ТЕМА З

АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

Вільна філософська наука, так само, як і смак, і наше вільнемистецтво, ілюбов до остан­ нього мають свої корені у грецькому житпzі.

Георг Гегель

Усі філософськіпитання починаються з давньо­ грецьких натурфілософів. Yz:X поетичних вислов­ люваннях народжується західний світ.

Мартін Хайдеггер

Антична філософія, висунувши та розробивши цілу низку ідей, яв­ ляє собою колиску не лише європейської філософй: а й культури зага­ лом. Вивчаючи вихідні ідеї античної· філософії.; можна проспzежити розвиток людського мислення в"ід простої· єдності до диференційова­ но!·багатшюнітності та свідомоїдеталізацй: Ідеї·античної·філософії донині пронизують науку, філософію, духовне життя суспільства.

Після вив чення матеріалу теми Ви повинні

на яких загальнокультурних засадах виникла та отри­ мала початкові імпульси розвитку антична філософія;

в чому полягає відмінність між поняттями "антична філософія" та "давньогрецька філософія";

якими були основні етапи розвитку античної філософії та як змінювалась на цих етапах її проблематика;

проблематику основних філософських шкіл античної філософії, їх найперших представників та терміно­ логічне визначення їх позицій.

+загальні умови та чинник розвитку філософськоїдумки;

+законом1. рност1. розвитку як процесу, так 1. предмета мис- лення;

+внутрішній зв'язок між різними спрямуваннями люд­ ського пізuання (на природу, людину, форми мис­ лення та ін.);

+евристичне (творчо-пошукове) значення філософ­ ських ідей і теорій античного світу.

ОПлан (логіка) викладу і засвоєння мат ер іалу:

З. 1 . Поняття античної філософії. Етапи її розвитку та за- гальні особливості. .

З.2. Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") шко­ лах Стародавньої Греції.

З. З . Ідеї та представники високої класики в розвитку антич­ ної філософії.

З.4. Завершальний цикл розвитку античної філософії: шко­ ли, ідеї, представники.

•Ф/ЗИС (або ФЮЗИС) (з давньогрец. - природа) - у вихідному ЗІіаченні те, що стано­ вить основу будь-чого, що довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність, зростає, розширюється, пород:жує свої різнол1анітні прояви.

•А РХЕ (з давньогрец. - початок; перший, вихідний, головний пункт; засада) - у давньо­

грецькій філософії - універсальний початок усього сущого.

•А ТОМ - дослівно: неподільний, неруйнівний; найменша частинка речовини, яка не підлягає

ніяким змінам; за Демокрітом, наявність такої частинки є запорукою незнищуваності світу.

•КОСМОС (з давньогрец. - порядок, краса, влаштування, оздоблення) - розуміння Все­

світу як розумно та законоJwірно впорядкованого.

•ІДЕЯ (або ЕЙДОС) - дослівно: вид, вигляд; основне поняття філософії Платона, що

позначає внутрішню неподільну цілісність будь-чого, завершену, одвічну його сутність;

за дещо модернізованим тлумаченнюw - сукупність необхідних та достатніх елементів будь-якого явища або його конструктивний принцип.

•ГІЛЕМОРФ/ЗМ (з давнь огрец. - гіле та морфе) - за Арістотелем, вихідні складові будь-якого сущого; матерія - невизначений пасивний матеріал; фор.ма - активне впоряд­ кування матерії.

•НООС (або НУС) (з давньогрец. - розсудок, розум, мудрість) - у давньогрецькій філо­

софії - Світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.

•А ТА РАКС/Я - незворушність, безпристрасність; у школах завершального Циклу антич­

ної філософіУ - душевний стан, до якого повинен спрямовувати своє самовдоско.налення

прихильник мудрості.

3.1. Поняття античної філософії.

Етапи її розвитку та загальні особливості

Слово "античний" в перекладі з латинської означає "давній ". Але у звуженому й усталеному вживанні воно позначає поча­ ток європейської культури та цишшзації, греко-римський давній світ. Відповідно до "античної філософії" входять філо-

софські здобутки цього світу. Зауважимо, що поняття "антич­ на філософія" ширше від поняття "давньогрецька філософія" ,

бо охоплює, крім давньогрецької, ще елліністичну, римську й

олександрійську філософії. Зазначену відмінність понять чітко видно у розгляді етапів розвитку античної філософії.

натурфілософський (фізичний) або рання класика

(VII-V ст. до Р.Х)

висока класика (V-IV ст. до. Р.Х)

пізня класика або завершальний цикл античної філософй:

До нього входять періоди:

•елліністична філософія

(IV-! ст. до Р.Х).

•олександрійська філософія

(І ст. до Р.Х- V- VI ст.).

•римська філософія (!- VI ст.).

•Отже, на двох перших етапах розвитку поняття античної філо­

софії збігається з поняттям давньогрецької· філософії; а в подальшо­

му історичному розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших, культурно споріднених із Грецієюрегіонів. Проте і 1-шдалі грець­

ка філософія була не простою, а основною складовою античної· філо­ софії; оскільки поставала як вихідна інтелектуальна засада та освя­ чений традицією взірець і філософствування, і філософської· поведін­ ки.

Набула автономного (щодо інших сфер суспільного життя) характе­

ру розвитку; завдяки цьому вона впер йе отримала тут свою назву

Постала відкритою та доступною: всі вільні громадяни, окрім :жінок, мали право займатися філософією

Терпимо ставилась до різних ідей та позицій (окрім атеїзму)

Була надзвичайно пластичною, тобто здатною набувати різних форм та виявлень

Була надзвичайно динамічною у розвитку (саме тому, що приймалися різні позиції і відбувалося ивидке нарощування ідей, знань, проблем)

3.2. Розвиток ідей у натурфілософських

("фізичних") школах Стародавньої Греції

Класичний характер розвитку античної філософії виявив-

ся, зокрема, у тому, що в ній чпко й виразно продемонстро­ вано логіку розвитку людського мислення. Розпочинається ан­

тична філософія з появи натурфілософських ідей та шкіл у Стародавній Греції.

f• Натурфілософія-цефілософське осмиспення природи ("натури" - лат.).

Грецькою мовою слово природа звучить як "фізис ", тому

таку філософію у Стародавній Греції називали "фізичною ", а

філософів цього періоду - "фізика ми" . Світ природи з його масштабом, розмаїтістю та міццю найперше впадає в око допитливій людині, тому й думка, що осягає буття, розпочи­ нається з осмислення природи. Для ранньої давньогрецької думки природа поставала як "все" . Із чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопити "все"? Вона й повинна розпо­

чати з деякого "початку", тобто з того, з чого може це "все"

посІтати або початися: з "архе" - найпершого, або давнього .

• Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа

постала як ії об'єкт, а першою проблемою цієі· філософії - проблема пошуку вихідного початку буття ("архе") .

Першим філософом Стародавньої Греції, за загальним виз­

нанням, був Фалес із Мілета (місто на узбережжі Малої Азії;

624-526 рр. до Р.Х.).

Від нього д о нас дій шло дві тези : " Усе з води" т а " Усе лшє душу " . Філософом Фалеса

н ази вають не л и ш е тому, що мисл ител ь в исунув думку про першоп очаток ("архе")

світу, а насамперед тому, що він почав це обrрунтовувати, доводити, посил аючись на те, що без води немає життя , іцо агрегатні стани води (тверде тіло, рідина та газ) ви ­

черпують можливі стани п риродної речовин и . Друга теза засвідчує , що Фалес замис­

лювався і над причинами змін та рухів , що відбуваються у природі , і шукав такі при-

чини у внутріш н ій природі речей.

Учень Фалеса - Анаксімандр (6 1 0-546 рр. до Р.Х.), стверджу­

вав, що "архе" саме по собі не схоже ні на що; це - "апейрон", не­ визначене та безмежне. Думка Анаксімандра була проникливою, але вона не могла задовольнити людей того часу через немож­ ливість пересвідчитись у реальному існуванні "апейрона".

Третій представник мілетської школи А наксімен (585-525 рр.

до Р.Х.) синтезував ідеї своїх учителів: початок буття має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необх­ ідний для життя і рухливий. На думку А наксімена, саме таким є повітря, яке він 1 визначив як першопочаток усього.

Діячі мілетської школи висловлювали продуктивні ідеї й у сфері інших питань, наприклад Фалес був видатним матема­ тиком та астрономом. І все ж головний їх здобуток - розроб­ лення ідей про світобудову, таке розроблення, що иявляєрух люд ської" думки від конкретного через абстрактне до поглибле­

ного у свідомлення реально сті.

• Піфагор уперше визначив умови застосування для пізнання мате­

матичного обчислення, а також відокремив думку від наочного, адже число, хоч воно й пов 'язане з речами, є невидиме само по собі, тобто абстрактне. Піфагор визначив також числове співвідношею-tя музич­ них тонів, ввів в обіг такі поняття, як "космос", "гармонія", "філо­ софія". Давні джерела переповідають, що саме Піфагор уперше на­ звавсебе не мудрим, а любителем та шукачем мудрості (філософом) .

Високий рівень абстрактності вчення Піфагора змушував грецьких філософів шукати зв'язків між абстракціями і життям.

Сучасник Піфагора - Геракліт Ефеський (544-483 рр. до Р.Х.)

використав ідеї своїх попередників для побудови цілісної філо­

• Отже, давньогрецька натурфілософія розвивалась динамічно, де­ монструючи при цьому деякі загальні закономіртюсті руху людсько­ го мислення - від простого => до складного, від конкретного => до

абстрактного, від недиферетщійованої проблематики => до диферен­ ційовшюі: від неусвідомленого => до усвідомленого, висунувши цілу

низку продуктивних для європейської цивілізаціі" ідей і теорій.

3.3. Ідеї та представники високої класики

в розвитку античної філософії

8ють усі сфери,людської життєдіяльності.

Першими повернення проблематики від пізнання природи

(космосу) в напрямі людини (мікрокосма) та реалій її буття

здійснили софісти - платні вчителі мудрості. Нагромаджене у філософії знання вони пустили у практику, почавши вчити ри­

торики, мистецтва аргументації та доведення виправданості власної позиції. Їх більше цікавило саме це, а не пошук істини, але вони сприяли поширенню знань і поглибленню людських уявлень про суспільство, державу, людську доброчесність.

Теза Протагора (48 1 -4 1 1 рр. до Р.Х.) "людина є мірою усіх ре­

чей" вважається яскравим виявленням суб'єктивізму та реля­

тивізму (принцип "все є відносним") у полщії софістів.

Саме проти цих принципів виступив Сократ (469-399 рр. до Р.Х.), який вважав, що • людина повинш1 rрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути оста­ точними, незмінними та завершеними; + мінливі ж уявлення на­ шої душі слід вважати гадкою, але саме через їх мінливість вони не можуть бути підставою для виправданого життєвого вибору та пове­ дінки людини. + Справжні знання, за Сокра­

том, слід шукати в собі ("Пізнай себе!"), оскіль­

ки безсмертна душа людини, пройшовши по­ вне коло "космічних перевтілень' , потенційно знає усе . Слід примусити її згадати забуте внасшдок вмирань та нових народжень, а для того треба поставити людину в ситуацію су­

СОКРА Т перечності із самою собою. Це й робив Сократ

у своїх нескінченних бесідах із сучасниками (" сократичні бе сі­

ди"), бо вважав, ЩО ЛЮДИНа, яка через власні міркування за­

йшла в суперечність із самою собою, буде змушена відчувати внутрішню напруженість, прагнути розв'язати цю суперечність.

Не знайшовши належного знання у своїх співбесідників, Сократ прого­

лосив: "Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть і того". Було би помилкою вважати дану тезу Сократа виявленням його то­

тального скепсису (сумніву в усьому); звернемо увагу на те, що теза почи­ нається ствердно - "Я знаю". Але що знає Сократ? - Про своє незнання,

а це свідчить, принаймні, про те, що у нього є критерій для того, щоб відрізни­ ти справжнє знання від незнання; цей критерій ми вже позначили вище і та­ кож зазначили, що Сократ не зустрівся із такими людськими знаннями, які б витримали належну перевірку на надійність. Проте вимогу ставитись до знан­ ня прискіпливо, виробляти критерії його оцінки - все це можна вважати важ­ ливим і виправданим .

Сократа вважають уособленням філософії, і не лише тому, що він був виразником невпокореного духу, і також не тільки тому, що він шукав нео­ чевидного, глибинного, початкового. Сократ жив так, як філософствував, а філософствував так, як жив. Його непохитне служіння вищим принципам, демонстрація співвітчизникам несправжності їхзнань призвели до того, що за хибним звинуваченням він був засуджений до страти. У в'язниці Сократ вів

свої останні бесіди з учнями; смерть він прийняв мужньо і спокійно. Деякі культурологи й історики схильні бачити у страті Сократа певну аналогію з невинною жертвою Ісуса Христа. У будь-якому разі ми можемо ствер­ джувати: життя і смерть Сократа постають колосальним чинником мораль­ ного 1 культурного розвитку людства.

Платон (427-347 рр. до Р. Х . ), кращий

учень Сократа, поділяючи вихідні думки

останнього, вважав, що вимогам Сократа

. . .

щодо справжюх знань можуть вщповща- ти ідеї - незмінні сутнісні основи буття всього сущого . Речі течуть і змінюються,

міркував Платон, але світ не зникає; отже,

воснові речей лежать деякі ідеальні не­

змінні сутно сті. Їх не можна побачити,

але можна осягнути розумом, адже, ро-

зуміючи сутність речей, ми можемо впіз- ПЛА ТОН

нати їх у змінних образах та з 'явленнях. Ідеї по стають як

у мови переходу від сприйняття речей до їх о сми слення.

Чим є ідеї за змістом ? - Це миттєво схоплена повнота та

єдність кожної речі ( "ейдос " - вигляд) . Можна було б сказа­

ти, що це є сукупність елементів, необхідних і до статніх для

існування певних речей, якщо, знову-таки, побачити іх у не­ обхідній єдно сті. "Єдине " у Платона є синонімом ідеі: Продов­ жую чи лінію міркувань своіх попередників, Платон відділив

справжнє буття від того, що надано нам у сприйняттях. Світ

ідей - це о соблива, надчуттєва реальність, яка своєю повнотою

ідо сконалістю перевищує усе чуттєве. Речі - лише тіні ідей.

Відповідно до теорії ідей Платон розглядав людину (тіло - в'язниця для

душі), суспільство, мистецтво і т.ін. Платона вважають одним із фундаторів

утопічного мислення, бо він розробив проект "ідеальної" (а тому - і немож­ ливоі) держави, в якій, поряд із культом вищої мудрості (правити державою

повинні філософи, бо вони здатні споглядати ідеї), він уводив певні елемен­

ти казарменного - тоталітарного правління (наприклад, кращою музикою

вважались військові марші, воїни та службовці жили в загальних приміщен­

СХЕМА ОСНОВНИХ ЗМІСТОВИХ А КЦЕНТІВ У ФІЛОСОФІЇ ПЛА ТОНА

несправжнє

буття

істинне буття

сукупність необхідних та достатніх елел1ентів речі

'Платон у 386 р. до Р.Х. відкрив в Афінах А кадем ію - перший ви-

•щий навчальний заклад.

Арістотель (384-322 рр. до Р.Х.) провів в Академії Платона близько 20 років і мав сла­ ву одного з найкращих його учнів. Але, прий­ нявши цілу низку думок учителя, Арістотель

не прийняв його теорії ідей ( "Платон мій

друг, але істина дорожча_").

Арістотель проголосив. . . , що ідея та річ -.

це те ж са ме, тшьки р1ч снує у реальносп,

а ідея - у нашому-пізнанні і позначає пере­ дусім не єдине, а загальне в різних речах. Якщо ідея і річ тотожні, то пізнання слід спрямува-

ти на вивчення внутрішньої будови речей та іх

причин і дій. За своєю будовою речі складаються з матерії і фор ми. Матерія є пасивним матеріалом; поза формою вона лише чиста можливість; разом із формою матерія постає у виз­ наченості матеріалу (субстрату) для певної форми (як мідь, глина, мармур для скульптора). Отже, дійсність речей більше пов'язана з формами, що їх продукує "фор ма всіх фор м ", або світовий розум, який, мислячи себе самого, й утворює усі мож­ ливі форми. Буття ж конкретних речей зумовлене дією чоти­ рьох причин: причина матеріальна, фор мальна (вже згадані), причина дійова (з 'єднує фор му та матерію) і фінальна, або цільо­ ва, причина. Остання, за Арістотелем, є найважливішою, бо

вона визначає місце конкретної речі в універсумі, тобто її сенс

та виправданість. Рух речей зумовлений насамперед тим, що вс1 вони прагнуть виконати своє призначення.

Ототожнивши річ та ідею, Арістотель справедливо вважав, що ми мо­ жемо здобуваrf'lи певні знання про реальність, оперуючи лише ідеями і не звертаючись до речей. Він створив науку про закони та форми правильного мислення, назвавши ії логікою.

• В основу логіки покладено вчення про три форми (поняття, суджею-tя та умовиводи) та про три закони мислення (закон тотожноспzі пред­ мета думки, неприпущення суперечностіта виключе!lого третього). Крім того, Арістотель розробляв етику, поліп1ію, поетику, вчення про душу.

У 335 р. до Р.Х. він відкрив в Афінах свою вищу школу під назвою Ліцей.

Платон і Арістотель - неперевершені мислителі античної

філософії, їхні думки багато в чому визначили і визначають

духовну атмосферу Європи, а їх учення окреслюють гранично відмінні орієнтири європейського мислення: Платон розробив

екзи стенціальномістичний тип мислення, багато в чому образ­

ний, символічний, Арі стотель - стиль раціонально-логічний,

чіткий та детально продуманий.

Багатогранна творчість Платона і Арістотеля завершує собою класичний період у давньогрецькій філософії. Це був

час найбільш інтенсивної, різнобічної і продуктивної твор­

чості у сфері філософського духу.

ВИХІДНІ ПОЧАТКИ БУТТЯ ЗА АРІСТОТЕЛЕМ

Форм а

дійова

Мат ер ія

цільова

Перша матерія

(можливість бути)

Епікурейство заснував Епікур (342-27 1 рр. до Р.Х.)

і продовжив римлянин Тит, Лукрецій Кар (95-55 рр. до Р.Х.). Епікур ставив собі завдання захистити людину відмо:Jкливих страхів життя, для чого доводив невми­ рущість матерії, а, значить, і певне безсмертя людини (посилаючись на атомізм), відсутність фатуму та необ­ хідності в космосі (припускаючи, що атом володіє здат­ ністю довільно відхилятись від траєкторії свого польо­ ту), можливість різних пояснень тих самих явищ через відсутність тісного зв'язку думки з фактами та відчут­

тям. Найбільше, чого може досягти людина в житті, -

це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів,

отримувати вщжиття насолоди,

запобігати стражданням та зберігати душевну рівно­ вагу, незворушність і безпристрасність (давньо­ грецькою мовою - досягнення стану "атараксй").

Скептицизм (від давньогрецького "сумнів"), що

його заснував Піррон (360-270 рр. до Р.Х.), звертав

увагу на те, що всі філософи запевняли в істинності своїх теорій, але висували різні ідеї; звідси випливав висновок про неможливість створення істинної філо­ софії. В основі всіх суджень скептицизму лежали три знш1ениті запитаття з трьома відповідями:

1.Якими є всі речі ? - Не більше такими, ніж ТИТЛУКРЕЦІЙКАР будь-якими іншими.

2.Що ; южна сказати про такіречі ?- Краще не казати нічого, утриму­ ючись від суджень.

З. Щоробит.и людині, яка перебуваєу стосунках з такимиречами?- Збе­ рігапш самовладність (автаркію) .

Скептики всебічно обrрунтовували свою позицію сумніву в можливос­ тях пізнання, але врешті-решт, за Геrелем, своєю вимогою у всьому сумні­ ватися сприяли розвитку наукового критичного мислення.

Більш поширеним у цю епоху був стоїцизм, що його заснував Зенон-стоїк

(340-265 рр. до Р.Х.). У Римі його послідовниками були Луцій Аней Сенека

(4р. до Р.Х. - 65 р.), Епіктет (5- 1 38) та МаркАврелій Антонін ( 1 2 1 - 1 80). СтоУ­

цизм також закликав людину до життєвої мудрості та самовладності, але з позиції зовсім іншого розуміння і буття, і людини. Скептики вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняної пневми (дихання), що несе всьому закон і долю. Дія долі неминуча й невблаганна. Тому людині не варто впада­ ти у відчай, адже змінити долю неможливо. ( ''Того, хто бажає, доля приваб-

лює, того, хто не бажає, штовхає ") . Стоїки поясню­ вали свою думку притчею про карету та собаку: соба­ ка прив'язаний до карети, що їде; як би не смикався пес, рух визначає карета, тому втрачають сенс смикан­ ня, опір руху, відчайдушні крики. Через це і людині в

її відношенні до долі лишається одне: визначити

внутрішнє ставлення до того, чого змінити не можна.

Гідне для людини ставлення до будь-чого - спокій, не­

зворушність, зберігання внутрішньої автономії. Сто­ їки сприяли систематизації філософського знання;

вони поділили філософію на фізику, логіку та етику, СЕНЕКА залучивши до логіки і розуміння пізнання.

Неоплатонізм довів до ретельних деталізацій і логічної стрункості

провідні думки Платона. Усе сутнє являє собою результат виливання (ема­

нації) Єдиного, яке тотожне благу, не знає ніякого ушкодження та змін. Пер­

шим продуктом Єдиного посТає світовий Розум, у деяких тлумаченнях - Дух,

а він еманує у світову Душу. Душа оживляє все сутнє, роблячи світ внутр­

ішньо пов'язаним. Через душу все, що існує, прагне повернутися до вищо­ го - до Єдиного, бо там його вихідна батьківщина, його корені. Людина ж

являє собою уособлення світобудови, бо до її єства входять тіло, душа та розум; останній і дає людині спрямування - прагнути до єдиного, до блага. Основні творці неоплатонізму - Плотін (205-270) та Прокл (412-485).

• Отже, можна констатувати: школи завершального циклу були чітко спрямовані на те, щоб перетворити філософію на інструмент людського індивідуальтюго самоутвердження. Саме на цьому шляху пішя антична філософія зробила своє основне відкриття: дух може бути автономним від обставин життя, протистояти цим обспш­ винам (за Сенекою, дух сам собі володар). Це відкриття, очевидно, перекидає місток інтелектуальних досягнень наступній епосі - хри­ стиянському європейському Середньовіччю. Бо саме епоха Середнь­ овіччя, як ніяка інша в європейській історіі; була зосереджена на ду­

ховному як першо.му початку буття.

Висновки

fh;А нтична філо софія - великий ідейний здобуток люд ства.

Вона не лише вперше відкрила широкі о брії люд ського інтелектуальжzго світоо сми слею-щ а й зафіксувала великі прозріння у межах цих обріїв. А нтична філо софія вперше окре слила о сновні напря ми філо соф ської пробле матики,

визначивши на віки люд ське розу міння світу, Ко смо су, при-

роди, суспіль ства, людини, іїпізнання, інтелекту, поведін­ ки. Певною мірою все це ввійшло і в духовну скарбницю Ук­ раїни, де з перши ми християн ськи ми тек ста ми з Візантії

ми слителі Київської Русі за своювали ідеї Піфагора, Сокра­ та, Платона, Арістотеля і Сенеки.

Резюме

ФАнтична філософія - початок європейськоїфілософії',' в Стародавній ГрецП вона вперше відокремилась від інших напрямівлюдськоїжиттєдіяльноСІпі,­ завдяки збігу сприятливих умов вона набула тут унікальних властивос­ тей: постала відкритою та доступною, толерантною, пластичною та динамічною в своєму розвитку, а тому вперше накреслила майже всі ос­ новні напрями розвитку філософсько-світоглядної проблематики.

®Класичність античної філософй'зокрема проявилася в тому, що вона роз­

будовувала своі' теорй та ідеі· від "початку " - від намагання збагнути

природу, космос, але в іх цілісності, пюбто через деяке перше буття ( "архе ") ,· на цьому шляху були створені теорй' світових стцхій, рухли­ вого та пов 'язаного єдиним законом космосу, космосу, пронизаного ма­ п1ематич1юю гармонією, теорй· атомізму, еволюціонізму, світового ро­

зуму,- при цьому антична філософія продемонструвала неперервнийроз­ виток думки у напрямі її деталізацій та поглиблення.

®В період високої класики в поле зору філософй' поступово входять всі ос­ новні сфери людської·життєдіяльності,- філософія стає деталізованою, систематизованою, розгалужетюю,- основна увага тут переноситься на вироблею-1я виправданих, надійних способів осмислення дійсності: Пла­ тон і Арістотель - ці неперевершені корифеї античної думки - створю­

ють дві провідні парадигми європейського мислення і пізнання: парадиг­ му екзистенціально-містичну та раціональтю-логічну.

@Пізня антична філософія за умовруйнування аюпич1-юго полісу спрямовує своl' зусилля на захист окремого індивіда, а тому стає суб'єктивно спря­ мованою, еклектичною,- на цьому шляху вона робить грандіозне відкрит­ тя - відкриття автономй'людського розуму щодо обставин життя.

®Своїм ісп10ричнимрозвитком антична філософія постає школою людсько­ го мислення, оскільки проходить певний завершений цикл: від осмислення

космосу - через акцентування питань пошуку способів пізнання дійсності в усіх lїаспектах - до входження в засади людської суб 'єктивності.

1.Особливості, умови формування пш етапи розвитку античної· філософй: 2. Розвиток ідей в античній натурфілософіl'.

З. Ідеі'та представники високоїкласики в розвитку античноїфілософії: со­ фісти, Сократ, Платон та Арістотель.

4.Загальні риси та провідні школи пізньої· античної· філософй'.

Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Феномен античної· філософії в європейській історії.

2. У.мови та чиюtики фор.мування античноz· філософії.

З. Значення ідей античтюї натурфілософії для сучасно[' філософй' та науки.

4.Оцінка ролі софістів в розвитку античної філософії та культури: позитивне та негативне в іх діяльтюсті.

5.Життя та філософська діяльність Сократа.

6.Філософське вчення Платона.

7.Вихідні ідеі· філософй Арістотеля.

8.Здобутки філософських шкіл пізньої· античної" філософй'.

9.Впливи_ античної· філософії на розвиток украі"нськоУ філософської· думки

та культури.

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення

матері лу з теми

Завдштя 1. Розкрийте співвідношення понять "антична філософія" та "давньо-

грецька філософія".

Завдання 2. Позначте основні напрями розвитку ідей в античній натурфілософn.

Завдання З. В чому полягали основні здобутки представників мілетської шкшrn?

Завдання 4. Поясність значення філософських ідей Піфагора.

Завдання 5. Охарактеризуйте найважливіші особливості філософії Геракліта Ефеського.

Завдаиня 6. Поясність позитивні та негативні сторони діяльності давньогрець-

ких софістів.

Завдання 7. Охарактеризуйте основні здобутки філософськоїдіяльності Сократа.

Завдания 8 . Розкрийте зміст та значення основних ідей Платона.

Завдання 9. Поясніть значення провідних ідей філософії Арістотеля.

Завдання 10. Порівняйте ідеї Платоната Арістотеляі обrрунтуйте своївисновки.

Завдання 11. Поясніть особливостітаздобутки· філософськихшкіл пізньої антич- ної філософії.