвивається як частина світової. У її розвитку можна виділити три основні етапи: перший — з кінця 70-х рр. XIX ст. до 1918 р.; другий — від 1918 р. до кінця 80-х рр. XX ст. і третій — з кінця 80-х рр. XX ст. до наших днів.

Перший етап розвитку української соціології пов'язаний, насамперед, з діяльністю "Женевського гуртка" (Михайло Драгоманов, Сергій Подолинський та ін.), а також таких видатних вчених, як Михайло Грушевський , Михайло Туган-Барановський, Богдан Кістяківський. Для цього етапу характерним є те, що українська соціологія перебуває під впливом західної соціологічної думки, а також те, що українські вчені не були фаховими соціологами і займалися соціологічною наукою принагідно, в контексті своїх філософських, історичних, правових чи економічних досліджень, вивчаючи тільки окремі проблеми суспільного життя. Жоден з українських вчених у той час не створив власної цілісної теорії.

Михайло Драгоманов одним із перших не лише в українській, але й у російській суспільно-політичній думці в теоретичному плані і в розробці політичної стратегії сформулював основні ідеали розвитку громадянського суспільства. У його розумінні, суспільство мало складатися з вільних, економічно і соціально забезпечених індивідів, діяти на основі громадської ініціативи й асоціації, мало поєднувати в собі приватні та колективні інтереси та розв'язувати суперечностей між ними — на засадах взаємоповаги, діалогу та компромісів, знаходячи суспільні цілі та завдання. Сергій Подолинський — автор першої української праці соціологічного характеру — "Ремесла і хвабрики на Україні" (Женева, 1880).

Михайло Грушевський захопився соціологією перебуваючи в Парижі, куди його запросили в і903 р. читати лекції з історії України. У 1919 р. він заснував у Відні Український соціологічний інститут. Як професор Інституту викладав курс генетичної соціології і підготував свою основну соціологічну працю "Початки громадянства (генетична соціологія)". Другий етап розвитку української соціології охоплює період від листопада 1918 р. до початку 90-х рр. XX ст. У листопаді 1918 р. відбулося академічне оформлення української соціології: була створена Всеукраїнська академія наук, у структурі якої діяла кафедра соціології. Початок 90-х рр. XX ст. — час занепаду Радянського Союзу і початок якісно нового етапу у розвитку українського суспільства. У цей час утворюються дві течії в українській соціологічній науці — соціологія в УРСР і українська соціологія в еміграції.

В УРСР у 20-і рр. відбувається інституціоналізація соціології, наука набуває статусу соціального інституту. Функції соціологічного інституту фактично виконувала утворена наприкінці 1925 р. "Асоціація культурно-історичного досліду". З кінця 20-х — початку 30-х рр. в УРСР перемагає тоталітарний режим, а марксизм остаточно утверджується як ідеологічна основа суспільства. Це призвело до розгрому соціології і її повного занепаду в УРСР. Соціологічні дослідження, що оперували точними фактами, не були потрібні тоталітарному режимові, оскільки суперечили пропаганді "завоювань соціалізму". Соціологічні установи ліквідовуються. Багато українських вчених винищено фізично; були перервані всі зв'язки із світовою соціологічною наукою. До 1990 р. в Україні не було жодної окремої соціологічної установи, жодного факультету соціології в університетах. Українська соціологія в еміграції диспонувала достатньо значною кількістю відомих вчених та наукових інституцій. У міжвоєнний період головними центрами української соціологічної думки в еміграції були: Український соціологічний інститут у Відні, заснований Михайлом Грушевським, Український науковий інститут в Берліні. Але головним центром української емігрантської науки у 30-х рр. була Чехословаччина. Тут були такі наукові осередки, як: Український вільний університет (на кафедрі соціології працювали Олександр Ейхельман, Володимир Старосольський, Віктор Доманицький) та Український інститут громадознавства у Празі (Микита Шаповал, Володимир Петрів), Українська господарська академія в Подєбрадах (Ольгерд Бочковський).

Після Другої світової війни наукові центри української еміграції перемістилися за океан — у США і Канаду. Соціологічні студії в еміграції у цей час не проводилися планово. Не існує соціологічної інституції, ані спеціального соціологічного видання, які б об'єднували українських соціологів у діаспорі.

Третій етап розвитку української соціології починається з часу проголошення України самостійною державою. Це період рішучого поступу та визнання соціології важливою фундаментально-прикладною наукою з конструктивним світоглядним потенціалом. У 1993 р. Міністерство освіти України надало соціології статус базової навчальної дисципліни, тобто обов'язкової для викладання; і сьогодні в Україні немає вищого навчального закладу, у якому б студенти не вивчали цю науку. Створено десятки науково-дослідних та комерційних закладів, які забезпечують суспільство соціологічною.