Жанри шкільного театру 18 ст.

На другу половину XVII — першу половину XVIII ст. припадає період дальшого розвитку започаткованого наприкінці XVI ст. українського шкільного театру. Якщо до першої половини 30-х pp. XVII ст. головним осередком українського шкільного театру був Львів, то у другій половині XVII ст. його центром стає Київ, власне, Києво-Могилянський колегіум. Саме наприкінці XVI — на початку XVII ст. український театр розвивається у вигляді найпростіших його виявів — декламацій і діалогів. До нашого часу дійшло понад тридцять шкільних драм, більшість з яких виникла в І половині ХVІІІ ст. Залежно від теми вони поділялися на чотири піджанри: 1) містерії — різдвяні та великодні драми (про народження, страту й воскресіння Ісуса Христа). Наприклад, «Образ страстей міра сего»; 2) міраклі — драматизовані легенди про життя святих («Драма про Олексія, чоловіка Божого»); 3) мораліте, в яких християнські догми морального характеру проповідувалися через дію алегоричних образів — Покора, Віра, Любов... (І. Кониський «Воскресеніє мертвих...»). Ці алегоричні драми, поширені в Західній Європі у ХV–ХVІ ст., до України прийшли з розвитком театру в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. і проіснували до середини ХVІІІ ст.; 4) історична драма («Милість Божа» невідомого автора). Найціннішими були твори останнього піджанру: в них відображено важливі суспільні події, порушувалися пекучі проблеми сучасного авторам життя. Декламація — це віршовані панегірики у формі привітань, надгробних промов, написів, послань. Темами їх були герби або їх елементи, якісь найновіші події (війна, укладання миру, зустріч або відправлення посольства, чиясь смерть, перемога, релігійні свята — Різдво, Великдень та ін., важливі історичні події тощо). Виконувались декламації гуртом у шкільних класах або в церквах без сценічних атрибутів, але під час свят урочистостей допускалося скупе сценічне оформлення (виконавці, одягнуті у відповідні костюми реальних або алегоричних постатей, декламували серед декорацій, вдаючись до відповідних жестів пристосувань, за наявності лише завіси.

55

Ф.Прокопович

Феофан Прокопович — професор Київської академії, де в 1704 р. розпочав викладати поетику. До свого навчального предмета склав підручник. У творах письменників він хотів бачити більше життєвої правди. Свої теоретичні погляди намагався висвітлити в історичній драмі «Владимир». Головна тема - хрещення князем Володимиром і боротьба з невіглаством, реакційним духівництвом. Короткий стриманість драми: посланий пеклом дух убитого Володимиром Ярополка попереджає Жерівола, верховного язичницького жерця, що Володимир хоче прийняти християнство. Жерівол обіцяє скликати всі пекельні сили, щоб не допустити цього. Тим часом Володимир радиться з синами Борисом і Глібом про християнську віру. Приходить Жерівол, просить у князя жертви ідолам. Володимир пропонує жерцеві посперечатися з грецьким філософом про віру, і Жерівол виявляє тут повне невігластво. Володимир приймає християнство; воєначальники Володимира проганяють жерців, знищують ідолів. Закінчується драма хором апостола Андрія з ангелами.Драма складається з п'яти актів, прологу і епілогу. Написана 13-силлабическим складовим віршем. П'єса пронизана мотивом боротьби неуцтва та просвіти. Використовуючи релігійно-історичний сюжет, автор робить наголос на прогресивних ідеях, які несло освіту. У п'єсі - спроба показати психологічний конфлікт у свідомості Володимира, його вагання й утвердження нової віри. В особі Володимира відтворені окремі риси діяльності Петра І та його реформ.

56