Тема10. Економічна та соціальна політика держави – самостійне вивчення

Лекція 1.

1. Грошовий ринок, грошовий обіг та його закон. Попит на гроші та їх пропозиція ( емісія).

2. Кредит, його сутність, функції та основні форми. Структура сучасної кредитної системи.

1. Кожна країна має свою грошову систему й свої грошові одиниці, у чому проявляється один із символів самостійності держави. Фінансовий ринок будь-якої країни складається із грошового ринку й ринку капіталів.

На грошовому ринку здiйснюється короткострокове iнвестування коштiв ( термін обiгу яких не > 1 року): короткострокові казначейськi зобов'язання, ощаднi та депозитнi сертифiкати, векселi, різні види короткострокових облiгацiй тощо. На ринку грошей корпорацiї залучають кошти для пiдтримки оборотного капiталу в разi виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Короткострокові цiннi папери на ринку грошей бiльш лiквiднi та характеризуються меншим коливанням цiн, нiж на ринку капiталiв, тому здiйснення iнвестицiй на грошовому ринку менш ризикове, нiж на ринку капiталiв.

Ринок капiталiв призначений для довгострокового iнвестування коштiв в основний капiтал. На ринку капiталiв надаються середньо- -та довгостроковi кредити, перебувають в обiгу середні та довгостро-ковi борговi цiннi папери, а також iнструменти власностi - акції, для яких тepмін обiгу не встановлюється. Корпорації на ринку капiталiв використовують фiнансовi ресурси для модернiзації i розширення виробництва, впровадження нових технологiй, освоєння виробниц-тва нових видiв продукції. Фiзичнi особи та будiвельнi органiзацiї залучають кошти для придбання та будiвництва нepyxoмoсті. Ринок капiталiв розвивається бiльшою мiрою в країнах з досить визначеними та сприятливими економiчними перспективами. Становлення ринку капiталiв передбачає невисокi тем-пи iнфляції, а також стабiльнiсть полiтичної та економiчної ситуації в кpaiнi.

Кількість наявних в обігу грошей залежить від грошової політики держави й центрального банку. На величину попиту на гроші впливають: рівень цін, процентні ставки, реальні доходи населення. Попит на гроші підрозділяється на категорії:

А) Операційний попит – потреба в грошах для здійснення угод, придбання товарів і послуг; гроші, необхідні підприємствам для оплати праці, закупівлі устаткування й т.п.; домашнім господарствам – для придбання товарів споживання. У масштабі країни цей вид попиту на гроші пропорційний ВНП.

Б) Попит на гроші з боку фінансових активів – випливає з функції грошей як засобу нагромадження : для придбання фінансових активів у вигляді акцій, облігацій, зберігання у вигляді грошових заощаджень. Величина даного попиту залежить від рівня банківських процентних ставок по внесках, відсотків, виплачуваних по облігаціях, дивідендів, отриманих на акції, а також ризику, інфляції, інших факторів.

Існує загальний закон кількості грошей в обігу : кількість грошей залежить від суми цін всіх товарів країни і швидкості обігу грошової одиниці ( К = Ц / Ш об. ).

З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула ускладнюється:

К = ( Ц - Кр + П – В ) / Ш об.,

де Кр - вартість товарів, проданих у кредит; П – платежі, що надійшли за борговими зобов’язаннями , В – взаємопогашувані безготівкові платежі, Ш об. - середня кількість оборотів грошової одиниці за рік.

Завданням держави є створення умов для істотного зниження інфляції та зовнішньої стабілізації гривні. Проведення грошової політики НБУ протягом остан­ніх років дало змогу відновити таку функцію гривні, як міра вартості :сьогодні майже всі товари та послуги в Україні виміряються в гривнях, а не в іноземній валюті. Виконуючи функцію засобу обігу, гривня зараз стала майже єдиним засобом платежів як у готівковій, так і в без­готівковій формі. Але для того, щоб гривня стала повноцінною націо­нальною валютою, необхідно, щоб вона набула повною мірою третьої функції грошей - засобу заощадження. Цей процес вимагає подальших стабільних дій як НБУ, Уряду України, так і створення соціально-психологічного клімату навколо гривні.

Без «сильної», стабільної гривні та ефективної банків­ської системи неможливі кардинальні зміни в економіці, її зростання. Історія грошової системи України нагадує нам, що 7 листопада 1992 р. було видано Указ Прези­дента «Про реформу грошової системи України», яким запроваджувався купоно-карбованець замість рубля та започатковувався вихід України з рубльової зони. Грошова реформа тривала майже п'ять років і включала три взаємопов'язані заходи:

1. випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної ва­люти - купоно-карбованця (січень 1992 р.);

2. випуск цієї валюти в безготівковий обіг (листопад 1992р.);

3. випуск у загальний обіг постійної національної ва­люти - гривні замість тимчасової - купоно-карбованця ( ве­ресень 1996 р.).

У результаті цього Україна одержала остаточно сформовану грошову систему з постійною національною валютою. Важливим чинником стабілізації гривні, підтримки її стабільності є введення в дію у березні 1994р. банкнотно-монетного двору НБУ, який є символом самостійності та незалежності нашої держави. Цей один із найсучасніших у світі банкнотно-монетний двір використовує найсучасні­ші технології (>250 од. устаткування, виготовленого провідними фірмами Німеч­чини, Австрії, Італії), системи комп'ютерної графіки, виготовлен­ня оригінальних і друкарських форм та захищених фарб. Технологічне обладнання дає змогу ви­готовляти банкнотний та захищений папір із багатотонованим водяним знаком, двома захисними стрічками, захисними волокнами, планшетами та іншими елементами захисту. Папір проходить стовідсот­ковий контроль якості. Усіма технологічними процесами керують комп'ютери.

Банкноти та цінні папери друкуються з використанням сучасних технологій, що виключають можливість підроб­лення. Елементами захисту банкнот є:

1. Водяний знак - видиме на білій площині банкноти, у разі розглядання її проти світла, зображення в різних тонах (світліших та темніших від паперу), що повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти.

2. Захисна стрічка - стрічка з позитивним мікротекстом слова «Україна» - у банкнотах номіналом 5 гривень та «віконна» металізована - у банкнотах номіналом 20 гри­вень.

3. Суміщений малюнок - малюнок розташований в од­ному місці на лицьовому та зворотному боках банкноти. Всі його елементи збігаються та доповнюють один одного за розглядання банкноти проти світла.

4. Райдужний друк - поступовий перехід одного кольо­ру захисної сітки, виконаної суцільними лініями без розри­вів, до іншого (захисна сітка з обох боків банкноти).

5. Антисканерна сітка - розміщені під різними кутами тонкі лінії, які за копіювання чи сканування банкноти мо­жуть утворювати на копії «муар» (елементи захисної сітки з обох боків банкноти).

6. Мікротекст — напис безперервно повторюваного слова «Україна», абревіатури «НБУ», які можна прочитати за допомогою збільшувального скла.

7. Рельєфні елементи - елементи друку, що виступають над поверхнею паперу, шершавість яких відчувається на дотик кінчиками пальців (портрет і написи, номінал циф­рами, кодоване зображення, знак для сліпих на лицьовому боці).

8. Приховане (латентне) зображення — зображення но­міналу цифрами, що видно за розглядання банкноти на рів­ні світла у разі її повороту на 45 градусів.

9. Знак для сліпих - рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті банкноти, який відчувається на до­тик кінчиками пальців і визначає номінал банкноти

Створення в Україні повної інфраструктури виробництва (функціонування оснащених найсучаснішим устаткуванням і технологіями банкнотно-монетного двору та фабрики банк­нотного паперу) дало можливість у вересні 1996 р. провести безконфіскаційну грошову реформу з уведенням в обіг національної грошової одиниці - гривні. Сам механізм проведення грошової реформи в Україні по суті був зведений до простої деномінації шляхом змен­шення в 100 000 разів усіх цін - з одного боку, та усіх складових грошової маси, її загальної вели­чини - з другого. В результаті, нова грошова одиниця на момент введення в обіг виявилася в 100 000 разів більшою від попередньої (купоно-карбованця), у стільки ж разів зро­сли масштаби цін, купівельна спроможність і валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Саме ж співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося.

2. Ринкова система може нормально функціонувати лише тоді, коли в її судинах постійно циркулюють грошові потоки (готівкові і безготівкові). Безперервність цієї циркуляції забезпечує кредитна система.

Кредит ( від лат.credere – довіряти ) є форма руху грошового капіталу, який надається в позику на умовах повернення і прибутковості. Сучасна кредитна система - це сукупність різних кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позичкових капіталів і здійснюють акумуляцію й мобілізацію грошового капіталу. Кредитна система включає: банки, страхові та інвестиційні компанії, фонди. Через кредитну систему реалізуються сутність і функції кредиту.

Кредит виконує наступні функції:

• акумуляцію й мобілізацію грошового капіталу;

• перерозподіл грошового капіталу;

• економію витрат;

• прискорення концентрації й централізації капіталу;

• регулювання економіки.

На ринку реалізуються дві основні форми кредиту: комерційний і банківський. Вони відрізняються друг від друга складом учасників, об'єктом позичок, величиною відсотка й сферою діяльності.

Комерційний кредит надається одним функціонуючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Знаряддям такого кредиту є вексель, оплачуваний через комерційний банк. Об'єктом комерційного кредиту виступає, як правило, товарний капітал, що обслуговує кругооборот промислового капіталу, рух товарів зі сфери виробництва в сферу споживання. Особливість комерційного кредиту полягає в тому, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Головна мета такого кредиту прискорити процес реалізації товарів, а отже, прискорити одержання вкладеного в них прибутку. Важливо відзначити, що відсоток по комерційному кредиту, що входить у ціну товару й суму векселя, як правило, нижче, ніж по банківському кредиту.

Банківський кредит надається банками юридичним особам (промисловим, транспортним, торгівельним компаніям), населенню, державі, іноземним клієнтам у вигляді грошових позичок. Банківський кредит перевершує границі комерційного кредиту по розмірах, строках, напрямках. Він має більш широку сферу застосування. Якщо обсяг комерційного кредиту залежить від росту або спаду виробництва й товарообігу, то попит на банківський кредит визначається станом боргів у тих або інших секторах економіки.

У наш час існує кілька форм банківського кредиту.

Споживчий кредит надається, як правило, торгівельними компаніями й банками для придбання населенням товарів і послуг з розстрочкою платежу. За допомогою такого кредиту реалізуються товари тривалого користування (автомобілі, меблі, холодильники, побутова техніка). У випадку несплати по ньому майно вилучається кредиторами. Населення промислово розвинених країн витрачає від 10 до 20% своїх щорічних доходів на покриття споживчого кредиту.

Іпотечний кредит видається банками на придбання або будівництво житла або на покупку землі в розстрочку. Найбільш розвинений іпотечний кредит у СЩА, Канаді, Англії.

Особливою формою кредиту є державний кредит, при якому позичальником (кредитором) виступає держава або місцеві органи влади, а кредит здобуває вид державної позики, реалізованої насамперед через Центральний банк. Цей вид кредиту варто розділяти на власне державний кредит (кредитні державні банки кредитують різні сектори економіки) і державний борг (держава запозичує кошти в банків для фінансування бюджетного дефіциту й державного боргу. При цьому, крім банків, державні облігації купує населення, юридичні особи).

Міжнародний кредит охоплює економічні відносини між державою й міжнародними економічними організаціями.

Класифікувати банківський кредит можна залежно від терміновості кредитування. При такій класифікації виділяють короткострокові , середньострокові й довгострокові позички.

Кредит класифікується по видах і залежно від платності його використання , тобто розміру процентної ставки за користування позичкою. Тут виділяють платний і безкоштовний, дорогий й дешевий кредити.

Таким чином, форми кредиту тісно пов'язані з його структурою й деякою мірою відображають сутність кредитних відносин.

Лекція 2.

1. Банківська система та принципи її функціонування. Центральний банк та його функції.

2. Комерційні банки.

3. Політика соціального захисту населення.

1. Термін “банк” походить від італ. “банко”, що означає лава або конторка, за якою так звані „міняли” надавали свої послуги. Історики відзначали, що ще в 8 ст. до н.е. Вавилонський банк приймав внески, платив по них відсотки та видавав позички.

Банк - це автономне, незалежне підприємство, і як у будь-якого підприємства, у банка є свій продукт. Продуктом банку є насамперед формування платіжних коштів (грошової маси), а також різноманітні послуги у вигляді надання кредитів, гарантій, консультацій, керування майном. Діяльність банку носить продуктивний характер. В умовах ринку банки є ключовою ланкою, що регулює економіку й постачає народне господарство додатковими грошовими ресурсами. Сучасні банки одночасно є аналітиками ринку: його потреб, зміни кон'юнктури.

Банк - фінансове підприємство, що зосереджує тимчасово вільні кошти (внески), надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів (позик), є посередником у взаємних розрахунках між підприємствами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.

Банківська система - сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у рамках загального грошово-кредитного механізму.

У країнах з розвиненою ринковою економікою склалися дворівневі банківські системи. Верхній рівень системи представлений центральним (емісійним) банком. Центральний банк проводить державну емісійну й валютну політику, є ядром резервної системи. На нижньому рівні діють комерційні банки, що підрозділяються на універсальні й спеціалізовані банки (інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, банки споживчого кредиту, галузеві банки) і небанківські кредитно-фінансові інститути (інвестиційні компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, трастові компанії й ін.).

Перелічимо основні принципи формування дворівневої банківської системи.

1) Принцип керованості - процес створення й наступного розвитку банківської системи повинен йти під свідомим контролем суспільства й держави.

2) Принцип адекватності - кожен елемент банківської системи на будь-якому етапі розвитку повинен відповідати навколишній дійсності. При цьому повинна забезпечуватися технологічна сумісність із банківськими системами інших країн.

3) Принцип функціональної повноти - система може нормально функціонувати тільки в тому випадку, коли вона містить всі необхідні елементи в потрібних пропорціях (різноманітні комерційні банки, кредитні установи).

4) Принцип саморозвитку - банківська система повинна мати здатність до самовдосконалення, реагування на несприятливі фактори, згладжування наслідків кризових явищ, забезпечення безпеки.

5) Принцип відкритості - вільність входу й виходу з банківської системи в рамках законності (зняття всіх неправомірних обмежень при реєстрації нових банківських установ, їхніх філій і ліквідації елементів банківської системи).

Центральний (емісійний) банк у більшості країн належить державі. Центральний банк має монопольне право на випуск в обіг (емісію) банкнот. Центральний банк бере участь у керуванні державним боргом і здійснює касово-розрахункове обслуговування бюджету держави.

Основними функціями ЦБ є:

1) грошово-кредитне регулювання економіки;

2) емісія кредитних грошей і контроль за діяльністю кредитних установ;

3) кредитування комерційних банків (рефінансування);

4) кредитно-розрахункове обслуговування уряду;

5) зберігання офіційних золото-валютних резервів тощо.

По своєму положенню в кредитній системі центральний банк відіграє роль “банку банків”, тобто зберігає обов'язкові резерви й вільні кошти комерційних банків й інших установ, надає їм позички, виступає в якості “кредитора останньої інстанції”, організує національну систему взаємозаліків грошових зобов'язань або безпосередньо через свої відділення, або через спеціальні розрахункові палати.

2. Комерційні банки - основна ланка кредитної системи. Вони виконують практично всі види банківських операцій. Головною відмінністю комерційних банків від центральних є відсутність права емісії банкнот. Серед комерційних банків розрізняються два типи - універсальні й спеціалізовані банки.

Універсальний банк здійснює всі або майже всі види банківських операцій: надання короткострокових і довгострокових кредитів; операції із цінними паперами, прийом внесків всіх видів, надання всіляких послуг і т.п.

Спеціалізований банк спеціалізується на одному або деяких видах банківської діяльності. До спеціалізованих банків відносять: інвестиційні банки, іпотечні банки, ощадні банки, банки споживчого кредиту, галузеві банки.

Інвестиційні банки за дорученням підприємств, що випускають акції та облігації, беруть на себе визначення розміру, строку емісії, а також зобов'язання по їхньому розміщенню й організації вторинного обігу. Установи цього типу гарантують покупку випущених цінних паперів, здобуваючи й продаючи їх за свій рахунок, надають покупцям акцій й облігацій позички. Хоча частка інвестиційних банків в активах кредитної системи порівняно невелика, вони завдяки їх інформованості грають в економіці найважливішу роль.

Ощадні банки - як правило, невеликі кредитні установи місцевого значення, які поєднуються в національні асоціації й звичайно контролюються державою, а нерідко й належать йому. Пасивні операції ощадних банків включають прийом внесків від населення на поточні й інші рахунки. Активні операції представлені споживчим й іпотечним кредитом, банківськими позичками, покупкою приватних і державних цінних паперів.

Іпотечні банки - установи, що надають довгостроковий кредит під заставу нерухомості (землі, будинків). Іпотечний кредит застосовується головним чином у сільському господарстві, а також у житловому й іншому видах будівництва. Процентні ставки по іпотечному кредиті визначаються попитом та пропозицією й диференціюються залежно від фінансового становища позичальника.

Банки споживчого кредиту - тип банків, які функціонують в основному, за рахунок кредитів, отриманих у комерційних банках, і видачі короткострокових і середньострокових позичок на придбання дорогих товарів тривалого користування.

У конкурентній боротьбі великі банки мають вирішальні переваги перед дрібними:

1) вкладники воліють поміщати свої кошти у великі, більш солідні банки, а не в дрібні, які частіше терплять крах; 2) великі банки звичайно мають мережу філій, розташованих у багатьох містах, чого не мають дрібні банки; 3) у великих банків витрати по веденню операцій відносно менше внаслідок більшого масштабу цих операцій. Це дозволяє великим банкам стягувати меншу плату із клієнтів за виконання для них розрахункових і кредитних операцій, що, природно, додатково залучає клієнтуру.

У боротьбі з банками-аутсайдерами банківські об'єднання прибігають до різних методів конкурентної боротьби: за допомогою реклами, шляхом відкриття своїх філій у районі діяльності аутсайдерів і переманювання клієнтів за допомогою надання їм тих або інших пільг. Між банківськими об'єднаннями ведеться також боротьба за контроль над підприємствами, у яких вони беруть участь. Якщо, наприклад, акціями промислової компанії володіють кілька великих банків, то кожний з них прагне просунути на керівні пости в цій компанії своїх представників, щоб впливати, а отже, одержувати найбільші вигоди для ведення грошово-кредитних операцій.

Основними функціями комерційних банків є:

1) залучення тимчасово вільних коштів;

2) надання позичок;

3) здійснення грошових розрахунків і платежів ;

4) консультування й надання економічної й фінансової інформації.

У всіх країнах з ринковою економікою комерційні банки займають провідне місце в платіжному механізмі економіки.

3. Соціальна політика сучасної держави – це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень тощо.

Основні принципи проведення соціальної політики:

• захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

• надання допомоги найбіднішим сім‘ям;

• надання допомоги в разі безробіття;

• здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної зарплати;

• розвиток освіти охорони здоров‘я переважно за рахунок держави тощо.

Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, якій враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров‘я, власного добробуту і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості тощо.

Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники – їх профспілки.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах ці види страхування здійснюються шляхом відрахувань від зарплати і прибутків. У США, наприклад, з цією метою з зарплати робітників вилучається 7,5%, а в Україні – 3,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави.

Страхові виплати в разі безробіття проводяться із спеціальних страхових фондів. Розмір їх залежить: 1) від тривалості безробіття; 2) від специфічних умов країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50% до 70% середньої зарплати) виплачуються в перші місяці безробіття. Надалі до кінця встановленого терміну суми виплат зменшуються. У другому випадку до уваги беруться трудовий стаж, фізична здатність до праці тощо.

Важлива ланка соціального захисту населення – програми працевлаштування та перекваліфікація. На виконання цих програм держава витрачає багато коштів.

В Україні діє Закон України „Про зайнятість” і Державна програма зайнятості які передбачають:

• заходи, спрямовані на збереження високого рівня зайнятості;

• вдосконалення інфраструктури ринку праці;

• посилення мобільності робочої сили;

• переведення працівників з неперспективних у перспективні галузі;

• збільшення зайнятості у сфері нематеріального виробництва;

• підвищення кваліфікації і загальноосвітнього рівня працівників;

• створення додаткових робочих місць у західних областях (де є надлишок робочої сили);

• формування держзамовлення на проведення громадських робіт з метою поліпшення навколишнього середовища, розвитку транспортних шляхів та соціальної інфраструктури населених пунктів;

• створення інформаційно-довідкової системи зайнятості населення тощо.

Важливим елементом захисту населення є встановлення у законодавчому порядку мінімального рівня зарплати, пенсій, порядку укладення колективних договорів щодо умов праці, соціального страхування, відпусток тощо. Соціальним законодавством встановлюються : тривалість робочого дня та відпусток, доплати за надурочні роботи, надання додаткового харчування тощо.

Ще одна важлива ланка системи соціального захисту населення є захист прав споживачів. Згідно з Законом України „Про захист прав споживачів” держава повинна гарантувати належну якість продукції, безпеку продукції, достовірну інформацію про її кількість і асортимент, відшкодування збитків, заподіяних споживачам.