Види конкуренції. Конкуренція поділяється:1) за станом ринку – на досконалу, недосконалу, б) за способами суперництва – на цінову та нецінову.

У процесі еволюції економічної системи змінюється й конкуренція. Спочатку панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ виробників до будь-якого виду діяльності. Ідеальною моделлю була ситуація, коли споживач завжди правий, що означало встановлення своєрідного диктату споживача над продавцем.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється в монополістичну, або недосконалу. Недосконала конкуренція — це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за одержання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями й ін.). До її найважливіших рис відносять встановлення монопольно високих цін і присвоєння на цій основі монопольно високих прибутків. Недосконала конкуренція усе більше переміщається зі сфери обігу до сфери виробництва й спрямовується на поліпшення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють цінову й нецінову конкуренцію.

Цінова конкуренція — це боротьба між виробниками шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари й послуги без істотної зміни їхньої якості й асортименту. Вона застосовується фірмами - аутсайдерами в боротьбі з монополіями, для суперництва з якими в аутсайдерів нема можливості в сфері нецінової конкуренції. Крім того, цінові методи використовуються для проникнення на ринки з новими товарами (цим не зневажають і монополії там, де вони не мають абсолютну перевагу). Відмітною рисою цінової конкуренції є цінова дискримінація***, при якій той самий товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

*** Розрізняють чотири типи дискримінації:

1. особиста пов'язана з тим, що люди мають різні доходи. Наприклад, лікар установлює різні розцінки залежно від рівня доходів його хворих.

2. матеріальна ґрунтується на особливостях використання товарів і послуг. Наприклад, різний тариф для промислового й домашнього користування електрикою.

3. дискримінація по одиницях проданої продукції полягає в різних умовах покупки товару або оплати послуги споживачем залежно від кількості придбаного блага. Так, ціни на товари у роздріб, завжди вище, ніж при оптових закупівлях. Або, ціна на залізничний квиток буде зростати зі збільшенням довжини траси, але ціна перших кілометрів дорожче, ніж наступних.

4. географічна - ціна на товари й послуги змінюється залежно від місцезнаходження продавця й покупця.

Нецінова конкуренція — це боротьба між виробниками шляхом впровадження у виробництво досягнень НТП, що приводить до поліпшення якості продукції, її асортименту. Неціновий характер конкуренція носить переважно в умовах панування олігопольної структури монополій, бо тоді існує певна стабільність цін, оскільки між декількома могутніми компаніями відбувається їхнє узгодження. Нецінова конкуренція повніше відбиває інтереси споживачів. Компанії широко практикують такі методи, як продовження строків гарантійного обслуговування, надання великого комплексу послуг (у тому числі навчання персоналу), надання кредиту покупцям, безкоштовне сервісне обслуговування, залік старого зданого товару як перший внесок за новий тощо.

Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є боротьба за якість пропонованого на ринок товару. Надходження на ринок продукції більш високої якості ускладнює відповідні заходи з боку конкурента, тому що "формування" якості проходить тривалий цикл, що починається з накопичення економічної й науково-технічної інформації. ("SONY" здійснювала розробку відеомагнітофону одночасно по 10 конкуруючих напрямках).

До незаконних методів нецінової конкуренції відносяться дії по дискредитації конкурентів. Вони містять у собі:

• введення в оману споживачів щодо способу, місця виготовлення товару і його якості( у колишній ФРН реклама - французьке пиво містить шкідливі домішки, а німецьке натуральне);

• незаконне використання товарного знаку конкурента, його фірмового найменування;

• некоректне порівняння товарів;

• промислове шпигунство, переманювання фахівців, що володіють виробничими секретами, випуск товарів, які зовні нічим не відрізняються від виробів-оригіналів, але істотно гірші за якістю, а тому звичайно на 50% дешевші, закупівля зразків з метою їхнього копіювання. Найбільш активні «фірми-імітатори» перебувають у Гонконгу, на Тайвані, на Сінгапурі, у Туреччині, у Південній Кореї, Мексиці, Бразилії.