69. Самогубство , як соціальне явище з погляду е.Дюркгейма.

Самогубством називається кожен смертний випадок, безпосередньо чи опосередковано є результатом позитив­ного чи негативного вчинку, здійсненого самим потерпілим, яrщо останній знав про результати, що його очікували.Розглядав його в зв’язку зі змінами в структурі суспіль­ства і соціальних умов, зокрема: •       сімейних, •      релігійних, •       національних і т. п. Він виходив зі специфічних станів суспільної свідомості, що пояс­нюють характер взаємин індивіда і соціальної групи. Він виділяв три типи самогубств:4)фаналістичний - коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом. 1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом); 2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда); 3)аномічний - коли відбувається криза в суспільстві.Нарешті, самогубства викликаються аномією, соціальною дезорганізацією, в результаті якої люди втрачають звичний спосіб життя і не можуть пристосуватися (адаптуватися) до нових соці­альних умов.

Роль соціальних фактів у поведінці людей вчений продемонстрував у своїй книзі "Самогубство". У ній Дюркгейм довів, що навіть такий вчинок, як самогубство, який, на перший погляд видається зумовленим лише особистими чинниками, насправді є соціальним фактом — продуктом тих значень, очікувань і угод, які виникають у процесі спілкування людей між собою. Соціолог вказав на те, що індивіди, які мають потужнішу сітку соціальних зв'язків є менше схильними до самогубств, ніж індивіди, які слабо пов'язані з життям груп (атеїсти частіше вдаються до суїциду, ніж віруючі люди, самотні — частіше, ніж сімейні, військові — частіше ніж цивільні, а під час мирного часу — частіше, ніж під час воєн і революцій). Виходить самогубство є більш характерним для представників одних соціальних груп, аніж для вихідців із інших соціумів, а відтак — воно є явищем соціальним. Тобто, якщо вчинками людини керує її свідомість, а це свідчить, що значною мірою вона належить не самому індивіду, а соціальному цілому, частиною якого вона є.

70. Вплив культури на соціалізацію особистості

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації. Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо. Процес соціалізації за своєю суттю є культурним процесом, якщо розглядати культуру не просто як сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людиною, а насамперед з точки зору діяльності, яка має результатом і ту саму сукупність цінностей, і саму людину як найважливішу з них; діяльності, яка перетворює скарб людської історії на внутрішній скарб особистості і творчої діяльності з вироблення нових матеріальних та духовних цінностей, тобто єдиного у своїй основі процесу розвитку людських здібностей, які виявляються як предметно, так і духовно. Цей процес складається з виховання й освіти як специфічних засобів соціалізації людини та включає її в процес суспільного виробництва, у суспільно-історичну людську життєдіяльність. Культура в цьому плані виконує багато функцій. Перш за все вона є засобом зберігання та трансляції людського досвіду, тобто її можна визначити як соціальну пам’ять. Культура поєднує духовні багатства, що нагромаджені людством у ми­нулому, та духовні цінності сучасного суспільства і завдяки чому вона виконує освітню, виховну, комунікативну та регу­лятивну функції. Індивід стає особистістю шляхом засвоєння культури: цінностей, норм, звичаїв, традицій його соціальної групи, суспільства, мови та певних знань. Без перебільшення можна сказати, що культура робить людину людиною. Вона здійснює соціальний контроль, стимулює та регулює поведінку людей. Як засіб соціального впливу культура забезпечує опанування та перетворення світу, тобто має інноваційну функцію. Культура також виконує функції інтеграції та диференціації суспільства. Освоєння культури створює у людей почуття належності до певної групи, нації, народу та ін., тому культура забезпечує цілісність спільностей, суспільства. Однак якщо культура поєднує одні з них, протиставляючи іншим, то вона є й джерелом дезинтеграції. Усвідомлення культурного змісту процесу соціалізації потребує звернути увагу на виховання та освіту як процеси цілеспрямова-ного впливу на людину. До того ж треба взяти до уваги, що соціалізація — це не просто передача новим поколінням людей соціально-історичного досвіду покоління минулого, це не просто відновлення минулого досвіду. Це відновлення здатності на основі вже існуючого створити принципово нове, яке має аналог у минулому. Значне місце у розвитку особистості й суспільства посідає освіта. Освіта являє собою процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок з метою підготовки людини до життя і праці. Вона є найважливішою, стрижневою сферою духовного зростання людини, формування інтелектуального й етичного потенціалу суспільства. Виховання тісно пов’язане з освітою і навчанням. Виховання — це процес систематичного і цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості з метою її підготовки до соціально значущої діяльності (виробничої, політичної, художньої).. Цілі виховання. По-перше, це формування цілісного світогляду, в основі якого лежить як наукова картина світу, так і ненаукова . По-друге, це розвиток такої колективної діяльності, в якій особистість може реалізувати себе як суспільна істота. Це і праця, і гра, і діяльність, спрямовані на формування колективу. По-третє, це формування моральності, яка містить як елементарні правила поведінки (етикет) і прості норми моральності (порядність, тактовність, чесність, доброзичливість), так і моральні якості вищого порядку. Соціалізація сприяє нашій взаємодії між собою через соціальні ролі та забезпечує збереження суспільства передачею новим членам відповідних переконань та зразків поведінки.