Тема 2 економічні потреби та виробничі ресурси

1. Економічні потреби. Закон зростання потреб. Економічні інтереси.

2. Виробництво та його фактори.Межа виробничих можливостей.

1. Кінцевою ме­тою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Потреба — це бажання людини будь-чого, що забезпечує її жит­тєдіяльність та поліпшує її. Існує низка потреб — культур­них, політичних, економічних, ідеологічних тощо. Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб і во­лодіти такими умовами.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, на­самперед за суб'єктами і об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяють на:

• індивідуальні, колективні та суспільні;

• домогосподарств, підприємств і держави;

• суспільно-економічних класів і соціальних груп.

За об’єктами потреби класифікуються так:

• породжені існуванням людини як біологічної істоти;

• матеріальні і духовні;

• першочергові і другорядні.

На рис. показано ієрархію потреб, яку запропонував Абрахама Маслоу, відповідно до їх вагомості.

У самовираженні (саморозвиток і самореалізація)

У повазі (самоповага, визнання, статус)

Соціальні потреби

(потреба соціального контакту, любов,

відчуття духовної близькості)

Потреби в безпеці та захисті

(надійність доходів, робочого місця, забезпечення

старості, захист

у разі непрацездатності, чисте повітря, чисті продукти)

Фізіологічні потреби

(голод, спрага, одяг, житло)

Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні (елемен­тарні) потреби, які безпосередньо взаємозв'язані з біологічними функціями людини. Усі інші потреби цієї піраміди можна об'єд­нати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби, які пов'я­зані з процесом соціального життя людини. Їх обсяг і кількість прямозалежить від загального стану розвитку культу­ри, етики та духовності суспільства.

Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише ство­рюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають су­спільною потребою.

У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного вироб­ництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвит­ку, коли

...П ′ → В′ → П”→ В ”...

тобто зростаючі потреби П ′ стимулюють зростання ви­робництва В ′, збільшення якого веде до зростання потреб П", а це є причиною подальшого зростання виробництва В". Такий процес є безперервним ( ... ), оскільки потреби людини є без­межними.

За способом задоволення економічні потреби поділяються на дві великі групи: особисті, індивідуальні потреби в предметах споживання і виробничі потреби у за­собах виробництва.

Цей закон знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні особистих потреб і зростанні виробничих потреб. Особисті потреби залежно від форм задоволення поділяються на індивідуальні (одні з цих потреб мають багатовікову історію - потреби в м'ясі, хлібі, одязі тощо, інші — 30–50-річну (телевізори, холодильники, комп’ютери тощо) та спільні ( послуги освіти, охорони здоров'я та ін.) .

Другою формою прояву даного закону є зростання виробни­чих потреб, тобто загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва матеріальних благ для задоволення зроста­ючих особистих потреб.

Одне з фундаментальних положень політекономії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.

Люди, домогосподарства, підприємства та інші структури суспільства, вступаючи між собою у зв'язки, переслідують певні економічні інтереси.

Економічний інтерес — це реальний, зумовлений економіч­ними відносинами та принципом економічної вигоди, мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб. Економічні інтереси виступають могутнім двигуном економічного прогресу.

Так, економічний інтерес капіталістів полягає в розширенні масштабів власного виробництва, зростанні особистого ба­гатства. У робітника свій інтерес — знайти роботу, заробити на життя, мати можливість утримувати сім'ю. Інтереси трудових колективів фіксуються при укладанні трудових догово­рів і реалізуються у процесі спільної праці, участі у розподілі прибутку тощо. Держава реалізує свої економічні інтереси, які за суттю можна вважати за­гальнонародними: розподіл націо­нального доходу, регулювання суспільного виробництва тощо.

Варто усвідомлювати, що існують різні способи впливу на ін­тереси людей, за допомогою яких забезпечується їх участь у ви­робництві : 1) позаекономічний примус; 2) економічний вплив на інте­реси людини; 3) моральне і матеріальне заохочення трудової ак­тивності. На практиці всі ці способи впливу на інтереси людей співіснують. Проте найбільш активно використовується система економічного примусу : продаж робочої сили робітниками під загрозою голоду, інтенсивна праця завдяки наявності безробіття тощо.

З точки зору характеру суперечності економічні інтереси можуть складати­ся з двох типів: неантагоністичних та антагоністичних. Ознаками антагоністичних суперечностей є: а) наявність не­примиренних інтересів між власниками засобів виробництва та робітниками; б) неможливість їх докорінного вирішення без лікві­дації певної економічної системи; в) тенденція до вибору гострих форм боротьби.

Існує два методи розв'язання економічних антагоністичних су­перечностей: 1) шляхом застосування насильства, яким є соціа­льно-економічна революція (буржуазна, соціалістична тощо) і 2) через здійснення глибоких економічних реформ. Історія свідчить, що революційний метод призводить до глибоких руйнівних процесів.

Неантагоністичні суперечності теж характеризуються наяв­ністю протилежних інтересів суб'єктів суспільного виробництва, проте, ці суперечності своєчас­но розв'язуються такими заходами, як реформи, зміна пріоритетів у економічній політиці держави, подолання корупції в системі державного управління та повне подо­лання економічної злочинності в країні.

Для української економіки характерні досить глибокі економіч­ні суперечності, які за своїм змістом наближаються до рівня анта­гоністичних :1)спад су­спільного виробництва; 2) розширення меж «тіньової» економіки; 3) суттєве зниження життєвого рівня населення; 4) надмірне роз­шарування суспільства на дуже багатих і бідних тощо. Оскільки зако­нодавчий і виконавчий органи влади України до цих пір не зуміли розв'язати ці суперечності, то відбувається їх подальше загострення. А успішне розв'язання суперечнос­тей означає зняття перешкод для економічного прогресу.

2. Виробництво є складною системою трудової діяльності люди­ни. У будь-якому суспільстві воно щоденно має розв'язувати такі фундаментальні і взаємопов'язані питання: 1) які продукти вироб­ляти і в якій кількості? 2) як виробляти продукти? 3) для кого ви­робляти продукти?

Суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили ( праці), засобів виробництва і землі. У ринковій еконо­міці сформувався ще один фактор — підприємницький талант.

Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг.

Засоби виробництва — це всі види засобів праці і предметів праці, без яких процес виробництва неможливий. Засоби праці — це речі, за допомогою яких людина діє на предмети праці. До них належать: знаряддя праці, маши­ни, виробничі будівлі, залізниці, шля­хи, канали, трубопроводи тощо. Предмети праці — це сировина та матеріали, що підлягають обробці.

Земля, чи більш широко, природні ресурси, — це дар природи, який використовується для виробничих процесів: енергетичні ресурси, корисні копалини, повітря, яким людина дихає, вода, яку вона п'є і використовує у виробництві.

Новим людським фактором, що сформувався в ринковій еко­номіці, є підприємницький талант. Він передбачає викорис­тання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва.

Класифікація факторів виробництва у економіці постіндустріального суспільс­тва виокремлює також фактори виробництва : інформаційний та екологічний.

Продукція. Результатом виробництва є різноманітна потрібна суспільству продукція. Розрізняють : кінце­ві продукти - товари і послуги, які викорис­товуються для кінцевого користування, а не для подальшої обробки чи перепродажу, та проміжні продукти - продукти праці, які підлягають дальшій обробці або ще мають бути доставлені до споживача.

Виробничий потенціал окремого підприємства, галузі чи суспіль­ства обчислюється з урахуван­ням обсягу, структури та якості факторів виробництва ( ви­робничих ресурсів ).

Виробничий потенціал суспільства харак­теризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання виробничих ресурсів :робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі.

Фундаментальним принципом політекономії є закон обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, які люди потребують для споживання. У певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість зерна, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок зменшення виробництва іншого продукту. Поль Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей характеризує максимальну кількість продуктів і послуг, які можуть одночасно вироблятися з даних ресурсів, за умови їх повного раціонального використання. Розглянемо цей аспект проблеми на такому прикладі.

Споживчі блага