54. Родинне виховання – перша і найголовніша ланка в національній системі виховання. Зміст і методи родинного виховання. Концепція “Сім’я і родинне виховання”.

Родинне виховання - це виховання дітей в сім'ї батьками, родичами, опікунами або особами, що замінюють батьків. Специфічною особливістю родинного виховання є те, що воно здійснюється в контексті життя самої сім'ї, на основі внутріродин-них стосунків, трудових та опікунських обов'язків і родинно-побутової культури. Його визначальна роль обумовлена, як ми вже зазначали, глибинним впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя дитини. Сім'я - перше джерело, з якого починається велика ріка почуттів і переконань. Метою родинного виховання є формування якостей і властивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху. Досвід численних поколінь засвідчує, що до таких якостей й властивостей належить фізичне здоров'я, розвинутий інтелект, працьовитість, моральність, духовність, готовність до сімейного життя. Саме вони й складають головну мету родинного виховання.

Методи сімейного виховання - це способи, шляхи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони не вирізняються від розглянутих вище загальних методів виховання, але мають свою специфіку: надзвичайно важливу роль у вихованні дітей відіграє особистий приклад батьків, їх авторитет; вплив на дитину є більш індивідуалізованим і здебільшого грунтується на її конкретних вчинках. Всіма батьками використовуються: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов'язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби). Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, які шкодять фізичному і психічному здоров'ю дитини і принижують людську гідність. Вибір методів залежить від педагогічної культури родини, її уявлення про цінності, розуміння мети виховання, ролі батьків у становленні особистості дитини, стилю взаємин в сім'ї та іншого. Тому методи несуть на собі яскравий відбиток виховних пріоритетів родини: одна хоче виховати покірність, і тому її методи спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих; інша вважає більш важливим виховання самостійності, вияв ініціативи і, природно, знаходить для цього відповідні методи. Різноманітними є засоби вирішення виховних завдань в сім'ї. Серед них: слово, фольклор, праця, домашній побут, духовний і моральний клімат родини, символи, атрибути, реліквії сім'ї та інше. Важливе місце у вихованні дітей у сучасній родині мають зайняти трудові, моральні, естетичні та інші народні звичаї і традиції. Святкування сім'ями дат народного календаря, що включає дати і події, які мають як вселюдський, так і національний характер: День пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів, День перемоги, День матері, Новий рік, Різдво, Великдень, Вербна неділя, Трійця, Івана Купала, Свято зажинок і обжинок, Свято знань, День сім'ї та Національної незалежності. Дати родинного календаря: день родини, дні народження кожного члена сім'ї, сімейні ювілеї, роковини подружнього життя за участю дітей і онуків. Ці заходи сприятимуть єдності поколінь, міцності родини, засвоєнню кращих традицій українського народу, зростанню національної свідомості, самоповаги і поваги до інших народів.

55. Форми взаємозв’язку школи та сім’ї. А.С. Макаренко та В.О. Сухомлинський про сімейне виховання.

Педагогічне керівництво родинно-шкільним вихованням дітей має здійснюватись у найбільш ефективних формах спільної діяльності сім’ї та школи. Найпоширенішою формою спільної діяльності сім'ї та школи є батьківські збори. Загальношкільні та класні батьківські збори скликають і проводять батьки, а дирекція школи та класні керівники беруть участь у їх підготовці та проведенні. Батьківські збори мають бути тематичними, наприклад: "ІІідготовка дітей до школи в сім'ї", "Морально-етичне виховання дітей в сім'ї", "Як допомогти дитині вчитися”, „Наукова організація праці школяра" (1-4 кл.); "Проблеми спілкування батьків і дітей", "Художньо-естетичне виховання дітей”, "Як подолати труднощі у (5-9 кл.); "Формування цінностей загальнолюдської моралі", "Інтереси та захоплення дітей", "Права та обов'язки громадянина України" (9-11 кл.).

Загальношкільні батьківські збори (конференція) збираються 1-2 рази на рік, класні батьківські збори 4-5 разів на рік. У період між зборами функціонує батьківський комітет (загальношкільний або класний). Зміст роботи батьківського комітету визначається завданнями діяльності загальноосвітньої школи та конкретними умовами її функціонування. Батьківський комітет обирається загальношкільними батьківськими зборами (або зборами класу) на початку навчального року терміном на один навчальний рік. Із складу комітету обирається голова та секретар. На засіданнях батьківського комітету розглядаються питання навчально-виховної та фінансово-господарської діяльності школи (класу), а також розробляються заходи по збереженню та зміцненню здоров'я дітей. Члени загальношкільного батьківського комітету беруть участь у засіданнях педагогічних рад школи, спільно вирішують проблеми життєдіяльності школярів.

Ефективною формою педагогічного керівництва родинно-шкільним вихованням є обладнання тематичних куточків для батьків відповідно до теми батьківських зборів. У них доцільно вміщувати пам'ятки для батьків, наприклад "Умови успішного виховання дітей в сім'ї", "Батьківський авторитет", "Ти і твої товариші", "Правила поведінки у громадських місцях", "Трудове виховання дітей у сім'ї" та інші. В куточку для батьків можуть бути вміщені тексти педагогічних задач, зошит батьківських порад, етичний словник. До зборів також готуються виставки дитячих виробів, малюнків, "сімейна скринька" (з досвіду виховання у сім'ї), родинні альбоми, тематичні газети "Тато, мама і я -дружна, бережлива сім'я", "Говорять професії батьків", "Як ми відпочиваємо" та ін.

Важливою формою координації зусиль сім'ї та школи є зв'язок із батьками через щоденники. Діяльність школи і родини має бути спрямована на ліквідацію відчуження між сім'єю, школою та вихованцем. Слушне зауваження "щоденник – не книга скарг" застерігає педагогів від захоплення записами-скаргами у щоденниках. Позитивний вплив на забезпечення гармонії родинно-шкільних відносин мають схвальні записи про хороші вчинки дітей, їх успіхи тощо.

Доцільними є також інші форми спільної діяльності сім'ї та школи у вихованні дітей: батьківський лекторій, "університет молодих батьків", конференції, усні журнали, прес-конференції, вечори запитань та відповідей (зустрічі з представниками охорони здоров'я, культури, правових органів), аукціон ідей сімейної педагогіки, народна світлиця (використання народних ідей, традицій у родинному вихованні). Добре зарекомендували себе дні відкритих дверей у школі, обладнання папок-пересувок для батьків; "батьківський ринг" (вирішення родинних ситуацій, педагогічних задач), ознайомлення батьків з літературою, "альбом-естафета" (досвід родинного виховання), а також ознайомлення із умовами розвитку та виховання дітей у сім'ї (відвідування дітей вдома), "рада довіри" (індивідуальні бесіди з батьками та членами родини з проблем виховання дітей).

Спільна діяльність сім'ї та школи має бути максимально зосередженою на організації життєдіяльності дітей саме у позаурочний час, із врахуванням соціально-матеріальних умов сьогодення. У цьому плані важливим є залучення батьків до підготовки та проведення позаурочних заходів, колективних творчих справ, спільних, родинних, календарних, народних, обрядових свят "Сімейний вогник", "Мамина пісня", "Захоплення нашої сім'ї", "Бабусина казка" та інші.

Варіативність форм діяльності сім'ї та школи має бути спрямована на особистісно-зорієнтоване виховання, формування громадянина України, носія національних цінностей, загальнолюдських надбань.

Зв’язок сім’ї і школи – це найважливіша закономірність формування особистості, аксіома всієї педагогіки життя. В.О.Сухомлинський писав: "Діти, що тільки переступили поріг школи, стали учнями". Готувати дитину до школи В.О.Сухомлинський назвав великим щастям. Він радив батькам, особливо молодим, оволодіти елементарними знаннями як про шкільне, так і про дошкільне виховання; дбати про багатство і багатогранність духовного життя дитини;

всіляко розвивати, стимулювати й задовольняти дитячу цікавість і допитливість; звертати увагу дитини на явища навколишнього; дбати, щоб дитина ніколи не залишалась самотньою.

В.О.Сухомлинський у Павлиській школі особливого значення надавав, як директор, роботі з колективом батьків. Відсутність батьківського колективу, за його твердим переконанням, призводить до відсутності єдиної громадської думки батьків при здійсненні єдиних вимог школи і сім’ї у вихованні дітей. Вагомий вплив на взаємозв’язок школи і сім’ї відіграють такі форми спільної роботи як: батьківська конференція, "День батьків", відвідування педагогами учнів вдома.

А.С.Макаренко звертає увагу батьків на те що виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховувати, що вимагає більше сил, знань і терпіння. Кожна сім’я є колективом рівноправних членів суспільства, але батьки і діти відрізняються тим, що перші керують сім’єю, а другі виховуються в сім’ї. Важливою причиною у вихованні дітей А.С.Макаренко вважав сам устрій сім’ї, її структуру. Одна дитина скоро стає центром у сім’ї, у сім’ї, де є кілька дітей, батьківське піклування може мати нормальний характер. Треба радити батькам, що з якоїсь причини залишають одне одного, щоб у своєму розходженні вони більше думали про дітей, бо це дуже хворобливо відбивається на них. На думку А.С.Макаренка, батькам слід серйозну увагу звернути на мету виховання: "…кожен батько і кожна мати повинні добре знати, що вони хочуть виховати у своїй дитині". Важливою умовою виховання дітей у сім’ї є власна поведінка батьків. А.С.Макаренко з цього приводу зазначав: "Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли ви з нею розмовляєте або навчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас нема вдома". Найголовніший метод виховання – батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком.

55. Ідея відродження духовності як одна з сучасних стратегій виховання. Г.С. Сковорода, К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський про духовне виховання.

Динаміка демократичних змін, складність соціально-економічних процесів і протиріч загострюють потребу у зверненні до духовних підвалин існування людства. Це спонукає до відродження традиційних та пошуку нових шляхів духовного виховання школярів. Тема духовного виховання підростаючого покоління стала центральною в працях відомих вітчизняних педагогів Г.Сковороди, К.Ушинського, В.Сухомлинського.

Проблема внутрішньої, духовної людини була центральною у творчості українського філософа Г. Сковороди. Видатний філософ та педагог розглядав людину як «подвійну» істоту, що складається із «зовнішності», тіла та з «внутрішньої», «дійсної» людини. «Є дві людини: земна та небесна в тій самій людині…Не кажи, що тобі належить лише кров. Через це ти відкидаєш дійсну, духовну людину…», – наголошує Г. Сковорода у своїх творах.

К. Ушинський у свою чергу підкреслював, що виховання охоплює людину зі всіма її народними й індивідуальними особливостями, її тіло, душу та розум. Перш за все, на думку педагога, виховання звертається до характеру, а характер і є саме той ґрунт, у якому коріниться народність.

Надзвичайного значення у вихованні особистості надавав формуванню духовних якостей видатний педагог В. Сухомлинський. У своїй праці «Духовний світ школяра» він дає психологічну характеристику суті духовності особистості та шляхів її виховання у людини, розкриває провідну роль педагога у цьому процесі. Духовне життя людини педагог визначає як формування та розвиток її моральних, інтелектуальних, естетичних запитів та інтересів. Протягом своєї педагогічної діяльності В. Сухомлинський приходить до висновку, що вплив на духовний світ учня краси природи, витворів мистецтва, навколишнього оточення залежить від характеру його діяльності. Естетичні почуття, на думку педагога, пробуджує та краса, котра входить у життя людини як елемент його духовного світу.

57.Основи статевого виховання учнів. Підготовка старшокласників до шлюбу й сім’ї: зміст, форми та методи.

Статеве виховання - складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише представницю біологічно протилежної статі.

Доцільним є і серйозні бесіди (окремо з хлопцями і дівчатами) з питань статевої гігієни, а в старшому віці - з проблем небезпеки венеричних захворювань.

Виняткове значення у статевому вихованні має формування у хлопців і дівчат відповідальності за свої дії. Вони мають усвідомити, що статеві зв'язки без справжнього почуття є вульгаризацією статевих бажань, яка позбавляє людину високого і прекрасного почуття. Легковажне статеве життя може спричинити трагедії майбутньої сім'ї.

Підготовка до сімейного життя:

-Загально соціальна: виховання правильного розуміння дорослості, відповідальності за свої вчинки, ознайомлення з особливостями сучасної сім'ї, її значенням у житті людини та суспільства.

-Моральна: виховання готовності будувати сім'ю і рис сім'янина (доброти, чуйності, ніжності, турботливості, доброзичливості, терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину, вірності та обов'язковості); гідності у міжстатевих стосунках, критичного ставлення до неправильних установок стосовно протилежної статі (негативізму, споживацька, байдужості тощо).

-Психологічна: спрямованість на іншу людину, розуміння її зовнішніх виявів і внутрішніх станів, здатність помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати її, виховання таких якостей, як симпатія, емоційна гнучкість, емоційна стабільність, розуміння потреб партнера, поблажливість, адаптивність, здатність поступатися.

-Правова: ознайомлення школярів з основними положеннями сімейного права, порядком укладання шлюбу, його державної реєстрації, правових наслідків незареєстрованих шлюбів.

-Господарсько-економічна: виробити психологічну установку на необхідність ведення домашнього господарства, домашньої праці, орієнтування на рівномірний розподіл обов'язків щодо ведення домашнього господарства між усіма членами сім'ї, подолання хибних установок про поділ домашньої праці на чоловічу й жіночу.

-Естетична: формування уявлень про естетичну культуру сім'ї і культуру міжстатевих стосунків, виховання у школярів поваги до сімейних традицій, усвідомлення необхідності примножувати їх, уміння організовувати сімейні свята.

Важливою у статевому вихованні учнів є позакласна виховна робота. Виховні заходи покликані ознайомити із міжстатевими стосунками і шлюбно-сімейними відносинами (бесіди, лекції, диспути, конференції, вечори запитань і відповідей ), формувати правильну поведінку в міжстатевому спілкуванні, виконання властивої статевої ролі в суспільстві (спільну трудову діяльність учнів різної статі, виконання громадських доручень, організація туристичних походів, шкільних свят, спільне дозвілля )

58.Мета, завдання, форми і методи морального виховання учнів. Ідеї морального виховання в педагогічній спадщині українських просвітителів (Г.С. Сковорода, Т.Г. Шевченко, М.П. Драгоманов, С.Ф. Русова, В.О. Сухомлинський).

Моральне виховання — виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.

Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості.

Зміст: формування певних моральних відносин: до суспільства (виховання національної свідомості і самосвідомості, причетності до України, її народу); до людини (любов і повага до старших, до родини, любов до ближнього), до пращ (повага до праці, до людей праці); до природи, до екології (любов до рослин, тварин, розглядати природу як національне багатство); до себе (формування самосвідомості, совісті, чесності).

Форми: інформаційно-масові (лекції, дискусії, диспути, вечори); дійово-практичні (трудові бригади, акції милосердя); синтетичні (клуби, КВК, театри); індивідуальні (консультації, співбесіди).

Методи: репродуктивні; привчання і вправи; проблемно-ситуативні; стимулювання і гальмування.

59.Завдання, шляхи та засоби трудового виховання. Ідеї трудового виховання в історії розвитку педагогіки і шкільництва (Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський, Г.С. Сковорода, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський).

Трудове виховання – цілеспрямований організований систематичний процес. Залучення і стимуляція школярів до різноманітних видів праці з метою формув. певних виробничих знань, умінь, навичок.

Виховання – цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вихователя та вихованців з метою формування позитивних якостей та властивостей особистості.

Праця - основа всебічного розвитку особистості. Різноманітні види трудової діяльності розвивають у них трудові навички і вміння, вольові якості, переконання.

Завдання: формування любові до праці, глибокої поваги до людей праці, творчого і відповідного відношення до праці, як до життєво-необхідної потреби; формування трудових вмінь, навичок, культури розумової і фізичної праці, суспільно-трудової активності; підготовка до виховання необхідних і посильних видів професійної діяльності; виховання нетерпимого відношення до порушників трудової дисципліни.

Мета труд. н.-розвиток і підготовка добросовісного , відп-го, творч-го выд-ня до різних видів труд. д-ті, накоп-ня труд-го,проф.-гшо досвіду як умови вик-ня наваж-их обовязкыв Людини.

Напрямки розвитку трудового навчання: гуманізм, створення умов для розвитку задатків; демократизм (врахування вікових особливостей та врахування індивідуальності учня); диференційованість (передбачає індивідуальне та подвійне поєднання репродуктивної та продуктивної праці).

Види праці: навчальна, спрямована на пізнання учнями дійсності; вивчення способів перетворення світу; вироблення матеріальних благ, благ духовної культури, самообслуговування; суспільно-корисна праця.

Організація праці: підготовка (відбір трудових об'єктів); планування (визначення конкретних завдань); укладання договорів; організація і розподіл обов'язків; показ практичних вмінь; регулювання (стимулювання); оцінка.

Форми трудового навчання: шкільні майстерні; виробничі комбінати, заводи, цехи; гуртки, кооперативи.

Макаренко вважав, що працелюбність і здатність до праці не дано людині від природи, а виховується в ньому. В процесі трудової діяльності дітей потрібно розвивати їх вміння, орієнтуватись, планувати роботу, берегти час, знаряддя праці.