Про поняття «благості»

Слова ніхто не благий (Пор. Лук. 18:19) містять у собі відповідь законникові, що спокушав Ісуса, який засвідчив Його благість як людини. Бо вище благо, каже Він, належить одному Богу, хоча саме слово «благість» може бути застосовне також по відношенню до людей (Пор. Пс. 36:23, 111:5; Прит. 31:10-31; Діян. 11:24). (Григорій Назіанзин «Про Сина» (Слово 30))

Божественний дар благості

Отже, сам тільки Бог благий і благості втратити не може. Він не є співучасником в чиїсь благості, бо благістю Його є Він Сам. Людина ж, якщо вона блага, отримує благість від Бога, тому що сама по собі благою бути не може. Через Його Духа стають люди благими - якщо хто стає таким, - будучи здатними за своєю природою через власну волю приймати і утримувати в собі те, що подає нам Той, Хто благий Сам у Собі. Відкидаючи Його, ми не маємо власної благості. (Августин Гіппонський «Послання»)

Благість як сутність Бога

Божественні Писання оспівують саму благість як визначальну і таку, що виявляє все богоначальне існування. Та й що іншого можна довідатися із священного богослов'я, якщо воно каже, що Сама Богоначальність сказала, наставляючи: «Що ти питаєш Мене про благого? Ніхто не благий, хіба один Бог» (Пор. Лук. 18:19). Це ж і в інших місцях ми, дослідивши, довели, що всі боголюбні назви завжди оспівуються Писанням не порізно, а по відношенню до всього досконалого, цілковитого і повного Божества, і всі вони застосовуються неподільно, абсолютно, беззастережно і цілковито до всієї цілісності всього сукупного Божества. (Діонісій Ареопагіт «Про Божественні імена»)

Участь у Божественній благості

Тільки беручи участь в благості Бога, розумне творіння може стати благим (Пор. Фил. 2:13; Євр. 13:20-21). (Беда Високоповажний «Гомілії на Євангелія»)

«Заповіді знаєш» (10:19) Заповіді життя

Цей багатий чоловік запитав благого Вчителя, що йому робити, щоб успадкувати життя вічне (Пор. Мат. 19:16; Лук. 18:18), однак він назвав Ісуса благим учителем, вважаючи Його звичайною людиною, не більше. Але Він благий, бо Він - Бог. Відповідає багатому чоловікові, що якщо той захоче увійти в життя вічне, то повинен виконувати заповіді: позбутися гіркоти злоби і безпутності, не скоювати вбивства, не чинити перелюбу, не красти, не свідчити неправдиво, хай буде суша (Бут. 1:9; Пор. Неєм. 9:11; Пс. 65:6; Євр. 11:29. Августин починає Гл. 19 13-ї книги Сповіді, описуючи, як Бог звертається до людей: «Перш, однак, обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед очей Моїх нікчемні ваші вчинки (Іс. 1:16-18), хай буде суша» (Сповідь 13.19.24)), і шанувати матір і батька, і любити ближнього (Пор. Мат. 19:17-19; Лук. 18:20). (Августин Гіппонський «Сповідь»)

«Все це зберіг я від юності моєї» (10:20) Ураження самовпевненості

Той, хто говорив, що все це зберіг, в першому ж бою не в змозі перемогти багатство. (Ієронім Стридонський «Послання»)

Самовпевненість, а не правда

Він відійшов, зажурившись, і стало видно, як він дотримувався заповіді закону. Думаю, що він так відповів більше з самовпевненості, ніж по правді. (Августин Гіппонський «Послання»)

Умова входження в Царство

Тому й важко увійти багатим в Царство Небесне (Пор. Мат. 19:24; Map. 10:25; Лук. 18:25), що воно бажає собі мешканців рішучих і з легкими крилами. Піди, - каже Господь, - і продай: не частину майна, а все, що маєш, і роздай: не друзям, не рідним, не близьким, не дружині, не дітям ... (Пор. Мат. 19:21; Лук. 18:22). Я до того закликаю, щоб ти захотів бути досконалим, щоб отримав апостольську доблесть, щоб, узявши хрест, йшов за Христом, і, взявшись за плуг, не озирався назад (Пор. Лук. 9:62); щоб, здійнявшись вгору, знехтував одягом колишнім, і залишив одежу віку цього, щоб втекти від єгипетської пані (Пор. Бут. 39:12). Так і Ілля, що поспішає в Царство Небесне, не може вирушити туди в плащі, а залишає одяг світу цьому світові (Пор. 4 Цар. 2:11-13). (Ієронім Стридонський «Послання»)