0 Інвестиційні ресурси

Графік межі виробничих можливостей ( МВМ)

Економіка виробляє два великих і протилежних за функціональним значенням типи продуктів: споживчі блага (піцу) та інвестиційні ресурси (верстати). Припустимо, комбінація А демонструє крайню можливість, коли виробля­ються лише споживчі блага, Е — інвестиційні ресурси. Це —дві крайні можливості, бо реально не існує країн з таким станом розвитку економіки. Між ни­ми В,С,D — кількість споживчих благ, від якої суспільство відмовляється заради інвестиційних ресурсів. Кожна точка на кривій являє собою якийсь максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Таким чином, ця крива фактично показує деяку межу за умови найбільш ефективного ви­користання всіх наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за межами кривої, як, наприклад, точка W, недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної технології виробництва. З іншого боку, будь-яка точка всередині області, обмеженої кривою МВМ, наприклад точка U , указує, що якісь ресурси не використовуються або використовуються не кращим чином.

Графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка, повністю використовуючи наявний потен­ціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробниц­тво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага.

Тема З ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ

Лекція 1

1. Етапи цивілізаційного процесу.

2. Структурні елементи економічної системи.

3. Структура економічних відносин. Типи економічних систем.

1. Економічна система — це об’єктивна єдність пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя, яка характеризується багатогранністю елементів, що перебувають в органічному взаємозв'язку один з одним і не існують поза її межами.

Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем в останні роки посідає у вітчизняній економічній науці дедалі важливіше місце. Систематизуючим елементом цивілізаційного методу є розвиток продуктивних сил і такої їх складової, як технологічний спосіб виробництва. Він являє собою знаряддя праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформатикою та організацією виробництва. За цивілізаційним підходом виділяють три типи економічних систем:

1. У доіндустріальну ( аграрну ) епоху панувало натуральне сільськогосподарське виробництво та домашня промисловість. Для цього періоду характерним був нерозривний зв'язок людини з природними умовами.

2. У процесі промислової революції було здійснено технічний переворот, який полягав у виробництві машин за допомогою машин та в організації великого машинного виробництва. Тим самим було створено технологічний спосіб виробництва, який визначав настання і розвиток індустріальної епохи, а загальною формою організації виробництва стало товарне виробництво.

3. У другій половині XX ст. розгорнулася науково-технічна революція, яка зумовила глибокі якісні зрушення в засобах виробництва. Вона визначила перехід продуктивних сил до нового технологічного способу виробництва, коли знання, наука, інформація стають основними джерелами економічного зростання ефективності економіки. Економіка вступає в постіндустріальну епоху, коли основою є нематеріальне виробництво, інформація і знання.

2. Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб'єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. Така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв'язку продуктивних сил та виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних).

Продуктивні сили — це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні та духовні блага.. Перш за все слід мати на увазі, що людина, як фактор виробництва, є основною продуктивною силою, бо: по-перше, саме людина оживляє речові фактори виробництва, приводить їх у рух. По-друге, людина є творцем більшості засобів виробництва, таких як машини, сировина тощо. По-третє, людина організує виробництво відповідно до своїх потреб, тобто спрямовує функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства.

У своєму розвитку продуктивні сили проходять ряд рівнів:

1. Природні продуктивні сили, панування яких характерне для первіснообщинного ладу, повністю зведені до природи самої людини і до сил навколишнього середовища — природного багатства, засобів життя і праці. На основі природних продуктивних сил здійснюється процес перетворення привласнюючої економіки у виробничу.

2. Суспільні продуктивні сили сформувались у період розкладу первіснообщинного ладу і свого найвищого розвитку досягли в XX ст. На цьому етапі розвитку продуктивних сил людина все більше спирається на засоби праці, створені нею.

3. У передових країнах відбувається процес формування загально-інтелектуалізованих продуктивних сил. На цьому етапі розвитку виникають і стають основними принципово нові знаряддя праці: масове використання ЕОМ, розвинута система інформації, екологічно чисті способи виробництва тощо.

Узагальнюючим показником розвитку продуктивних сил прийнято вважати рівень продуктивності праці. Продуктивність праці — це ефективність, плідність праці людського фактора. Продуктивність праці — це кількість продукції, виробленої одним зайнятим за певний період часу (годину, зміну, рік ). Досягнення більш високої продуктивності праці— це одночасно і свідчення зростаючого рівня продуктивних сил суспільства, і критерій його багатства, забезпеченості різноманітними матеріальними і духовними благами та послугами.

3. Економічні відносини — відносини між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Люди виробляють життєві блага не поодинці, а об'єднуючись певним чином, взаємодіючи один з одним. Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Це чотири фази чи сфери суспільного виробництва.

Термін виробничі відносини можна застосувати при аналізі відносин і зв'язків між людьми суто у сфері виробництва: І) привласнення предметів природи; 2) відносини спеціалізації, кооперування, комбінування; 3) управління виробництвом ( відносини між керівниками і працівниками, відносини в процесі маркетингової діяльності, планування тощо) ; 4) відносини між людьми щодо привласнення засобів виробництва.

Проте виробничі відносини мають специфічну властивість з часом відставати від рівня розвитку продуктивних сил, здійснюючи таким чином гальмівний вплив на них. Взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин підпорядковується загальному економічному закону розвитку економічної формації. Цей закон називають загальним економічним законом відповідності. Згідно з ним усі структурні елементи економічних відносин мають адекватно відповідати рівню розвитку і характеру продуктивних сил.

Єдність і взаємодія продуктивних сил, що перебувають на певному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин становлять економічну формацію ( або спосіб виробництва). У вітчизняній політекономії тривалий період панував не цивілізаційний ( див.пит.1 ), а формаційний підхід до класифікації економічних систем, який розроблений у працях Карла Маркса. Він досить детально розкрив сутність таких економічних формацій, як первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична.

Чистий капіталізм характеризується приватною власністю і використанням системи ринків, конкуренції. Положення кожного суб’єкта мотивується його особистими, егоїстичними інтересами. Роль держави в економічному регулюванні зведена до мінімуму.

Комуністична економіка характеризується суспільною власністю практично на всі матеріальні ресурси, централізованим прийняттям рішень та їх реалізацією через директивне планування. Підприємства є державною власністю і здійснюють виробництво на основі централізованих планових показників. Ринок робочої сили відсутній. Виробничі і фінансові ресурси розподіляються централізовано.

Змішані системи. У реальній дійсності сучасні економічні системи розміщуються десь між цими крайнощами. Зараз немає ні чистого капіталізму, ні чистого комунізму (соціалізму). Економіка одних країн більше відноситься до моделі чистого капіталізму, а інших — більше до чистого комунізму на його соціалістичній стадії. Так, економіка США ближче ніж економіка Франції до чистого капіталізму. Навпаки, економіка Швеції та Австрії ближче до економіки соціалізму. Соціалістичною країною вважається Китай.

Лекція 2 ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ

1. Природа власності, її суб’єкти та об’єкти.

2. Історичні типи, види, форми власності.

1. Власність є однією з найбільш фундаментальних економічних категорій. Кожна соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї.

Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в Римському праві. У той час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка описувався в державних актах чи наукових трактатах філософів, тоді як економічна практика господарювання вимагала конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не дивно, що власність за тих часів виражалась лише через відому з Римського права триаду : праві володіння, розпорядження і користування. Володіння – документальна фіксація обмеженого в часі права власності, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності. Розпорядження - управління об’єктом власності. Використання – виробниче застосування та споживання корисних властивостей об’єкту власності.

Отже, власність - це відносини між індивідами щодо „відчуження—привласнення” діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.

Власність як відносини „відчуження—присвоєння” може бути відсутньою в суспільному виробництві. Це можливе тоді, коли всі члени суспільства однаковою мірою споживатимуть разом добутий продукт. Так велося в прадавній первісній общині, де блага розподілялись рівномірно для підтримки життя кожного члена. Тут ніхто ні в кого не відчужував спільно надбане, а споживали всі громадою. Так може бути і тоді, коли цивілізація сягне рівня наддостатку матеріальних благ і зникне необхідність відокремленого привласнення (К. Маркс вважав такою епоху комунізму).

Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких між людьми можуть виникати відносини власності : суб’єкти та об'єкти.

Суб’єкти власності — це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження - привласнення матеріальних благ можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства ( наприклад, армія, державні заповідники тощо ).

Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.

2. Структура власності являє собою сукупність різних типів, видів, форм і систем власності, що діють в суспільстві. У структурі власності насамперед слід виділяти два її типи: суспільний і приватний.

Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва та виробленого продукту. Можна виділити два основних види цієї власності :а) власність народу в цілому, зокрема в Україні - власність на землю; б) власність окремих колективів.

Формами суспільної власності є : загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й вироблений продукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому існують два види приватної власності : трудова і нетрудова власність. Трудова основана на власній праці власника або членів його сім’ї. Основною формою такої власності є фермерське, ремісниче, одноосібне господарство. Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої праці. Формами такої власності історично були : рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.