1.2.Поняття,особливі ознаки та функції господарського договору .

У законодавстві та науковій літературі термін «господарський договір» вживається в кількох значеннях, які мають своє коріння в цивілістиці:

Господарський договір–дво-або багатостороння угода, тобто дії сторін, спрямовані на досягнення певного правового результату. У цьому визначенні поняття господарського договору звужується до юридичного факту, який сам по собі не має матеріального змісту. Таке значення не дозволяє виявити всі суттєві ознаки господарського договору, оскільки угода сторін не є договірним відношенням, а лише переслідує мету його встановлення.

Як вже зазначалось, у правознавстві категорія господарського договору є спірною. Радянська юридична (як правило,цивілістична) література розглядала господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення й виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Проте прибічники цієї точки зору зазначали й інші особливості цієї категорії договорів, пов’язані з:

- порядком укладення, зміни та розірвання договорів;

- вимогами до форми та змісту таких договорів;

- способами забезпечення виконання договірних зобов'язань;

- порядком захисту прав і законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань. [ 76,с.216].

Майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання і не господарюючими суб’єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, називаються господарсько-договірними зобов’язаннями. Право України регулює майнові господарські та інші відно-сини господарських суб'єктів з їх контрагентами завдяки застосуванню двох основних нормативно-правових категорій: договір та господарський договір, які являють собою майнові договори. На законодавчому рівні майнові договори усіх видів врегульовано Цивільним кодексом (ст. 151-160) [ 2 ].

Поняття «господарський договір» законодавством України не визначено, законодавець обмежився визначенням його ознаки та встановив вимоги щодо його змісту (п. 1 ст. 180) [3].

У чинному законодавстві (статті 10 і 11 Господарського процесуального кодексу України), судовій практиці і літературі використовуються поняття "господарський договір" або "комерційний договір" [ 39,с.24]

На жаль, сутність цих понять не розкривається. Більшість дослідників до характерних рис господарського договору відносили:

1) особливий суб'єктний склад обома сторонами цього договору або хоч би однією з них є суб’єкт господарювання;

2) плановий характер договору, зумовлений тим, що підставою його укладення є планове завдання (акт), яке обов'язкове для обох чи однієї із сторін;

3) договір спрямовується на безпосереднє обслуговування основної діяльності господарюючого суб'єкта[ 49,с.119] .

Господарськими вважалися і непланові договори, якщо вони були однотипні з плановими і підпорядковувалися такому ж законодавчому режимові (поставка, перевезення вантажу тощо) або якщо вступ у договірні відносини прямо був передбачений законом (наприклад, укладення договору на експлуатацію залізничних під'їзних колій)[ 59,с.38].

У господарському праві категорія “договір” використовується у загальному і спеціальному значеннях. Виходячи із змісту ст. 179 Господарського кодексу України, договір у господарському праві можна визначити як засноване на угоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов’язальне правовідношення між суб’єктами господарювання та не господарюючими суб’єктами – юридичними особами, змістом якого є взаємні права і обов’язки сторін у сфері господарювання.

Господарський договір має визначену економічну і правову мету. Він завжди укладається з господарською метою для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори – це майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів підприємств, установ і організацій, які не обслуговують виробництво та обіг, і є допоміжними.

Господарський договір – зобов’язальне правовідношення, змістом якого є взаємні права та кореспондуючі зобов’язання сторін. Зміст господарського договірного зобов’язання обумовлений специфікою господарської діяльності.

Термін “господарський договір” в юридичній літературі використовується у таких значеннях:

- як угода (правочин), що породжує права та обов’язки учасників господарських відносин;

- як зобов’язання сторін (учасників господарських відносин), що ґрунтуються на укладеній ними угоді;

- як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов’язання [41,с.228].

Найважливішим значенням терміну «договір» є зобов’язання сторін, які виникають на підставі укладеної ними угоди . На нашу думку саме такий підхід дозволяє визначити сутність, значення і характерні риси та ознаки договору.

Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки, відображені у господарському зако-нодавстві.

Категорія господарського зобов'язання водночас є і загаль-ною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарсь-кого договору. Загальною вона є тому, що господарські зобо-в'язання виникають з ряду підстав, а саме: із державного кон-тракту чи державного замовлення; з іншого акта органу уп-равління; із господарського договору, укладеного на підставі держконтракту, держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; із господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з інших підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу) [48,с. 73].

Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. В цьому розумінні категорія господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, засновані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору — це сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов'язків, що виникають саме з даного договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір — це юридичне джерело договірних гос-подарських зобов'язань. Відповідно до статті 173 Господарського Кодексу України господарським зобов’язанням є зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання й іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт ( зобов’язальна сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта ( виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію, тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт ( управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку [3 ].

Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів, в тому числі цивільних. Особливими ознаками господарського договору є :

1. Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин: органів або організацій господарського керівництва (зокрема, при укладенні державних контрактів), негосподарських організацій (для задоволення їхніх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян як засновників господарських організацій корпоративного типу (для забезпечення спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання).

2. Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин: матеріально-технічного забезпечення їхньої діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільної діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності тощо.

3. Тісний зв'язок з плановим процесом, насамперед з внутрішньофірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також з державним (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-монополістів) і комунальним плануванням (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов'язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності – її систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності.

4. Поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення або передача, продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

5. Обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) і загальногосподарських інтересів (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов'язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб'єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо)

6. Можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів) [63,с.8].

Узагальнивши названі ознаки, можна дати таке визначення:

господарський договір – це зафіксовані у спеціальному правовому документі на підставі угоди майнові та організаційні зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їхньої господарської діяльності (господарських потреб) із врахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів. [36,с.218].

Безумовно, в сучасних умовах деякі з названих ознак господарського договору потребують уточнення. Зокрема, суб'єктами господарських договорів можуть виступати не лише юридичні особи (організації), а й громадяни, які у встановленому порядку здійснюють підприємницьку діяльність; договори з участю зазначених осіб є переважно неплановими.

У господарському договорі поєднуються як загальні ознаки, властиві цивільно-правовому договору, так і особливі риси. Такими особливостями є:

1) суб'єктами цього договору є юридичні або фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

2) зміст господарського договору становлять умови, за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Прикладом такого договору може бути договір міжнародної купівлі-продажу товарів. За Віденською конвенцією ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (статті 1 і 2) ця конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу між сторонами, комерційні підприємства яких містяться в різних державах, коли ці держави є учасниками конвенції або коли згідно з нормами міжнародного приватного права до них застосовується право держави, що домовляється. [34,с.115]. Проте ця конвенція не застосовується до продажу товарів, які набуваються для особистого, сімейного або домашнього використання, за винятком, якщо продавець у будь-який час до чи у момент укладення договору не знав і не повинен був знати, що товари набуваються для такого використання;

3) для деяких видів господарських договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися окремий порядок їх укладення (підписання), обліку та реєстрації [32,с.34].

4) певними особливостями можуть характеризуватися порядок виконання або умови відповідальності сторін за господарським договором (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від його вини в порушенні зобов'язання).

Правове регулювання господарських договорів в Україні здійснюється Господарським Кодексом України , який набув чинності 01 січня 2004р., а також : а) загальними статтями Цивільного кодексу про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають з договорів; б) спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини між суб'єктами (підприємствами, установами, організаціями), у разі, якщо вони не суперечать положенням господарського законодавства України. Це, зокрема, відносини: по поставках продукції (товарів); по закупках сільськогосподарської продукції у товаровиробників; по капітальному будівництву; по перевезеннях ван-тажів та ін [61].

Підтвердженням цього є ч.7 ст.179 ГК України, відповідно до якої господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів[3].

Господарські договори регулюються також законами України про окремі види господарської діяльності: інвестиційну, транспортну, зовнішньоекономічну тощо. Значну групу складають нормативні акти колишнього Со-юзу РСР, які регулюють ті господарські договори, які пов-ністю або частково не врегульовані законодавством Украї-ни. Зокрема, це договори поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання; договори перевезення вантажів залізничним, морським і внутрішнім водним транспортом; частково-підрядні відно-сини в капітальному будівництві. [29,с.132] .

Роль господарських договорів найбільш повно розкривається через їх функції – основні напрямки дії господарських договорів та/або економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосування правової форми господарського договору[36,с.218]. Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій.

Функції господарського договору — це передбачені або санк-ціоновані законом регулятивні властивості його як юридич-ного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні госпо-дарські відносини Господарському договору властиві загальні договірні і спе-цифічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є:

— ініціативна (договір як акт прояву ініціативи і узгодже-ної волі сторін врегулювати певні відносини);

— програмно-координаційна (договір як програма пове-дінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їх дій відповідно до економічних інтересів і намірів. Оскільки інтереси сторін господарського зв’язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладення договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості , інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийняту правову модель відповідного господарського зв’язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов);

— інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове станови-ще сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках — юрисдикційним органам, третім особам; свідчить про ефективність діяльності суб’єктів господарювання, його фінансовий стан, тощо);

— гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо, що є негативним стимулюванням сторони за невиконання або неналежне виконання взятих на себе за договором зобовязань);

— правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове ви-конання зобов'язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу, а також можливістю звернення в судовому порядку за захистом порушеного права та інтересу ).

Специфічними, властивими господарському договору є такі функції:

— правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський до-говір, як державний контракт;

— правового засобу реалізації державних замовлень. Дер-жавні замовлення - це обов'язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народ-ного господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт; Інакше кажучи, господарський договір у цьому разі є функціональ-ним правовим засобом реалізації державного замовлення;

— правового інструмента (засобу) децентралізованого планування господарської діяльності.

— юридичними актами планування діяльності підприємств б їх плани: виробничого і соціального розвитку (затверджуються як локальні правові акти) Плани на перспективу розробляються підприємствами, виходячи і попиту на продукцію, роботи, послуги

— попит визначається двома правовими формами держав-ним замовленням та господарськими договорами, які підприємства укладають із споживачами та поставщиками матеріально-технічних ресурсів[55,с.52].