1 6.3. Проблема методу та методології в сучасній філософії

• Отже , кон статуєм о : у су ч а с и і й ф іл о с о ф і ї. с п о с т ер і г а є т ь ся

.мет о д ол о гіч1 1 u й 11люрал із.1н ; проблема методу тут вирішується не на

ОСНОВІ. методолоп. чного МОНІ. ЗМУ І. не шляхом пошуку якогось ЄДИНОГО

всемогутнього методу, а, з одного боку, шляхом вписування певних

методів у найбільш поширені та впливові парадигми філософського світоосмислення; з іншого боку, шляхом взаємної доповнюваності

різних методів в межах вирішування тих чи інших конкретних проблем.

Н еобхідність методу зумовлена, перш за все, тим, що : філо­ софське пізнання не може бути надійно підкріплене досвідом,

1 1 • Отже, філософський мето д перш за все п оклшш1тй впорядковувапш процеси мислеl-l!-LЯ.

Проте не кожний впорядкований філософський дискурс (проходження певною дистанцією розгортання думки) може б ути в и п р а вданим та в и з н а н и м досто в і р н и м . Т о м у , філосо фсь кий метод повинен бути адек ватним предмету мислення або бути з ним співмірним; тобто метод noвиl-lel-l бути

пр едметни.м , з м і сто в н и м ; це з н ачить , що в п р о ц есі

філософського осмислення певних явищ ми повинні прагнути дотримуватись єдності предмету та методу. Філософський метод п о в и н е н з асвідчув ати д о стовірн ість зді йснених інтелектуальних розвідок, тобто виконувати контроль ні

функції. та функ ції о б грунтув а н н я о з н а к ( к р итеріїв)

достовірності , виправданост1, надійності знань або застосо- ваних прийомів мислення.

• В міркуваннях про філософський метод не уникнути також питання

про те, де та як, в кінцевому підсумку, може виправдати себе певна

філософська концепція. В загальному плані ясно, що вона виправдовує чи не виправдовує себе лише у практиці життя, але і сама ця практика

може буги по-різному осмисленою та інтерпретованою тою ж філософією.

Тут можуть спрацювати два чютики: з одного боку, у філософїїприйнято

посилатись на численні дані різних наук, соціально-культурних традицій, міркування визнаних в суспільстві авторитетів; з іншого боку,

безпосереднє внутрішнє переконання особистості.

Вбачання людиною остаточної очевидності в тих чи інших розгорнутих системах філософських міркувань залишається внутрішньою засадою для довіри тій чи іншій філософії. В ідповідно філосо фський метод повинен дозволяти нам вводити міркування. у зв'язок із н ауковими. та соціальнокультурними реашями, сприяти нашому м1ркуванню рухатись вщ очевидного та до очевидного.

Розглянемо послідовно ті методи, які використовуються в ме. жах поширених. сьогодні філософських парадигм, а також п методи, яю вважаються в

знаходяться штлітична філософія, неокантіанство, напря.ни різнобічних дослід.жень

науки (наприклад, пара,11етрич11ий аналіз науки) . В ,нежах даної парадигми розроблені та використовуються: а) методи дослідження логіки та люви науки, тобто методи

логіч1- 1 ого анал ізу, л інгвіст ичного а1-1алізу, р о зр о блення процедур ф ілософської

конвенціальності; б) ,нетоди операціонального дослід:ження науки. інструменталізму,

конструктивіз.му; в ) .методи систе,шю-структурного аналізу.

• А нтр о и ологічиа 11apaдuuta (спря.мування філософського п ізнання на людину як на перший предл1ет дослід:ження в усіх ії властивостях та проявах), в .нежах якої широко

• О11тологіч11а парадиг.11а (на.нага111ш окреслювати явища дійсності та людського буття з позиції їх 1-/айпер ш их засад ma Я J..' ел емеІ-/mів цілісІ- / ого універсуму ) : а) методи категоріального mюлізу; б) л.1етоди фено,11е11ології; в ) .\Іеmоди 111ра1-1сцеиде111паль11ої

а1юліти1(И.

•Культурологічиа т а соціологічиа парадиг.ни (ос, щслею-1я дійсності крізь позицію, згідно

якої всі фено..11ени людського буття пов 'яза11і виключно із соціа.1ьнu,1tu та куль111ур1шмu пр оцеса.11 и ) : а) ,11етод сис111с.111-10- структур11ого а11алізу; б) J1tетоди статисти ч11ого аІ-/алізу; в) методи стру1,ї11ураліз.ну; г) ,нетоди фе110. 1енології; д) л1етоди се,ніотш,и, психолінгвістики, дескршщії, гер111еневтикu та ін.

•Іителектуаліс т с ь к а парад иглш (філософсько.ну дослід:же1-1ню підлягають перш за все

фе11ш1е1юлогії та ейдетики; д ) методи гер.неневтики, струю11ураліз.му, лінгвістичного ана.1ізу, се.11антики та се_,\·rіотшш; е) методи та 11ршщи11и діалеюпш,·о-логічного аналізу.

• Пар а д и глr а р ел іг ій и о ї ф іл о с о ф ії біл ь ш-ме11 ш п о слідовно слідує .н ето дологічним вирі иеннн.н середньовічної філософії і використовує: а) методи екзегетuки;б) апофа­

Метод фе номе н оло гії або е йдети ч н о го а н ал і зу . Засновник цього м етоду німецький ф ілософ Е. Гуссерль не в в ажав

ф ен о м ен ол ог і ю м етодо м , лише певним ф і л о со ф ським світобаченням, проте найчастіше феноменологія розумілась 1 використовувалась саме як метод.

За Б Гуссерлем, фетюменологія - це феноменологічна дескрипція,

тобто ретельне описування того, що · і як ми маєм·о·.у свідомості.

У в а га .

Елементарні вимоги логіки були сформульовані ще Арістотелеjн -

творцем першо]· теорїї логіки, і вони зводились до трьох законів так званоі

формал ьноі логіки, тобто логіки, спрямованоі на дослідження форм думки .

Ці вимоги передбачали , що в процесі розгортання думки: а) не можна губити

або підміняти предмет думки (А=А); б) не можна про той же самий предмет

висувати твердження, що взаємно виключають одне одного (або А, або не­

А); в) коли ж про предмет висуваються протилежні твердження, то правильним

може бути лише одне із них (А або не-А, а третього не може бути). В

подальшому розвитку логіки ви никли і інші, загалом численні логічні

правила та вимоги; врешті була створена математична логіка, логіка

символ ізо ван их ф орм та л огі чних в іднош ен ь , я кі сьогодні широ ко вик'ористовуються в аналізі наукових положень та теорій.

Сучасна атшліпzична філософія, а також 1-шукознавство

значною ktipoю базуються на викорисп анні матемапzичноl'

• логіки, поєднуючи й із проведенням аналізу мови науки.

Методи категоріальн о го а н алізу . Ці методи застосовують для

дослідження засобів та результатів наукової та дослідницької діяльності. Йдеться про виділення із певного комплексу знань їх так званого категоріального каркасу, тобто категорjй_ Категорії у спрощеному варіанті - це основні, найбільш загальні поняття певної науки. Більш точно це ті поняття, що окреслюють якісну специфіку предмета пізнання певної галузі знання, тому лише за переліком категорій ми досить часто можемо сказати, про. яку галузь пізнання. йдеться. . . (наприклад, якщо ми. назвемо таю категор11: крапка, шшя, вщр1зок, кут, площина та ш., стане ясно, що йдеться про геометрію).

•Оскільки категорїї характеризують якість предмета пізнання (також

івідповідного знання), то, можна сказати, що вони фіксують ті пункти

внашому мисленні, через які ми обов'язково повинні пройти, якщо

хочемо рухатись у межах певної предметноі сфери, або обминаючи які

ми не зможемо правильно окреслити предмет нашоі уваги.

• За Гегелем, (і це є безумовио виправдатtuм, Я!( ми побачимо далі) діалектика можлива лише там і тоді, де й коли існує щось пршщипово єдине ( І) (така позиція, иагадаю, називається ktо11із:ном) , але до того :ж це єдиие здат!lе с в о ю єдн іст ь с п .р и й.мати, утр имувати і здійсюовати зав:нсди та у будь-чому. Бо са.лtе за тако!· уjнови мо:жна

Ясно, що для Гегеля такий процес можливий лише за умови н а я в н ості в н ь о м у в нутр і ш н ь ої саморефлексії, т о б то своєрідного віддзеркалювання "всього в усьому", бо ж інакше Зберегти вихідну єдність в усіх можливих рухах та змінах буде просто неможливо. Значить, діалектика можлива лише як процесування духу, свідомості, оскільки в природі (Гегель був у тому переконаний) всюди панує відмінність, і усі спроби повторити якесь явище абсолютно ідентичним тут просто неможливо.

•За Гегелем існують такі сходинки врусірефлексіїв процесі

лю дського пізнаю-tя: 1) чуттєвісп ь, яка приносить в

людський інтелект наданість; 2) рефлексія чуттєвого (коли

людшю фіксує в розумі те, що попzрапляє в ії сприйняття) ; З) рефлексія рефлексй: коли свідо.мість фіксує своУвласні рухи, пов 'язані із пізтшттям та реакціялш на чуттєвість.

Я к що постав ити пита ня , на як м у. із ци рівнів вочевидь проявляється внутр1шня однорщюсть, юколи не порушувана єдність, то відповідь буде досить очевидною: звичайно, на рівні рефлексії рефлексії, оскільки тут думка має справу із самою собою, тобто тут завжди є думка і тільки думка або думка спрямована на умку. ВіJ?:повідно, і внутрішні суперечност1. у власному смисш можлив1 лише тут, осюльки спр авжні суперечн ості передбачають повне симетричне протистояння своїх сторін, а таке можливе лише в єдиному,

Н а ш а детал ь н а з у п и н к а н а питаннях , п о в ' язаних із діалектичним методом не є випадковою . Справа у тому, що

"сліди" марксистського зачарування діалектикою даються взнаки у н ашій філосо фії всюди : наприклад, у типовій навчальній програмі з філософії, що була оприлюднена у свій час для обговорення, питання філософської методології, як і в "славетні недавні часи", знову майже повністю обмежуються діалектикою : питання методоло гії подаються в темі п ід назвою ''Діалектика та її' альтернапшви". Виходить, що окрім

діалектики методів знову-таки не існує, або всі існуючи методи автоматично стають альтерн ативами д алектики . Проте реальними альтернативами д1алектики постають:

релятивізм (все відносно)

М е т од с и с т е м н о - с т р у к ту р н о г о а н а л і з у . Цей метод має

досить широке застосування з тої простої причини, що вш вимагає розглядати будь-що як таке якісно цілісне утворення

(систему), яке складається із певних складових (елементи), що

включені в цілком певні сталі зв' язки між собою (структура) .

Такому підходу підлягає будь-що, а особливо ті явища, які,

наприклад, не можна піддати математичному обчисленню (соціальні, психічні та ін.) .

Метод системно-структурного аналізу мав і має численні деталізації та окремі розробки. Сюди можна віднести:

+ с и стемні до сл ід:нс ен ня (тут н аг о л о с п адає н а системність, системну якість т а ін.);

+функціональний аналіз (тут на перший план виходять ті

функції, які можуть виконувати системні об' єкти);

+метод комплексного підходу (що вимагає залучати до

аналізу всі елементи певного цілого) .