Орг зах прав спож
.pdf
Закон «Про захист прав споживачів» встановлює найважливіші гарантії в правовому забезпеченні захисту прав споживачів, визначаючи, що громадяни мають право об'єднуватися на добровільній основі в суспільні об'єднання споживачів (їх асоціації, союзи), які здійснюють свою діяльність відповідно до статутів вказаних об'єднань (їх асоціацій, союзів) і законодавства Російської Федерації.
Суспільний захист прав споживачів здійснюється організаціями споживачів, які створюються як по територіальній ознаці (районні, міські, обласні, республіканські і ін.), так і залежно від конкретного інтересу групи споживачів (наприклад, Суспільство споживачів автомобільної техніки України).
Суспільства споживачів можуть об'єднуватися в союзи, конфедерації (наприклад, Київський союз споживачів).
Суспільні організації споживачів, створені на території України, об'єдналися в Спілку споживачів України (ССУ), а в СНД - в Міжнародну конфедерацію суспільств споживачів (КОНФОП). Таким чином,
Суспільні об'єднання споживачів (їх асоціації, союзи) для здійснення своїх статутних цілей мають право:
1)брати участь в розробці обов'язкових вимог до товарів (роботам, послугам), а також нормативних правових актів України, що регулюють відносини у сфері захисту прав споживачів;
2)проводити незалежну експертизу якості, безпеки товарів (робіт, послуг), а також відповідності споживацьких властивостей товарів (робіт, послуг), інформації про них, представленої продавцями (виробниками, виконавцями);
3)перевіряти дотримання прав споживачів і правил торгового, побутового і інших видів обслуговування споживачів, складати акти про виявлені порушення прав споживачів і направляти вказані акти для розгляду до уповноважених органів державної влади, а також інформувати органи місцевого самоврядування про виявлені порушення, брати участь по проханню споживачів в проведенні експертиз по фактах порушення прав споживачів;
4)поширювати інформацію про права споживачів і про необхідні дії по захисту цих прав, про результати порівняльних досліджень якості товарів (робіт, послуг), а також іншу інформацію, яка сприятиме реалізації прав і законних інтересів споживачів;
5)вносити до державних органів виконавчої влади, пропозиції про вживання заходів по підвищенню якості товарів (робіт, послуг), по припиненню виробництва і реалізації товарів (виконання робіт, надання послуг), по відгук з внутрішнього ринку товарів (робіт, послуг), що не відповідають встановленим вимогам;
6)звертатися до судів із заявами в захист прав споживачів і законних інтересів окремих споживачів (групи споживачів, невизначеного круга споживачів).
121
Тема 11. Юридична відповідальність за порушення прав споживачів
1.Загальне поняття юридичної відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів.
2.Види юридичної відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів.
1.Загальне поняття юридичної відповідальності за порушення
законодавства про захист прав споживачів
Юридична відповідальність є одним з найважливіших і складніших інститутів юридичної науки. Одні автори розуміють під юридичною відповідальністю обов'язок відповідати за свої протиправні дії, інші – передбачений правовими нормами обов'язок суб'єкта права зазнавати несприятливі для нього наслідки правопорушення, треті – реалізацію санкції, четверті – застосування заходів державно-примусового характеру, п'яті вважають, що юридична відповідальність – це реакція суспільства і держави на правопорушення. Не дивлячись на відмінності в поняттях юридичної відповідальності, всі автори сходяться на думці, що підставою відповідальності є правопорушення.
Підхід до розуміння юридичної відповідальності з даної позиції говорить про те, що відповідальність є різновид юридичних наслідків, що виникають при здійсненні певних дій або бездіяльності, і ці наслідки є форма дії норм права на суспільні відносини.
Відповідальність – складне, багатобічне поняття. Відповідальність є відношення особи до суспільства і встановленою державою правилам поведінки, за допомогою яких здійснюються управління і контроль за процесами, що відбуваються, в державі.
Юридичну відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту прав споживачів можна охарактеризувати таким чином:
1)передбачена законодавством різних галузей права;
2)тісно пов'язана з державним примушенням і застосовується державним органом. Тільки держава має апарат примушення, і воно встановлює порядок застосування заходів примушення;
3)наступає тільки за здійснення правопорушення при регулюванні відносин, що виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями при продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості і безпечних для життя, на отримання інформації про товари (роботи, послуги) і про їх виробників (виконавців, продавців);
4)реалізується у встановленій законом процесуальній формі;
122
5)втілюється в певних матеріальних нормах і застосовується відповідно до процесуальних норм права. Матеріальні норми права передбачають, встановлюють можливі і належні форми поведінки. У свою чергу процесуальні норми визначають порядок застосування норм матеріального характеру;
6)виражається в обов'язку зазнати несприятливі наслідки різного роду. Юридична відповідальність – як найважливіший інститут є правовою
гарантією реалізації обов'язку держави забезпечити дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина.
Основними цілями юридичної відповідальності є:
–захист прав і свобод людини;
–забезпечення в суспільстві законності і правопорядку шляхом:
–зменшення кількості правопорушень;
–покарання правопорушника;
–перевиховання правопорушника;
–формування поважної позиції суспільства до закону; відновлення порушених суспільних відносин; забезпечення правомірної поведінки в суспільстві.
Підводячи підсумок, можна зробити висновок: юридична відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів – це:
1) відповідальність в загальноюридичному значенні; 2) необхідність для винної особи піддатися заходам державної дії,
зазнати певні негативні наслідки.
2.Види юридичної відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів. Загальна характеристика окремих видів
відповідальності
1. Цивільно-правова відповідальність займає важливе місце у ряді правових засобів, що забезпечують захист прав споживачів. В умовах переходу до економіки ринкового типу роль цивільної відповідальності значно підвищується, оскільки основною її метою є компенсація, тобто відновлення порушеної майнової сфери споживача за рахунок майна правопорушника
От чому основний упор в Законі про захист прав споживачів робиться на застосування такої передбаченої чинним законодавством міри відповідальності, як відшкодування збитків. Цивільний кодекс України передбачає різні форми відповідальності: у формі відшкодування збитків, сплати неустойки і т.д. Особливе місце він відводить саме відшкодуванню збитків. Обумовлено це тим, що найістотнішим і поширенішим результатом порушення цивільних прав є збитки.
Відповідно до Закону «Про захист прав споживачів» збитки, заподіяні споживачу, підлягають відшкодуванню в повній сумі понад неустойку (пені), встановлену вказаним Законом або договором.
123
Під збитками в цивільному законодавстві розуміються витрати, які особа, чиє право порушене, здійснила для відновлення порушеного права, втрата або пошкодження його майна (реальний збиток), а також неодержані доходи, які ця особа одержала б за звичних умов, якби його право не було порушено (втрачена вигода).
Наприклад, втрачена вигода може розглядатися як, наприклад, неотримання очікуваного урожаю на присадибній ділянці в результаті покупки недоброякісної техніки або добрив. Або інший приклад: споживач, що замовив будівництво житлового будинку і не вселився в нього через прострочення закінчення робіт, має право вимагати відшкодування витрат на наймання житлового приміщення і неодержаний дохід у вигляді неодержаної найманої платні через неможливість здати частину житлової площі за договором найму житлового приміщення, який він уклав, розраховувавши на своєчасне виконання своїх зобов'язань будівельною організацією.
2)Неустойка є іншою формою цивільно-правової відповідальності. Неустойка – це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання. Зобов'язання неустойки виникає одночасно з основним. Воно зводиться до обов'язку боржника заплатити певну грошову суму, якщо обов'язки будуть виконані неналежним чином або взагалі не будуть виконані. Угода про неустойку повинна бути оформлена письмово незалежно від форми основного зобов'язання. Недотримання форми угоди про неустойку призводить до недійності угоди про неустойку. Неустойка є найпоширеним засобом забезпечення зобов'язань.
Розрізняють наступні види неустойки:
1)на підставі виникнення: законна неустойка, передбачена законом; договірна неустойка, встановлена угодою сторін;
2)щодо збитків розрізняють: залікову неустойку, коли збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою; штрафну неустойку, коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку; виняткову неустойку, коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків; альтернативну неустойку, коли по вибору кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки.
Для стягнення неустойки досить встановлення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Доведення спричинення при цьому збитків не потрібне.
Неустойка, передбачена законом (законна неустойка) на відміну від неустойки, встановленої договором (договірна неустойка), підлягає стягненню незалежно від включення умови в договір про неустойку.
3)Моральна шкода підлягає компенсації, якщо він причинний діями, які порушують особисті немайнові права громадянина або роблять замах на інші нематеріальні блага.
Під моральною шкодою розуміються етичні або фізичні страждання, заподіяні діями (бездіяльністю), що роблять замах (порушують) на:
124
–права, що належать громадянину від народження або;
–законні нематеріальні блага (життя, здоров'я, гідність, ділову репутацію, недоторканність приватного життя, особисту і сімейну таємницю
іт.п.);
–особисті немайнові права (право на користування своїм ім'ям, право авторства і інш.);
–майнові права громадянина.
Згідно Закону України «Про захист прав споживачів» особою, що завдає шкоду можуть бути виробник, виконавець, продавець.
При відшкодуванні майнової шкоди у цивільному законодавстві застосовується принцип еквівалентності розміру відшкодування розміру заподіяної шкоди.
Судова практика виявила певні проблеми при ухваленні рішення судами про розмір компенсації моральної шкоди. Суди, як правило, орієнтуються при визначенні сум, що підлягають відшкодуванню як компенсації моральної шкоди, на розмір суми, яку вимагають громадяни з приводу відшкодування матеріальних збитків, неустойки і ін.
В окремих випадках суди немотиврвано знижують розмір сум, що стягаються за відшкодування моральної шкоди, що не відповідає характеру заподіяної шкоди. В цілому підходи до визначення компенсації моральної шкоди не відпрацьовані. В результаті є значний розкид і необгрунтована варіативність в оцінці судами розмірів компенсації моральної шкоди.
Оскільки відповідальність за спричинення моральної шкоди має компенсаційний характер, то компенсація моральної шкоди в грошовій формі
– це уніфікований спосіб, і винаходити інший спосіб немає необхідності. Слід також спеціально зупинитися на понятті недоліку товару.
Закон підрозділяє "недолік" на "простий недолік" і "істотний недолік". Ці поняття мають дуже велике значення, оскільки їх виявлення є підставою для застосування до виготівників, продавців і виконавців заходів юридичної відповідальності, передбачених як загальногромадянським законодавством, так і Законом про захист прав споживачів.
Недолік товару (роботи, послуги) – невідповідність товару (роботи, послуги) стандарту, умовам договору або вимогам, що звичайно пред'являються, до якості товару (роботи, послуги).
Істотний недолік товару (роботи, послуги) – недолік, який робить неможливим або неприпустимим використовування товару (роботи, послуги) відповідно до його цільового призначення, або який не може бути усунений, або який виявляється знов після усунення, або для усунення якого потрібні великі витрати, або унаслідок якого споживач в значній мірі позбавляється того, на що він мав право розраховувати при укладенні договору.
Закон про захист прав споживачів передбачає, що споживач має право на те, щоб товари (роботи, послуги) були якісними і за звичних умов їх використовування, зберігання і транспортування були безпечними для його життя і здоров'я, для навколишнього середовища, а також не заподіювали
125
шкоди його майну. Виходячи з цього права передбачена відповідальність за завданої споживачу шкоди.
3)Право споживача на якість товару не тільки припускає передачу споживачу якісного товару, але і встановлює гарантії підтримки цього товару в працездатному стані, а також покладає на виробника (виконавця) певні зобов'язання перед споживачем в цій сфері.
Як відомо, товар або робота не можуть використовуватися вічно, рано чи пізно можуть виникнути ті або інші проблеми. Отже, при зверненні до виробника або продавця з вимогами з приводу недоліків в товарі важливе значення мають термін служби, термін придатності і гарантійний термін.
4)Передбачається низка заходів, направлених на запобігання спричиненню шкоди життя і здоров'ю споживачів. Першою перешкодою надходження в продаж небезпечних товарів є державна система сертифікації. Сертифікація – це процес підтвердження уповноваженим державним органом відповідності якості товарів обов'язковим вимогам стандартів.
5)Гарантією забезпечення безпеки для життя, здоров'я і майна споживача є вказівка в супровідній документації на товар, на етикетках або іншим способом спеціальних правил використання товару, його зберігання, транспортування і утилізації.
Збитки, заподіяні споживачу у зв'язку з відгуком товару (роботи, послуги), підлягають відшкодуванню виробником (виконавцем) в повному обсязі.
З правом споживача на безпеку товарів зв'язане право на відшкодування шкоди, яке також закріплене в законі. Як вже згадувалося, відповідальність виробника (виконавця) обмежується терміном служби і терміном придатності товару, а якщо ці терміни не встановлені, то обов'язок забезпечити безпека товарів зберігається протягом 10 років з моменту передачі споживачу.
Якщо ж порушуючи вимог законодавства виробник (виконавець) не встановив терміну служби або терміну придатності на товар, на який встановлення такого терміну обов'язкове, він нестиме відповідальність за заподіяний збиток життя, здоров'ю або майну споживача незалежно від часу його спричинення.
Цивільно-правова відповідальність за надання неналежної інформації. Споживач на ринку практично завжди опиняється в більш уразливому положенні, ніж продавець, оскільки у продавця є неоцінима перевага – він володіє інформацією.
Виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний своєчасно надавати споживачу необхідну і достовірну інформацію про товари (роботах, послугах), що забезпечує можливість їх правильного вибору.
Таким чином, Закон «Про захист прав споживачів» дає можливість громадянину-споживачу не тільки придбати статус рівноправного суб'єкта на ринку товарів (робіт, послуг), але і грамотно підійти до вибору товару належної якості на основі повної і достовірної інформації про нього, а у разі потреби захистити свої порушені права.
126
Важливість для споживача такої достовірної і повної інформації підкреслюється встановленням в Законі спеціальної відповідальності за правопорушення в цій області.
Спричинення шкоди життя, здоров'ю, майну споживача, а також природним об'єктам (земельним ділянкам, насадженням і т.д.), що знаходяться у власності споживача. Закон передбачає різні наслідки спричинення шкоди життя, здоров'ю, майну споживача і природним об'єктам, що належать йому. У першому випадку (при спричиненні шкоди життя, здоров'ю і майну споживача) передбачається відшкодування шкоди в повному об'ємі за правилами Закону. Якщо шкода причинна природним об'єктам, то передбачене відшкодування збитків.
Відповідно до Закону «Про захист прав споживачів» продавець (виробник, виконавець) звільняється від відповідальності, якщо доведе, що невиконання або неналежне виконання відбулося унаслідок непереборної сили.
Непереборна сила – надзвичайні і невідворотні за даних умов обставини, що незалежать від волі продавця, виробника, виконавця: стихійні явища (повені, урагани, землетруси і т.д.), військові дії, епідемії і т.п.
Відповідальність при укладенні договору на надання послуг
(виконання робіт). Відповідно до ст. 4 Закону про захист прав споживачів не тільки продавець повинен передати покупцю якісний товар, але і виконавець зобов'язаний виконати роботу або надати послуги, якість яких відповідає договору. Одна з істотних умов договору - термін виконання роботи (надання послуг), який встановлюється відповідно до ст. 27 вказаного Закону і може визначатися Правилами виконання окремих видів робіт (надання послуг) або договором.
Термін виконання роботи або надання послуги може визначатися датою або періодом. Якщо робота (послуга) виконується по частинах протягом терміну дії договору (доставка періодичного друку, технічне обслуговування), то разом із загальним терміном встановлюються приватні терміни виконання робіт або надання послуг.
Як правило, конфлікт у взаємостосунках між виконавцем і споживачем пов'язаний з простроченням виконання замовлених робіт (послуг). У таких ситуаціях Закон про захист прав споживачів наділяє споживача достатньо широкими правами і передбачає жорсткі санкції, вживані до того, що прострочив почало або закінчення роботи виконавцю. Останній несе відповідальність не тільки у разі реального прострочення виконання, тобто невиконання роботи (ненадання послуги) у встановлений термін або при порушенні терміну початку виконання роботи (надання послуги), але і у разі коли під час виконання роботи (надання послуги) стало очевидним, що вона не буде завершена в строк.
Підстава виникнення відповідальності виконавця по ознаці "очевидності" викликає сумнів. Закон про захист прав споживачів не указує, хто повинен визначити, що на якомусь етапі виконання роботи (надання
127
послуги) отримання кінцевого результату у встановлений термін стало неможливим.
При порушенні виконавцем термінів виконання робіт (надання послуг) споживач може по своєму вибору скористатися одним з перерахованих нижче прав. Закон встановлює два можливі варіанти поведінки споживача у разі прострочення виконавцем виконання своїх обов'язків.
По-перше, споживач може, не дивлячись на прострочення, продовжити свої відносини з виконавцем. В цьому випадку споживач може призначити виконавцю новий термін початку і (або) закінчення роботи (надання послуги) і зажадати зменшення ціни виконуваної роботи (послуги) або зажадати зменшення ціни за виконання роботи (надання послуги) без призначення нових термінів.
Призначені споживачем нові терміни необхідно вказати в самому договорі. Якщо виконавець допустить порушення нових термінів, споживач має право знову пред'явити будь-яку з вказаних в Законі вимог.
Розмір зменшення ціни за виконані роботи законодавець пропонує розраховувати по аналогії з розрахунками, вироблюваними у разі придбання споживачем товару неналежної якості. Розмір зменшення купувальної ціни товару визначається продавцем або підприємствами (ст. 18 Закону про захист прав споживачів). Отже, і розмір зменшення ціни за виконані роботи (надані послуги) у разі пред'явлення до нього такої вимоги споживачем повинен визначати виконавець. Якщо розмір виплат з яких-небудь причин не влаштовує споживача, останній має право оспорити його в суді.
Рішення про продовження або припинення роботи з первинним виконавцем цілком залежить від волі споживача. Наприклад, якщо підрядчик не доставив вчасно будівельні матеріали на ділянку замовника, тому що його підвів постачальник (що не є форсмажорним обставиною і не звільняє від відповідальності за прострочення), але готовий негайно почати будівництво, споживачу навряд варто відмовлятися від його послуг. Якщо ж прострочення почало або закінчення роботи є результатом винних дій виконавця, то споживач може:
1)доручити виконання роботи (надання послуги) третім особам за розумну ціну або виконати її своїми силами і зажадати від виконавця відшкодування понесених витрат;
2)розірвати договір про виконання роботи (наданні послуги) і зажадати повне відшкодування збитків, заподіяних порушенням термінів почала і (або) закінчення роботи (послуги).
Обидва ці вимоги припускають припинення правовідношення споживача і виконавця з приводу виконання замовленої роботи (послуги). Витрати, понесені споживачем у разі передачі роботи іншій особі, стягаються
зпервинного виконавця, що порушив термін виконання роботи (надання послуги). У тому випадку, коли винагорода первинним виконавцем одержана, він повинен повністю повернути його споживачу. Якщо розмір витрат споживача на виконання роботи третьою особою перевищує розмір одержаної первинним виконавцем винагороди, то виконавець зобов'язаний не
128
тільки повністю повернути одержану суму, але і покрити витрати споживача, що перевищують цю суму. Таке перевищення не повинне бути дуже великим. Укладаючи новий договір з третім лицем, споживач повинен виходити з того розміру винагороди, який він зобов'язався виплатити або виплатив первинному виконавцю (розумна ціна).
При розірванні договору з виконавцем, що прострочив, споживач повинен повідомити його про своє рішення. Якщо виконавець відмовляється розірвати договір або просто не відповідає на пропозицію споживача в строк, вказаний в самій пропозиції (при його відсутності - в тридцятиденний термін), споживач має право звернутися до суду з вимогою про примусове розірвання договору.
При розірванні договору про виконання роботи (наданні послуги) виконавець не має права вимагати відшкодування своїх витрат, а також платні за вже виконану роботу. Проте з цього правила можуть бути виключення. Особливості порядку розрахунків між споживачем і виконавцем в таких випадках встановлюються правилами виконання окремих видів робіт (надання послуг). В тому випадку, якщо споживач вирішить прийняти частину виконаної роботи (наданої послуги) у виконавця, витрати виконавця, витрачені на її виконання незалежно від факту розірвання договору, підлягають оплаті.
Неустойка як форма відповідальності за порушення термінів. Окрім відшкодування збитків, викликаних порушенням термінів почала і закінчення робіт, Закон про захист прав споживачів передбачає відповідальність виконавця, що прострочив, у формі неустойки. У разі порушення встановлених правилами виконання окремих видів робіт або договором термінів, а також призначених відповідно до Закону нових термінів, виконавець сплачує споживачу за кожен день, а якщо термін визначений в годиннику - за кожну годину прострочення неустойку у розмірі 3% ціни виконання роботи (надання послуги), а якщо ціна виконання роботи (надання послуги) договором окремо не визначена - загальної ціни замовлення (договори). Розмір неустойки може бути збільшений угодою сторін.
Неустойка стягається з дня (години), наступного за днем (часом), до якого робота (послуга) повинна бути почата або виконана, і припиняється початком або закінченням виконання роботи (надання послуги) або пред'явленням споживачем інших вимог, передбачених Законом. Сума неустойки, що стягається з продавця (виготівника) у разі прострочення їм задоволення вимоги споживача про заміну або ремонт товару з недоліками, обмежена за розміром. Вона не може перевищувати ціни роботи (послуги), а якщо ціна роботи (послуги) окремо не визначена - загальної ціни договору (замовлення).
Розмір неустойки визначається виходячи з ціни роботи (послуги) або договори (замовлення), що склалася в тому місці, де вимога споживача повинна бути задоволене в день добровільної виплати або в день винесення судової ухвали.
129
Виконавець повинен виплатити споживачу неустойку і відшкодувати збитки добровільно незалежно від того, пред'являв він відповідна вимога чи ні. При цьому збитки відшкодовуються споживачу в повній сумі понад неустойку, встановлену Законом про захист прав споживачів або договором. Якщо виконавець відмовляється від добровільної виплати неустойки і збитків або відмовляється задовольнити вимогу споживача про їх сплату, то ця вимога задовольняється через суд.
Відповідальність виконавця за порушення термінів виконання роботи (надання послуги) наступає незалежно від наявності або відсутності його вини. Закон звільняє виконавця від задоволення вимог споживача тільки в двох випадках: якщо порушення термінів виконання роботи відбулося з вини самого споживача або унаслідок дії непереборної сили. При цьому тягар доведення обставин, що звільняють від відповідальності, лежить на виконавці.
Закон про захист прав споживачів визначає правові наслідки у разі неналежної якості виконаних робіт або наданих послуг. Відповідно до цієї статті споживач при виявленні недоліків у виконаній роботі має право по своєму вибору зажадати від виконавця:
1)безвідплатного усунення недоліків виконаної роботи (наданої послуги);
2)відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги);
3)безвідплатного виготовлення іншої речі з однорідного матеріалу такої ж якості або повторного виконання роботи;
4)відшкодування понесених їм витрат по усуненню недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами або третіми особами.
Під недоліком роботи (послуги) Закон «Про захист прав споживачів» має на увазі невідповідність роботи (послуги) вимогам, що пред'являються до якості. Якщо підрядчик здає побудований їм будинок з недоробками (не засклені вікна, не встановлена охоронна сигналізація і т.д.), то з погляду вказаного Закону ці недоробки не є недоліками, оскільки не торкаються якості виконаної роботи. Отже, під недоліком потрібно розуміти тільки невідповідність якості виконаних робіт стандартам, умовам договору і вимогам, що звичайно пред'являються.
Вимоги, встановлені Законом, можуть бути пред'явлені у разі виявлення недоліків при ухваленні виконаної роботи, в ході виконання роботи, протягом гарантійного терміну або протягом шести місяців з дня ухвалення виконаної роботи. Недоліки виконаної роботи повинні бути усунені протягом 20 днів з дня пред'явлення вимоги споживачем, якщо інше не передбачене договором. За порушення цих термінів споживачу виплачується неустойка відповідно до Закону про захист прав споживачів.
Як можна побачити, наслідки порушення вимог до якості виконаних робіт (наданих послуг) і права, що надаються споживачу у разі виявлення недоліків у виконаній роботі, схожі з наслідками і правами при продажу товарів з недоліками.
130