2.1.3. Опосередковане спостереження.

До цього методу відносяться всі ті випадки, коли або

неможливо безпосереднє спостереження, або має сенс

зареєструвати події, що відбуваються, за допомогою кіно- ,відео-, аудио- чи іншої техніки. Розглянемо кілька прикладів.

Визначені труднощі для реєстрації представляють руху очей

користувача, що оглядає екран відеотермінала. Ці труднощі

викликані двома причинами. По-перше, обмеженнями в розташуванні

спостерігача. Практично неможливо розташуватися віч-на-віч з

користувачем, тому що таке розташування може стати фактором, що

спотворює всю його діяльність. По-друге, рухова

активність очей надзвичайно динамічна і короткочасна. Так

називані саккадические руху очей можуть мати швидкість до 400

град/сек. Про яке безпосереднє спостереження може йти мова при

таких параметрах візуальних рухів?! Тому має сенс

фронтально перед користувачем розташувати відеокамеру, а самому

эргономисту розташуватися поруч з ним і робити комплексне

спостереження, у якому эргономист буде безпосередньо

реєструвати основні дії користувача і хронометрувати

їхня тривалість. За допомогою відеокамери буде фіксуватися

цей же відрізок діяльності з обов'язково включеним таймером.

Загальна ж картина діяльності може бути відновлена при

сполученні і порівнянні записаного відеоряду з протокольними

записами.

Інший приклад. Метою спостереження може стати аналіз рухів

пальців по клавіатурі. Найбільш виграшний ракурс спостереження при

цьому - зверху. Цей ракурс дозволяє зокрема одержати инте-

ресные дані про координированности рухів різних пальців однієї

руки (4). Крім того, ці рухи в досвідчених операторів уведення так-

же здійснюються на дуже високій швидкості (200-300 ударів у мі-

нуту). Природним виходом у такій ситуації буде спостереження,

опосередковане відеотехнікою.

2.1.4. Самоспостереження.

Цей метод має дуже глибокі корені в науках, що вивчають

людини. Самоспостереження (інтроспекція) було основним методом

психології минулого століття (5 ). Потім під впливом массирован-

ний критики самоспостереження відійшло на другий план, а в деяких

напрямках психології (біхевіоризм) від нього відмовилися зовсім. І

дарма. Якщо самоспостереження сполучити з іншими методами, воно мо-

жет приносити коштовні дані. В індустріальній психології, психо-

техніці від нього ніколи не відмовлялися. Самоспостереження продовжувало

існувати, щоправда, під іншим ім'ям - так називаного "трудо-

вого методу" дослідження (5 , 6 ). Дуже важко сперечатися з думкою,

що по-справжньому розібратися в професійній діяльності ер-

гономист може, лише освоївши її сам. Традиція освоєння досліджуваних

професій ніколи не переривалася. Але адже рівні складності різних

професій відрізняються друг від друга. Одна справа освоювати діяч-

ность контролера ОТК і зовсім інше - діяльність пілота. Проте

відомі випадки освоєння эргономистами самих складних і від-

ветственных професій (6). Досвід проникнення в зміст про-фессии, що сполучається з критичним поглядом эргономиста, незвичай-

але плідн Як і в спостереженні, у самоспостереженні важлива фокуси-

ровка на найбільш важливі моменти що відбувається. Як і в спостереженні

актуальна проблема наблюдаемости. Однак тут у самоспостереження

є додаткова специфіка. Якщо в спостереженні спостерігач і

предмет спостереження змістовно різні і просторово разде-

льони, то в самоспостереженні эргономист спостерігає й оцінює

власну діяльність. Рефлексирует власні дії,- як

сказав би психолог. Це нагадує відому притчу про стоногу,

що не випробувала ніяких труднощів у керуванні усіма своїми

ніжками доти поки її не запитали: "як ти знаєш, у який

момент якою ніжкою ступити?" І коштувало їй задуматися (рефлексиро-

вать) над цим, як уся її плавна хода зруйнувалася і вона не

змогла зробити ні кроку. Щось подібне може відбуватися при по-

катуваннях самоспостереження. Важко одночасно і щось робити й отсле-

живати свої дії. Правда, це не відноситься до автоматизований-

ным високопрофесійним діям, наприклад, введенню інформації

наосліп із клавіатури. Експериментально показано, що оператори

введення під час роботи можуть міркувати про що завгодно, не знижуючи її

темпу і якості (7 ). Але такі можливості має обмежене

число людей. Крім цього, жодного дослідника не зможе устро-

ить необхідність багаторічного освоєння професії до высокоавтома-

тизированного рівня з метою її вивчення. Тому в його распоряже-

нии мається ряд альтернативних можливостей. По-перше, для саме-

спостереження, як і для спостереження, важливо мати відповідний про-

токол. Природно, що в другому випадку його можна доповнювати толь-

до після закінчення відрізка виконаної роботи.Звичайно, він може

стосуватися набагато меншого числа аспектів діяльності. Його цін-

ность в іншому - в унікальному ракурсі розгляду діяльності -

її внутрішнього плану. На бланку протоколу самоспостереження повинна

бути відкладена шкала часу і присвячений він може бути тільки одному

з аспектів діяльності. Наприклад, утрудненням, відволіканням вни-

манія, помилкам, внутрішнім питанням, стороннім думкам, действи-

ям, виконаним на високоякісному рівні. Кожен досвід самонаб-

людения тривалістю в 10-15 хвилин може бути присвячений толь-

до одному з перерахованих аспектів діяльності. Тоді під час

самоспостереження досить лише відзначити про себе момент прояву

цікавлячого нас події і не занурюючи в його аналіз, що разру-

шило б внутрішню ситуацію, продовжити діяльність до закінчення

досвіду. По його закінченні необхідно відзначити на бланку протоколу

явища, що спостерігалися, і описати їх. Тривалість одного досвіду

не є константа, вона залежить від частоти проявів події. Чим

частота вище, тим тривалість кожного досвіду повинна бути до-

роче. У противному випадку необхідність утримувати в пам'яті всі

прояви події приведе до руйнування самої діяльності. Досвід

може на час перериватися, якщо відбулося 3-5 цільових подій.

При аналізі результатів самоспостереження важливо пам'ятати дуже

значне положення: не можна змішувати в подіях внутрішнього

життя два шари: шар явищ і шар інтерпретацій. У

загальнотеоретичному змісті це дуже глибока проблема, над якою

зламане чимало копій. Що вважати явищами, а що

інтерпретаціями? Але користатися таким розрізненням усе-таки треба.

Наприклад, у фразі: "Я побачив красиву дівчину" можна відокремити

явище від інтерпретації без праці. Явище - "я побачив дівчину" -

позбавлено яких-небудь оцінних аспектів. Звичайно, причепливий

читач усе-таки може побачити й у цьому вираженні елементи

інтерпретації. І запитати: "На чому ґрунтується впевненість, що

це не переодягнений юнак?" Але це вже більш глибокий рівень

розведення явища й інтерпретації, що могет вести до агностицизму.

Адже можна продовжити такого роду питання. Наприклад, "А чи бачив я насправді ? А що таке увидевшее Я?" і т.д. Не будемо

поглиблюватися в це. Для нас важливо те, що не слід вводити у

формулювання результатів самоспостереження інтерпретаційних

термінів, так чи інакше оцінюючих що спостерігається. Чи якщо без

цього зміст самоспостереження втрачає зміст, варто відокремлювати в

самозвіті факти від їхніх оцінок. Так, замість запису "Я звернувся до

інструкції, тому що забув команду", у якій відразу два порушення:

(інверсія послідовності подій: інтерпретація одного з них

шляхом логічного зв'язування з іншим), можна було б записати:

"дві спроби згадати команду GOTO". Не згадав. Зміна в

емоційній сфері. Ще одна спроба згадати. Задав собі питання

- як собі допомогти" і т.д. З такого самозвіту можуть випливати

цілком визначені рекомендації до удосконалення підсистеми

допомоги користувачу.

Другий аспект самоспостереження - це написання самозвіту не

тільки після виконання відрізків діяльності, але і до них. Перед

початком досвіду має сенс коротко охарактеризувати свій фізичний

стан. Адже цілком можуть мати місце причини, так чи інакше

впливають на процес роботи і вихідні за її рамки. Щоб домогтися

хоча б приблизної подібності своїх станів у різних досвідах,

важливо знати їхній рівень. Крім попереднього самозвіту в цьому

можуть допомогти і тести, що діагностують функціональні стани,

наприклад, чи САН тест Спилберга (24). Розроблювачу програмного

забезпечення, що використовує метод самоспостереження для

удосконалювання свого продукту, дуже важливо розвивати

чутливість до власних станів, переживанням і

утрудненням при виконанні роботи. У той же час ця

чутливість повинна мати "крапковий" характер, виявлятися

швидко і не змінювати наступний плин діяльності. Крім того,

така чутливість часто носить не інтелектуальний характер,

йде від відчуттів і емоцій. Ця сфера психічного ніяк не

культивується в сучасному технічному утворенні. Але дуже

важлива в эргономических дослідженнях. Тому її важливо розвивати і

самоспостереження може зробити на цьому шляху неоціненну послугу.

Пригадаєте ті програмні засоби, з якими Вам приходилося

працювати. Адже дуже часто нас щось не влаштовує в їхній

структурі, щось незручно. Але більшість користувачів, не

дивлячись на ці відчуття, продовжують, не рефлексируя, виконувати

нав'язуються програмою процедури, йдуть " на приводу" невдалих

діалогів, миряться з непродуманими стратегіями взаємодії. Але

якщо дати цим відчуттям проявитися, зафіксувати їх у протоколі

самоспостереження, те це могло б допомогти якщо не вже готовій

програмі, те що готуються, створюваним програмним засобам.

ФОКУСИРОВАННОЕ САМОСПОСТЕРЕЖЕННЯ.

Якщо розмаїтість суб'єктивних подій при роботі з

програмним засобом велико, можна використовувати модифіковану

методику самоспостереження, називаного фокусированным. Його відмінність

від звичайного самоспостереження полягає в тому, що в кожнім досвіді

реєструється не трохи, а лише один тип суб'єктивних подій.

Наприклад, тільки відволікання чи уваги тільки тенденції до помилкових дій. Таке " фокусування" тільки на одному типі

проявів дозволяє трохи збільшити тривалість одного

досвіду. У той же час аналіз циклу діяльності з обраним

фрагментом програмного засобу зажадає проведення декількох

досвідів, результати яких необхідно підсумовувати з окремих

протоколів у загальний. Це трохи ускладнює процедуру

самоспостереження, тому що на його результати можуть покластися такі

побічні фактори як зміна функціонального стану

спостерігача від досвіду до досвіду і навчання роботі з даним

програмним засобом. Щоб зменшити їхній вплив, можна

використовувати рандомизацию (випадкове розташування) досвідів,

фокусируемых на різні прояви. Не можна, щоб досвід з

фокусуванням на помилки завжди випливав за досвідом,

сфальцьованим на відволікання уваги, оскільки це може

привести до так називаної систематичної помилки в спостереженнях.

Відстеження проявів тільки одного типу до деякої міри

полегшує задачу спостерігача. Проте виникає

методологічне питання, чи приходиться спостерігачу вирішувати в процесі діяльності задачу відділення необхідного суб'єктивного прояву від інших, навіть кілька схожих на нього. І якщо

приходиться, те чи не з'являються результати самоспостереження в значно перекрученому виді. Відповіді на це питання різні і

залежать від представлень наукової школи, що представляється

дослідником.

Проте поки ведеться ця дискусія, цікаві

результати самоспостереження продовжують використовуватися в

эргономической експертизі готових і створенні нових програмних

продуктів.