40. Соціологічні теорії управління наукового менеджменту ф.Тейлора та «людських відносин» е.Мейо

“Школа наукового менеджменту”, засновником якої був американський інженер-підприємець Фредерік Тейлор. Він був переконаний, що управління підприємством може бути ефективним лише тоді, коли воно ґрунтуватиметься на наукових принципах. Наукові методи праці, згідно з системою Тейлора, могли бути вироблені на основі спостережень за діями найбільш кваліфікованих робітників. Тейлор вважав, що потрібно досконало вивчити весь виробничий процес і розділити його на окремі вузькоспеціалізовані операції. Згодом — необхідно провести хронометраж усіх основних операцій. Далі — робітників навчають усім трудовим прийомам і задають певну норму, яку вони зобов’язані виконувати. Тих, хто не може чи не хоче виконувати норму — звільняють. Одночасно вводиться система оплати, яка заохочує виконання та перевиконання визначених норм. Усі вирішальні функції щодо організації трудового процесу передаються в руки адміністрації, причому Ф. Тейлор, розділивши роботу виконавців на складові частини, доручив контролювати кожну операцію окремому менеджеру, кожен із яких повністю відповідав за свій напрям роботи. Нагляд за працею стає більш функціональним. А робітники, таким чином, перетворюються тільки в об’єкт управління, що мають право виявляти ініціативу лише в бік підвищення продуктивності праці, якщо хочуть отримати прибавку до зарплатні.

Наприкінці 20-х рр. XX ст. критика тейлоризму посилюється. Основне звинувачення на адресу теорії наукового менеджменту — її механічний характер, те, що ця теорія не бере до уваги особистості людини. Ця критика приводить до появи “теорії людських відносин”.

Ретельні дослідження впродовж 1920-1930рр.виявили, що норма виробітку працівника залежить не так від його фізичних зусиль , як від тиску на нього робітничої групи, яка задає певний темп праці й правила поведінки. Тому й методи, запровадження Е.Майо, були спрямовані на вдосконалення соціально-психологічних стосунків між робітниками у групі та між робітниками і керівниками , поліпшення морально-психічного клімату. Головними елементами теорії людських стосунків є:орієнтація на людей;заміна індивідуальної винагороди колективною;формування позитивного морально-психологічного клімату;гуманізація праці,участь робітників в управлінні виробництвом.

41. Праця як соціальний процес та основа життєдіяльності людини

В найзагальнішому розумінні, праця — це діяльність людини, спрямована на досягнення певного результату. Праця як доцільна і цілеспрямована діяльність людей е неодмінною умовою існування і розвитку суспільства. Праця — це процес взаємодії людини і природи, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює, контролює обмін речовин між собою і природою. Найбільш активна функція у процесі виробництва належить людині як носієві живої праці, і лише діяльність людини перетворює предмети природи на предмети і засоби праці, створює технологію й організацію. Праця характеризується усвідомленістю людиною, спрямованістю своїх дій на результат (до того ж суспільно корисний результат) та енергозатратністю (витратами фізичної та розумової енергії на здійснення трудової діяльності). Працею людина створює, відтворює, збільшує обсяг потрібних їй матеріальних та нематеріальних благ. Праця є матеріальним процесом взаємодії людини з природою та суспільним процесом взаємодії людей у виробничій діяльності. Праця є також і процесом споживання людського капіталу як сукупності фізичних і розумових здібностей людини, що виступає особистісним чинником виробництва. Саме цей чинник виробництва приводить у рух засоби виробництва, створює та вдосконалює техніку і технологію, організовує виробництво та визначає його мету. Поза живою працею, без поєднання з нею матеріальні чинники виробництва є лише певним набором речей. Роль та важливість праці в розвитку людини та суспільства проявляється в тому, що в процесі праці створюються не лише матеріальні та духовні цінності, призначені задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, набуваючи нових навичок, розкриваючи власні здібності, доповнюючи та збагачуючи знання. Творча праця сприяє продукуванню нових ідей, вдосконаленню засобів праці, появі прогресивних технологій, нової продукції, матеріалів, енергії, котрі, в свою чергу, створюють нові потреби. Тобто внаслідок трудової діяльності задовольняються потреби людей та відбувається прогрес виробництва, виникають нові потреби та подальше їх задоволення, що надалі впливає на відтворення населення, сприяє підвищенню матеріального та культурного рівня його життя. Праця відіграє винятково важливу роль у розвитку людського суспільства. Завдяки праці накопичено потенціал продуктивних сил, суспільні багатства, сформовано сучасну цивілізацію. Прогрес людства неможливий без праці.

Праця була і залишається найважливішим фактором життєдіяльності людини. За своїм конкретним змістом праця є активним процесом діяльності людини, спрямованої на виробництво суспільно корисних, споживчих продуктів: матеріальних або духовних. Отже, технічний прояв праці у виробництві відображає її зміст, під яким розуміється сукупність трудових функцій працівників. Зміст праці визначає її відмінності не лише за трудовими функціями, а й за видами: фізична, розумова, управлінська і виконавча, проста і складна та інші види. Зміст праці виражається також змістовністю: ступенем складності, різноманітністю функцій, насиченістю, інтелектуальністю. Фактором змісту є продуктивні сили, що розвиваються в результаті науково-технічної революції.