Сила доброчесності

Марко каже, що Ірод дуже шанував цього чоловіка, хоча той і викривав його. Наскільки багато значить доброчесність! (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея»)

«Дочка Іродіади увійшла, танцювала і сподобалася Іродові і тим, що сиділи з ним при столі» (6:22)

Злочинна клятва

Дівиця танцює, а мати в цей час лютує. Поки ті, що бенкетують, віддаються утіхам та розпусті, дається клятва. Як злочинно ця клятва дається, так само злочинно вона виконується. (Августин Гіппонський «Проповіді»)

«І поклявся він їй: чого тільки мене попросиш, дам я тобі» (6:23)

Нерозсудливість, що веде до загибелі

Вона танцювала, а після танцю вчинила інший гріх, ще тяжчий, бо переконала цю безрозсудну людину клятвенно пообіцяти їй, чого б вона не попросила. Бачиш, до якої нерозсудливості призводить клятва? А що, якби вона попросила твою голову? А якщо все царство? Він, однак, нічого такого не усвідомлював, бо поруч стояв диявол, що сплітав міцну пастку, і з того часу, як той виголосив клятву, він і пастку розставив, і всюди розкинув сіті. О, злочинне прохання! Але вона все ж умовила його, задумавши накинути вуздечку на цей священний язик, який і донині волає. Адже кожен день, а вірніше, в кожній церкві ви чуєте, як Іван волає через Євангелія і каже: «Не годиться тобі мати дружину Филипа, брата твого» (Пор. Мат. 14:4). Ірод відсік голову, але не зупинив голосу, змусив замовкнути мову, але не саме викриття. Бачите, що робить клятва? Відсікає голови пророкам. Бачиш приманку? Бійся погибелі! (Іван Золотоустий «Огласительне слово про клятву»)

Раби пристрастей

Так дорожив Ірод своєю владою і так миттєво був полонений своєю пристрастю, що поступився під впливом її танцю. Що дивуватися тому, що сталося в ті часи, коли і зараз, після такої премудрості, заради танцю цих випещених молодиків багато хто віддає навіть власну душу, не потребуючи будь-якої клятви? Бо, полонені насолодою, вони йдуть, ніби овечки, куди їх потягне вовк. (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея»)

Як слід ставитися до своїх клятв?

Ми чуємо тут про гріх однаково безчесних діянь: про нестримне святкування дня народження, про розбещений танець дівиці і про необдуману клятву царя. Кожне з них вчить нас не діяти таким чином ... Прийнявши рішення, Ірод став його жертвою: він мав або порушити клятву, або накликати на себе іншу ганьбу, щоб уникнути клятвопорушення. Тому якщо трапиться нам необачно дати клятву, яка при розгляді призведе до ще гірших наслідків, то слід змінити її у відповідності зі здоровим глуздом: якнайшвидше порушити клятву, щоб не впасти в ще більший злочин саме через побоювання переступити її. Ось Давид поклявся перед Богом вбити Навала, людину дурну й нечесну, і розорити все його майно, але при втручанні мудрої Авігеї відразу ж зоставив погрози і вклав меч у піхви, не відчуваючи провини за те, що порушує клятву, дану раніше (1 Цар. 25:2-39). Ірод поклявся дати танцюючій дівчині все, що вона забажає, і, злякавшись розмов бенкетуючих, сам бенкет осквернив кров'ю, коли призначив нагородою за танець вбивство пророка. (Беда Високоповажний «Гомілії на Євангелія»)

«Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Івана Хрестителя» (6:25)