словами: цивілізація - це такийрівень і стан суспільства, якому прита­

манні високий злет культури та іїефективне функціонування вусіх гшzу­

зях буття суспільства. А дже досягнення культури можуть існувати в

суспільстві в "законсервованому " стані, можуть тимчасово не знахо­

дити свого "адресата '', а то й бути для нього недосяжними. Утакому

разі багатство культури не розкрите, а ії потенційні можливості не

використані належною мірою. На противагу цьому, цивілізація за сут­

тю - це такий щабельурозвитку суспільства, на якому весь зміст куль­ турирозгортається не в потенційному, а в актушzьному плані, вінувесь

діє, живе і, головне, продукує подальші повноцінні й багатопланові фор­

ми інтелектуального життя суспільства,.

19.3. Національні культури та культура загальнолюдська

Розглянуті особлив?сті культур.и як суспільно-історичного

явища дають можливІсть зрозумпи, що культуру творять людські особистості, проте, вони вписані в певні спільності, істо­

ричні епохи, певний суспіль ий процес.. Але. в станов. енні :а

розвитку культури спостерІгаються п сам1 тенденцн, що 1 в розвитку пізнання та людсь ої особистості: к ли сутніс ь та­ кого явища як культура усвщомлюється, тод1 культура Існує вже як вагомий, впливовий чинник суспільного буття.

П о чатков о к ул ьтура в и н икає і формується стихі йно , виражаюч и прямі п отреби

певної спільності людей, тому корен і кожної культури сягають стихії народного життя, де, за твердженням багатьох філософів, культурологів та психологів, формуються най­

перші типи культурн ої поведінки , уявлення про культурн і та соціальні цінності, архе­

типи колективного світосприйняття та самоусвідомлення . І в подальшому своєму роз­

витку культура не розриває своїх зв 'язків із цими її коренями, оскільки і прижитися, і

зберігатися, і реально функціонувати культурні досягнення можуть лише в межах пев ­

ної соціальн ої спільності людей. За твердженнями згаданого вище О. Шпенглера, дже­

релом кул ьтурн ого творення постає душа певного народу.

Оскільки в наш час основною формою соціальної спільності

людей постає нація, то найчастіше в дослідженнях культури фігурує по;нятт5_! національноУкультури. Ясно, що в сучасно у

сусшльствІ нацюнальну культуру не можна ототожнювати ІЗ

народною культурою, оскільки національна культура творить­

ся вже не тільки і не стільки в стихії народного життя, скільки

талановитими та видатними майстрами та діячами культури.

Не можна ототожнити наці ональну культуру і з творами

представників однієї провідної нації якоїсь країни, оскільки в складному сучасному соціальному організмі задіяні, як звичай-

но, представники різних націй, народів, етнічних груп. Таким чином, національна культура в сучасному суспільстві - це яви­ ще кладн.е, багатоелементне як за суб'єктами свого творення, так І за ЗМІСТОМ.

Досить складним та дискусійним постає питання про взаємні відношею-tя національних культур та світової культури. Дис­ кусійність цього питання значною мірою обумовлена тим, що воно зачіпає інтереси людей: переважна більшість людей, вхо­ дячи у життя, потрапляє у певне культурне середовище, разом із молоком матері вбирає в своє сприйняттядійсності певні взірці життя,діяльності, норм поведінки, мистецьких уподобань. Тому досить часто людям здається незрозумілим, а то й образливим той факт, що якісь інші люди не милуються тим, чим милуються вони, не дотримуються певних ритуалів та звичаїв і т. ін.

Складність означеного питання пов'язана із тим, що, як здає!'ься, наочно очев дною та неза :еречною п.остає ре­ альюсть конкретних нацюнальних та етючних проявш культу­ ри, а ось де та як існує світова культура? Чия вона, хто її тво­ рить та використовує?

І дійсно, лише із великою долею умовності и можемо казати про те, що давньогрецька скульптура чи архпектура належить усьому людству; реальні ж права на них має перш за все Греція; і т. ін. Але із цього міркування не випливає виправданість запе­

речення реальності чи сенсу виділення

ща суспільноїісторії. Коли ми кажемо "анатомія людини", "генетичний код людини", то ні в кого не виникає питання, якої саме людини? Якої нації? Тут ми розуміємо, що структурні чи інформаційні одиниці людсь­ кого організму у всіх людей за будовою, функціями та вихідни­ ми структурними зв'язками є однаковими, хоча в кожній конк­ ретній людині вони набувають індивідуально неповторних виявлень внаслідок унікальності конкретних умов, обставин, факторів як її появи на світ, так і подальшого життя. Ті основні складові людського способу буття, людської свідомості та інте­ лектуальноїдіяльності, які ми розглянули у попередніх розділах, також за суттю .є о наковими, загальними для всіх людей, хоча за проявами - вщмшними.

Конкретний підхіддо людини вимагаєвміння,навітьмудрості та мистецькості поєд :увати одне і друге, тобто .вм!ння бачити, що певналюдина, оскшьки воналюдина, має, як І всІлюди, пред­ метно зумовлені емоції, проте це є емоції саме цієї людини, хоча вони в цілому постають явищем загальнолюдським, є унікаль-

ними і ніким більше не відтворюваними. Ще ранній християнсь­ кий філософ-римлянин С.Боецій писав, що реальність загально­

го полягає в тому, що воно присутнє в кожній ре:і, але сутність загального знаходить виявлення лише в розум та загальних поняттях людської мови.

• Так само ми повинні підходити і до питання про співвідношення національних культур та світовоїкультури: кожна національна куль­

тура є унікальною, проте вона є людською культурою, тобто в ній

знаходить свої виявлення та засвідчення те, що входить в людську

природу, людський спосіб буття.

Через це між культурами можливий і необхідний діалог:

якби культури були відрізані одна від одної непроникненим кордоном, вони б навіть не змогли би визнати один одного явищами того самого порядку, а якби вони повністю співпа­

дали, то не було б сенсу в їх спілкуванні.

Тому, наприклад, італійські пісні інші, ніж українські, проте ми

. . .

розум1ємо, що це - шсю, що в них знаходить виявлення мелос,

але саме той, який в унікальній історичній та суспільній ситуації

розкрився не так, як мелос шшого народу.

• Отже, можна зробити висновок, що в кожнійреально існуючій куль­

турі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світо­ воїкультури, та унікальність і неповторність їх продукування і вира­ зу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити іх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювапш не виправдано, оскільки при цьому втрачаються ре­

альні аспекти культурного діалогу та людського спілкування.

У зв'язку з цим у змісті кожної національної культури умов­

но можна виділити кілька її змістовних елементів .

національний елемент - те, що може являти інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у дану культуру

елемент, що слугує rрунтом для діалогу та

культурної дискусй: те, що синтезує два попередні елементи