ТЕМА 15

ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ

Пізнання є процесом ідеального освоєння сві­ ту. . . Будь-яке наше пізнання починається з до­ свіду.

Іммануїл Кант

Усі люди за своєю природою прагнуть здобу­ вати З!-lання.

Арістотель

31-laнl-lя і могутність люди!-lи співпадають, ад:женезнання причини утруднює дію.

Френсіс Бекон

звані нібито протилежні виявлення суб'єкта та об'єкта ми повинні спробувати зрозуміти як єдиний процес, де разом із зростанням

меж та горизонтів людської активності зростає, стає складнішим

і предметно насиченішим об'єктний обсяг її життєдіяльності . В

цьому сенс шзнання постає як процес вичерпування за допомо­

гою предметних визначень змісту об'єктів пізнання та діяльності.

Сучасні гносеологія та епістемологія вважають, що поняття

пізнання має принаймні три основні змістові акценти:

Піз11аю-1я - l(e:

процес здобуваття з1юнь, створення образів, моделей теорій реаль1юсті(це інформативний аспекп пішатm)

прагт-tеm-ІЯ оволодітиреальністю, пронuю-tути в lїприховапі підвали­ ни (це активістський або вольовий аспект пізІLашm)

ба;;кта-tя досягти найва;;1сливіиюго, 1-шйпозитивпіиюго для людини стану досконалості (це смисловий аспеюп пізтштш)

Найчастіше пізнання ототожнюється саме із процесом продукування знан­

ня, але неважко побачити в людській допитливості, у пізнавальному натх­

ненні, у прагненні щось пізнати та зрозуміти бажання проникнути в потаємні

глибини речей, опанувати їх, впли вати на них. Цей момент у пізнанні ро­ бить його живим, енергійно напруженим, емоційним, злитим із волею та ба­ жанням. Але якщо ми п оставимо "остаточне" зап итання : якою може бути

кінцева мета пізнання, - то, урешті-решт, через пізнання ми сподіваємося

знайти для себе (і для людства) щось найважливіше, заповітне. За допомо­

гою пізнання ми хочемо здобути розв'язання основних проблем нашого жит­ тя, оскільки п ов'язуємо пізнання із духовною сутністю людини та із можли­ вістю для неї саме у духовному п ошуку досягнути для себе найважливішого .

Таке багатогранне розуміння пізнання допомагає нам висві­ тлити й питання про можливості людського пізнання. Як звичай­

но,у цьому питанні окреслюється ряд гносеологічних позицій:

Якщо розуміти пізнання винятково в дусі продукування

знань та інформації, то не уникнути скепсису, адже дійсність постає перед нами нескінченною як за обсягом, так і за гли­ биною. Але при тому ми не можемо не визнати, що знання та

гносеологічного оптимізму (людське пізнання не знає меж і спроможне проду­ кувати надійні, грунтовні, достовірні

знання)

агностицизму (заперечення принципової

можливості для людини мати виправдані достовірнізнання)

скептицизму (висловлення сумнівуяку пози­

тивнихможливостях пізнання, так і в його повній неспроможності)

пізнання справді збільшують можливості людини в її взаємодії зі світом, значно збагачують сфери та напрями людської жит­ тєдіяльності, збільшують ступені людської свободи . Так само людина наших днів знає про себе саму, про прояви та можли­

вості людини набагато більше, ніж у минулі епохи.

•Отже, можна констатувати: пізнання не можнарозглядати одно­ бічно; уреальному виявлеюtі пізнтmя - це органічний елемент людсь­ коїжиттєдіяльності, щорозвивається від незнання до знання, від не­ повного та непевного знання - до повнішого та надійнішого, від видітtя тулш1111ого, затьмарепого - до проясllеного.

Вцілому пізнання постає в якості складовоїлюдського способу утвердження

всвіті, в якості найважливішого засобу розширення сфери людської свободи

та їїреалізації. Із такого розуміння пізнання випливає, що пізнання є фундамен­ тальною людською потребою і що саме потреби та інтереси людини стають основним чинником пізнавального процесу. При розгляді пізнання треба

віддати належне його вольовому чиннику, адже пізнання не входить до сфе­

ри вітальних (безпосередньо життєвих) потреб людини, тобто воно не постає конче необхідним з точки зору збереження життя.

Виникає питання: якою мірою пізнання необхідне людині? Як реагувати

на вислів біблійного пророка Еклезіаста про те, що велике знання збільшує клопіт? Коли людина включається в соціально-культурні зв'язки та відношен­ ня, прилучається до суто людських способів життєдіяльності, їїпізнавальні здібності реалізуються майже автоматично, і інколи виникає враження, що

знання виростають в людині так само природно, як, наприклад, нігті або во­

лосся. І таке враження не можна вважати позбавленим сенсу: дійсно, народ-

жена та включена в соціальне життя дитина здобуває елементи та навич ки

пізнання навіть тоді, коли їїтому ніхто спеціально не вчить. Але такого роду

навички, тобто навички стихійного продукування знань та уявлень, мають тен­

денцію зростатися із безп осередніми умовами життя і не виходити за певні, досить вузькі межі.

Знання суттєвого, знання, необхідні для розширення горизонтів здійснен­

ня людської свободи, стихійно не виникають. Тому на певному рівні соціаль­

ної життєдіяльності, на певному рівні особистого розвитку людина повинна

усвідомити роль і функції пізнання і почати робити свідомі зусилля задля їх

придбання. Якщо ж цього не відбудеться, то, скоріше за все, здійсниться кон­

сервація елементарного досвідного знання, яке буде функціонувати в певному суспільному середовищі майже так, як функціонують умовні рефлекси.

З ві д с и в ип л и в а є н е о б х ід н rст ь в ид і л е н н я у с у с п іл ь н о м у т а інди в іду ал ь н о м у р о з в ит к у п і з н а н н я д в о х о сн о в н и х стад і й :

•а) стихійl-lоz: яка є досить ко1-1сервативною, 1юле;;1с­

ним чи1-юм 7te усвідоNtленою ;

•б) активJ-Lо- дійовоі: яка єусвід0Jvtле1-tою, свідомо оргт-1і­ зовш1ою та спрямованою на спеціаль1-tе продукувашіЯ

31-lШLЬ.

вoJ-Loумовщ, тобто J-Lадає простір проявам уяви, фшtтазіl: суб­

'єктивним схильностям людини. Завдяки цьому худо;;1а1є пізншt­

ня інколи вuперед;;1сає хід подій, окреслює іх біль и багатогран- 1-ю, багатобарвно тд ;;1сuттєво, наука;