Твори Марка Вовчка в дитячому читанні План

1. Загальна характеристика життя і творчості письменниці.

2. Проблематика, образи оповідань „Горпина”, „Игрушечка”.

3. Проблематика, художні особливості казкової повісті „Кармелюк”, образ Івана Кармеля.

4. Образи братів-розбійників у казці „Дев’ять братів і десята сестриця Галя”. Ідейне спрямування твору.

Література

1. Білецький Д., Гурвич Ф. та ін. Дитяча література: Посібник для студентів педінститутів і учнів педучилищ. – К.: Рад. школа, 1987.

2. Кіліченко Л.М. та ін. Українська дитяча література: Навч. посібник для ст-тів пед. ін-тів спеціальності „Педагогіка і методика поч. навч.” – К.: Вища школа, 1979.

3. Кодлюк Я.П., Одинцова Г.С. Розповіді про письменників: Посібник для вчителя почат. класів. – 2-ге вид. – Тернопіль, 1998.

4. Козак-Семенова Л. Російські твори Марка Вовчка // Українська мова і література в школі. – 1969. - № 12.

5. Література: Для дітей серед. шк. віку / Авт.-упорядники: О.К.Васильєва, Ю.С.Пернатьєв. – Харків, 2003.

6. Лобач-Жученко Б. Про Марка Вовчка. - К.: Дніпро, 1979.

7. Нахлік Є.К. Українська романтична проза 20-60-х років ХІХ ст. – К., 1988.

8. Проценко І. Аналіз оповідання Марка Вовчка „Горпина” // Українська мова і література в школі. – 1972. - № 9.

9. Сагіна Ф. Вивчення творчості Марка Вовчка у школі. - К.: Радянський письменник, 1971.

10. Тараненко М. Марко Вовчок. Літературний портрет. – К.: Радянський письменник, 1958.

11. Ткачук М.П. Наративні моделі українського письменства. – Тернопіль, 2007.

12. Українська дитяча література: Хрестоматія критичних матеріалів. / Упорядкували Ф.В. Гурвич, В.С. Савченко. Вид. 2-е, змін. і доп. – К.: Вища школа, 1969.

13. Хоменко Б. Марко Вовчок і дитяча література // Література. Діти. Час. – К.: Веселка, 1980. – С. 158-169.

Методичні вказівки щодо підготовки до практичного заняття

Мета заняття. Розкрити особливості проблематики творів, засобів характеротворення образів з позицій принципів критичного реалізму, який репрезентувала Марко Вовчок в українській літературі другої половини ХІХ ст. Визначити жанрові своєрідності літературних казок письменниці.

Матеріальне забезпечення заняття. Портрет Марка Вовчка, роман О.Іваненко „Марія”, тексти художніх творів письменниці.

Творчість Марка Вовчка (Марії Олександрівни Вілінської, 1833 – 1907 рр.) припадає на другу половину ХІХ ст., коли в Російській імперії (у тому числі і в Україні) вирішувалися складні суспільно-економічні проблеми, а у вітчизняній літературі відбувалося утвердження естетико-змістовних принципів критичного реалізму, що позначалося на розширенні тематики, проблематики, образної системи творів, їхніх художніх особливостях. Тому, готуючи перше питання, слід зосередитися на таких моментах:

• чому проблема кріпаччини стала пріоритетною для суспільної думки середини ХІХ ст.? Які існували міркування стосовно подальшої долі кріпаччини як соціально-економічного феномену?

• сформулювати основні принципи критичного реалізму;

• якою збіркою і коли дебютувала в українській літературі Марко Вовчок? Як називалася наступна збірка оповідань письменниці?

• чому Тарас Шевченко назвав Марка Вовчка своєю „єдиною донею”?

• до яких збірок належали оповідання „Горпина” та „Игрушечка”?

Аналізуючи оповідання „Горпина”, необхідно врахувати такі особливості:

• від чийого імені ведеться повістування у творі, що можна сказати про постать оповідача, чому обрана саме така форма ведення повістування;

• чому при змалюванні загального стану кріпацького села і почувань Горпини після народження доньки авторка вдається до прийому контрасту;

• які якості поміщика розкриваються через слова панського посланця, передані Горпині: „Панові треба робити, а про твою дитину байдуже”. Ким є Горпина для поміщика?;

• з якими намірами вступав молодий пан у володіння селом, що він обіцяв зробити для кріпаків, чому через певний час про нього оповідачка говорить: „Може, його на добре й учено, та, мабуть, панську істоту не переробиш!”;

• у кому чи в чому Марко Вовчок бачить основне зло кріпаччини.

Розгляд оповідання „Игрушечка” потребує зосередження на таких властивостях тексту:

• як зовуть головну героїню твору, в силу чого всі стали називати її Іграшкою, як сама вона до цього ставиться;

• в якому емоційному ключі героїня твору повістує про своє життя; що мав на увазі М.Добролюбов, коли зазначав, що в оповіданні спостерігається „спокійний, безсторонній, урочистий суд історії над самою суттю, над принципом кріпацтва”;

• які стосунки складаються між старою панею та Іграшкою протягом твору, в чому пані звинувачує кріпачку, про які моральні якості поміщиці це свідчить;

• у чому Марко Вовчок бачить найбільше зло кріпаччини.

Вивчення творів „Кармелюк”, „Дев’ять братів і десята сестриця Галя” здійснюється з урахуванням кількох особливостей. По-перше, сама Марко Вовчок їхній жанр визначає як казки. Тому обов’язково встановлюються типологічні ознаки казок певного виду, а відтак і відмінності, що дозволить охарактеризувати змістовно-художню своєрідність творів, яка відбиває авторський задум.

По-друге, в обох творах головними персонажами є розбійники, що потребує з’ясування як причин, що обумовили їхнє розбійницьке життя, так і ставлення до подібної поведінки іншими персонажами, а також власне автора.

По-третє, необхідно порівняти поведінку розбійника Кармелюка і розбійників-братів, що увиразнить проблематику творів, їхню ідейну спрямованість.

Власне аналіз казкової повісті „Кармелюк” (1862) варто розпочати з того, що прототипом головного героя є історична постать. Отже, слід пригадати, як звали реального Кармелюка, коли він жив, проти чого і як боровся, як закінчилося його життя. Також необхідно проаналізувати фрагмент листа, адресованого письменницею своєму чоловікові етнографу Марковичу з Парижа під час роботи над казкою: „А тепер-таки, таки ж не гаючи часу анітрошки, пришли мені усе, що знаєш, що маєш про Кармелюка, усе, усе – і де родився, якого року, як його звали, усе, усе чисто. Я тепер пишу повістку „Кармелюк” (нікому не кажи) для дітей”.

Безпосередньо робота над текстом здійснюється в такий спосіб:

• як зовуть головного персонажа повісті, чому Марко Вовчок відмовилася від справжнього імені героя;

• про які якості характеру Кармелюка свідчить перша авторська характеристика („Смільчака такого, такого красеня … І потім ніколи вже не зміг забути його обличчя красного”), який художній прийом становить основу даної характеристики;

• чим впливав Кармелюк на всіх оточуючих, які якості казкового персонажа проявляються при цьому;

• чим відрізняється кінцівка повісті від реальних фактів загибелі Кармелюка, якою якістю при цьому наділяється головний герой, як це позначається на жанрових особливостях твору;

• до якого виду фольклорних казок близька повість за своїми жанровими особливостями, чому образ Кармелюка змальовується письменницею в казковому плані.

Окремо слід розглянути, як оцінюється розбійництво Кармелюка. Для цього треба зупинитися на третій пісні, яка вміщена в повісті:

Зовуть мене розбійником, кажуть, що вбиваю,

Я ж нікого не вбиваю, бо сам душу маю!

Якщо візьму в багатого, я вбогому даю,

І, так гроші поділивши, я гріха не знаю.

……………………………………………..

У неділю дуже рано у всі дзвони дзвонять.

Ой, а мене, Кармелюка, як звірюку, гонять.

Нехай гонять, нехай ловлять, нехай заганяють, -

Нехай мене, Кармелюка, в світі споминають!

Питання для осмислення:

• яка форма повіствування є домінуючою в повісті;

• від чийого імені виконується пісня, чому відбувається зміна форми повіствування;

• як сам Кармелюк оцінює своє розбійництво;

• хто власне виконує пісню, чому її співає не сам Кармелюк;

• як ставиться автор до поведінки головного героя, що даним образом утверджує письменниця.

Казка „Дев’ять братів і десята сестриця Галя”

Сприйняття образів братів-розбійників значно складніше, ніж образу Кармелюка. Як персонаж він площинний (плакатно-агітаційний), а про братів цього сказати не можна. Пам’ятаючи про це, потрібно зосередитися на таких епізодах:

• чому старший брат не зміг перебувати у наймах, як це характеризує почування всіх інших братів;

• зіставте причини, які обумовили „розбійництво” Кармелюка та „розбійництво” братів; чи є тут суттєві відмінності;

• в якому емоційно-психологічному стані перебувають брати-розбійники, переданому через опис їхнього відпочинку в печері (зверніть увагу на фрази, виділені жирним шрифтом): „А інші брати не так: один гроші лічить, а коло його другий дивиться неначе з гнівом, неначе з погордою на їх; третій знов теж у чимсь кається, хто його зна; один, здається, спить, одвернувшись од усіх до стіни; другий лежить, дивлячись очима, закинувши руки під голову, мов порішивши вже з усіма нудними докучими думками навіки; двоє палять люльки, люлька за люлькою, тільки вилітає іскра та дим в’ється й повіває своїм звієм невеселі їх обличчя; самий менший, молодший сидить коло входу до печери, і з першого погляду на його видно й ясно, що сповнена його голова кучерява смутних мислоньок, а серденько бідненьке сповнене туги та ще гіркої притуги”; чим можна мотивувати даний стан братів-розбійників; чи міг щось подібне переживати Кармелюк;

• дайте власну оцінку розв’язки казки, зважаючи на те, що серед дослідників немає одностайної думки стосовно того, що відбулося.

Російський письменник, автор сатиричних казок О.Салтиков-Щедрін:

• „Прагнення помиритися з життям, піти на згоду з ним зображено автором досить живо, але, зрозуміло, що всі ці несміливі спроби не мають жодного успіху, бо життя охоче визнавати тільки того, хто з’являється з правом панувати над ним, а зовсім не того, хто шукає способу примоститися до нього без ніякого права <…> Автор дуже добре розуміє це і тому, показавши героям своїм всю ницість таких облудних засобів, приводить їх до потреби шукати іншого виходу із гнітючого становища, виходу не облудного, але водночас і не цілком природного. Але неприродність ця, чомусь здається цілком природною, і читач не нарікає на неї”;

• „М.Вовчок не ставить перед собою ніяких упереджених завдань, він не бажає ні вчити, ні виправляти, не обіцяє ніяких нагород за хороші вчинки і ніяких покарань за погані. Він просто-напросто описує, яке буває важке життя на світі, як люди бадьорі й сильні перемагають це важке життя і як інші, теж бадьорі й сильні, знемагають під ярмом його. Дітям це знати досить корисно, тому, що і їм, звичайно, доведеться згодом зустрітися з важким життям; отже, не вадить, щоб воно застало їх бадьорими, а не кволими і ладними продати душу першому, хто обіцяє їм яблуко”

Узагальнена оцінка критичних висловлювань: сентиментально-пригнічена розв’язка засвідчує невизначеність позицій самої авторки, намагання розчулити читача, що відповідає загальним тенденціям сентиментально-романтичної української прози народницько-етнографічного спрямування.

Позиція В.П.Сиротенка як викладача, що читає даний курс: Марко Вовчок, як письменниця-демократка, не може не обстоювати право простої людини на забезпечене і захищене життя. Водночас вона враховує і традиції тогочасної української літератури щодо оцінки стихійного бунтарства (образ Чіпки як „пропащої сили” в романі Панаса Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”). Отже, трагічною розв’язкою письменниця, можливо, наголошує на тому, що шлях до соціальної справедливості не може пролягати через насилля, але й альтернативи даному запереченню вона не знаходить.