84. П.Сорокін як найвидатніший соціолог 20 ст.

Соціологічні дослідження закладені О.Контом,Г.Спенсером,Е.Дюркгеймом знайшли своє продовження в працях Питирима Сорокіна(1889-1968).У 1930 став першим професором соціології в Гарвардському універститеті.Представник інтегрального напрямку сучасної соц,автор теорій соціальної стратифікації і соц мобільності.Значний внесок зробив в розробку проблем предмету і структури соціології,механізму і шляхів соціального розвитку,соц нерівності,соц структури суспільства.Обєднав в єдине ціле всі аспекти соціологічного вивчення суспільного життя,створив ту «інтегральну»соц.яка синтезувала все найкраще,що було досліджено до того часу в соц.Основні праці: Система соціології 1920,Соц революції 1925,Соц мобільність 1927,Соціальна і культурна динаміка 37-41,Осноні тенденції нашого часу 1964.В праці Система соц проголосив такі основні принципи соц:Соц,як наука повинна будуватись за типом природничих наук;соц повинна вивчати світ таким,який він є;соц повинна бути «оюєктивною дисципліною»,тобто вивчати реальні взаємодії людей,які є доступними бєктивному вивченню;соц повинна позбутися «філософстування»оскільки вона хоче бути точною наукою.Сорокін ділив соц на теоретичну і приклану.Обєктами вичення його соц є перш за все соц поведінка і діял людей,соц групи і структура сусп вцілому.а також соц процеси які в ньому відбув.Він розробив теорію цінностей і культурної динаміки.

Щоб зрозуміти суть даної концепції Сорокіна, досить ознайомитися з його всесвітньо відомою працею "Соціологія революції". Визначивши загальні для всіх революцій закономірності, на перше місце він ставить "зміну в поведінці людей, їхній психології, ідеології, віруваннях і цінностях". Думка Сорокіна про те, що революції не соціалізують, а біологізу-ють людей, перевірена соціальною практикою. Актуальна вона і в наш час, коли відбувається соціальна революція і ми є свідками того розпачу, тієї соціальної апатії, що їх мав на увазі вчений.

85. Правова культура сучасного українського суспільства

Особливість правової культури полягає в тому, що вона являє собою не право чи його реалізацію, а комплекс уявлень тієї чи іншої спільноти людей про право, його реалізацію, про діяльність державних органів та посадових осіб. На жаль, на сьогоднішній день, якщо говорити про нашу державу, то високий рівень правової культури не спостерігається не лише у пересічного громадянина, часто його не вистачає навіть законодавцям, політичним лідерам, керівникам суспільних організацій. І справа не в тому, що вони не знають закону, а в тому, що вони не рахуються з ним. А це вже зневажання правом. Низький рівень правової культури, нерозвиненість у населення юридичних традицій, що переходять у відкритий правовий нігілізм, заперечення необхідності і цінності права мають глибокі історичні корні. З покоління в покоління в Україні проявляється зневага до закону та суду, терпимість до свавілля. Активна увага стала приділятися підвищенню рівня правової культури зі створенням незалежної держави. Але не слід чекати швидких позитивних змін, швидкого росту рівня правосвідомості і правової культури суспільства, оскільки це є довготривалий процес по відновленню не лише правових, а й культурних цінностей, які пригнічувалися та не визнавалися на протязі багатьох поколінь. Сьогодні правова культура суспільства потребує систематичного раціонального формування, стимулювання та позитивного соціального розвитку. Система міроприємств, спрямованих на формування політико-правових ідей, норм, принципів, що представляють цінності світової та національної правової культури, виступає як правове виховання. Змістом правового виховання є прилучення людей до знань про державу і право, законність, права та свободи особистості, розуміння сутності правових учень, доктрин, формування у громадян стійкої орієнтації на законослухняну поведінку. Звісно, деякі правові цінності, маючи своє походження з моральних норм, засвоюються особистістю в процесі різноманітної соціальної практики. Однак метою правового виховання є створення спеціального інструментарію з донесення до розуму та почуттів кожної людини правових цінностей. Одним із видів правового виховання є правова просвіта громадян, головним інструментом забезпечення якої є навчальні заклади освіти. Діяльність у сфері правової просвіти громадян включає : викладання правових дисциплін і правове виховання; підготовку розповсюдження і популяризацію юридичної літератури; роз’яснення чинного законодавства; поширення правової інформації; державний контроль над ідеологічним змістом правової освіти. На сьогодні відчувається нагальна потреба у правовому вихованні людини, а тим більше молодої.