Менеджмент

ложення, що за соціалізму немає криз, є тільки “труднощі зростання”. Багато років у нашій країні саме це поняття було ідеологічним фактором розроблен­ ня економічної політики розвитку виробництва. Насправді з появою проблем на соціалістичних підприємствах труднощі замовчувалися та приховувалися вищими органами державного управління. Держава, втручаючись в економі­ ку певного підприємства, не допускала та й не могла допустити банкрутства. Не існувало навіть такого економічного поняття, як “банкрутство”.

Знаукового погляду криза є етапом розвитку будь-якої складної системи,

їїелементом. Кризу потрібно розглядати як зламний момент у розвитку сис­ теми, що дає простір новому витку економічних змін. Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто, порушуючи її стійкість, радикально її онов­ лює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтур­ ботне існування. Це дві сторони однієї медалі (одне не може існувати без ін­ шого), прояв закону єдності та боротьби протилежностей

Поняття “криза” тісно пов’язане з поняттям “ризик”, що певною мірою впливає на методологію розроблення будь-якого управлінського рішення. Ви­ лучіть з нього очікування кризи, і зникне гострота сприйняття ризику, ста­ нуть несподіваними і від цього ще більш важкими наслідки кризової си­ туації.

Проблему кризи можна розглядати і в іншому ракурсі. Соціально-еконо­ мічна система в будь-якому вигляді й формі, будь то суспільна формація, чи суб’єкт підприємницької діяльності (СПД), має дві тенденції свого існування: функціонування і розвиток.

Функціонування — підтримання життєдіяльності, збереження функцій, що визначають її цілісність, якісну визначеність, сутнісні характеристики. Розвиток — набуття нової якості, яка зміцнює життєдіяльність в умовах середовища, що змінюється.

Функціонування і розвиток тісно пов’язані між собою і відображають діа­ лектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Функ­ ціонування соціально-економічної системи характеризує обов’язкова наяв­ ність предмета праці, засобів праці та людини, що здійснює трудову діяльність. При цьому функціонування соціально-економічної системи мож­ ливе лише за певної відповідності таких ознак:

•засоби праці можуть змінювати її предмет,

•людина повинна володіти засобами праці,

•результат має відповідати інтересам і потребам людини.

Усе це необхідні умови функціонування СПД у сучасному економічному просторі.

Розвиток характеризує зміни в предметі, засобах праці й у людині. Кри­ терієм цих змін є поява нової якості, що зміцнює стабільність і гармонійність функціонування соціально-економічної системи, або нові умови, що спричи­ няють необхідні зміни. Факторами розвитку є зростання продуктивності пра­ ці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності тощо. При цьому змінюються й умови функціонування соціальноекономічної системи.

Зв’язок функціонування і розвитку має діалектичний характер, що відоб­ ражає можливість і закономірність настання та подолання криз. Стабільне функціонування стримує розвиток і водночас є його життєздатним середови­

471

щем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для досягнення стійкішого його стану.

Отже, виникає циклічна тенденція розвитку, що відображає періодичне настання криз.

Циклічність кризових явищ. Циклічність процесів спостерігається всюди: у природі, людському суспільстві в процесі розвитку соціальних і економіч­ них явищ, а також у виробництві. Соціальні й економічні явища, розвиток виробництва відбуваються циклічно, шляхом чергування піднесень і спадів, але висхідною кривою. Тимчасовий лаг між спадами і піднесеннями стано­ вить цикл розвитку. Надзвичайно важливим є дослідження періодичності та тривалості економічних і виробничих циклів.

Одним з перших творців теорії циклів і кризових явищ був український вчений М. Туган-Барановський. У науковій праці “Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь” (1894) він, піддавши аналізу теоретичні дослідження різних вчених щодо виникнення кризових явищ, виявив циклічність розвитку промисловості. Вчений створив теорію циклів. Принципово новим в його дослідженнях був аналіз механізму виникнення кризи, яке він пов’язував з порушенням пропорційності розвитку виробництва та перетворенням часткового виробництва на загальне, що має позначитися на ціноутворенні для всієї або основної маси товарів ринку.

За таких умов криза є явищем економічної кон’юнктури. М. Туган-Бара­ новський дослідив, як із часткового виробництва виникає загальне товарне надвиробництво. Він вважав, що цикли виробництва мають хвилеподібний вигляд і складаються з двох хвиль — “висхідної” та “низхідної”. На думку М. Тугана-Барановського, криза має вигляд точки на зламі двох хвиль. Таким чином, на початку ХХ ст. він одним з перших у світі розробив і запропонував теорію циклічного (хвилеподібного) розвитку ринкового господарства.

Послідовник М. Тугана-Барановського російський вчений М. Кондратьєв за допомогою математичного апарату відкрив нову економічну закономір­ ність — так звані “великі цикли кон’юнктури”. В основу досліджень Конд­ ратьєва покладено опрацювання таких економічних показників, як товарні ціни, відсоток на капітал, заробітна плата, обсяг зовнішньої торгівлі, видобу­ вання вугілля, виробництво чавуну та свинцю в чотирьох економічно розви­ нутих країнах (Англія, Франція, Німеччина, США) з кінця ХVІІІ до початку ХХ ст. Так було започатковано теорію сучасних економічних циклів.

М. Кондратьєв вважав, що існують великі цикли розвитку промисловості та сільського господарства (48–55 років) і малі (10–12 років). Великий цикл складається з висхідної та низхідної хвиль (рис. 4.17).

Перша хвиля характеризується пожвавленням і піднесенням промисло­ вості та сільського господарства, друга — спадом їх виробництва. Малі цикли економічного розвитку вписуються у великі цикли. Але характер малого цик­ лу залежить від того, на яку хвилю великого циклу він припадає: якщо на висхідну, то ефект економічного піднесення підсилюється, а кризові явища слабшають; якщо ж на низхідну, то криза і депресія посилюються, а вироб­ ництво скорочується. Таким чином, М. Кондратьєв виділив 2,5 великих цик­ ли, які мали місце протягом 140 років (з 80-х років XVIII ст. до 20-х ХХ ст.). На його думку, довгі висхідні хвилі були пов’язані з докорінними якісними змінами в розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а саме:

472

Ефективність розвитку економіки

Загальна тенденція розвитку економіки

Рис. 4.17. Періодичність і тривалість економічних і виробничих циклів

(за М. Кондратьєвим)

•перехід від стадії капіталістичної кооперації і мануфактури до крупного машинного виробництва внаслідок промислової революції та створення адекватної матеріально-технічної бази машинного виробництва;

•перехід від домінування приватної індивідуальної власності на капітал до панування акціонерного капіталу в середині XIX ст.;

•перехід від капіталізму вільної конкуренції до корпоративного капі­ талізму ХХ ст. внаслідок науково-технічної революції, концентрування і централізації капіталу і виробництва;

•формування корпоративно-державного капіталізму в період між двома світовими війнами на основі укрупнення та інтернаціоналізації капіта­

лу і виробництва.

У наш час, на думку професора В. Осокіної, початком великої висхідної хвилі можна вважати якісні зміни, спричинені розвитком кібернетики, елек­ троніки і впровадженням державного стратегічного планування економіки.

Отже, за М. Туганом-Барановським та М. Кондратьєвим, хронометричну послідовність циклів, можна показати таким чином:

1-й цикл:

висхідна хвиля — з 1787–1791 до 1810–1817 рр.; низхідна хвиля — з 1810–1817 до 1844–1851 рр.

473

2-й цикл:

висхідна хвиля — з 1844–1851 до 1870–1875 рр.; низхідна хвиля — з 1870–1875 до 1890–1896 рр.

3-й цикл:

висхідна хвиля — з 1890–1896 до 1914–1920 рр.; низхідна хвиля — з 1914–1920 до 1945–1950 рр.

4-й цикл:

висхідна хвиля — з 1945–1950 до 1970–1975 рр.; низхідна хвиля — з 1970–1975 р. до 1997–1998 рр.

5-й цикл:

висхідна хвиля — з 1999–2000 до 2023–2027 рр.

На підставі теорій М. Тугана-Барановського і М. Кондратьєва можна з ви­ соким ступенем вірогідності передбачати періодичність спадів і піднесень ви­ робництва. Цінність цих теорій полягає в тому, що вони є методологією про­ гнозування циклічності та характеру розвитку економіки.

Вагомий внесок у розвиток теорії циклів у 30–40-х роках ХХ ст. зробив ан­ глійський економіст Дж. Кейнс. На його думку, вирішальну роль у формуван­ ні та періодичності циклів відіграє гранична ефективність капіталу, тобто межа найбільших витрат і найменших прибутків його функціонування. Крім того, Дж. Кейнс вважав, що причиною циклічності є психологічний закон споживання, відповідно до якого люди зі зростанням доходів збільшують спо­ живання, але ще в більшій пропорції зростає та частка прибутку, яку вони зберігають.

У формуванні економічного циклу беруть участь, за Дж. Кейнсом, такі чинники: сукупне споживання, гранична ефективність капіталу, психологіч­ ний закон споживання, пов’язаний із заощадженнями і накопиченнями. Вче­ ний вважав, що тривалість економічного циклу залежить від тривалості служби таких елементів основних фондів, як устаткування, машини, а також прибуток, термін витрат надлишкових запасів товарів і послуг. На його дум­ ку, термін реалізації цих запасів становить 3–5 років. На підставі своєї теорії Дж. Кейнс розробив практичні рекомендації із застосування економічних ме­ тодів обмеження наслідків спадів виробництва шляхом державного регулю­ вання економіки через ставки відсотків, інвестиції, кредити, податки, ціни та інші економічні важелі.

Теорії економічних циклів М. Тугана-Барановського, М. Кондратьєва і Дж. Кейнса розкривають основні закономірності, періодичність і структуру циклів. Урахування їх у повсякденній практиці менеджменту дає змогу розробити підходи до управління в умовах кризових ситуацій.

Кризи не обов’язково є руйнівними, вони можуть відбуватися з певним ступенем гостроти, але їх настання зумовлене не лише суб’єктивними, а й об’єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи. Кризи відображають не тільки протиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування. Це можуть бути, нап­ риклад, протиріччя між рівнем техніки і кваліфікацією персоналу, між тех­ нологіями й умовами їх використання (приміщення, кліматичні умови, тех­ нологічна культура та ін.).

Причини криз можуть бути різними. Вони поділяються на об’єктивні, пов’язані з циклічними потребами модернізації та реструктуризації підпри­ ємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища органі­

474

зацій, і суб’єктивні (рис. 4.18), що відображають помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть мати природний характер (зумовлені не­ сприятливими кліматичними явищами, землетрусами, повенями тощо), а та­ кож техногенний відбиток, пов’язаний з діяльністю людини.

Природні

Причини криз

Техногенні

Рис. 4.18. Причини виникнення криз

Причини кризи бувають зовнішні та внутрішні. Перші пов’язані з тенден­ ціями і стратегією макроекономічного розвитку або розвитком світової еконо­ міки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі — з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.

Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати, що небез­ пека кризи існує завжди, її необхідно передбачати і прогнозувати.

Подолання криз — керований процес. Про це свідчать багато криз, що від­ бувалися в історії розвитку людства, виробництва й економіки. Успіх анти­ кризового управління залежить від своєчасного розпізнавання кризи, симп­ томівїївиникненнятарозвитку.Ознакикризидиференціюються,насамперед, за їх типологічною належністю. Такими ознаками можуть бути масштаби, проблематика, гострота, галузь, причини, можливі наслідки і фаза прояву кризи (рис. 4.19).

У розпізнаванні кризи велике значення має оцінка взаємозв’язку проблем. Існування і характер такого взаємозв’язку можуть свідчити про небезпеку кризи та її специфіку. В управлінні соціально-економічною системою пови­ нен функціонувати так званий моніторинг антикризового розвитку. Це конт­ роль процесів розвитку і відстежування їх тенденцій за критеріями анти­ кризового управління. Адже існує прогнозування погоди, землетрусів, сонячної активності. Цим займаються спеціальні служби. В системі управлін­ ня також можуть бути створені аналогічні служби. Проте для такого прогно­ зування необхідний чіткий набір певних ознак і показників кризового розвит­

475

Рис. 4.19. Ключові характеристики прояву кризи

ку, методологія їх використання під час аналізу. Прогнозування криз можли­ ве тільки на підставі спеціального аналізу ситуацій і тенденцій.

При розпізнаванні криз використовується багато показників оцінювання стану соціально-економічної системи. Розпізнавання базується як на устале­ них в управлінні показниках, так і на спеціалізованих. Наприклад, зниження продуктивності праці або ефективності виробництва свідчить про можливість кризи, хоча може бути випадковим і епізодичним.

Існуюча на даний час система показників не була орієнтована на розпізна­ вання криз. Вона працювала на управління ситуаціями послідовного і “не­ ухильного” розвитку соціалістичної економіки. Тому необхідне розроблення нових, очевидно, синтетичних показників для того, щоб точніше і вчасніше визначати імовірність і момент настання кризових ситуацій.

Велике значення має не тільки система показників, що відображають ос­ новні ознаки кризи, а й методологія їх конструювання і практичного вико­ ристання. У сучасному механізмі управління це є його найбільш слабкою лан­ кою. У кінцевому рахунку йдеться про методологію розпізнавання кризи у всіх аспектах цього процесу: мета, показники, їх використання в аналізі си­ туацій, практична цінність передбачення криз.

Методологія розпізнавання кризи тісно пов’язана з організацією цієї робо­ ти, що передбачає наявність фахівців, функції їхньої діяльності, їх рекомен­

476

дації, взаємодію в системі управління. Мається на увазі підготовка і наявність не тільки так званих антикризових менеджерів чи арбітражних керівників, а йспеціалізованихвційдіяльностіекономістів,аналітиків,якіздатніпрацюва­ ти в тісному співробітництві з інженерами та технологами і добре знають особ­ ливості виробничої діяльності.

Розпізнавання кризових ситуацій і передбачення криз сьогодні через вели­ ку складність управління і зростаючі масштаби виробничої діяльності повин­ не бути поставлене на професійну основу. Подолання криз залежить від ме­ тодів аналізу кризових ситуацій і наявності фахівців у галузі антикризового управління. Професіоналізм управління не обмежується навичками пов­сяк­ денного успішного керування. Він повинен виявлятися й в умовах підвище­ ного ризику, екстремальних ситуацій, кризи.

Класифікація кризових явищ і ситуацій. Практика свідчить, що кризи не­ однакові не тільки за своїми причинами і наслідками, а й за самою сутністю. Необхідність у розгалуженій класифікації криз пов’язана з диференціацією засобів управління ними. За наявності типології та розуміння характеру кри­ зи з’являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу і забезпе­ чення безболісності перебігу.

Існують кризи загальні та локальні. Загальні охоплюють соціально-еконо­ мічну систему, локальні — тільки частину її. Це поділ криз за масштабами прояву. Звичайно, він носить умовний характер. У конкретному аналізі кри­ зових ситуацій необхідно враховувати межі соціально-економічної системи, її структуру і середовище функціонування.

За проблематикою можна виділити макро- і мікрокризи. Макрокризі влас­ тиві досить великі обсяги і масштаби. Мікрокриза захоплює тільки окрему проблему чи групу проблем СПД.

Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікрокри­ зою, як ланцюгова реакція, може поширюватися на всю систему чи всю проб­ лематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елемен­ тів, і проблеми не розглядаються окремо. Але це виникає за відсутності управління кризовими ситуаціями, розроблених заходів локалізації кризи і зниження її гостроти.

За структурою відносин у соціально-економічній системі та диференціації проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, со­ ціальних, організаційних, психологічних і технологічних криз.

Економічні кризи відображають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремого СПД. Це кризи виробництва і реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних пере­ ваг, банкрутства тощо. У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові кризи, які характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансових можливостей СПД.

Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч чи зіткненні інтере­ сів різних соціальних груп або працівників і роботодавців, профспілок і під­ приємців, працівників різних професій, персоналу і менеджерів тощо. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати і окремо, наприклад з приводу стилю управління, невдово­ лення умовами праці, ставлення до екологічних проблем.

Особливе місце в групі соціальних криз посідає політична криза. Це криза в політичному устрої суспільства, криза влади, реалізації інтересів різних со­

477

ціальних груп, класів, в управлінні суспільством. Політичні кризи, як прави­ ло, стосуються всіх аспектів розвитку суспільства і переходять у кризи еконо­ мічні.

Організаційні кризи виявляються як протиріччя щодо розподілу повнова­ жень та інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, відділень адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм. В організаційному устрої будь-якої соціально-економічної си­ стеми можуть загострюватися організаційні відносини. Це виявляється в ді­ лових конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності, втрати кон­ тролю, що буває за надмірного чи швидкого розвитку соціально-економічної системи, зміни умов її функціонування і розвитку, наявності помилок у рест­ руктуризації СПД. Організаційна криза виявляється часто як параліч органі­ заційної діяльності. Однією з його форм є її непомірна бюрократизація.

Психологічні кризи також нерідкі в сучасних умовах соціально-економіч­ ного розвитку. Це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масового характеру, виникненні почуття невпев­ неності, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою за­ хищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному клі­ маті суспільства, колективу чи окремої групи.

Технологічна криза — це криза нових технологічних ідей в умовах чітко вираженої потреби в нових технологіях, наприклад криза технологічної не­ сумісності виробів або криза відторгнення нових технологічних рішень. В узагальненішому плані такі кризи можуть виглядати кризами науково-тех­ нічного прогресу — загострення протиріч між його тенденціями, можливос­ тями, наслідками. Наприклад, на сьогодні наявна криза ідеї мирного вико­ ристання атомної енергії через невирішеність проблеми зберігання ядерних відходів, будівництва атомних електростанцій і кораблів.

За безпосередніми причинами виникнення кризові явища поділяються на природні, суспільні та екологічні. Природні спричиненні природними умо­ вами життя і діяльності людини. До них належать землетруси, урагани, по­ жежі, кліматичні зміни, повені. Усе це не може не позначитися на економіці, психології людини, соціальних і політичних процесах. Причиною кризи мо­ жуть бути і суспільні відносини у всіх видах їх прояву. Велике значення має розуміння і розпізнавання криз відносин людини з природою — екологічних. Це кризи, що виникають за зміни природних умов, спричинених діяльністю людини, — виснаження ресурсів, забруднення довкілля, виникнення небез­ печних технологій, зневаги до вимог законів природної рівноваги.

Кризи також можуть бути передбачуваними (закономірними) та несподіва­ ними (випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і зумовлені об’єктивними причинами нагромадження факторів. З виникненням кризи можуть бути пов’язані потреби реструктури­ зації виробництва, зміна інтересів під впливом науково-технічного прогресу.

Різновидом передбачуваних криз є циклічна криза (звичайно, у тому ви­ падку, якщо відомі й вивчені природа кризи та її характер). Криза може ви­ никати періодично і мати певні фази свого перебігу.

Несподівані кризи часто бувають результатом грубих помилок в управлін­ ні або яких-небудь природних явищ чи економічної залежності, що сприяє виникненню і поширенню локальних криз.

478

Існують також кризи явні та латентні (приховані). Перші відбуваються помітно і легко виявляються. Другі є прихованими, відбуваються відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.

Кризи бувають глибокими і неглибокими. Глибокі, гострі кризи часто при­ зводять до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вони відбуваються складно і нерівномірно, часто акумулюють у собі безліч проти­ річ, зав’язують їх у заплутаний клубок. Неглибокі, м’які кризи відбуваються більш послідовно і безболісно, їх можна передбачати, ними легше управляти.

Усі можливі кризи поділяються на затяжні та короткочасні. Фактор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи, як правило, від­ буваються болісно і складно. Вони часто є наслідком невміння управляти кри­ зовими ситуаціями, нерозуміння сутності та характеру кризи, причин її ви­ никнення і можливих наслідків.

Практика розвитку суспільства й економіки в усі періоди історії свідчить про те, що, незважаючи на “людську природу” криз, їх уникати неможливо, тому дуже важливим і актуальним є своєчасне виявлення симптомів і роз­ пізнавання криз, що починаються. Класифікаційні ознаки реальної кризи можуть розглядатися як параметри, що “підказують” чи визначають оцінку кризової ситуації, розроблення і вибір управлінських рішень. Небезпека кри­ зи існує завжди. Тому дуже важливо знати ознаки настання кризових ситуа­ цій і оцінювати можливості їх розв’язання.

Криза є ситуативною характеристикою функціонування будь-якого суб’єк­ та і наслідком невизначеності в його зовнішньому і внутрішньому середови­ щі. У найзагальнішому вигляді кризові ситуації, основними джерелами яких є зовнішні та внутрішні чинники, класифікують за такими головними причи­ нами виникнення:

•непередбачені події, що настали раптово, у зовнішньому середовищі (зміни політичної ситуації в державі, податкового законодавства, цін, коливання валютного курсу тощо);

•зміна відносин суб’єкта управління з контрагентами;

•зміни всередині суб’єкта управління (втрата постачальника, звільнення провідних фахівців тощо);

•зміни, що відбуваються внаслідок науково-технічного прогресу, резуль­

татом чого є формування нових підходів, поглядів і орієнтирів. Ступінь передбачуваності кризових явищ і ситуацій залежить від зовніш­

ніх факторів, на які суб’єкт управління не може впливати взагалі або вплив є слабким, і внутрішніх, що підлягають впливу з боку суб’єкта управління, на­ приклад організації праці самого суб’єкта. Здатність будь-якого підприємства пристосовуватися до зміни як зовнішніх, так і внутрішніх чинників — гаран­ тія не тільки його виживання, а й процвітання. Кризові явища і ситуації кла­ сифікують за ознаками, наведеними в табл. 4.13.

Вплив кризового явища на функціонування суб’єкта управління може при­ звести до таких наслідків: руйнація суб’єкта управління як системи; часткова руйнація системи управління суб’єкта; відсутність суттєвого впливу на суб’єкт управління.

Наведена класифікація кризових явищ і ситуацій, характеризується ши­ роким діапазоном криз та їх причин, що свідчить про необхідність уміння ме­ неджерів будь-якої організації визначати причини виникнення криз і знати їх видові особливості.

479

У літературі з управління наводять різні види криз з огляду на різноманіт­ ні критерії. Використовується така класифікація:

•стратегічний розвиток підприємства (кризи зростання, стагнації або спаду);

•стадії життєвого циклу підприємства (можливий поділ на кризи ство­ рення, росту і старіння);

•агрегування стану (прихована (латентна) і гостра кризи);

•загроза цілям підприємства (обов’язковими передумовами нормального стану підприємства є: підтримання платоспроможності та стабільний фінансовий стан — перевищення пасивів над активами; з урахуванням

системних цілей кризи стратегії, результатів (досягнень) і ліквідності). Зупинимося докладніше на класифікації загроз цілям підприємства у зв’язку з кризою. Стратегічною кризою (криза стратегії) вважається ситуа­ ція, коли потенціал розвитку підприємства (інноваційний потенціал), що міг би бути використаний протягом тривалого часу, істотно знизився, вичерпа­ ний та немає можливості створити новий. Причинами стратегічної кризи мо­ жуть бути, наприклад, втрата технологічного розвитку, відставання від про­ гресивних технологій, неадекватна реакція на вимоги ринку, що постійно

змінюється, хибна маркетингова стратегія.

Результативна криза (криза результатів), або оперативна криза, — стан, за якого підприємство зазнає збитків, і через постійне зменшення власного капі­ талу наближається дефіцит балансу (перевищення пасивів над активами). Ос­ новними причинами кризи результатів можуть бути:

480