Тема 8. Економічне зростання і його чинники.

1. Види відтворення суспільного продукту.

2. Економічне зростання і його типи.

3. Циклічність економічного розвитку. Фази циклу, їх характеристика.

4. Зайнятість. Види безробіття. Суть інфляції, її типи. Наслідки безробіття та інфляції.

1. Суспільне виробництво є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Процес суспільного вироб­ництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.

Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факто­рів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі, споруди тощо) ма­ють бути замінені на нові чи відремонтовані, а використане пали­во — відновлене. Відтворення не може відбуватися і без відновлен­ня предметів праці (запасів сировини).

Відомі два види відтворення: просте і розширене.

Просте відтворення — це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фак­тори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення ха­рактерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси — уповільненість економічного та соціального прогресу.

Приклад. Первісні вкладення К= 1 000 грн., з них постійний капітал С = 800 грн, змінний капітал V = 200 грн. Норма додаткової вартості m' = 100 %. Тоді вартість виготовленої продукції W = 800 С + 200 V + 200 m = 1 200 грн. Використавши з виручки ( 1200 грн ) 200 грн додаткової вартості на особисті потреби, підприємець підходить до початку наступного циклу виробництва зі своїм початковим капіталом К = 1 000 грн, і все продовжується в тих самих розмірах. Кінцеві обсяги виробництва ( 1 200 грн ) залишаються незмінними.

Розширене відтворення — це відновлення виробництва в кожно­му наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якіс­ніші фактори виробництва. Основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на осо­бисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, роз­витку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства.

Приклад. К = 1 000 грн, С = 800 грн, V = 200 грн, m' = 100 %. Так само W = 800 С + 200 V + 200 m = 1 200 грн. Але 200 m розподіляється таким чином : 100 – на задоволення особистих потреб ( у фонд споживання ФС ), а 100 – на додаткове придбання засобів виробництва та робочої сили ( у фонд нагромадження ФН ).

Національне багатство країни безпосередньо пов’язане з виробництвом сукупного національного продукту і його відтворенням на розширеній основі. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей. Якщо раніше розвиток країни визначався ступенем нарощування обсягів виробництва, то на сучасному етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зміни в економіці. Можливість цих змін дедалі більше визначається станом нематеріальних форм багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини.

Нематеріальне багатство суспільства - це його елементи, які визначають якість робочої сили – науково-технічний, освітній, культурний потенціал (це накопичений виробничий досвід, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси тощо ).Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних вчених і спеціалістів, то вона безповоротно втрачає певну частину ВВП. Те саме спостерігається у разі погіршення якості навчання, при скороченні асигнувань на науку та освіту.

Відновлення робочої сили пов’язане з відновленням працездат­ності її і у ширшому розумінні з підготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особис­того споживання, розвитку системи соціального захисту, підготов­ки працівників відповідної кваліфікації тощо.

Важливу роль у відтворенні національного багатства відіграють природні ресурси. Розрізняють відтворювані і не відтворювані природні ресурси. Так, існують природні ресурси, які не створені працею ( наприклад, ліс ), але можуть бути відтворені. А, наприклад, природні корисні копалини – не відтворювані. Для постійного відтво­рення необхідне постійне відновлення природних ресурсів: понов­лення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти во­дних і повітряних просторів тощо. Особливого значення набули, по-перше, раціональне використання таких невідтворюваних ре­сурсів, як нафта, газ, металеві руди; по-друге, пошук на основі науко­вих досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною.

Статистика національного багатства потребує його спеціального аналізу – обсягу, структури та динаміки, але, на жаль, статистичні щорічники не дають поки що належної інформації.

2. Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в еко­номічному зростанні. Від розв’язання проблеми економічного зрос­тання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.

Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кіль­кісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продук­ту і факторів його виробництва.

Саме по собі економічне зростання суперечливе. Так, можна домогтися збільшення виробництва й споживання матеріальних благ за рахунок погіршення їхньої якості, за рахунок економії на очисних спорудженнях і погіршення умов життя, домогтися тимчасового зростання виробництва можна й за рахунок хижацької експлуатації ресурсів. Такий ріст або нестійкий або взагалі позбавлений змісту.

ЦІлі ефективного економічного зростання:

- збільшення тривалості життя;

- зниження захворюваності й травматизму;

- підвищення рівня освіти й культури;

- соціальна стабільність й упевненість у своєму майбутньому;

- подолання вбогості й кричущих розходжень у рівні життя;

- досягнення максимальної зайнятості;

- захист навколишнього середовища й підвищення екологічної безпеки;

- зниження злочинності.

Розрізняють два основних типи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний — залеж­но від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

При екстенсивному типі розвитку економічний ріст досягається шляхом кількісного збільшення факторів виробництва, а при інтенсивному - шляхом якісного їхнього вдосконалювання й кращого використання. Більше того, у цьому випадку економічний ріст можливий і при зменшуваних темпах капітальних вкладень, і навіть при зменшенні їхнього фізичного обсягу.

Так, залучення все більшої й більшої кількості робітників для будівництва електростанцій, виробництво все більшої кількості зернозбиральних комбайнів - все це приклади екстенсивного шляху збільшення суспільного продукту. При цьому типі економічного росту приріст продукції досягається за рахунок кількісного росту чисельності й кваліфікаційного складу працівників і за рахунок збільшення потужності підприємства, тобто збільшення встановленого встаткування. У результаті випуск продукції розраховуючи на одного працівника залишається сталим.

Екстенсивне економічне зростання - це найбільш легкий шлях господарського розвитку. З його допомогою вдається порівняно швидко скоротити або ліквідувати безробіття. Але такий шлях збільшення виробництва має й серйозні недоліки: 1) йому не властиве застосування досягнень НТП; 2) випуск продукції підвищується тією самою мірою, у якій зростають величини використовуваних виробничих факторів, отже на незмінному рівні залишаються значення таких економічних показників, як фондовіддача і продуктивність праці;3) використання природних ресурсів йде нераціонально, відбувається швидке виснаження рудників, орної землі, корисних копалин. Отже доводиться витрачати усе більше праці й засобів виробництва для видобутку кожної тонни сировини й палива. У результаті економічний зріст має витратний характер. Довгострокова орієнтація на переважно екстенсивний шлях зросту випуску продукції веде державу до тупікових ситуацій.

При інтенсивному (від французького слова intensif - напруга) типі росту головне - підвищення виробничої ефективності, зріст віддачі від використання всіх факторів виробництва, хоча кількість застосовуваної праці, капіталу й ін. може залишатися незмінною. - підвищення продуктивності праці. Ріст масштабів виробництва, як правило, забезпечується за рахунок застосування передових технологій, досягнень науки, більшої економії ресурсів, підвищення кваліфікації працівників. Завдяки інтенсивному типу зростання досягається: підвищення якості продукції, зріст продуктивності праці (це -найважливіший фактор інтенсивного економічного росту), ресурсозбереження, поліпшення використання наявної матеріальної бази виробництва.

Всебічна інтенсифікація веде до якісного відновлення всього процесу розширеного відтворення. Нове проявляється в створенні сучасної структури народного господарства. У загальному обсязі підвищується питома вага наукомістких галузей (випуск ЕОМ, електротехнічна промисловість, атомна енергетика й інші галузі, що використовують досягнення НТП).

Як відхилення від закономірного процесу може існувати регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва.

Економічне зростання визначається низкою факторів. До них відносять всі вже відомі нам виробничі фактори: праця, земля, капітал, підприємницький талант, НТП.

Найважливішим показником ефективності використання робочої сили є затрати праці, але при цьому, наприклад, чисельність зайнятих робітників не дає особливого ефекту. Найбільш точним показником затрат праці є кількість відпрацьованих людино-годин за умови підвищення кваліфікації та продуктивності праці.

Ефективність використання капіталу ( обладнання, будівлі, товарні запаси тощо ) визначається капіталоозброєністю, тобто кількістю капіталу, що припадає на одного робітника.

Важливим фактором економічного зростання є земля, а саме, кількість та якість природних ресурсів. Великі запаси природних ресурсів, наявність плодючих земель, сприятливі кліматичні та погодні умови, значні запаси мінеральних та енергетичних ресурсів мають велике значення для економічного зростання країни, але тільки за умови їх ефективного використання.

Науково-технічний прогрес є двигуном економічного зросту. Завдяки впровадженню нової техніки та технології він дозволяє по-новому комбінувати наявні ресурси з метою збільшення випуску продукції, при цьому виникають нові, більш ефективні галузі виробництва.

Всі ці фактори взаємопов’язані. Наприклад, праця робітника є дуже продуктивною, якщо він використовує сучасне обладнання і матеріали під керівництвом досить талановитого підприємця. Тому важко точно визначити вагу конкретного виробничого фактору. Більше того, всі ці фактори є комплексними, тобто складаються з кількох дрібних елементів, тому фактори можна групувати по-різному:

1) фактори росту діляться на зовнішні ( іноземний капітал) та внутрішні ( вітчизняний капітал);

2) залежно від характеру зростання існують кількісні та якісні фактори;

3) існує ділення на інтенсивні та екстенсивні фактори:

а) інтенсивні :

• прискорення НТП ( впровадження нової техніки та технологій тощо );

• підвищення кваліфікації робітників;

• покращення використання основних та оборотних фондів;

• покращення організації діяльності підприємств та всього народного господарства.

б) екстенсивні:

• збільшення обсягу інвестицій за умови збереження існуючого рівня технології;

• збільшення чисельності робітників;

• зростання обсягів використання сировини, матеріалів та інших оборотних фондів.

Сьогодні наша країна зможе мати збільшення темпів економічного зростання тільки за рахунок інтенсивних факторів. Для цього необхідно:

1. створювати нові економічні механізми ринкового типу, щоб покращити розподіл обмежених ресурсів України;

2. поновити обладнання для підвищення ефективності технологій;

3. зберегти та підвищити науково-технічний потенціал країни та систему освіти, щоб не скорочувався людський капітал.

3. Економічна історія свідчить, що зростання економіки ніколи не буває рівномірним. За кількома роками піднесення ділової активності та процвітання настає спад або навіть паніка, або крах. При цьому відомо, що економічний цикл охоплює всі боки життя суспільства – виробництво, зайнятість, будівництво, доходи, фондові біржі, політику. Навіть такі неекономічні явища, як шлюби на народження дітей відчувають на собі всю повноту економічної кризи.

Більш за все від спаду економіки страждають робітники та галузі промисловості, які виробляють засоби виробництва, споживчі товари тривалого попиту. Виробництво товарів поточного попиту звичайно менше реагують на спад.

Підприємці розраховують розмір інвестицій на свій подальший розвиток, дивлячись на те, що принесе з собою наступний рік – спад чи стабільність. Якщо спад, то намагаються зменшити інвестиції вже зараз, а якщо очікується піднесення і значний зріст цін, то розширюють виробництво.

Отже, вміння передбачити наслідки спаду або піднесення означає для підприємців заздалегідь вжити заходів, які дозволяють згладити негативні результати. Тому перед підприємцями всіх країн постійно стоїть проблема вивчення та прогнозування зростання або спаду економіки країни.

Розуміння циклічного характеру розвитку економіки стало поширеним на початку ХХ ст., коли вчені-економісти звернули увагу на динаміку окремих економічних показників. Згодом вони з’ясували фактори, що впливають на циклічність розвитку. До них відносять: метеорологічні умови, психологічні помилки при оцінці кон’юнктури ринку, створення нового промислового обладнання і нової техніки, розміри накопичення капіталу, банківські операції, механізм руху грошових доходів, рівень розвитку підприємництва тощо.

Циклічність - це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Характерна риса циклічності - її прогресивність, тобто рух економіки не по колу, а по спіралі. Циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. З точки зору тривалості розрізняють кілька типів економічних циклів: короткі ( 2-3 роки), середні, або промислові (близько 10 років) та довгі (40-60). Найдієвіше впливають на розвиток економіки середні, або промислові цикли. Це дає підстави розглядати їх як базові й на основі їх аналізу виводити певні закономірності щодо характеру розвитку національних економік світу.

Особлива роль у розробці теорії „довгих хвиль” належить російському вченому М.Д.Кондратьєву. Він ще у 20-х рр.. ХХ ст. опублікував низку статей, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Англії, Франції та США за період 100 – 150 років. За теорією довгих хвиль Кондратьєва : 1) НТП розвивається хвилеподібно з циклами в 50 – 60 років; 2) матеріальною основою довгих хвиль є техніко-технологічне оновлення капітальних благ і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих; 3) в структурі довгострокових циклів М.Кондратьєв виділив 2 етапи, або 2 фази розвитку – висхідну та низхідну.

Висхідна фаза довгого циклу – це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває 20-30 років. Протягом цього періоду можливі циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні тривалого загального піднесення ринкової інфраструктури.

Низхідна ( спадна ) фаза довгого циклу – це період зміни базисних техніко-технологічних основ виробництва, який триває 20 - 25 років. Для нього характерні перебудовні процеси економічної структури, які відповідають технологічному оновленню.

Досвід розвитку світової економіки показав, що теорія довгих хвиль достовірно прогнозує розвиток суспільного відтворення. Довгі хвилі здійснюють істотний вплив на традиційні промислові цикли: якщо криза вибухає в період низхідної хвилі довгого циклу, то це зумовлює її більш глибокий і затяжний характер, так само як і висхідна хвиля довгого циклу може позитивно вплинути на більш динамічний вихід із кризового стану.

Економічний цикл включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення ( підйом), яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів мають ряд ознак : рівень завантаження виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва;загальний рівень цін;зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.

Фази циклу. 1. Криза – це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок різко зростаючих диспропорцій у процесі відтворення.

Усі кризи розрізняються між собою, бо кожна з них історично неповторна й індивідуальна. Історія середніх промислових циклів бере початок з кризи надвиробництва 1825 р. в Англії. Цей цикл тривав 12 років і закінчився кризою 1836 р., яка виникла в Англії, а потім охопила США. Через 11 років нова криза охопила вже економіку США, Англії, Франції й Німеччини. Перша світова криза виникла в 1857 і надалі більшість економічних криз були світовими. Найбільш відомою є світова криза 1929-1933 рр.

Основні ознаки прояву економічної кризи:

1. Перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них.

2. Різке падіння цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над попитом на них.

3. Різке скорочення обсягів виробництва, бо під час падіння цін відбувається значне зниження прибутку фірм.

4. Масові банкрутства підприємств, бо через зниження прибутків підприємці ( особливо дрібні ) неспроможні сплачувати свої борги.

5. Значне зростання безробіття та зниження зарплати.

6. Потрясіння кредитної системи, що проявляється в різкому скороченні надання кредитів, масовому вилученні вкладів і банкрутстві банків, падінні курсу акцій та облігацій, через „омертвіння” капіталу у вигляді нереалізованих товарів відчувається брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит – ставка позичкового процента тощо.

Криза завершується з початком депресії ( тупцювання на місці).

2. Депресія – це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. Депресія представляє собою фазу ( від півроку до 3 років) пристосування господарського життя до нових умов і потреб, фазу набуття нової рівноваги.

Ця фаза має такі ознаки:

1. Відбувається просте відтворення, при цьому поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи.

2. Призупинення різкого падіння цін.

3. Припинення спаду виробництва – обсяги виробництва дещо збільшуються, але ще не досягають до кризового рівня.

4. Падіння позичкового процента відбувається через те, що за умов скороченого виробництва маса грошового капіталу не знаходить застосування в промисловості, а отже стікається до банків, в результаті чого пропозиція капіталів зростає.

5. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним.

6. Поступово зростає скупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

3. Пожвавлення – це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва ( у відповідь до зростання попиту ) і помітного скорочення безробіття. Ця фаза супроводжується: - деяким підвищенням споживчого попиту, - незначним підвищенням рівня виробництва, - починаються інвестиції підприємств в обладнання, будівництво, - скорочується безробіття, - поступово починають підвищуватися ціни на товари і послуги, - зростає позичковий процент. - починають зростати ціни на акції. Пожвавлення - це фаза відновлення, коли діловий світ наважується на перші кроки вперед і виявляється, що вони цілком виправдані. Пожвавлення охоплює насамперед галузі, що виготовляють засоби виробництва; створюються нові підприємства, бо їх зацікавлює та заохочує успіх інших підприємців. Умовно кажучи, пожвавлення завершується досягненням докризового рівня макроекономічних показників. Потім починається чисте зростання. Пожвавлення охоплює дедалі більше кількість галузей, втягуючи в новий виток спіралі нові капітали.

4. Піднесення (підйом)– це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи і прибутки, стрімко зростають курс акцій й інших цінних паперів, відсоткові ставки, ціни і зарплата. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи. На фазі піднесення посилюються диспропорції, закладені на фазі пожвавлення. Водночас наростає напруженість банківських балансів, збільшуються товарні запаси. Економіка підходить до наступного витка.

Невірним було б вважати, що між кризами ділової світ нагадує море в ясну погоду. Ні, на ньому досить часті хвилювання, «баранчики» у вигляді часткових, малих, проміжних спадів. Сучасні економічні цикли істотно відрізняються від циклів першої половини XX століття. Деякі фази економічного циклу набувають значних метаморфоз, навіть зникають зовсім. У другій половині XX століття намітилася тенденція відносного ослаблення циклічних коливань, але спостерігається їх почастішання і явне порушення класичного циклу, випадання деяких фаз. Сучасні кризи, що відбуваються на тлі інфляції, не супроводжуються, як це було раніше, падінням цін.

За концепцією К.Маркса головною причиною циклічного розвитку економіки є порушення найважливіших макроекономічних пропорцій внаслідок існування антагоністичного протиріччя між суспільним характером виробництва та приватною формою привласнення його результатів.

Підтвердженням цього висновку ,було виникнення економічної кризи в Україні, а також в усіх країнах, що утворились на території СРСР. Близько 70 років економіка України поступово зростала, не знаючи циклічності розвитку, а отже, кризових потрясінь, завдяки принципам ”командної” економіки, тобто свідомому формуванню макроекономічних пропорцій через систему загальнодержавного планування. Вихід України з СРСР і проголошення курсу на реставрацію капіталізму, а отже, роздержавлення й приватизація власності, дав перший „негативний” наслідок – відродження циклічного характеру розвитку економіки.

Причини виникнення кризи в Україні:

1. Ліквідація централізованої системи управління економікою за умов, що ще довго залишалася тільки державна форма власності;

2. Розрив економічних зв’язків з країнами СНД в той час, коли Україна не мала замкненого циклу в системі міжнародного поділу праці. Наша економіка на 60-80 % була пов’язана з економікою республік СРСР. Україна забезпечувала себе лише на 40 % власним вугіллям, на 20 % газом, на 10 % нафтою і зовсім не мала бавовни – головної сировини легкої промисловості.

3. Валютна криза, яка призвела до порушення рівноваги між платоспроможним попитом і товарною масою через надмірну емісію грошей.

4. Стрімке скорочення виробництва: за період 1991-1996 рр. спад промислового виробництва склав 65 %, на 50 % скоротилося виробництво у сільському господарстві, обсяг капіталовкладень зменшився в 5 разів, обсяг ВВП у 1996 р. складав лише 40 % від рівня 1990 р. І надалі спад виробництва зупинити не вдавалося. За світовими мірками скорочення виробництва НД на 20 % вважається катастрофічним, а в Україні за час кризи НД скоротився майже на 70 %.

5. Перевершені всі рекорди й щодо тривалості кризи. Спостерігається уповільнення темпів спаду та слабкі кроки до зростання. Поки що ми знаходимося у стадії депресії, про стабілізацію економіки мова ще не йде, бо для цього немає умов. Світовий досвід показує, що вихід з економічної кризи розпочинається з оновлення основного капіталу, тобто з інвестицій у виробництво. А наш основний капітал фізично зношений більш як на 60 %, не говорячи про моральний знос. Отже, вкрай потрібні інвестиції, у тому числі й іноземні.

6. Економічна криза тісно переплітається з кризами: фінансовою, енергетичною, екологічною тощо. Все це породжує непослідовність, суперечливість і недієвість більшості заходів влади по стабілізації економіки.

7. Заходи по реформуванню економіки найчастіше продиктовані не внутрішніми умовами і не інтересами населення країни, а інтересами міжнародних організацій і в першу чергу МВФ. Тому вони не мають достатньої підтримки населення, що ускладнює процес виходу з кризи.

4. Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Продуктивна сила людини характеризується її робочою силою, тобто здатністю до праці. Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпечення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів країни, роботою, їх зайнятість.

Трудові ресурси – це частина населення країни ( жінки від 16 до 54 років та чоловіки від 16 до 59 років ), яка володіє необхідним фізичним розвитком, має певні знання, освіту, практичний досвід роботи. Віковий ценз в різних країнах залежить від чинного законодавства.

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей економічної політики будь-якої держави. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили економічна система працює нижче межі своїх виробничих можливостей. Чималої шкоди безробіття завдає і життєвим інтересам людей, через що люди отримують серйозний психологічний стрес. Отже, показник безробіття є одним ключових показників для оцінки ефективності економіки країни.

Зайнятість – діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Складові зайнятості, включаючи відтворення, використання та розподіл людських ресурсів регулюються через ринок праці. Слід звернути особливу увагу на істотну неоднорідність регіональних ринків праці, яка зумовлена особливістю природно-кліматичних умов, розміщенням виробництва, наявністю певного виробничого потенціалу, демографією, різною глибиною спаду виробництва в окремих галузях.

Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці за винятком випадків, передбачених чинним законодавством. Тому існують 2 види зайнятості: повна та неповна. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатен працювати. Економіка вважає зайнятими осіб, які відпрацювали протягом тижня не менше 4-х годин незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова або інша робота.

Коли трудові, а разом з ними й інші ресурси використовуються повністю, економіка країни перебуває на межі своїх виробничих можливостей. Якщо економіка має недостатньо робочих місць для бажаючих працювати, то формується неповна зайнятість, тобто певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи. Слід мати на увазі, що не всі трудові ресурси мають бажання працювати.

Може здатися, що повна зайнятість означає, що все працездатне доросле населення має роботу, але це не так. Певний рівень безробіття вважається нормальним (зараз вважається, що природний рівень безробіття має дорівнювати 5 – 6 % робочої сили).

Безробіття сьогодні є однією з центральних проблем в усьому світі. І загострюється вона в тих країнах, де відбувається перехідний період до іншої системи економіки. Безробіття як економічна категорія є відображенням складності процесу узгодження пропозиції робочої сили з попитом на неї. Цей процес прямо залежить від таких причин: розміру території країни, від того, яке місце займає промисловість в структурі економіки країни, від національних традицій, але головну роль відіграє політичний устрій суспільства. Тому політики під час своєї передвиборчої кампанії приділяють так багато місця обіцянкам створення робочих місць. Але на думку багатьох економістів, безробіття - необхідне об'єктивне явище, її не можна однозначно оцінювати як соціальне зло. Вона підвищує продуктивність праці, стимулює зацікавленість в якісній праці, підвищенні освітнього рівня і кваліфікації працівників. Спробуємо класифікувати безробіття:

1. За обліком : - реальне, - офіційне ( зареєстроване );

2. За характером прояву : - відкрите, - приховане;

3. За причинами виникнення: - фрікційне, - структурне, - сезонне, - циклічне;

4. За складом безробітних : - за статтю та віком ( жінки, молодь), - професійне, - етнічне;

5. За ступенем охоплення економіки : - загальне, - регіональне, - галузеве.

Згідно Закону України „Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Вимірюванням рівня безробіття, як і інших параметрів ринку праці, займається Міністерство праці та соціальної політики. З метою вивчення ринку трудових ресурсів, а в даному випадку для визначення рівня безробіття, все населення ділиться на осіб:

• до 16 років і тих, що знаходяться в спеціалізованих установах (в'язницях, психлікарнях тощо). Ці люди не можуть працювати і не розглядаються як потенційна робоча сила.

• які не входять до складу робочої сили, це ті особи що здатні працювати, але з якихось причин не працюють і не шукають роботу. До цієї групи входять також особи, які втратили надію знайти роботу.

• робоча сила - особи, які здатні і готові працювати, тобто ті, які працюють та безробітні.

Рівень безробіття - питома вага чисельності безробітних у чисельності економічно активного населення (зайнятих і безробітних).

Число безробітних

Рівень безробіття = ------------------------------ * 100 %

Робоча сила

Визначення рівня безробіття поєднане з певними труднощами – результати не завжди виходять точними. Рівень безробіття штучно завищується : а)через неправдиву інформацію, яку дають респонденти( деякі опитані особи стверджують, що вони активно шукають роботу, хоча це і не відповідає дійсності. Ці респонденти брешуть з метою отримання матеріальної допомоги безробітним). б) тіньова економіка також може завищувати фактичний рівень безробіття, бо людина, зайнята торгівлею наркотиками чи яка працює на мафію, називає себе «безробітним»». Штучне заниження рівня безробіття відбувається :а) бо офіційна статистика відносить всіх зайнятих неповний робочий день в групу «працюючі»; б) в результаті зарахування працівників, які втратили надію на працевлаштування до категорії «не входять до складу робочої сили».

Існують такі основних типи безробіття: фрікційне, структурне, циклічне, сезонне, а також технологічне та регіональне.

Фрікційне безробіття (фрікція - лат.”тертя”) - це безробіття «між роботами», воно виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, регіонами, тобто, коли людина шукає роботу після закінчення навчання або через переїзд в інше місто, або залишила колишнє місце й перебуває у пошуку кращого. Фрикційне безробіття вважається природним, і навіть корисним, оскільки воно сприяє ефективнішому розподілу трудових ресурсів. Вважається, що фрикційне безробіття носить добровільний характер (звільнення за власним бажанням). Ще однією характеристикою фрикційного безробіття вважається короткочасність – триває не більше одного місяця для однієї людини.

Структурне безробіття пов'язане із структурними змінами в економіці. У процесі розвитку в структурі економіки деякі галузі розвиваються більше, деякі менше, інші взагалі зникають, з'являються нові. Відповідно, змінюється і структура попиту на трудові ресурси (на різні професії). Тому структурне безробіття теж вважають природним. Але на відміну від фрикційного, воно має довгостроковий характер і вважається серйознішим. Це пояснюється тим, що для того, щоб знову влаштуватися на роботу безробітним необхідно пройти курс перепідготовки чи змінити місце проживання.

Циклічне безробіття виникає в період спаду, тобто тієї фази економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості в країні. Наслідки циклічного безробіття відчуваються в різних сферах господарської діяльності. При цьому людям не допомагає ні переорієнтація на іншу роботу, ні зміна місця проживання, тому що криза може охопити всю національну економіку й навіть вийти на світовий рівень.

Сезонне безробіття - з'являється через природні фактори, легко прогнозується через свою циклічність. Даний вид безробіття характерний для туристичного бізнесу, сільського господарства, деяких промислів (гриби, полювання), будівельної промисловості. У цих галузях протягом року відбуваються зміни попиту на працю. Часто сезонне безробіття відносять до фрикційного.

Технологічне безробіття - одна з форм структурного безробіття, воно виникає в результаті впровадження у виробництво нових технологій, які збільшують продуктивність праці, але водночас вивільняють людей, замінюючи їх машинами. Відомо, що саме технологічне безробіття К. Маркс вважав першопричиною пролетарської революції.

Регіональне безробіття зумовлене нерівномірністю економічного розвитку різних регіонів країни, тобто є регіони, де існує дефіцит, а є, де існує надлишок робочої сили. Регіональне безробіття має і міжнародний аспект. Такі економісти, як Р.Макконнелл і С.Брю не виділяють регіональне безробіття як окремий тип, а відносять його до структурного.

Також розрізняють відкрите і приховане, довгострокове і короткострокове безробіття. До довгострокового безробіття відносять циклічне і структурне, а до короткострокового – сезонне і фрикційне.

Наслідки ( втрати ) безробіття поділяють на соціальні та економічні. Соціальні : посилюється соціальна напруженість, що може призвести до політичної напруженості, до політичних переворотів, страйків тощо (майже всі диктатори приходили до влади в умовах високого рівня безробіття і соціальної напруженості). Втрата роботи веде за собою втрату доходу, а також це і психологічний стрес, розпад сім'ї, втрата інтересу до життя, комплекс неповноцінності; крім цього, соціологи помітили прямий зв'язок між безробіттям і кількістю вбивств, самогубств, крадіжок та інших негативних соціальних явищ.

Економічні втрати безробіття виявляються 1) у недовипущеній продукції. Адже безробіття означає неповне використання трудових ресурсів і отже розрив між потенційним і фактичним ВВП. Слід зазначити, що не завжди розрив між фактичним і потенційним обсягом виробництва буває позитивним ( > 0 ). Іноді, наприклад, під час війн і інших екстремальних ситуацій безробіття опускається нижче від його природного рівня. У такому випадку має місце негативний (< 0 ) розрив ВВП. Макроекономіст Артур Оукен в результаті статистичних спостережень відхилення фактичного ВВП від потенційного і фактичного безробіття від природної норми винайшов закономірність, яку назвали законом Оукена:«Перевищення фактичного рівня безробіття над її природним рівнем на 1% призводить до зменшення фактичного ВВП порівняно з потенційно можливим ВВП в середньому на 3% (у різних підручниках цей коефіцієнт коливається від 2 до 3%)».

2) збитки економіці наносяться також у результаті того, що тягар безробіття не лягає однаково на всі верстви населення. Деякі соціальні групи, наприклад, молодь, так звані «сині комірці» і чорношкірі більш чутливі до безробіття.

------- Інфляція як економічне явище з'явилася одночасно з виникненням грошей, бо нерозривно зв'язана з їх функціонуванням. Але якщо раніше інфляція виникала, як правило, у надзвичайних обставинах, (наприклад, під час війни держава випускала велику кількість паперових грошей для фінансування своїх військових витрат), то в останні роки в багатьох країнах вона стала хронічною.

Термін інфляція (лат.inflatio – роздування, рос. – „вздутие”) уперше став вживатися в США в період громадянської війни 1861-1865 р. і позначив процес розбухання паперово-грошового обігу й знецінювання паперових грошей.

Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає в усі сфери економічного життя й починає їх руйнувати. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше всіх страждають люди. Інфляція, виникнувши, швидко поширюється на всі галузі, бо вони зв'язані між собою взаємними поставками. Тому подорожчання будь-якої поставки веде до збільшення ціни готової продукції.

Найбільш лаконічне визначення інфляції — підвищення загального рівня цін, найбільш загальне — переповнення каналів обігу грошової маси понад потреби товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці й відповідно ріст товарних цін. Суть інфляції : «Занадто багато грошей полює за занадто малою кількістю товарів».

Одним з головних і найбільш наочних показників наявності або відсутності інфляції, її глибини є індекс цін, який визначає їхній загальний рівень стосовно базового періоду.

Темп інфляції для даного року можна обчислити в такий спосіб:

індекс цін індекс цін

цього року - минулого року

Темп інфляції = ---------------------------------------------- _{X 100%}

індекс цін минулого року

З погляду темпів інфляції виділяються її три основних види:

1. Повзуча інфляція характеризується невеликими (10-20% у рік) темпами знецінення грошей. Економічна теорія розглядає таку інфляцію як благо для економічного розвитку. Така інфляція дозволяє корегувати ціни стосовно до зміни умов виробництва й попиту.

2. Галопуюча інфляція - зріст цін від 20 до 200 % у рік. Вона відображає нестабільність економічної обстановки.

3. Гіперінфляція являє собою зріст (понад 1000 % у рік) товарних цін. Вона наносить величезний збиток населенню, навіть багатіям; з'являються бартерні угоди, використовуються талони, норми розподілу, всі зусилля направляються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність (підприємствам вигідніше накопичувати готову продукцію в передбаченні майбутнього підвищення цін), замість вкладання капіталу в інвестиційні товари, виробники і окремі особи, захищаючись від інфляції, купують ювелірні вироби, золото, нерухомість тощо. Гроші фактично втрачають ціну й перестають виконувати свої функції як міра вартості й засіб обміну. Виробництво й обмін припиняються, через що може наступити економічний, соціальний й політичний хаос. Гіперінфляція приводить до руйнування добробуту нації й часто є основою для зміни режиму влади.

Наслідки інфляції.

Інфляція негативно позначається на:

• людях, які одержують відносно фіксовані номінальні доходи;

• найманих робітниках, які працюють у нерентабельних галузях промисловості;

• власниках заощаджень, тому що з ростом цін реальна вартість, або купівельна спроможність, заощаджень зменшується.

Виграш від інфляції можуть одержати:

• люди, що живуть на нефіксовані доходи. Номінальні доходи таких родин можуть обігнати рівень цін, у результаті чого їхні реальні доходи збільшаться.

• власники фірм, інші одержувачі прибутків. Якщо ціни на готову продукцію будуть рости швидше, ніж ціни на ресурси, то грошові надходження фірми будуть рости більш швидкими темпами, ніж витрати.

• дебітори (одержувачі позики) за рахунок кредиторів (позикодавців).

Методи боротьби з інфляцією

Уряд кожної країни проводить антиінфляційну політику, вживає всі ті методи, які ведуть економіку до рівноваги :

1. Скорочення бюджетного дефіциту шляхом збільшення податків (але необхідно знати, що зниження ставок податку на прибуток дає імпульс інвестиціям, зростанню виробництва й зайнятості, а значить - і доходів, що підлягають оподатковуванню) або зменшення витрат держави.

2. Приватизація державної власності, реалізація державних стратегічних запасів, матеріальних ресурсів підприємств.

3. Максимальне забезпечення країни продовольством. Для цього варто надавати державну фінансову допомогу сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності ( кредити, вигідні державні закупівельні ціни);

4. Централізація банківської системи, тобто обов'язкове виконання комерційними банками директив НБУ.

5. Стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва й послуг, введення обов'язкового страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо значний;

6.Розрізняють три методи стабілізації грошового обігу:

а) Нуліфікация ( лат. nulificatio — знищення) означає різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто проголошуються недійсними. Цей метод використається при наявності гіперінфляції. Нуліфікація була проведена в СРСР під час грошової реформи 1922-1924 р. При цьому 1 новий рубль обмінювався на 50 млрд старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. 1 нова марка обмінювалася на 1 трлн старих.

б) Ревалорізація — це повернення грошовим знакам попередньої купівельної чинності, для чого з обороту вилучаються зайві гроші. Цей метод застосовується при незначній інфляції.

в) Девальвація означає зниження обмінного курсу (ціни) національної валюти однієї країни стосовно грошової одиниці іншої. Або девальвація означає зниження золотого змісту грошової одиниці.

Якщо навіть усунути всі причини, які породжують інфляцію, вона може тривати якийсь час внаслідок інфляційних очікувань населення - люди продовжують ще купувати товари «про запас».