земного життя. Бо подвиг Христа виправдовує цінність та благо природи. Отже, природа-мати, а не мачухадлялюдини. Через споглядання природи людина осягаємудрістьТворця, але оскількивсемогутність Богалюдині не­ досяжна, требалюбити людину.

У цей періодтакож розгорталась діяльність Ні­ коло Макіавеллі (1469- 1 527), якого вважають, з од­

ного боку, теоретиком політичного аморалізму, аз іншогофундатором революційної етики. На дум­ ку Макіавеллі, християнські моральні норми добрі, але неможливі для виконання у реальних умовах життя. Тому слід зрозуміти, що доля, обставини й умови життя є невблаганні; їм можна протиставити лишевідважність, могутність, натиск. Які в природі, у суспільстві треба діяти, випереджуючи хід подій, треба вміти бути недобрим. Тут головне - кінцева

мета. Якщо вонаспрямована назагальнеблаго, то всі засобидляїїздійснення справедливі. Виходячи із таких міркувань, Н.Макіавеллі радив правителям

(монархам) незупинятись у справідержавного зміцненняпередвикористан­

ням будь-яких засобів: цілком сприйнятні шпигунства, доноси, політичні

вбивства та ін" оскільки кінцева мета таких дій все ж благородна.

• Отже, ідеі" Відродження концентрувалися навколо проблеми спів­ відношення людитт і світу, тобто 1-швколо проблеми співвідношен­ ня макрокосму і мікрокосму. Але в цьому співвідношенні в добу Відродження на перший план вийшла людина в сукупності всіх іїяко­ стей, в ії зеАmих вимірах. Водночас людину було' органічно вписано у світоустрій, і вона поставала значною мірою внутрішньою сут­

ністю, ко1-щентрацією буття. Унаслідок того світогляд набував пантеі"стичних і панпсихічних рис. У спеціально продуманому й осмисленому сприйняптzі світу в добу Відродження домінували ан­ тропоцентризм, пантеіЗм (щоправда, у специфічних формах пла­ тонізму), панпсихізм та гілозоіЗм. Тобто світ сприймали й розум­ іли в його зосередженні на живих, активних діях людини, у його одухотворенні, динамізмі та внутрішній єдності.

5.3. Філософські ідеї пізнього Відродження

УXVIст. у філософській думці Відродження починають від­

чутно проявлятися ознаки ідейної кризи. У цей період гуманізм

більше пов'язаний із власними ренесансними культурними

Драматичні мотиви в оцінці становища та сутності люди­ ни ще більше посилені у творах французького гуманіста Міше­

ля Монтеня ( 1 53 1 -592). У центрі уваги його "Досвідів " перебу­

ває звичайна людина.

Оскільки остаточних і надійних знань немає і не може бути, прояви

людей нескінченно різноманітні: від величі до мізерності, від само­ зречення до високопарної пихатості. Але слід розуміти, що людина,

як і все на світі, підпорядкована природним законам. Тому життя є

ніщо інше, як мистецтво гідно підготуватися до смерті. Тобто треба

жити різноманітно і дати проявитися усім своїм силам і здібностям, щоб повною мірою виконати своє життєве призначення. "Краще

наше творіння - життя у згоді з розумом". Іноді Монтень вважає

селян взірцями людського життя - життя у злагоді з природою, але частіше прославляє індивідуалізм і самозаглиблення.

Бог проявляє себе як необхідність, що панує у природі,· може існувати багато світів. Кожна людина є представ­ ником людського роду Всірелігіїмають принципову єдність і базуються на зви­ чаях

Звичаz·необхідні для регулювання і закріплею-tя соціальних зв 'язків Кожна людина є представником людського роду

Шлях до пізнаю-tя лежить через самоаналіз-·

У самоаналізі й пізнанні ми повинні покладатися на ро­ зум і піддавати все сумніву Інтуі'ція не дає надій1-1их знань і не може зробити людину кращою

Загальні тенденції розвитку духовного життя епохи позна­ чилися на тому, що в пізньому Відродженні запанувала натур­ філософія. Серед представників цього напряму треба від­

значити насамперед Бернардіно Телезіо ( 1 509- 1 598). Основ­ ний твір філософа має характерну назву: "Про природу згідно з ії власними початками " ( 1 565 р.). Вихідна ідея Телезіо поля­

гає у тому, що пізнання людини має бути спрямоване на

тілесні сутності, бо у світі немає сил або сутностей, не пов'я­ заних із тілесністю. Тому в пізнанні слід йти за відчуттям і при­

родою. Відповідно, людина повинна спиратися на розум і

І• Учення Бруно частково приєднується до міркувань представників

зрілої і пізньої схоластики, а частково стає попередником пізніших

опрацювань (І.Кант).

У людині Бруно висував на перший план душу, але душа не відділена

від тіла, а користується ним. Про це свідчать, зокрема, гнучкість і доско­ налість людськоїруки - органу органів людського тіла. Шляхдо людської могутності відкриває так звана "практична магія" - наслідування творін­

ня. "Практична магія" потрібналюдині в земному житті, делюдинаутверд­ жуєтьсяза допомогою діїупраці. Щодо потойбічного життя, якщо таке існує,

то воно не схоже на земне життя, а наше життя - єдине й неповторне. Тому

його треба цінувати, долати мужньо всі негаразди і прикрощі заради схо­

дження до вищого розуміння світу. Бруно прославляє також людське спів­ життя, підпорядковане законові загальної корисності. А релігія радше по­ трібнадляуправління варварськими народами.

• Як бачимо, філософські погляди Бруно були своєрідним згущенням

філософських ідей Відродження. У Бруно концепція світу постає до­ сить продуманою і стрункою. Світобудова - цілісна, жива, динаміч­

на. Людина органічно вписана у природу, яка поки що різнобарвна, сповнена несподіваних таємниць.

Відродження на той час уже перекидало місток до Нового часу й передавало новій епоссторичну й інтелектуальну естафету. Як це відбувалося, можна побачити на прикладі ідей

Галілео Галілея (1564-1642), який висловився так: "Ярадше праг­

ну знайти одну істину, хоча б і в незначних речах, ніж довго сперечатися про найбільші питання, не досягаючи ніякої істини".

Відповідно до такого розуміння мети пізнання, суттєво змінюється не лише зміст свпосприйняття, а й навіть літера­ турний стиль Г. Галілея: він стає лаконічним, чітким, макси­ мально наближеним до сучасного наукового стилю.

Природа для Галілея уже не наповнена таємничими силами і навіть не одухотворена матерія, а сукупність законів, які можна пізнаватизадопомо­ гою експериментів і математики: "Природа невблаганна і незмінна, й зовсім

не дбає про те, стануть чи не стануть її приховані основи та спосіб дії

досяжними для розуміння людей, оскільки вона ніколи не переходить межі тшкладених тю неїзаконів ". У цьому міркуванні Галілея яскраво виявляєть­ ся один із непохитних постулатів подальшої європейської класичноїнауки: об'єкт байдужий щодо пізнання або непізнання його з бокулюдини і зовсім не змінюється у процесі пізнання. Особливо часто й рішуче наполягає Галі-

лей на тому, що саме математичне пізнання найбільш надійне й перспектив­

не для пошуків істини: "Літерами такоі· юtиги (книги природи) поспшют.ь

трикутники, кола, кулі, конуси, піраміди та інші математичні фігури ".

Виходячи з такихтверджень, Галілей упершечітко висловився стосов­ но так званих "первию1их " і "вториттих " якостей речей: "Не думаю, що

для збудження у нас відчуттів сАшку, запаху і звуку від зовнішніх тіл ви­ магається що-небудь, крім розміру, числа та повільних або швидкихрухів; вважаю, що якби вуха, язики та носи раптом зникли, то форма, число та рух залии1ились би, але не запахи, смаки та звуки. Я глибоко певен, що без живого єства останні являють собою не більше, ніж імена, подібно до того, як лоскотання та сверблячка не більше, ніж імена, якщо немає пахв

та шкіри навкруг носів".

• Отже, за Галілеєм, первинні якості пов'язані з геометрично-матема­

тичними вимірами речей, а вторинні - з особливостями будови людини. Зви­ чайно, що при такому розумінні людина - уже не мікрокосм, природане одухотворена сутність. Проте це відкривало нові перспективи для точної науки, яка й виходила з урахування первинних якостей. Шлях, на який став Галілей, вів до класичної механіки зокрема й до класичної науки загалом.

Висновки

JlJJПерегляд провідних філософських ідей доби Відродження

дає можливість виразно побачити перехідний характер

епохи, яка була суперечливою, неоднозначною: новації тут переплітались із середньовічною містикою, оптимізм і підне­

сення людш-tи - з трагізмом і визнанням несумісності пев­

них людських якостей.

Загалом філософська думка Відродження еволюціонувала

від етичного гуманістичного антропологізму - через пла­ тот-tістські синтези й одухотворення космосу - до натур­ філософй: яка дедалі більше ставала аскетичною, су1юрою, максимально наближеною до класичної науки та досить віддаленою від живоїрізновимірноїлюдини.

Характерними парадигмами філософського мислення

Відродження були антропоцентризм, пантеУзм, панпсихізм, гілозоїзм, залучення геометрично-математичного апарату до розв 'язання натурфілософських проблем.

Водночас слід підкреслити, щодоба Відродження має своє

привабливе і світле обличчя,- їїобраз не мо:жна звести лише до містка між певними епохами,- во.н.а JUaє свою принад­

ливість, свою неповторність.

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення

матеріалу з теми

mДодаткова література з теми

І. Антология мирово й философи и. Т . 2 . - М" 1 970.