Загадка Боголюдини

Ніхто не знає останнього дня або години, навіть Сам Син, тільки Отець (Пор. Мат. 24-36). Хоча як може не знати чогось із сущого Премудрість, Творець віків. Завершувач й Здійснитель, Границя того, що виникло, - Той, Хто знає Боже так само, як Він знає дух людський і те, що є в людині? (Поp. 1 Кор. 2:11). Бо що досконаліше від цього знання? Та й як може бути, щоб Він достеменно знав те, що буде перед цією годиною, включаючи і те, що віддалене наче на волосок від кінця, однак самого цієї години не знає? Це схоже на загадку: ніби хтось сказав би, що те, що знаходиться перед стіною, він в точності знає, проте про саму стіну не відає, чи що кінець дня йому добре відомий, але не відомо початок ночі. Знання одного тут при необхідності тягне за собою знання іншого. Хіба не зрозуміло кожному, що Він знає як Бог, але як людина говорить, що не відає, відокремлюючи тим самим те, що видиме, від того, що мислиме? Бо той факт, що звернення до Сина стоїть тут саме по собі, безвідносно і без вказівки на те, чий це Син (тт. не сказано, чи йде мова про Нього як про Сина Марії або, навпаки, про Його божественне синівство), дозволяє зрозуміти, що незнання слід тлумачити в більш побожному значенні, розуміючи його стосовно людства, а не Його Божества. (Григорій Назіанзин «Про Сина (Слово 30)»)

Премудрий Учитель

Господь наш Ісус Христос, наш Учитель, був посланий до нас, і Син Чоловічий сказав, що не знає того дня, бо через Нього не повинен був відкритися той день. Немає нічого такого, що знав би Отець, але не знав би Син, так як знання Отця є премудрість Його, премудрістю ж є Син Його, Слово. Не корисно було для нас знати все те, що знав Той, що прийшов навчити нас. Він не прийшов, щоб вчити нас того, що нам не корисно, а як Учитель, учив одного, але не вчив іншого. Як Учитель, Він знав, чого корисно вчити нас, а чого ні. Коли говориться, що Син не знає, це мовиться в тому розумінні, що Він не навчає нас цього. Тобто Син не знає сказано у відношенні до того, в чому Він не робить нас знаючими. Так висловлюємося ми і в повсякденній мові, як я вже примітив. (Августин Гіппонський «Тлумачення Псалмів»)

Нелюдське знання

Так само, як ми називаємо день радісним, хоча він не сам по собі радісний, а приносить нам радість, так і всемогутній Син каже, що не знає того дня, перетворюючи нас на незнаючих. Тобто не Сам Він не знає його, а нам не дозволяє дізнатися. Як сказано, тільки Отець знає про те. Але і Син, Який володіє тією ж природою, що і Отець, - природою, яка перевершує єство ангелів, - знає те, що невідомо ангелам. З цього випливає висновок, що Єдинородний Бог, Який воплотився і став досконалою людиною, сприйнявши людську природу, знав про день і час суду, однак це не було знанням самої людської природи, яку Він прийняв. (Григорій Великий «Збірка листів»)

«Глядіть же, чувайте» (13:33а) в очікуванні суду

Якщо душі очікує суд, то варто більше думати про те, як завершити своє життя, ніж про те, як краще його прожити. Бо немає нічого повнішого від того, що на самому кінці, однак ніщо так не близьке до кінця, як суд Божий. Бог же буде судити в повноті, бо судить на самому кінці судом вічним як на покарання, так і на втіху; судить душі, перетворені не в звірів, а у свої власні тіла; усі разом, у той день, який знає тільки Отець (Мат. 24:36; Map.13:32); для того, щоб віра виявилася випробуваною боязким очікуванням, щоб ми завжди пам'ятали про той день доти, доки не дізнаємося, будь-якого дня побоюючись і в будь-який день зберігаючи надію. (Тертуліан «Про душу»)