59. Марксиська теорія суспільства.

Марксистська типологія суспільств відома із середини XIX ст. Згідно з нею, існують п’ять типів суспільств, сутнісні риси яких зумовлені способом виробництва: первісні, рабо­власницькі, феодальні, капіталістичні та комуністичні. - первіснообщинний лад характерний для суспільства з примітивно-привласнювальним способом виробництва, розподіл праці тут відбувається за статевовіковою ознакою; — за рабовласницького ладу, домінуючими є відносини між рабовласниками і рабами, які (відносини) відзначаються тим, що одним людям належать усі засоби виробництва, а інші — не лише не володіють нічим, але й самі є власністю рабовласників, “знаряддями, які вміють розмовляти”; -за феодального ладу селяни вже не є знаряддям праці, проте, оскільки основний засіб праці — земля, — є власністю феодалів, то селяни змушені платити оброк і відробляти панщину за право використовувати землю; -при капіталістичному ладі, домінуючими є відносини між капіталістами і найманими робітниками. Найманці є особисто вільними, але позбавлені знарядь праці і змушені продавати свою робочу силу;

і врешті-решт, при комунізмі, початковою стадією якого є соціалізм, на думку Маркса, робітники мали би стати власниками засобів виробництва, а, відтак — працювати на себе і, таким чином, мала би зникнути експлуатація людини людиною.

Теорію Маркса можна звести до 3 моделей: базис-надбудова, органічна цілісність суспільства, діалектичний розвиток. Він пояснює соціальне життя за допомогою виробництва матеріальних благ, що складає базис суспільного життя, все інше – надбудова. Однак, не слід обмежуватись лише цим, Маркс застосовував такі поняття, як соціальний організм, органічна цілісність, тотальність – паралель з соціологічним органіцизмом. Діалектичний принцип орієнтує на вивчення соціальної динаміки, поєднання об”єктивних та суб”єктивних факторів соціального розвитку. По-особливому він розглядав діяльність людини – він назвав її “діяльний фактор”. Маркс має значні заслуги щодо розвитку методики конкретних соціологічних досліджень. Вони здійснювались на основі узагальнення фактичного матеріалу з використанням різних соціологічних способів збирання первинної інформації: вивчення документів, соціологічні спостереження, опитування. Соціологічному аналізу присвячено багато сторінок Капіталу, на підставі узагальнення емпіричного матеріалу написано багато праць про французьку революцію.

60. Соціологія освіти (предмет, основні проблеми, методи, категорії).

Освіта — це складний соціальний феномен, який вивчає цілу низку наук. Соціальна філософія розглядає освіту як соціальне явище і соціальну систему. Педагогіка безпосередньо вивчає методичні і дидактичні основи освітнього і виховного процесу. Психологія розглядає освіту як джерело формування особистості. Предметом соціологічного вивчення системи освіти є освіта як соціальний інститут. Феномен освіти можна аналізувати в різних аспектах: культурологічному, діяльнісному, технологічному, інституціональному та ін. Освіту можна розглядати як визначальний компонент культури, що забезпечує спадкоємність та відтворення соціального досвіду. Дуже важливим при цьому є аналіз освіти як одного з факторів прогресу культури. Як і будь-яка цілісна соціальна діяльність, освіта включає в себе такі основні структурні елементи: суб'єкт діяльності, її засоби, об'єкт і результат. Із всієї сукупності вказаних елементів головними є засоби і умови освіти: навчальні плани, програми, методи і організаційні форми навчання, підручники, посібники, технічні засоби і т. ін. Названі компоненти, взяті в органічній єдності, є не тільки одним з критеріїв ефективності розвитку освіти, а й показником тих суспільних умов, у яких здійснюється навчання і виховання. Суб'єктом освітньої діяльності є педагоги, учні, освітньо-виховні заклади. Об'єктом освітньої діяльності виступають як окремі учні, так і їх колективи, в яких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування. Як і будь-яке соціальне явище освіта має ряд функцій в суспільстві. Продуктивна функція: створення нових ідей, технологій, форм поведінки і т. д. Репродуктивна функція полягає в безпосередній участі освіти в процесі відтворення існуючих суспільних відносин, соціальної структури. Стратифікаційна функція полягає в тому, що освіта є засобом соціального переміщення і просування вгору. Звичайно, у сучасному світі ще зберігається нерівний доступ до вищої освіти. Навіть у США матеріальний та соціальний стан батьків відбивається на складі молоді, що навчається. Із сімей, які мають доход менше 10 тис. доларів, до вузів вступає 15,4% дітей, понад 50 тис. доларів — 53%. Та в цілому соціальне переміщення як результат освіти найбільше пов'язане з навчанням та розвитком здібностей і якостей особистості. Функція селекції (відбору) полягає в тому, що освіта як і всі соціальні інститути певним чином відбирає і розташовує претендентів на певних соціальних позиціях. Цій меті служить система тестування. Так, у США у всіх школах в 11 років відбувається тестування на інтелектуальний розвиток і класи діляться на потоки; тестовий відбір здійснюється і при вступі до вузів, елітарних шкіл і т. д. Освіта також виконує функцію передачі накопичених людством знань, спадковості соціального досвіду. Отже, освіта є специфічною галуззю суспільного життя і найважливішою передумовою вирішення основних задач суспільства. В сучасних умовах соціологічна освіта України має певну мережу навчальних та науково-дослідних закладів, що здійснюють соціальну політику держави в системі науки та освіти. Соціологів, готують в шести державних університетах, що мають соціологічні факультети або відділення на інших факультетах — Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Харківський, Дніпропетровський, Львівський, Одеський та Волинський державні університети. Є спеціалізація з соціології у Військовому гуманітарному інституті, Києво-Могилянській академії, в Київському інституті культури, Харківському державному педагогічному університеті та ін. На початку 90-х років Міністерство освіти надало соціології статус базового навчального предмету в державних закладах освіти. Поліпшення соціологічної освіти в навчальних закладах України вимагає розв'язання двох основних проблем: проблеми адекватного змісту сучасної соціології викладання її в непрофільних закладах освіти та проблеми якісної на рівні сучасних вимог підготовки фахівців з соціології.