Фольклор в укр..Професійному театрі

Вищою формою фольклорного театру в XVII–XIX ст. були вистави усних народних драм (“Цар Ірод”, “Цар Максиміліан і його непокірний син Адольф” або “Трон”) і лялькового театру – Вертепу. Поодинці або невеликими групами актори переходили від поселення до поселення. Кожен із виконавців виступав, зазвичай, у декількох ролях, змінюючи свій образ за допомогою масок або вдаючись до найпростішого гриму. Вистави розігрувались просто неба, а в поодиноких випадках і в закритому приміщенні – у людських оселях. Виступи на відкритому сценічному майданчику, серед гамірного натовпу, зумовили стильові особливості техніки акторського виконання: перебільшені жести, особлива манера голосоведення. Актори під час вистави безпосередньо налагоджували контакт із глядачами, репліки часто адресовувались просто глядачам, які відповідали на них гострими жартами.

29

Фольклористика

Фольклори́стика — наука, що вивчає фольклор: його сутність, тематику, специфіку, закономірності, особливості та взаємозв'язок з іншими видами мистецтва. Досліджує загальнотеоретичні проблемуфольклору, історії фольклору та фольклористики, закономірностей і динаміки розвитку поетики, жанрів і видів художнього відтворення дійсності, генези художнього мислення, ідейно-художньої структури міфологічного мислення у традиційній культурі, ритуального контексту фольклорної жанрології, фольклоризму певного етапу літературного процесу чи творчості окремого письменника. Серед обширів багатющої української фольклорної спадщини, яка дійшла до нас з минулих літ і зберігається в архівних фондах, наукових виданнях, приватних колекціях й дотепер продовжує поповнюватися новими цінними надходженнями, особливе місце посідають твори утилітарно-магічного призначення, котрі в наукових колах та серед народу, як правило, називають замовляннями, молитвами, заклинаннями, примівками, заговорами, прокльонами тощо.

30

Історичні умови розвитку культ.Київської русі

Київська Русь із самого початку свого існування (із 60—70 років VІІ ст.) заявила про себе у світі, стала однією з наймогутніших держав середньовічної Європи. Від братів Кия, Щека і Хорива, їх синів і племінників, влада згодом переходить до двох рідних братів Аскольда і Діра. Київська держава вийшла на міжнародну арену з прийняттям Аскольдом християнства, у світі вона постала поряд з Візантійською імперією. З об'єднанням слов'ян під владою Києва, зміцненням влади князя потрібен головний бог. Як князь був єдиним володарем на землі, так і верховний бог повинен був бути єдиним володарем на небі. Це робило необхідної заміну розрізнених язичницьких культів єдиної державної релігією. У цьому полягала головна причина релігійної реформи. Друга причина полягала в прагненні зміцнити язичництво перед обличчям зростаючого впливу християнства. Перша релігійна реформа була здійснена в 986 р. За розпорядженням Володимира в Києві були встановлені ідоли шести deities, включених до державного пантеон. Цими божествами були: Перун Хорс (сонячний кінь) Дажбог Мокоша, Стрибог. Хрещення решти Русі зайняло тривалий час. Християнство спричинило за собою зміцнення феодального ладу і панування князів і бояр над народом, але в той же час воно стало рухом вперед у порівнянні з язичництвом, тому що сприяло об'єднанню східних слов'янських племен в єдину народність з єдиною мовою, релігією і культурою, затвердив державну єдність Русі і сприяло поширенню писемності і посиленню політичних і культурних зв'язків з державами

31