91. Особливості функціонування соціального феномену свободи слова в Україні

Свобода слова – одна з демократичних свобод, визначених Конституцією України. Вона передбачає висловлення незалежних поглядів та переконань як в усній, так і в письмовій формі; є ознакою некорумпованого суспільства. Свободу слова в Україні захищають 110 нормативно-правових документи: укази Президента, постанови Кабміну, Закони („Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації в Україні”, „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” тощо).Здавалося б, чітко визначена законодавча база має сприяти розвитку незалежних ЗМІ та викоріненню прополітичних інформаційних ресурсів, проте це не заважає „процвітанню” відверто агітаційних друкованих видань, телеканалів, які підтримують фактичного власника, економічних передач, 2/3 яких відзняті на замовлення конкретної особи. В той же час, не можна заперечити і прогрес, який став можливим лише після подій 2004 року. Кількість незалежних ЗМІ насправді зросла. Та разом з тим, відчутним стало і маніпулювання висловом „свобода слова”, який намагаються приписати мало не кожній газеті, або телеканалу.

92. Основні форми і методи маніпулювання громадською думкою.

Термін "маніпуляція" (від лат. — рука — наповнювати) раніше використовувався щодо мистецтва демонстрування фокусів, а також картярських ігор, у яких застосовуються відволікаючі прийоми, приховування істинних намірів, створення ілюзій. Згодом, коли термін почали вживати стосовно людей, у нього стали вкладати значення "приручити" іншого, "прибрати його до рук", намагання перетворити його у слухняне знаряддя, маріонетку. Маніпулювання ґрунтується на брехні й обмані. Причому, в основі цієї брехні лежать корисливі інтереси. Маніпулятивна діяльність перетворює вибір громадян із вільного свідомого рішення у формальний акт, заздалегідь запрограмований спеціалістами по формуванню громадської думки. Поширення маніпулювання пов'язане і з тим, що воно має ряд переваг порівняно з силовими й економічними методами панування: по-перше, воно здійснюється непомітно для тих, ким маніпулюють; по-друге, воно не несе за собою прямих жертв і крові; і, по-третє, маніпулювання не вимагає великих матеріальних затрат, які необхідні для підкупу або заспокоєння численних політичних противників. Найважливіша роль у процесі маніпулювання громадською думкою належить ЗМІ й особливо телебаченню.

До найпоширеніших МЕТОДІВ маніпулювання громадською думкою:

• "Визначення". Ідеї, особистості, об'єкти поєднуються з певними характеристиками (позитивними чи негативними залежно від завдань, які ставлять перед собою маніпулятори), які через їх часте повторення засвоюються людьми як очевидні, які не потребують доказів. • "Блискуча всезагальність". Зображуючи якісь події у яких необхідно заручитися підтримкою аудиторії, застосовують вирази, які переконують, що абсолютна більшість суспільства підтримує таку точку зору • "Рекомендація". Потрібна теза вкладається в уста особистості, яка користується високою популярністю в певних суспільних колах. • "Підтасовування карт". Можливість і виправданість застосування точної чи неточної, логічної чи нелогічної заяви з метою пробудження цікавості аудиторії і опанування нею. • "Перенесення". Прийом за допомогою якого безумовний авторитет певної особи чи політичної сили переноситься на якусь людину, яку потрібно популяризувати. "Підміна". Полягає у використанні позитивних визначень для позначення негативних дій або навпаки. "Свої хлопці". З допомогою цього прийому створюють обманливе відчуття близькості певної суспільної групи чи певної особи. "Зміщення акцентів". Чудовою ілюстрацією цього прийому може служити відомий радянський анекдот про висвітлення змагання американського і радянського бігунів. Переміг американець. Радянські коментатори повідомили: "Наш спортсмен прибіг другим, американський — передостаннім". Формально все сказано правильно, а насправді слухачів обмануто. Цей прийом дуже часто використовують навіть провідні світові інформагентства.