4.1. Проектування піктограм
Усі піктограми, використовувані в додатку, варто розробляти як єдиний набір; при цьому повинна забезпечуватися їхня погодженість і один з одним, і з завданнями користувача. Якщо первісний варіант не задовольняє потенційного користувача, не можна шкодувати часу на внесення змін.
Кожна піктограма повинна бути реалізована в трьох стандартних форматах: 16x16 пикселов (для 16 квітів), 32x32 пиксела (також для 16 квітів) і 48x48 пикселов (для 256 квітів), як показано на мал. 4.1. Хоча для менших розмірів також може бути використана велика глибина кольору, це вимагає збільшення пам'яті для збереження піктограм і не може бути реалізоване на всіх конфігураціях комп'ютера.
Система автоматично формує колірну схему піктограми для монохромних конфігурацій. Проте , доцільно заздалегідь оцінити якість зорового сприйняття розроблених піктограм у монохромному режимі. Якщо результат виявиться незадовільним, варто створити власні монохромні варіанти піктограм.
Піктограми необхідно розробляти не тільки для файлу додатка, що виконується, але також для всіх типів файлів даних, підтримуваних вашим додатком.
При цьому піктограми для файлів даних (чи документів) повинні відрізнятися від піктограми додатка. Як правило, вони можуть містити деякий загальний елемент, однак основний зміст малюнка піктограм файлів даних повинне відбивати сутність збереженої в них інформації.
Усі створені піктограми повинні бути зареєстровані в системному реєстрі. Якщо яка-небудь з піктограм не буде зареєстрована, система автоматично використовує замість її основну піктограму додатка. Проте , навряд чи така заміна буде вдаліше того, що міг би запропонувати сам розроблювач.
В основу малюнка, відображуваного на піктограмі, повинний бути покладений образ об'єкта реального світу, точніше, ті його деталі, що дійсно необхідні для однозначного сприйняття об'єкта користувачем. Де це можливо, краще використовувати тривимірне зображення і світлотінь, щоб краще передати образи реального світу, як показано на мал. 4.2.
48x48 32x32 16x16
Рис. 4.1. Три формати піктограми
Рис. 4.2. Приклади "плоского" і тривимірного зображення об'єкта
85 Підводячи підсумок обговоренню стилю створюваних піктограм, можна сказати, що виведене на них зображення повинне викликати в потенційного користувача цілком визначену передбачувану асоціацію з об'єктами реального світу.
4.2. ПЕРВИННІ ВІКНА
Оскільки вікна надають доступ до різних видів інформації (текстової, графічної), вони класифікуються відповідно до їх основного призначення. Взаємодія з об'єктами звичайно реалізується за допомогою так називаного первинного вікна, у якому відбувається первісний перегляд і редагування даних. Крім того, можуть використовуватися додаткові (вторинні) вікна, що дозволяють установлювати додаткові параметри обробки, чи забезпечують доступ до більш специфічних деталей взаємодії з об'єктами, включеними в первинне вікно.
4.2.1. СТРУКТУРА ПЕРВИННОГО ВІКНА
Типове первинне вікно складається шзрамки (чи границі), що визначає розміри вікна, і заголовка вікна, що ідентифікує інформацію, представлену у вікні. Якщо обсяг виведеної інформації перевищує поточний розмір вікна, воно доповнюється смугами прокручування. Вікно може також містити інші елементи інтерфейсу (меню, панель інструментів, рядок стану), як показано на мал. 4.3.
Зовнішній вигляд рамки вікна визначається типом вікна. Змінюване вікно має чітку границю, що забезпечує керування розмірами на основі прямого маніпулювання. Якщо вікно не може змінювати розміри, границя "зливається" із краєм вікна.
У верхній частині вікна знаходиться заголовок вікна. Він виводиться в так називаній смузі заголовка, що займає всю ширину вікна. Смуга заголовка служить також як опорну крапку для переміщення вікна і для відображення згорнутого вікна. Крім того, вона використовується як засіб доступу до команд керування вікном. Зокрема , щиглика правою кнопкою миші в смузі заголовка приводить до появи спливаючого меню для даного вікна.
Первинне вікно містить також зменшену копію піктограми чи об'єкта додатка, до якого воно відноситься. Вона виводиться у верхньому лівому куті вікна (у смузі заголовка). Якщо вікно відноситься до якого-небудь компонента додатка, що не створює свої власні файли даних, то рекомендується в якості такий пиктограммкн використовувати піктограму самого додатка.
Горизонтальна смуга прокручування ' " Керована границя вікна Рис. 4.3. Структура первинного вікна.
Якщо додаток забезпечує роботу з різними форматами чи документів файлів, і дане вікно відображає один з цих файлів, використовуйте в смузі заголовка піктограму, що відповідає його типу (мал. 4.4).
Піктограма файлу даних
Рис. 4.4. Використання піктограми типу файлу в смузі заголовка вікна
Якщо додаток використовує многодокументный інтерфейс (MDІ), помістите піктограму додатка в смузі заголовка батьківського вікна, а в смузі заголовка дочірнього вікна - піктограму, що відбиває конкретний тип файлу дані додатки (як показане на мал. 4.5).
Коли користувач розвертає дочірнє вікно, і смуга заголовка обох вікон поєднується, відобразите піктограму заголовка дочірнього вікна в смузі меню
Рис. 4.5. Смуги заголовків батьківського і дочірнього вікон MDІ
батьківського вікна (мал. 4.6). Якщо відкрито кілька дочірніх вікон, то в зазначеній позиції варто відобразити тільки піктограму активного (самого верхнього) дочірнього вікна.
Рис. 4.6. Смуга заголовка батьківського вікна при наявності розгорнутого дочірнього вікна
Смуга заголовка вікна використовується також як інтерактивний елемент для виклику спливаючого меню вікна: коли користувач клацає на піктограмі заголовка вікна П КМ, на екрані з'являється спливаюче меню для відповідного об'єкта. Звичайно таке меню містить типовий набір команд (відкрити/закрити вікно, змінити розмір вікна і т.п.). Рекомендується таклсе підтримувати використання подвійного щиглика Л КМ на піктограмі вікна як прискорений спосіб закриття вікна.
Заголовок вікна ідентифікує об'єкт, відображуваний у вікні. Він також повинний бути погоджений з піктограмою цього об'єкта, використовуваної у файловій системі. Наприклад, якщо користувач відкриває файл даних з назвою Мій-_Документ, то в смузі заголовка вікна повинна бути поміщена піктограма для цього типу документа, що супроводжується ім'ям файлу даних. Додатково можна також вказати ім'я використовуваного додатка.
Для додатка, що використовує MDІ, його ім'я відображається в батьківському вікні, а в дочірнім вікні - ім'я даних (мал. 4.6).
Якщо користувач безпосередньо відкриває додаток, що відображає новий файл даних, укажіть його ім'я в заголовку вікна, навіть якщо користувач ще не зберігав файл. Використовуйте для нього яке-небудь загальне ім'я, що відбиває тин даних, наприклад Документ (п),Лист(п),Діаграма(п), де п - порядковий номер файлу цього типу. Переконаєтеся, що пропоноване ім'я не буде конфликтовать з існуючими іменами в поточному каталозі. Це ім'я може бути використане як пропоноване за замовчуванням при сохранении'файла. У деяких випадках для нового файлу зручніше використовувати більш універсальна назва - Безіменний (Unfіtted).
Випливайте цій же угоді, якщо ваш додаток містить команду Створити, що створює нові файли. Уникайте вказівки імені користувача для ідентифікації вікна. Замість цього ви можете відкрити діалогову панель Зберегти як.., що дозволяє користувачу чи підтверджувати змінювати пропоноване вами ім'я, коли вони чи зберігають закривають файл, або намагаються створити новий файл.
Відображайте ім'я файлу в заголовку вікна точно в такому ж виді, у якому воно представлено у файловій системі, у тому числі з урахуванням використання символів верхнього і нижнього регістрів.
Якщо ім'я відображуваного у вікні об'єкта змінилося (наприклад, після того як користувач відредагує його), необхідно відбити цю зміну в заголовку вікна. Завжди намагайтеся підтримати явну асоціацію між об'єктом і відкритим вікном.
Коли ширина вікна не дозволяє відображати цілком назву об'єкта, можна його скоротити, однак це варто робити таким чином, щоб зберегти істотну інформацію, що дозволяє користувачу швидко ідентифікувати вікно.
Уникайте включення в смугу заголовка малюнків або додаткових елементів керування. Такі додаткові елементи можуть утруднити сприйняття імені вікна, особливо в тих випадках, коли розмір заголовка змінюється разом зі зміною розміру вікна. Крім того, система використовує цю область для відображення спеціальних засобів керування. Наприклад, у деяких локалізованих версіях Wіndows у смузі заголовка виводиться чи інформація елементи керування, зв'язані з використанням визначених мов.
Разом з тим, рекомендується включати в смугу заголовка кнопки, призначені для керування розмірами і станом первинного вікна. У табл. 4.1 приведений опис стандартних кнопок керування вікном.
89
У даному випадку під номінальним розуміється розмір, що був установлений користувачем перед виконанням команд чи Закрити Згорнути.
Система не підтримує для первинних вікон використання кнопки виклику контекстно-залежної довідкової інформації (Help), доступної у вторинних вікнах. Якщо ви вважаєте, що її наявність необхідна, можна включити кнопку Help до складу панелі інструментів первинного вікна. З іншого боку, не рекомендується вставляти зазначені вище кнопки керування (Розгорнути, Згорнути, Відновити) у смугу заголовка вторинних вікон, оскільки відповідні їм команди не підтримуються системою для цих вікон.
Відображаючи кнопки керування первинного вікна, використовуйте наступні керівні принципи:
o Якщо команда не підтримується вікном, не відображайте відповідну їй
кнопку.
o Кнопка закриття вікна завжди повинна бути самою правою кнопкою. Залишайте
проміжок між нею і всіма другими'кнопками.
o Кнопка Згорнути повинна передувати кнопці Розгорнути.
o Кнопка Відновити завжди заміняє кнопку чи Розгорнути кнопку Свер нуть після виконання відповідної команди.
Коли користувач відкриває нове первинне вікно, для нього на Панелі задач створюється кнопка входу. Ця кнопка надає користувачу доступ до команд відповідного вікна і забезпечує переключення на це вікно після роботи з яким-небудь іншим з відкритих вікон. Розмір кнопок входу на Панелі задач регулюється автоматично таким чином, щоб розмістити на ній по можливості кнопки для усіх відкритих вікон. Якщо при цьому розмір кнопки виявляється занадто малий, щоб умістити повна назва вікна, для неї автоматично створюється спливаюча підказка (як показана на мал. 4.7), що відображає повну назву первинного вікна.
Коли вікно звертається, його кнопка входу як і раніше залишається на Панелі задач; вона віддаляється тільки в тому випадку, якщо користувач закриває вікно.
Рис. 4.7. Спливаюча підказка для кнопки входу
Кнопки входу можуть також використовуватися як об'єкт-приймач при виконанні операцій пересилання. Коли користувач поміщає об'єкт, що перетаскується, над кнопкою входу, система активізує зв'язане з цією кнопкою вікно, дозволяючи користувачу помістити об'єкт у вікно.